Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1221/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1221/25 пров. № А/857/24083/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. про визнання протиправними дій щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Ващилін Р.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 08.05.2025р., м.Ужгород; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 21.02.2025р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Закарпатській обл. щодо вилучення (неврахування) при призначенні та нарахуванні пенсії ОСОБА_1 до страхового трудового стажу періодів роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат» з 01.07.2000р. по 03.01.2003р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р.; зобов`язати відповідача ГУ ПФ України в Закарпатській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат», а саме: з 01.07.2000р. по 03.01.2003р. (відповідно записів трудової книжки № 3-10), згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р. та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком (а.с.1-6, 22). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.24-25). Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії ГУ ПФ України в Закарпатській обл. щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат» з 01.07.2000р. по 31.07.2002р., з 01.09.2022р. по 31.10.2002р. та з 01.01.2003р. по 03.01.2003р. згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р.; зобов`язано ГУ ПФ України в Закарпатській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат», а саме: з 01.07.2000р. по 31.07.2002р., з 01.09.2022р. по 31.10.2022р. та з 01.01.2003р. по 03.01.2003р. (відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р.) та поновити виплату пенсії за віком з моменту припинення; у решті позову відмовлено; стягнуто з бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Закарпатській обл. на користь ОСОБА_1 1000 грн. судових витрат (а.с.66-71). Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Закарпатській обл., який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення вимог та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити у повному обсязі (а.с.74-76). В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що за результатами проведення перевірки пенсійної справи позивача встановлено, що до загального стажу безпідставно враховано період роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат» з 01.07.2000р. по 03.01.2003р., оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу. Після коригування стаж позивача становить 26 років 08 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, покликання позивача лише на записи в трудовій книжці у спірному випадку є недостатніми. Також відповідач стверджує про втручання судом у дискреційні повноваження пенсійного органу. Окрім цього, зазначив, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як з`ясовано під час судового розгляду, 28.05.2024р. позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФ України в Закарпатській обл. із заявою про призначення пенсії за віком; до вказаної заяви позивач долучила відповідний пакет документів (а.с.34-35). За результатами розгляду наданих разом із заявою документів органом Пенсійного фонду України прийнято рішення про призначення з 28.05.2024р. ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням наявного страхового стажу 31 рік 05 місяців 13 днів, в тому числі: з 10.04.1980р. по 03.01.2003р. у Свалявському лісокомбінаті, у подальшому перейменованому на ЗАТ «Свалявський лісокомбінат». Як вбачається з службової записки начальника управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг № 4449/03-16 від 07.06.2024р., за результатами проведеної перевірки пенсійної справи № 072050011915 встановлено, що до загального стажу безпідставно зараховано період роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат» з 01.07.2000р. по 03.01.2003р. (відповідно до записів трудової книжки № 3-10), оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу. З огляду на зазначене запропоновано припинити виплату пенсії «до з`ясування» до надходження акту зустрічної перевірки (а.с.57). На підставі розпорядження № (п/с) 072050011915 від 11.06.2024р. виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 28.05.2024р. у зв`язку з відсутністю права на пенсію (а.с.58). 26.06.2024р. посадовими особами ГУ ПФ України в Закарпатській обл. проведено перевірку Свалявського міського трудового архіву щодо факту роботи ОСОБА_1 за період з 1980-2003 в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат». За проведеної перевірки складено Акт № 0700-1002-1/3309 від 26.06.2024р. перевірки достовірності документів, поданих для оформлення пенсій (а.с.61 і на звороті). Згідно вказаного Акта перевіркою встановлено, що накази на прийом та звільнення наявні; за 2000-2003 роки особові рахунки не надавались та є відсутніми. Листом № 0700-0305-8/55066 від 05.09.2024р. ГУ ПФ України в Закарпатській обл. повідомило ОСОБА_1 про коригування її страхового стажу, після чого такий склав 26 років 08 місяців 23 дні (а.с.8 і на звороті). Не погоджуючись із діями відповідача щодо незарахування до страхового стажу спірного періоду роботи, з метою захисту права на пенсійне забезпечення позивач звернулася до суду з розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та задовольняючи частково заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії пенсійного органу не ґрунтуються на вимогах закону, при цьому представлені позивачем документи є достатніми для зарахування спірного періоду роботи до її страхового стажу та поновлення виплати пенсії з моменту припинення. Зокрема, у трудовій книжці позивача зроблені всі записи, які підтверджують її трудовий стаж, та який відповідач відмовляється зараховувати до страхового стажу. При цьому, внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Однак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначенні пенсії. Позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду її роботи. Окрім того, відсутність на архівному зберіганні особових рахунків працівника також не може бути підставою для відмови в зарахуванні періоду роботи до страхового стажу, оскільки така особа не несе відповідальності за дії роботодавця щодо зберігання бухгалтерських документів та їх передачі до архівної установи. Водночас, вирішуючи питання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача, суд враховав те, що спірний період частково було зараховано відповідачем за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу, а саме: з 01.08.2002р. по 31.08.2002р. та з 01.11.2002р. по 31.12.2002р. Відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню за виключенням таких періодів. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XIІ/, Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-IV/, який набрав чинності 01.01.2004р. Частиною 1 ст.9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення: пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р., відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У частині незарахованих до страхового стажу позивача спірних періодів роботи колегія суддів враховує, що згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р. позивач у період з 10.04.1980р. по 03.01.2003р. працювала в Свалявському лісокомбінаті, в подальшому перейменованому на Закрите акціонерне товариство «Свалявський лісокомбінат». Отже, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами уповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком. Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018р. у справі № 687/975/17. При цьому апеляційний суд враховує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку особа займала у той чи інший період роботи у в за наявності належним чином оформлених трудових книжок, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018р. у справі № 687/975/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а, від 11.05.2022р. у справі 120/1089/19-а. Також апеляційний суд враховує, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки. Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Тому відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів з такої підстави як непідтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем вимог законодавства. Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі № 144/669/17, від 20.03.2019р. у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021р. у справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Згідно із ч.1 ст.15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Відповідно до ч.2 ст.20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового та пільгового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування цього періоду до страхового (загального) стажу та пільгового (спеціального) стажу, а також на врахування заробітної плати за вказаний період. Окрім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, відсутність на архівному зберіганні особових рахунків працівника не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу, оскільки така особа не несе відповідальності за дії роботодавця щодо зберігання бухгалтерських документів та їх передачі до архівної установи. Таким чином, період роботи позивача з 01.07.2000р. по 31.07.2002р., з 01.09.2002р. по 31.10.2002р. та з 01.01.2003р. по 03.01.2003р. відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р. підлягає зарахуванню до її страхового стажу, із врахуванням заробітної плати за вказаний період. Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат» з 01.07.2000р. по 31.07.2002р., з 01.09.2002р. по 31.10.2002р. та з 01.01.2003р. по 03.01.2003р. згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р. є протиправним. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19. При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову шляхом зобов`язання ГУ ПФ України в Закарпатській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в ЗАТ «Свалявський лісокомбінат», а саме: з 01.07.2000р. по 31.07.2002р., з 01.09.2002р. по 31.10.2002р. та з 01.01.2003р. по 03.01.2003р. (відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.10.1978р.) та поновити виплату пенсії за віком з моменту припинення. У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів зазначає наступне. Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2). Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФ України в Закарпатській обл. листом № 0700-0305-8/55066 від 05.09.2024р. позивача повідомлено про коригування її стажу, після чого такий склав 26 років 08 місяців 23 дні. Вказані обставини стали підставою для припинення виплати позивачу пенсії. Отже, про порушення свого права на виплату пенсії позивач дізналася саме з листа ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 0700-0305-8/55066 від 05.09.2024р. Після чого ОСОБА_1 21.02.2025р. звернулася до суду із розглядуваним позовом. Тобто, шестимісячний строк звернення до суду з позовом позивачем не пропущено, що підтверджується матеріалами справи та обставинами встановленими судом. Отже, апелянт в апеляційній скарзі не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Допущені в тексті рішення суду неточності щодо періоду з 01.09.2022р. по 31.10.2022р. (хоча правильним слід вважати період з 01.09.2002р. по 31.10.2002р.) на правильність рішення суду не впливають та можуть бути усунутими в порядку, визначеному ст.253 КАС України (виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні). Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено частково у визначений спосіб. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України в Закарпатській обл. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2025р. в адміністративній справі № 260/1221/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 15.06.2026р.