Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/7302/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7302/25 пров. № А/857/26471/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника Дзундзи Юрія Романовича, діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025р. в адміністративній справі за позовом представника Дзундзи Юрія Романовича, діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати індексації грошового забезпечення (суддя суду І інстанції: Мартинюк В.Я., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 28.05.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 11.04.2025р. за допомогою системи «Електронний суд представник Дзундза Ю.Р., діючий на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. з урахуванням дня фактичної виплати 31.05.2022р.; зобов`язати відповідача Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. з урахуванням дня фактичної виплати 31.05.2022р. (а.с.1-4). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.10-11). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.30-32). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник Дзундза Ю.Р., діючий на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.36-37). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом не враховано висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного Суду, викладені у постанові від 02.04.2024р. у справі № 560/8194/20, згідно яких норми Закону України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися за виплатою такої компенсації. Таким чином, посилання суду на те, що позивач не звертався і не отримав відмови у проведенні компенсації втрати частини доходів, як на підставу відмови від задоволення позову є необґрунтованими та помилковими. Зокрема, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021р. у справі № 380/10059/20 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення в повному обсязі; на виконання зазначеного рішення суду відповідачем було здійснено виплату 31.05.2022р. Однак, виплата компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідачем протиправно не була здійснена. При цьому, на момент подачі цієї апеляційної скарги відповідач також не провів вказану виплату. Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення. Окрім цього, відповідач стверджує, що позивачем пропущено строк звернення з цим позовом. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 52 від 27.02.2020р. старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.02.2020р. (а.с.6). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021р. у справі № 380/10059/20, яке набрало законної сили, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р., із застосуванням січня 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 29.09.2016р. по 28.02.2018р., а в період з 01.03.2018р. по 27.02.2020р. з урахуванням абз.4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р. На виконання вказаного рішення суду відповідач 31.05.2022р. виплатив позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. включно у розмірі 76030 грн. 52 коп., що підтверджується банківською випискою з АТ КБ «Приватбанк», що не заперечується відповідачем (зворот а.с.6). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може: або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання в судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Водночас, як установив суд першої інстанції, із відповідною заявою про виплату компенсації позивач чи його представник до Військової частини НОМЕР_1 не зверталися. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність вимог позивача. Між тим, наведені висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи, з наступних підстав. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 вказаного Закону). Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» /Закон № 2050-ІІІ/ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р. /Порядок № 159/. Відповідно до ст.1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст.2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021р. у справі № 465/322/17. Спір у цій справі виник щодо компенсації втрати частини доходів через порушення строку виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. Звертаючись до суду, позивач доводив, що 31.05.2022р. відповідач із затримкою виплатив йому суму індексації за вказаний період, проте обов`язок, передбачений ст.ст.2, 4 Закону № 2050-ІІІ, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів проігнорував. Апеляційний суд враховує, що у постанові від 02.04.2024р. у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021р. у справі № 240/186/20, від 17.11.2021р. у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022р. у справі № 460/783/20, від 11.05.2023р. у справі № 460/786/20, та сформував висновки, зокрема, про те, що: з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду; отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, відповідно, з указаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду. Таким чином, Верховний Суд у справі № 560/8194/20 сформував новий підхід щодо початку перебігу строку звернення до суду з вимогами про компенсацію втрати частини доходів, який полягає в тому, що цей строк починає обчислюватися з першого дня місяця, наступного за місяцем виплати заборгованості, а не з моменту отримання відмови у виплаті компенсації. З огляду на сформовану Верховним Судом у справі № 560/8194/20 правову позицію, апеляційний суд зазначає, що право ОСОБА_1 на звернення до суду з відповідними вимогами виникло незалежно від факту звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації та отримання офіційної відмови, оскільки невиплата компенсації у місяці погашення заборгованості вже свідчить про відмову з боку відповідача, навіть без прийняття окремого рішення. Норми Закону № 2050-ІІІ установлюють обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання, у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення), виплатити компенсацію. У постанові від 29.04.2021р. у справі № 240/6583/20 Верховний Суд зазначив, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021р. у справі № 380/10059/20 відповідачем 31.05.2022р. виплачено позивачу суму індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. у розмірі 76030 грн. 52 коп. Вказані обставини не заперечуються сторонами. Отже, несвоєчасне отримання позивачем індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправним ненарахуванням та невиплатою відповідачем такої під час проходження позивачем військової служби, невиплати останньої під час звільнення з військової служби, тобто, з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі № 159/1615/17, від 29.04.2020р. у справі № 420/2093/16-а, від 16.12.2020 у справі № 521/21718/16-а, від 23.12.2020р. у справі № 640/7975/15-а, від 21.09.2022р. у справі № 816/1627/18. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки позивачу остаточно виплачено індексацію грошового забезпечення 31.05.2022р. за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р., тому позовні вимоги необхідно задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. з урахуванням дня фактичної виплати 31.05.2022р. У частині дотримання строків звернення із розглядуваним позовом колегія суддів враховує усталену судову практику застосування строків під час вирішення аналогічних спорів. Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2). Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3). Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5). Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023р. у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення ст.233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України. Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013р. зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022р. не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19.07.2022р. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022р., колегія суддів не убачає. З огляду на вказане, право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022р.), не обмежене будь-яким строком. Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України. Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.04.2026р. у справі № 380/420/24. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги позивача є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, ст.316, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Дзундзи Юрія Романовича, діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025р. в адміністративній справі № 380/7302/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника ОСОБА_2 , діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. з урахуванням дня фактичної виплати 31.05.2022р. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016р. по 27.02.2020р. з урахуванням дня фактичної виплати 31.05.2022р. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 15.06.2026р.