Постанова ККС ВС № 756/4936/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ справа № 756/4936/22 провадження № 51-1145 км 26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції: засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022100050000297, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК). Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Крім того, вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, початку строку відбування покарання та зарахування до покарання строку попереднього ув`язнення, вирішено питання щодо цивільного позову потерпілої, процесуальних витрат та долі речових доказів. Відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного місцевим судом доведеним, ОСОБА_6 у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, перебуваючи за адресою свого місця проживання, що на АДРЕСА_1 , взяв виготовлений шляхом переробки саморобним способом у вогнепальну зброю сигнальний самозарядний пістолет «Ekol P.29 CLASSIC», № НОМЕР_1 калібру 9 мм Р.А., який раніше належав його батьку, та, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, почав його незаконно зберігати без передбаченого законом дозволу до часу виявлення та вилучення працівниками поліції 06 лютого 2022 року в ході огляду місця події. Крім того, ОСОБА_6 06 лютого 2022 року приблизно о 20:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в приміщенні кухні, що в квартирі АДРЕСА_2 , не бажаючи настання смерті ОСОБА_8 , але свідомо припускаючи можливість її настання, тримаючи у руці самозарядний пістолет «Ekol P.29 CLASSIC», № НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А., споряджений трьома патронами, підійшов до неї на відстань півтора метри, направив ствол пістолета в її голову, ненавмисно здійснив постріл, чим спричинив їй тяжке тілесне ушкодження, від якого ОСОБА_8 померла. Вироком Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 , представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 задоволено частково, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд у частині обвинувачення щодо протиправного заподіяння смерті ОСОБА_8 встановив, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року приблизно о 20:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в приміщенні кухні, що в квартирі АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, не бажаючи настання смерті ОСОБА_8 , але свідомо припускаючи можливість її настання, знаходячись на відстані півтора метра від останньої, тримаючи у руці самозарядний пістолет «Ekol P.29 CLASSIC», № НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А., споряджений трьома патронами, направив його ствол в голову ОСОБА_8 та, перебуваючи в положенні навпроти неї, умисно здійснив один постріл, заподіявши вогнепальне кульове поранення голови, чим спричинив їй тяжке тілесне ушкодження, від якого ОСОБА_8 померла. Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений зазначає, що не був обізнаний про переробку пістолету у вогнепальну зброю, оскільки візуальних ознак його зміни не було, а тому не вважав, що такий пістолет може нести загрозу. Крім того, зазначає, що постріл у ОСОБА_8 здійснив випадково, коли крутив і роздивлявся пістолет у руці, та з відстані приблизно 15-20 см, а не так, як вказано у вироку. Більше того про випадковість пострілу, а отже про відсутність умислу на вбивство, свідчить його подальша поведінка, оскільки він викликав поліцію та швидку медичну допомогу, та в цей час здійснював заходи для надання ОСОБА_8 першої допомоги. Наведене вказує про те, що він не міг передбачити наслідки у виді смерті людини, тим більше не бажав таких наслідків. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Мотивуючи свої доводи, захисник вказує про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ст. 115 КК, оскільки такі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на наявних у матеріалах кримінального провадження доказах. Зокрема, апеляційним судом не взято до уваги протокол слідчого експерименту, відповідно до якого ОСОБА_6 вказував, що знаходився поруч із загиблою та пістолет на неї не наставляв. Стверджує, що на відсутність умислу та випадковість здійснення пострілу свідчать необережні маніпуляції засудженого з пістолетом у стані алкогольного сп`яніння, а також його подальша поведінка одразу після події, яка є діаметрально протилежною умисному вбивству. На обґрунтування фахової обізнаності засудженого у використанні зброї апеляційний суд посилається на його «мисливський досвід», проте такий досвід обмежується лише полюванням на качок з використанням пневматичної гвинтівки, а не вогнепальної зброї. Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги засудженого та захисника не надходило. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити, вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту, просила оскаржуваний вирок апеляційного суду залишити без зміни. Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. У касаційній скарзі як засуджений, так і захисник, оспорюючи висновки суду апеляційної інстанції, вказують про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК, враховуючи відсутність у нього умислу на вбивство, тоді як його дії носять необережний характер. Крім того, засуджений зазначає, що не був обізнаний про переробку пістолету у вогнепальну зброю, оскільки візуальних ознак його зміни не було, а тому не вважав, що такий пістолет може нести загрозу. Перевіряючи такі доводи сторони захисту, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду. Відповідно до положень ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція суду апеляційної інстанції полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Поряд з цим, відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК. Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК. Так, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК. Тобто, вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор ОСОБА_9 та представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 у своїх апеляційних скаргах порушували питання про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність стосовно кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 119 КК, інкримінованих ОСОБА_6 стороною обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК. Відповідно мотивувальної частини вироку місцевого суду, обґрунтовуючи висновки щодо оцінки механізму і способу спричиненого травматичного впливу і заподіяних наслідків, суд спирався на те, що в ході судового розгляду не отримано доказів на підтвердження навмисного натискання ОСОБА_6 на спусковий гачок, а отже наявності у нього прямого умислу на позбавлення життя ОСОБА_8 , що свідчить про випадковість дій засудженого внаслідок злочинної недбалості, що дає підстави для кваліфікації таких дій за ч. 1 ст. 119 КК, як вбивство через необережність. Скасовуючи вирок місцевого суду, та перекваліфіковуючи дії засудженого, з наведенням конкретних мотивів апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора та представника потерпілої в цій частині є слушними, а висновки суду першої інстанції - необґрунтованими. До таких висновків апеляційний суд дійшов за результатами перегляду і перевірки дотримання місцевим судом правил оцінки доказів, безпосередньо досліджених судом першої інстанції, зокрема: показань засудженого ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , показань експерта ОСОБА_20 , письмових доказів у кримінальному провадженні: протоколів огляду місця події від 06 лютого 2022 року та 07 лютого 2022 року, протоколу затримання особи від 07 лютого 2022 року, протоколу огляду документів від 27 червня 2022 року, протоколу огляду від 04 березня 2024 року, протоколу слідчого експерименту від 11 липня 2022 року, висновку технічного приладу Драгер від 06 лютого 2022 року про перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння, висновку судово-психіатричної експертизи № 174 від 09 червня 2022 року, висновків судово-медичних експертиз № 061-279-2022 від 03 травня 2022 року, № 11-683-2022 від 18 травня 2022 року, висновків комплексних молекулярно-генетичних експертиз, судово-балістичних експертиз № КСЕ-19/111-22/11608-БЛ від 27 травня 2022 року та № КСЕ-19/111-22/11608-БД від 17 червня 2022 року, висновку повторної судово-балістичної експертизи № СЕ-19/111-24/37777-БЛ від 26 вересня 2024 року, відеозапису з портативного відео-реєстратора (боді-камери) працівників поліції, листа ГУНП у м. Києві від 23 від 23 лютого 2022 року. Поряд з цим, на виконання вимог ч. 3 ст. 404 КПК, дотримуючись положень ст. 23 КПК, та керуючись нормами статей 91-94 КПК, за клопотанням сторони обвинувачення, апеляційний суд повторно допитав засудженого ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_15 , дослідив відеозапис з боді-камер працівників поліції, дослідив висновки експертів № КСЕ-19/111-22/11608-БЛ від 27 травня 2022 року та № СЕ-19/111-24/37777-БЛ від 26 вересня 2024 року. За наслідком апеляційного розгляду у своєму вироку суд апеляційної інстанції зазначив, що мотивувальна частина вироку місцевого суду не містить належного обґрунтування висновку про необережну форму вини щодо заподіяних наслідків, що є обов`язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 119 КК, як і не містить спростування тверджень сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_6 умисного вбивства, інкримінованого за ч. 1 ст. 115 КК. Наведені висновки апеляційного суду колегія суддів вважає аргументованими та такими, що ґрунтується на встановлених фактичних обставинах й узгоджуються з положеннями закону України про кримінальну відповідальність. Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання не усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом). Водночас, доказування суб`єктивної сторони злочину зазвичай ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, що дає можливість дійти висновку про доведеність чи недоведеність поза розумним сумнівом елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню. Ознаки суб`єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому вимогами кримінального процесуального закону, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК. Дотримуючись наведених положень процесуального закону, суд повинен ретельно дослідити докази, що мають значення для з`ясування змісту психічного ставлення до вчиненого діяння і заподіяних наслідків у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи. Питання про форму вини, яка характеризує вчинене діяння, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. За встановлених фактичних обставин ОСОБА_6 , тримаючи у руці самозарядний пістолет, підійшов на відстань приблизно півтора метра до ОСОБА_8 та, направивши його ствол їй у голову, здійснив один постріл. Оцінкою письмових доказів також встановлено, що тілесне ушкодження, виявлене у ОСОБА_8 , заподіяно саме пострілом у голову, що знаходиться в прямому причинному зв`язку із настанням її смерті. До того ж причинний зв`язок між діянням засудженого та наслідками у вигляді смерті ОСОБА_8 сторонами кримінального провадження, у тому числі стороною захисту, під сумнів не ставилося, і об`єктивних підстав для такого сумніву матеріали провадження та висновки судів обох інстанцій не містять. Поряд з цим колегія суддів зауважує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що засуджений вчиняв цілеспрямовані дії поза власною волею, втратив суб`єктивний контроль за своєю поведінкою, не усвідомлював змісту вчинених дій чи не бажав їх здійснити. Юридична оцінка місцевим судом встановлених обставин, як видно зі змісту вироку, не містить відомостей про те, що засуджений не усвідомлював змісту своїх дій, не усвідомлював розвитку причинного зв`язку між його діянням і заподіяним наслідком. З урахуванням установлених фактичних обставин у вироку місцевого суду відсутнє обґрунтування такого психічного ставлення засудженого до наслідків, спричинених його діями, за якого він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків (ч. 3 ст. 25 КК) чи мав обґрунтований розрахунок на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК) під час вчинення інкримінованих дій. Так само, кваліфікуючи дії засудженого за ч. 1 ст. 119 КК, місцевий суд не обґрунтував, чому усвідомлене використання такого способу вчинення злочину, як фізичне насильство, поєднане з використанням вогнепальної зброї як знаряддя вчинення злочину, не пов`язане з усвідомленням засудженим суспільної небезпечності своїх дій (їх здатності заподіяти фізичну шкоду в конкретному випадку), передбаченням відповідних наслідків для життя чи здоров`я людини і бажанням або свідомим припущенням заподіяної їй смерті. Відповідно до положень ст. 24 КК умисел поділяється на прямий - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, та непрямий - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. В контексті ж встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб`єктивного ставлення до вчиненого, необхідно враховувати, що за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов`язаний із передбачення конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний, кваліфікація здійснюється залежно від тих наслідків, які були фактично заподіяні, оскільки винний передбачав настання будь-якого з них і бажав або свідомо припускав їх настання. За наявності умислу на заподіяння смерті проміжок часу до її настання, потенційна можливість врятувати потерпілому життя за умови втручання інших осіб із наданням відповідної допомоги, намагання викликати медичних працівників тощо на кваліфікацію дій винуватого не впливають. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини щодо її заподіяння. З огляду на викладене вище, направлення ствола пістолета та постріл з близької відстані в голову, внаслідок чого настала смерть особи, за встановлених судом обставин, свідчить про відсутність правових підстав для кваліфікації таких дій за ст. 119 КК. Як правильно зазначив у вироку апеляційний суд, доводи захисту щодо необережного поводження зі зброєю у наслідок чого відбувся самовільний постріл без натискання на спусковий гачок, спростовуються висновком повторної судово-балістичної експертизи № СЕ-19/111-24/37777-БЛ від 26 вересня 2024 року, згідно якого наданий на дослідження пістолет не може здійснити постріл без натискання пальцем на спусковий гачок. Згідно висновку судово-балістичної експертизи № КСЕ-19/111-22/11608-БЛ від 27 травня 2022 року, наданий на дослідження пістолет належить до короткоствольної гладкоствольної вогнепальної зброї, є самозарядним пістолетом калібру 9 ОСОБА_21 , який виготовлений шляхом переробки самоборним способом сигнального пістолету «Ekol P.29 CLASSIC», № НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А., промислового виробництва. Переробка полягає у видаленні захисного елемента з канала ствола та закриття газовідвідного отвору саморобним способом. Відповідно до показань експерта ОСОБА_20 , наданих суду першої інстанції, досліджуваний пістолет відносився до вогнепальної зброї, оскільки внесені конструктивні зміни, давали можливість здійснювати постріли не лише сигнальними набоями, а відсутність заглушок на пістолеті давала можливість за результатами візуального сприйняття зробити висновок, що пістолет є вогнепальною зброєю. Крім того, з показань самого засудженого, які викладені в мотивувальній частині вироку місцевого суду, вбачається, що після виявлення пістолету він його оглядав, частково розбирав та бачив, що магазин споряджений патронами. На підставі викладеного апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 , достовірно розуміючи та усвідомлюючи, що пістолет, який належав його батьку і який він знайшов та став незаконно зберігати, є вогнепальною зброєю, а тому спростував його твердження стосовно необізнаності щодо його травмуючих властивостей. Такі висновки апеляційного суду є переконливими, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав вважати обґрунтованими доводи засудженого про його необізнаність про переробку пістолету у вогнепальну зброю, та, як наслідок, її спроможність завдати летальних тілесних ушкоджень. З огляду на це колегія суддів не бере до уваги і твердження захисника про те, що на відсутність умислу та випадковість здійснення засудженим пострілу свідчать його необережні маніпуляції з пістолетом у стані алкогольного сп`яніння, та його подальша поведінка одразу після події. Щодо посилань захисника в частині того, що досвід засудженого у використанні зброї (фахової обізнаності) обмежується лише полюванням на качок з використанням пневматичної гвинтівки, а не вогнепальної зброї, то такі посилання не спростовують висновків апеляційного суду у цій частині, які ґрунтуються на сукупності досліджених доказів. Таким чином, оцінивши здобуті докази у їх сукупності, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_6 діяв умисно, оскільки перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на відстані півтора метра від ОСОБА_8 , направляючи їй в голову пістолет і натискаючи на спусковий гачок, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті іншої людини, свідомо припускав їх настання. Колегія суддів вважає, що, дотримуючись положень статей 370, 374, 404, 409, 420 КПК, перекваліфіковуючи дії засудженого та ухвалюючи новий вирок, суд апеляційної інстанції навів переконливі мотиви прийнятого рішення, обґрунтував свої висновки щодо безпідставності рішення місцевого суду про кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 119 КК, де передбачена відповідальність за вбивство, вчинене через необережність. Водночас, посилання захисника на те, що апеляційним судом не взято до уваги протокол слідчого експерименту, колегія суддів не бере до уваги, оскільки свої висновки апеляційний суд обґрунтував як оцінкою досліджених доказів, так і оцінкою показань самого засудженого, які сприймав безпосередньо, та які за своїм змістом є аналогічними тим обставинам, про які засуджений вказував в ході проведення слідчого експерименту за його участю. Отже, апеляційний суд надав належну оцінку сукупності всіх установлених фактичних обставин вчиненого діяння, за наслідком чого аргументовано дійшов висновку про необхідність застосування закону України про кримінальну відповідальність саме за ч. 1 ст. 115 КК. Крім того, на підставі викладеного, колегія суддів погоджується із призначеним ОСОБА_6 апеляційним судом покаранням за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим і таким, що не суперечить положенням статей 50, 65, 70 КК. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, а тому не вбачає підстав для його скасування чи зміни. Оскільки закон України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене за наслідком апеляційного розгляду покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги засудженого та в його інтересах захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3