Постанова 4824 № 4/2-1619/10

справа № 4/2-1619/10 провадження № 22-ц/824/6011/2026 головуючий у суді І інстанціїЗаріцький С.М. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Журби С.О., Борисової О.В. за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Гаврилівської сільської ради Вишгородського району про визнання права власності на спадкове майно, В С Т А Н О В И В: У лютому 2010 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Гаврилівської сільської ради Вишгородського району про визнання права власності на спадкове майно. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2010 року позов ОСОБА_3 до Гаврилівської сільської ради Вишгородського району про визнання права власності на спадкове майно задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 . Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із апеляційною скаргою, у якій просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Стягнути всі понесені судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції не звернув увагу на пояснення голови Гаврилівської сільської ради Бондаренко O.A., який у судовому засіданні 23.03.2010 року (а.с. 46-47) пояснив суду, що він заперечує проти задоволення позову, оскільки Позивач зрідка проживала в с. Гаврилівка, тому надана Позивачем довідка про те, що ОСОБА_3 постійно мешкала з громадянином ОСОБА_5 сільською радою не видавалася, після смерті ОСОБА_6 квартира була в занедбаному стані. На думку апелянтів, стороною Позивача навмисно було приховано від суду той факт, що у померлого ОСОБА_7 від шлюбу з ОСОБА_8 , який був укладений 09.02.1983 року, актовий запис № 165, було двоє дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які являються спадкоємцями першої черги за законом після смерті свого батька. Мати апелянтів - ОСОБА_8 після перенесеної важкої хвороби померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 37 років. Після смерті матері батько апелянтів - ОСОБА_4 почав сильно зловживати спиртними напоями та поступово припинив займатися їхнім вихованням, внаслідок чого розпорядженням Печерської районної державної адміністрації № 1302 від 16.11.1999 року бабусю - ОСОБА_9 , 1938 р.н. було призначено опікуном неповнолітніх онуків ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після чого онуки почали проживати разом із бабусею в АДРЕСА_2 . Опікун ОСОБА_9 , виходячи із власних міркувань, повідомила, що батько апелянтів ОСОБА_4 у 2000 році емігрував до своєї батьківщини - Греції, і що з ним сталося після чого їй не відомо. Коли доньки стали повнолітніми то неодноразово намагалися відшукати батька в Греції, але це ні до чого не призводило. Тільки після повномасштабного вторгнення російських військ до України, на початку жовтня 2025 року, бабуся повідомила, що вона навмисно повідомила онукам неправду стосовно батька, оскільки хвилювалася за їхню безпеку, що він нікуди не виїжджав, і що шукати його потрібно саме в Україні. В наслідок проведених апелянтами пошуків, у листопаді 2025 року було з`ясувано, що батько - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 50 років і що він перед своєю смертю проживав в квартирі АДРЕСА_1 . Також, від старости с. Гаврилівка вдалося з`ясувати, що квартира АДРЕСА_3 після смерті батька була переоформлена з нього на гр. ОСОБА_3 , як єдину спадкоємицю за законом після смерті батька за рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24.03.2010 року у цивільній справі № 4/2/-1619/10. При цьому, апелянтів, як справжніх спадкоємців першої черги, про маніпуляції з належною їх батьку квартирою до відома поставлено не було. Вважають дії ОСОБА_3 щодо оформлення за нею в судовому порядку права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на спірну квартиру шахрайськими та незаконними. Вказують, що апелянтів не залучали до участі у розгляді справи в суді першої інстанції, не повідомляли про час та місце її розгляду саме через те, що ОСОБА_3 навмисно приховала від суду наявність у померлого двох дітей - спадкоємців першої черги за законом, що є порушенням принципів добросовісності, і тягне за собою необхідність відновлення порушених прав законних спадкоємців. В обґрунтування доводів апеляційної скарги також вказують, що як вбачається із письмових матеріалів справи, Позивач у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 не зверталася, що підтверджується письмовими матеріалами справи та рішенням суду, в якому встановлено, що згідно повідомлення нотаріуса спадкова справа на померлого ОСОБА_6 не заводилася, у зв`язку з чим, визнаючи за Позивачем право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції всупереч вимогам Закону фактично підмінив собою нотаріальну процедуру оформлення Позивачем спадщини. Отже, подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем. Позивач не є такою особою, що фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки на час відкриття спадщини була зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_4 . Встановивши, що Позивачка та померлий Спадкодавець постійно були зареєстровані та фактично проживали за різними адресами, Позивач за адресою: АДРЕСА_5 ; Спадкодавець за адресою: квартира АДРЕСА_1 ; належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту їх проживання однією сім`єю Позивачка не надала, вважають, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Самі лише пояснення трьох свідків щодо загальних обставин, які пов`язані з періодичністю відвідувань, допомоги по господарству, не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, а можуть засвідчити лише факт наявності близьких відносин між сторонами. Інших доказів на підтвердження факту їх проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, спільного господарства, бюджету, наявності між ними взаємних прав і обов`язків матеріали справи не містять. Крім того зазначають, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги як доказ відсутності спільного проживання однією сім`єю довідку Гаврилівської сільської ради № 25 від 05.02.2010 року, оскільки зазначений документ, виходячи із пояснень голови Гаврилівської сільської ради ним не видавався і є підробкою. З приводу показань свідків, апелянти вважають, що вони носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування, і не стосуються спільного проживання позивачки з померлим, а свідчать про епізодичні відвідування ним місця проживання останньої. Позивач належними та допустимим доказами не довела та не підтвердила, що між нею та ОСОБА_4 склалися усталені відносини, притаманні чоловікові та жінці, що ними велося спільне господарство, планувався сімейний бюджет, тощо. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання цих осіб однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Звертаючись з вказаним позовом, Позивач зазначила, що понад десять років мешкала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_10 , вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тощо. Проте, надані Позивачем докази в обґрунтування заявлених позовних вимог не містять належних та допустимих доказів вказаних обставин. Так, Позивачем до позову додано копію її паспорта, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , правовстановлюючі документи на ім`я ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_1 : договір купівлі-продажу від 27.10.2000 року; технічний паспорт на квартиру, квитанції про нарахування комунальних послуг на ім`я ОСОБА_10 , проте вони самі по собі жодним чином не доводять того, що між позивачем та померлим ОСОБА_10 мали місце усталені відносини, притаманні подружжю, а можуть лише свідчити про те, що Позивач довгий час була знайома з померлим ОСОБА_10 , бувала у його квартирі та мала доступ до речей останнього. Як вбачається з паспорту Позивача (а.с.3-5) серії НОМЕР_1 , виданому Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві 03.01.2008 року позивач ОСОБА_3 з 10.06.1999 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з утриманням майна ОСОБА_6 , а саме: квартири АДРЕСА_1 , Позивачем надані квитанції від січня 2008 року до вересня 2008 року, які не можна приймати до уваги, оскільки вони охоплюють період вже після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , а отже не можуть свідчити про ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та спільні витрати по утриманню майна. Крім того, з вказаних квитанцій не вбачається, що комунальні послуги сплачені саме ОСОБА_3 . Також, сам факт оплати Позивачем комунальних послуг, пов`язаних з утриманням майна ОСОБА_6 без доведення факту ведення спільного господарства, спільного відпочинку, без доведення факту наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між особами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Самі лише показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , допитаних у судовому засіданні, не можуть свідчити про факт спільного проживання ОСОБА_3 зі ОСОБА_10 однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання, оскільки мають суперечливий характер, зокрема, у часі, з якого Позивач з померлим почали жити разом, та не підтверджуються жодними іншими доказами у справі. Зазначають, що Позивач та померлий батько апелянтів були знайомі та більше того, могли перебувати у близьких стосунках, однак сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки не може свідчити, що Позивач та померлий ОСОБА_10 проживали однією сім`єю, оскільки Позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. У судовому засіданні 02 червня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх представник - адвокат Ковальчук Д.І. апеляційну скаргу підтримали та просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_14 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2000 року проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу, були пов`язані спільним побутом, разом обробляли земельну ділянку, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Після смерті ОСОБА_4 залишилася спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1 . Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 на час розгляду справи судом першої інстанції встановлено не було, спадкова справа після його смерті не заводилася. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років до часу відкриття спадщини підтверджується дослідженими у справі доказами, зокрема поясненнями позивачки, показаннями свідків та письмовими доказами. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання за позивачкою права власності на спірне спадкове майно в порядку спадкування за законом. Перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів не може погодитися із доведеністю підстав для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на таке. Вирішуючи питання про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на апеляційне оскарження рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2010 року, колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення ухвалене понад дев`ятнадцять років тому після відкриття спадщини та понад п`ятнадцять років тому після його ухвалення судом першої інстанції. Ухвалою про відкриття апеляційного провадження судом було враховано доводи заявниць про те, що вони не були учасниками справи та їх не було залучено до розгляду справи в суді першої інстанції та дізнались про наявність справи лише 12 грудня 2025 року, у зв`язку із чим питання дотримання строку апеляційного оскарження було вирішено на користь забезпечення права особи на доступ до правосуддя. Рішення суду першої інстанції безумовно зачіпає інтереси апелянтів. Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) від 19 лютого 2009 року, де в п.33 зазначено, що «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. Відповідно до статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Разом із тим набуття статусу спадкоємця не є тотожним набуттю права на спадщину. Для прийняття спадщини спадкоємець повинен вчинити дії, передбачені законом. Так, відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Таким чином, можна зробити висновок, що спадкоємець, який не проживав постійно разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, повинен подати заяву про прийняття спадщини. Лише спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого строку не заявив про відмову від неї. Як убачається з доводів апеляційної скарги, самі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнають, що після 1999 року проживали окремо від батька, перебували під опікою бабусі та на час смерті ОСОБА_4 разом із ним не проживали. Крім того, на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли повноліття. Отже, для виникнення у них права на спадщину необхідним було вчинення дій, передбачених законом для її прийняття, або в подальшому звернення до суду з вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Однак матеріали справи не містять доказів того, що після отримання відомостей про смерть батька апелянтки зверталися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, зверталися до суду з позовом про визначення додаткового строку для її прийняття чи вчиняли будь-які інші дії, спрямовані на реалізацію своїх спадкових прав. Посилання апелянток на те, що вони не знали про смерть батька та відкриття спадщини, саме по собі не свідчить про наявність у них порушеного права, оскільки навіть після отримання відповідної інформації вони не надали суду доказів ініціювання процедури прийняття спадщини або поновлення строку для її прийняття. За відсутності доказів вчинення таких дій колегія суддів позбавлена можливості дійти висновку, що апелянтки не втратили право на прийняття спадщини та що їхні спадкові права фактично порушені оскаржуваним рішенням суду. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пояснень голови Гаврилівської сільської ради про незгоду із позовом. Наведені обставини самі по собі не свідчать про порушення прав апелянток, оскільки Гаврилівська сільська рада була самостійним учасником справи та наділена правом на оскарження судового рішення у разі незгоди з ним. Відомостей про оскарження рішення суду першої інстанції сільською радою матеріали справи не містять. Крім того, інтерес сільської ради у даному спорі міг бути пов`язаний виключно з можливим переходом спадкового майна у власність територіальної громади як відумерлої спадщини, що не є тотожним спадковим правам апелянток та не свідчить про порушення саме їхніх прав. Таким чином, на час апеляційного перегляду справи апелянтками хоч і доведено наявність їхнього інтересу, проте не доведено наявності безпосереднього порушення їхніх прав оскаржуваним рішенням суду. При цьому колегія суддів зазначає, що у разі реалізації апелянтками свого права на звернення до суду щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини та у випадку встановлення відповідним судовим рішенням обставин, які підтверджуватимуть набуття ними статусу спадкоємців, вони не позбавлені права скористатися передбаченими процесуальним законом механізмами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Однак станом на час розгляду даної справи відсутні правові підстави вважати доведеним факт порушення прав апелянток оскаржуваним рішенням, оскільки не встановлено, що вони зберегли право на прийняття спадщини та вчинили необхідні дії для його реалізації. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував існування спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_4 . Як убачається з матеріалів справи, на час її розгляду судом першої інстанції відомостей про наявність спадкоємців першої черги не існувало. Згідно з повідомленням нотаріуса спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася, заяв про прийняття спадщини від інших осіб не надходило. Суд вирішував спір виходячи з тих обставин та доказів, які були наявні на момент розгляду справи. Крім того, доводи апелянтів про навмисне приховування позивачкою відомостей про дітей спадкодавця не підтверджені належними доказами. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачці було достеменно відомо про місце перебування дітей спадкодавця чи про можливість їх залучення до участі у справі, зокрема від опікуна апелянтів. У цілому доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав правову оцінку відповідно до вимог процесуального закону. При цьому оскаржуване рішення було ухвалено 16 років тому. За таких обставин з урахуванням принципу правової визначеності не встановлено непереборних та виключних обставин, важливого та вимушеного характеру, за яких рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2010 року необхідно скасувати. Відповідно суд апеляційної інстанції на підставі ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2010 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді О.В. Борисова С.О. Журба