Постанова 4876 № 908/3763/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2026 м.Дніпро Справа № 908/3763/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Кошлі А.О., Кучеренко О.І., з участю секретаря судового засідання: Старини А.С., представника позивача: Барчук А.В. (в режимі відеоконференції), представника відповідача (апелянта): Балацького Я.А. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 (головуючий в першій інстанції Проскуряков К.В., повний текст складений та підписаний 02.03.2026) у справі за позовом Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ «ЕНЕРГОПРОЕКТ» до відповідача: Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» в особі філії «ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ» про стягнення коштів, в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції У грудні 2025 року Акціонерне товариство «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ «ЕНЕРГОПРОЕКТ» (надалі АТ «ХНДПКІ «Енергопроект») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» в особі філії «ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ» (надалі АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС») з позовом про стягнення 3 % річних у розмірі 20665,02 грн, інфляційних втрат в розмірі 205513,64 грн та пені в розмірі 225026,77 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив умови договору № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021, оскільки виконані позивачем проєктні роботи за трьома актами здачі-приймання від 29.10.2021, 22.12.2021 та 16.12.2021 були оплачені не у 60-денний строк, а зі значною затримкою, зокрема, частково у лютому -вересні 2022 року, остаточно у липні - листопаді 2022 року. У зв`язку з цим позивач, керуючись ст.625 ЦК України та п.6.2 договору, нарахував 3% річних, інфляційні втрати та пеню. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 позовні вимоги задоволено, стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС» на користь АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» 225026,77 грн пені, 20665,02 грн 3 % річних, 205513,64 грн інфляційних нарахувань за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021, а також 5414,47 грн витрат зі сплати судового збору та 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо своєчасної оплати виконаних проєктних робіт. Суд відхилив доводи відповідача про ненастання строку оплати податку на додану вартість (ПДВ), зазначивши, що згідно зі ст.188 ПК України ПДВ є невід`ємною складовою ціни договору, а позивач належним чином зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджено відповідними квитанціями. Враховуючи, що фактичне виконання робіт підтверджується підписаними обома сторонами актами, а відповідач не надав власного контррозрахунку сум, суд визнав наявним факт прострочення виконання грошового зобов`язання. Суд перевірив надані позивачем розрахунки та визнав їх арифметично правильними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. При цьому суд врахував, що за умовами договору, нарахування пені передбачалось за весь час прострочення, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Оскільки позивач довів обґрунтованість своїх вимог належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 225026,77 грн пені, 20665,02 грн - 3% річних, 205513,64 грн - інфляційних втрат, а також судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3763/25 повністю та відмовити у задоволенні позовних вимог; за наявності підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги, задовольнити клопотання АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС» про зменшення розміру 3 % річних, інфляційних нарахувань, пені, витрат на правничу допомогу до мінімально можливого за вищевказаних обставин та ухвалити нове рішення у справі № 908/3763/25 у зазначеній частині; вирішити питання про розподіл судових витрат у встановленому порядку; застосувати до спірних правовідносин встановлені строки позовної давності. Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам та неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права. Апелянт стверджує, що строк оплати податку на додану вартість (ПДВ) в розмірі 200375,00 грн взагалі не настав, оскільки згідно з п.2.3 договору, оплата ПДВ здійснюється після реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а оскільки вимога про сплату ПДВ від позивача не надходила, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України семиденний строк для оплати не розпочався. Крім того, апелянт посилається на форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію, окупацію Запорізької АЕС з 04.03.2022, що унеможливило своєчасне виконання зобов`язань, просить застосувати позовну давність, а саме 3 роки для 3 % річних та інфляційних втрат, та 1 рік для пені, а також зменшити розмір стягнутих 3 % річних, інфляційних втрат, пені та витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність, відсутність доведених збитків та особливий стратегічний статус відповідача як основного виробника електроенергії в Україні в умовах воєнного стану. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір цих витрат є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, а позивач не надав доказів їх фактичної сплати. В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. А у випадку наявності підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги, задовольнити клопотання АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС» про зменшення розміру 3 % річних, інфляційних нарахувань, пені, витрат на правничу допомогу до мінімально можливого за вищевказаних обставин.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу, а також відповіді на відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи скаржника - безпідставними. Позивач стверджує, що строк оплати ПДВ не є окремим строком, оскільки згідно з п.2.1 договору та ст.188 ПК України, сума ПДВ входить до загальної ціни договору і підлягає сплаті в межах єдиного 60-денного строку з дати підписання актів, а позивач належним чином зареєстрував податкові накладні в ЄРПН. Щодо форс-мажору, позивач зазначає, що ст.625 ЦК України застосовується незалежно від вини боржника, строки виконання грошових зобов`язань за всіма актами настали до початку повномасштабного вторгнення, а відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між воєнними діями та неможливістю вчасно розрахуватись. Щодо позовної давності, позивач наголошує, що її строки були продовжені на період карантину - до 30.06.2023 та зупинені на період воєнного стану з 30.01.2024 до 04.09.2025, тому звернення до суду 16.12.2025 є своєчасним. Щодо зменшення санкцій, позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/602/24, згідно з якою 3% річних не підлягають зменшенню, а пеня складає лише 18 % від суми боргу та є цілком співмірною. Крім того, позивач вважає правильними висновку суду першої інстанції щодо розподілу понесених ним судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Також позивач подав заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у якій просить стягнути з відповідача 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В судовому засіданні представник позивача підтримала заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін, а також стягнути з відповідача, витрати на правничу допомогу, понесені позивачем під час апеляційного перегляду. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу апелянт вказує, що позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу не спростував ключових доводів відповідача, а рішення суду першої інстанції ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт наполягає, що строк оплати ПДВ договором не встановлений, а згідно з ч.2 ст.530 ЦК України обов`язок сплатити ПДВ виникає лише після пред`явлення окремої вимоги кредитора, якої позивач не направляв, тому прострочення у цій частині вважає відсутнім. Також апелянт зазначає, що розрахунки 3 % річних, інфляційних втрат та пені є завищеними та неперевіреними, оскільки позивач неправильно застосував ст.194 ПК України, а не ст.188 ПК України щодо порядку обчислення ПДВ. Апелянт посилається на особливий стратегічний статус АТ «НАЕК «Енергоатом», зазначає, що виробляє понад 50 % електроенергії, забезпечує безпеку атомних станцій, звертає увагу на окупацію Запорізької АЕС та відсутність доказів понесених позивачем збитків, тому просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних нарахувань на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та сталої практики Верховного Суду. Крім того, апелянт подав заперечення на заяву про розподіл судових витрат, у яких просить відмовити у задоволенні вимог заявника, та, за наявності підстав, задовольнити клопотання про розподіл витрат позивача, зменшити розмір витрат на правничу допомогу до мінімально можливого.

4. Процедура апеляційного провадження Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі №908/3763/25; призначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи та витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Запорізької області. 03.04.2026 матеріали справи № 908/3763/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. 06.04.2026 від АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» надійшов відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2026 призначено справу № 908/3763/25 за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 до розгляду у судовому засіданні на 19.05.2026 о 14:30 год. 09.04.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. 10.04.2026 від АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» надійшла заява про участь уповноваженого представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 10.04.2026 задоволена. 12.05.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшло клопотання про участь уповноваженого представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке ухвалою суду від 12.05.2026 задоволене. 13.05.2026 від АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» надійшла заява про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. 14.05.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшли заперечення на заяву АТ «ХНДІПКІ «Енергопроект» про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У судовому засіданні 19.05.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини Між АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» (підрядник) та ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» (замовник) укладений договір № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає та зобов`язується оплатити, а підрядник приймає на себе зобов`язання виконання проєктних робіт: «ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м.Енергодар, Промислова,

133. Коригування проектної документації за дорученням Замовника згідно з результатами виконання будівельних і додаткових робіт, непередбачених проєктною документацією об`єктів Запорізької АЕС у 2021 році (Код ДК 021:2015-71320000-7 «Послуги з інженерного проєктування)». Згідно з п.2.1 договору, вартість робіт за цим договором зазначається у протоколі узгодження договірної ціни та в договірній ціні, що є невід`ємними додатками до договору та складає 1001875,00 грн, крім того, ПДВ 200375,00 грн, всього з урахуванням ПДВ 1202250,00 грн. Оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Акту здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома сторонами, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 60 календарних днів з дати підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт. Оплата замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (п.2.3 договору). Пунктом 4.5 договору визначено, що з моменту підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт, до замовника переходить право власності на розроблену згідно з цим договором проєктно-кошторисну документацію. Відповідно до п.5.5 договору, підрядник надає замовнику акти здачі-приймання виконаних робіт у кількості 4 примірників після отримання повідомлення про позитивний результат вхідного контролю. Підтвердженням належного виконання робіт за договором є підписання Сторонами Акта здачі-приймання виконаних робіт (п.5.6 договору). Згідно з п.5.8 договору, підрядник, що є платником ПДВ, зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПА у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Пунктом 6.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до п.6.5 договору у випадку відсутності реєстрації у ЄРПН підрядником електронної податкової накладної у встановлений Податковим кодексом України строк, замовник має право односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п.2.1 цього договору, на суму ПДВ, від вартості послуг, по яким допущене таке невиконання. За невиконання п.5.6 договору підрядник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі процентної ставки ПДВ за договором. Підрядник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося не з його вини. Згідно з п.11.1 договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що залишились невиконаними. 29.10.2021 сторонами підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт № 1 до договору 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021 на суму 465150, 00 грн з ПДВ, за яким робота виконана за підетапом № 1.1 та здана, виконана робота відповідає умовам договору і завданню на проєктування та належним чином оформлена. Відповідач сплатив вартість виконаних робіт за Актом № 1 частково 03.02.2022, остаточний розрахунок за цим актом провів 26.07.2022. 22.12.2021 сторонами підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт № 2 до договору № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021 на суму 422100, 00 грн з ПДВ, за яким робота виконана за підетапом № 1.2 та здана, виконана робота відповідає умовам договору і завданню на проєктування та належним чином оформлена. Вартість виконаних робіт по Акту № 2 відповідач сплатив частково 12.09.2022, остаточний розрахунок здійснив 16.11.2022. 16.12.2021 сторонами було підписано Акт здачі-приймання виконаних робіт № 3 до договору № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021 на суму 315000,00 грн з ПДВ, згідно якого робота виконана за підетапом № 1.3 та здана, виконана робота відповідає умовам договору і завданню на проєктування та належним чином оформлена. Вартість виконаних робіт по Акту № 3 сплачена відповідачем частково 12.09.2022, остаточний розрахунок проведений 16.11.2022. На виконання п.5.8 договору, позивач здійснив реєстрацію податкових накладних у межах строків, встановлених ПК України, а саме: за Актом № 1 від 29.10.2021 на загальну суму 465150,00 грн, у т.ч. 77525,00 грн ПДВ, складено податкову накладну № 38 від 29.10.2021, яку зареєстровано у ЄРПН 05.11.2021; за Актом № 2 від 22.12.2021 на загальну суму 422100,00 грн, у т.ч. 70350,00 грн ПДВ, складено податкову накладну № 19 від 22.12.2021, яка зареєстрована у ЄРПН 24.12.2021; за Актом № 3 від 16.12.2021 на загальну суму 315000,00 грн, у т.ч. 52500,00 грн ПДВ, складено податкову накладну № 22 від 16.12.202, яку зареєстровано 10.01.2022. Позивачем здійснено детальний розрахунок штрафних та компенсаційних нарахувань за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором, на загальну суму 451205, 43 грн., з яких: 20665,02 грн. 3 % річних (7206,98 грн за актом № 1 + 8141,16 грн за актом № 2 + 5316,88 грн за актом № 3); 205 513,64 грн інфляційні нарахування (74588,27 грн за актом № 1 + 79114, 06 грн за актом № 2 + 51811, 31 грн за актом № 3); 225026,77 грн пені (65322, 99 грн за актом № 1 + 99050,70 грн за актом № 2 + 60653, 08 грн за актом № 3). Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», АТ НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства. Відповідно до Статуту Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1420, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з дня його державної реєстрації. Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до частини 2 цієї ж статті, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином згідно ч.1 ст.202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст.509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Стаття 254 ЦК України визначає, що у випадку, коли останній день строку припадає на вихідний день (наприклад, неділю), днем закінчення строку вважається перший за ним робочий день. Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню саме у цей строк. Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна, яка складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, є для покупця достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної до реєстру є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі. Згідно з п.18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» № 1246 від 29.12.2010 року, квитанція про реєстрацію податкової накладної одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю). Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів у разі прострочення платежу сплачують на користь одержувачів пеню. Частиною 1 ст.3 зазначеного Закону встановлено імперативне обмеження: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст.256 ЦК Україна, позовна давність це строк в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно вимог ст.257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України).

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Заслухавши пояснення представників відповідача (апелянта) та позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків. Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, відсутності підстав для зменшення цих нарахувань за клопотанням відповідача, та враховуючи звернення позивача з позовом в межах строку позовної давності. Апелянт стверджує, що строк оплати ПДВ у розмірі 200375,00 грн взагалі не настав, оскільки згідно з п.2.3 договору, оплата ПДВ здійснюється після реєстрації податкової накладної в ЄРПН, вимога про сплату ПДВ від позивача не надходила, тому відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, семиденний строк для оплати не розпочався. Крім того, апелянт посилається на форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію, окупацію Запорізької АЕС з 04.03.2022, що унеможливило своєчасне виконання зобов`язань, просить застосувати позовну давність, а саме: 3 роки для 3 % річних та інфляційних втрат та 1 рік для пені, а також зменшити розмір стягнутих 3 % річних, інфляційних втрат, пені та витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність, відсутність доведених збитків та особливий стратегічний статус відповідача як основного виробника електроенергії в Україні в умовах воєнного стану. Позивач стверджує, що строк оплати ПДВ не є окремим, оскільки згідно з п.2.1 договору та ст.188 ПК України, сума ПДВ входить до загальної ціни договору і підлягає сплаті в межах єдиного 60-денного строку з дати підписання актів, а позивач належним чином зареєстрував податкові накладні в ЄРПН. Щодо форс-мажору, позивач зазначає, що ст.625 ЦК України застосовується незалежно від вини боржника, строки виконання грошових зобов`язань за всіма актами настали до початку повномасштабного вторгнення, а відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між воєнними діями та неможливістю вчасно розрахуватись. Щодо позовної давності, позивач наголошує, що строки були продовжені на період карантину - до 30.06.2023 та зупинені на період воєнного стану з 30.01.2024 до 04.09.2025, тому звернення до суду 16.12.2025 є своєчасним. Щодо зменшення санкцій, позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/602/24, згідно з якою 3% річних не підлягають зменшенню, а пеня складає лише 18 % від суми боргу та є співмірною. Аргументи апеляційної скарги про відсутність прострочення виконання зобов`язання зі сплати ПДВ колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке. Аналізуючи зміст укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума ПДВ є невід`ємною складовою загальної вартості робіт, визначеної пунктом 2.1 договору, а саме: 1202250,00 грн, включаючи ПДВ 200375,00 грн. Договір не передбачає окремого строку оплати суми ПДВ, відмінного від строку оплати основної вартості робіт. Основний строк оплати встановлений пунктом 2.3 договору - 60 календарних днів з дати підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт. Пунктом 2.3 договору визначено, що оплата частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання замовником від підрядника податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН. Однак, вказане положення не встановлює нового, відмінного від 60-денного, строку оплати, а визначає лише додаткову умову (передумову) для здійснення такої оплати. Ця умова є відкладальною обставиною в розумінні ст.212 ЦК України, яка має неминуче настати, оскільки обов`язок підрядника зареєструвати податкову накладну передбачений як договором у п.5.8, так і приписами ПК України. Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав цей обов`язок належним чином, а саме: податкові накладні за Актами № 1, № 2 та № 3 були складені та зареєстровані в ЄРПН у встановлені строки, що підтверджується відповідними квитанціями. Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН, є для покупця достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Крім того, згідно з п.18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010, квитанція про реєстрацію податкової накладної одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю). Отже, відповідач не міг не знати про реєстрацію податкових накладних та мав усі необхідні дані для здійснення своєчасного розрахунку за виконані роботи в повному обсязі, включаючи суму ПДВ. Таким чином, з моменту реєстрації податкових накладних у листопаді 2021 року січні 2022 року відпала й умова, визначена п.2.3 договору для здійснення оплати ПДВ. Відтак, станом на момент спливу 60-денного строку з дати підписання кожного з Актів здачі-приймання виконаних робіт, у відповідача виник обов`язок сплатити повну вартість робіт, включаючи ПДВ. Посилання апелянта на необхідність пред`явлення окремої вимоги про сплату ПДВ на підставі ч.2 ст.530 ЦК України колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в договорі строк виконання зобов`язання з оплати є встановленим, а відтак, застосуванню підлягає ч.1 ст.530 ЦК України, яка зобов`язує боржника виконати зобов`язання у цей строк. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання за договором з оплати повної вартості виконаних робіт, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України та п.6.2 договору. Щодо посилання апелянта на відсутність вини та наявність форс-мажорних обставин, колегія суддів зазначає таке. За змістом ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У даному випадку, виходячи зі змісту п.2.3 договору, оплата наданих послуг здійснюється протягом 60 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг. З урахуванням вказаного пункту договору та підписання сторонами Актів здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 29.10.2021, № 2 від 22.12.2021 та № 3 від 16.12.2021, строк оплати наданих послуг є таким, що настав. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). При цьому, у ст.611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст. 549 ЦК України). Пунктом 6.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язання. За приписами ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З урахування положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право для нарахування сум, передбачених п.6.2 та ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому наведений позивачем у даній справі розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства України та є арифметично правильним. Заперечення відповідача саме щодо виконаних позивачем розрахунків в матеріалах справи відсутні. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22. Одночасно, законодавець у Главі 24 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. То ж справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановленої договором неустойки (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки усі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора. У постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду, і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. У постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Аналогічну правову позицію щодо відсутності дискреції суду у питанні зменшення розміру процентів річних нижче 3 %, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, викладено у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. З урахуванням наведеного, доводи відповідача про те, що суд може зменшити визначений ЦК України мінімальний розмір трьох процентів річних, є необґрунтованими. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені Наказом Держкомстату України від 14.11.2006 №

519. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають внаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як вже зазначалось, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Такої правової позиції у своїй практиці послідовно дотримується Верховний Суд, відповідні висновки викладено у постановах від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22, від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24. З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, також є необґрунтованими. Колегія суддів також окремо звертає увагу на безпідставність посилань апелянта на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 як на підставу для зменшення або відмову у стягненні 3% річних та інфляційних втрат. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду розглядала питання про можливість зменшення розміру відсотків річних, встановлених договором на рівні 40 % та 96 %, які значно перевищували мінімальний встановлений законом розмір, передбачений ст.625 ЦК України (3 %). Суд дійшов висновку, що за певних обставин обсяг відповідальності, визначений договірними процентами, може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, та допустив можливість зменшення таких договірних процентів. Натомість у справі, що розглядається, позивачем пред`явлено до стягнення проценти не у договірному, а у встановленому ч.2 ст.625 ЦК України розмірі, які є мінімальними в силу імперативного припису закону, оскільки сторони договору не передбачили іншого їх розміру. Зазначений розмір процентів річних (3 %) не може вважатися надмірним або таким, що підлягає зменшенню, оскільки він встановлений законом як мінімальна гарантія захисту майнових прав кредитора. Таким чином, обставини справи № 902/417/18 є відмінними від обставин, які мають місце у справі, що розглядається. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо необхідності зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних з огляду на складний фінансовий стан підприємства, його статус як підприємства критичної інфраструктури та наслідки воєнних дій, у тому числі втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан з 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, вказаний строк неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку, воєнний стан в Україні діє і на даний час. Згідно з ч. 2 ст. 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору. Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково, щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання. Ознаками форс-мажорних обставин є те, що вони: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Колегія суддів відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних з нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21. Умовами Розділу 9 «Форс-мажорні обставини» договору № 11027/21/19-121-08-21-10676 від 14.09.2021 сторони визначили порядок дій сторін при настанні форс-мажорних обставин. У даному випадку, відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в договорі, а саме: повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати наданих послуг через початок збройної агресії російської федерації. Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів. Посилання апелянта на лист ТТП № 2023/02.0.-7.1 від 28.02.2022 не свідчить про дотримання вимог договору щодо такого повідомлення. З огляду на вказані обставини, відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до неможливості виконання ним зобов`язань за спірним договором. Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 вказала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання та поділяє його долю. Водночас, у постанові від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що ст.617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК України). Отже, порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості наданих послуг є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів, а також наявність обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Щодо вимог про зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачене право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов та відповідальності за їх невиконання, з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У п.6.2 договору сторони, реалізуючи принцип свободи договору, дійшли згоди про конкретний розмір пені за порушення строків оплати виконаних робіт на рівні 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період нарахування пені. Встановивши добровільно таку міру відповідальності, відповідач погодився з можливістю застосування до нього зазначених правових наслідків у разі порушення ним власних зобов`язань. Зменшення розміру пені, яку сторони узгодили в договорі, є винятковим правом суду, а не його обов`язком, і повинно застосовуватись лише за наявності беззаперечних доказів явної неспівмірності цієї пені наслідкам порушення зобов`язання. В іншому випадку таке зменшення нівелюватиме принцип обов`язковості виконання договору, закріплений у ст. 629 ЦК України, та порушуватиме законні очікування кредитора на отримання належного виконання. Як правильно зазначив суд першої інстанції, стягнута судом пеня в розмірі 225026,77 грн не є надмірною, оскільки її розрахунок було здійснено з урахуванням імперативного обмеження, встановленого статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а саме: в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені. Стягнута пеня становить лише 18 % від суми основної заборгованості, яку було сплачено з простроченням, що не свідчить про її непропорційність наслідкам порушення зобов`язання, враховуючи тривалий період прострочення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення пені. Колегія суддів звертає увагу, що неустойка (пеня) є особливою, спрощеною формою відповідальності за порушення зобов`язання. Її правова природа полягає у тому, що для її стягнення кредитор не зобов`язаний доводити розмір понесених ним реальних збитків, завданих порушенням. Сам факт порушення зобов`язання презюмує наявність негативних наслідків для кредитора, які компенсуються шляхом сплати неустойки. Цей правовий принцип неодноразово знаходив своє підтвердження в постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 14.07.2021у справі № 916/878/20. Отже, посилання апелянта на відсутність доведених позивачем збитків як на підставу для зменшення пені є юридично безпідставним, оскільки наявність таких збитків не є обов`язковою умовою для застосування договірної відповідальності у вигляді пені. Апелянт наголошує на своєму особливому стратегічному статусі, складному майновому стані, спричиненому воєнною агресією та окупацією ЗАЕС, проте, вирішуючи питання про зменшення пені, суд повинен враховувати баланс інтересів обох сторін. Позивач також має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Держава в особі Міністерства енергетики України володіє 50,000049 % акцій статутного капіталу позивача, що свідчить про те, що його діяльність є не менш важливою для держави. Відтак, надання переваги інтересам відповідача лише через його статус виробника електричної енергії було б невиправданим та порушило б принцип рівності всіх учасників цивільних відносин, закріплений у ст.1 ЦК України. Колегія суддів зауважує, що відповідач, займаючи пасивну позицію в суді першої інстанції та категорично заперечуючи проти позову, не вчинив жодних дій, спрямованих на мінімізацію своєї відповідальності або врегулювання спору мирним шляхом, що є його правом, але свідчить про небажання добровільно відновити порушене право позивача. Відповідач не скористався такими правовими механізмами, як визнання позову, навіть часткове, що дозволило б зменшити судові витрати відповідно до ч.1 ст.130 ГПК України, укладення мирової угоди чи надання гарантійних листів. Така процесуальна поведінка боржника, яка зводиться до повного заперечення свого обов`язку, не може заохочуватися судом шляхом застосування до нього більш м`яких заходів відповідальності. Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що апелянтом не було доведено наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення пені. На переконання колегії суддів, стягнутий судом першої інстанції розмір пені є співмірним наслідкам порушення зобов`язання, розрахований з дотриманням імперативного законодавчого обмеження та не призводить до невиправданого збагачення позивача. Відсутність доведених збитків не є автоматичною підставою для зменшення пені, а посилання на стратегічний статус відповідача не створює для нього привілейованого становища порівняно з позивачем. З огляду на наведене, правові підстави для задоволення клопотання апелянта про зменшення розміру пені відсутні, а рішення суду першої інстанції у цій частині є законним та обґрунтованим. Щодо застосування строків позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності за заявлений період з 29.12.2021 по 15.11.2022. Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України № 540-IX від 30.03.2020, на період дії карантину строки, визначені ст.257 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину, а саме: до 30.06.2023, а згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 та № 3450-IX від 08.11.2023, у період дії воєнного стану перебіг позовної давності спочатку продовжувався, а з 30.01.2024 зупинявся по 04.09.2025. Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір цих витрат є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, а позивач не надав доказів їх фактичної сплати. Відповідно до ч.ч.1-2, 4 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Матеріали справи підтверджують, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу було надано належні, допустимі та достатні докази понесення правничої допомоги. При цьому за умовами укладеного договору про надання правничої допомоги, сума гонорару є фіксованою та становить 9000,00 грн. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений розмір витрат є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, оскільки становить лише 2 % від ціни позову. Сам по собі факт несплати гонорару не є підставою для відмови в розподілі таких витрат, оскільки обов`язок зі сплати виникне в майбутньому відповідно до умов договору, а ст.126 ГПК України передбачає розподіл витрат, які підлягають сплаті. Доводи апелянта про те, що справа є простою та не потребувала значних затрат часу, є суб`єктивною оцінкою, яка не спростовує реального обсягу та якості виконаної адвокатом роботи. Відповідачем не було надано суду першої інстанції та не надано суду апеляційної інстанції доказів в обґрунтування своєї позиції щодо завищеності таких витрат чи їх невідповідності ринковим цінам на аналогічні послуги. Заперечення апелянта зводяться лише до загальних тверджень про надмірність, що не є достатнім для реалізації судом права суду на зменшення таких витрат. Отже, рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування ст.188 ПК України замість ст.194 ПК України, а також про те, що розрахунки позивача є завищеними та неперевіреними, колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Апелянт, як і в суді першої інстанції, не надав власного контррозрахунку стягуваних сум, що позбавляє суд апеляційної інстанції можливості перевірити його аргументи. При цьому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наданий позивачем розрахунок є арифметично правильним. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, а тому правові підстави для його скасування або зміни відсутні.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Також на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду суд першої інстанції дійшов правильних висновків при ухваленні додаткового рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача 9000,00 грн витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта. Позивач подав заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 4000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Частинами 1 та 2 ст.124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. При цьому Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої за ст.124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18). 05.08.2022 між АТ ХНДПКІ «Енергопроект» (клієнт) та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною було укладено договір № 04-22 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Протоколом від 15.12.2025 погодження розміру гонорару адвоката до договору № 04-22 від 05.08.2022 сторони погодили, що гонорар адвоката у даному спорі в суді апеляційної інстанції (у випадку оскарження, незалежно від суб`єкта та обсягу оскарження) складатиме 4000,00 грн (п.3 протоколу погодження). У зв`язку з оскарженням відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3763/25, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем було повідомлено про очікувані витрати позивача, пов`язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4000,00 грн витрат на правничу допомогу. За змістом ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Договір надання правничої допомоги № 04-22 від 05.08.2022 з усіма додатковими угодами та протокол погодження розміру гонорару адвоката від 15.12.2025 знаходиться у матеріалах справи. Між позивачем та адвокатом 08.05.2025 підписано Акт про надання правничої допомоги № 53 до договору № 04-22 від 05.08.2022 на суму 4000,00 грн. Відповідно до вказаного акту, адвокат надав клієнту, а клієнт прийняв надану допомогу, а саме: представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції з оскарження АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «ЗАЕС» рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3763/25: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026; підготовка та подання процесуального документу, пов`язаного із забезпеченням участі у судовому засіданні. Доказів оплати правничої допомоги за перегляд справи у суді апеляційної інстанції разом із заявою не подано. Позивач у заяві зазначає, що на час подання відповідної заяви сума за актом № 53 від 08.05.2026 не сплачена клієнтом, але у цій частині звертає увагу суду, що відповідно до умов укладеного договору оплата підлягає перерахуванню клієнтом у безготівковій формі протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту про надання правничої допомоги. Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Таким чином, за наявності інших доказів витрат, зокрема, підписаного сторонами акту наданої допомоги, сам факт неоплати не може бути підставою для відмови у розподілі таких витрат між сторонами за результатами розгляду справи. При цьому згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21, від 02.04.2024 у справі № 922/1163/23, від 09.04.2024 у справах № 910/8089/23 та № 910/6316/23, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи. Відповідач подав заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у якій просить відмовити в задоволенні вказаної заяви, а у разі її задоволення - зменшити розмір цих витрат. Колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн є співмірними зі складністю справи, підтверджені належними доказами, не є нерозумними та підлягають стягненню з відповідача. Відповідач не надав доказів їх неспівмірності визначеним законодавством критеріям, а посилання на типовість справи не є достатньою підставою для їх зменшення, оскільки надання правової допомоги підтверджено належними доказами. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що витрати АТ ХНДПКІ «Енергопроект» з оплати професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи № 908/3763/25 підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі 4000,00 грн. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3763/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі №908/3763/25 залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (код ЄДРПОУ: 24584661, місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул.Назарівська, буд.3) на користь Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ «ЕНЕРГОПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ: 14078902, місцезнаходження: 61005, м. Харків, просп.Героїв Харкова, буд.10/12) витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного провадження у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 к. Доручити видачу наказу Господарському суду Запорізької області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України. Повну постанову складено 12 червня 2026 року. Головуючий суддя Т.Ю.Демчина Судді А.О.Кошля О.І.Кучеренко