Постанова ККС ВС № 295/2631/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ справа № 295/2631/22 провадження № 51-1664 км 25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), потерпілої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції), представника потерпілої ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 12021060000000395 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289, п.п. 1, 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за: - ч. 1 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; - ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності; - ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; - ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; - п.п. 1, 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 05 вересня 2021 року по день набрання вироком законної сили. Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03 лютого 2025 року вирок суду залишено без зміни. За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що 04 вересня 2021 року, приблизно о 05:00 год., перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, на території Шодуарівського парку в м. Житомирі побачив раніше незнайому ОСОБА_10 в компанії з іншим чоловіком, які перебували в стані алкогольного сп`яніння. В цей час у ОСОБА_7 виник умисел на незаконне заволодіння чужим майном. З цією метою він попрямував за ОСОБА_10 до її будинку по АДРЕСА_2 і, дочекавшись поки незнайомий чоловік піде, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з проникненням до житла та погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, маючи при собі гумові рукавички та предмет з колюче-ріжучими властивостями, придатний для заподіяння небезпечної для життя шкоди здоров`ю особи, впевнившись у відсутності свідків, через незамкнені двері проник до квартири потерпілої, де знайшов та незаконно заволодів золотими ювелірними виробами на загальну суму 31 193,4 грн. Після цього у ОСОБА_7 , який побачив на ліжку сплячу ОСОБА_10 , виник раптовий умисел на задоволення статевої пристрасті. З цією метою він умисно, нехтуючи правом ОСОБА_10 на статеву свободу та статеву недоторканість, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на зґвалтування, використовуючи безпорадний стан потерпілої, яка спала і перебувала у стані алкогольного сп`яніння та не розуміла характеру й значення вчинюваних з нею дій, вчинив щодо ОСОБА_10 дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням в її тіло з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої. Продовжуючи свої протиправні дії, направлені на заволодіння чужим майном шляхом розбійного нападу, ОСОБА_7 пішов до кухні, де взяв ніж і попрямував до кімнати, в якій спала малолітня ОСОБА_11 , розбудив її і, демонструючи ніж, із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я малолітньої, приставив лезо до її горла, що вона сприйняла як реальну загрозу життю та здоров`ю, та злякавшись вказала на шафу в коридорі. Поклавши ніж біля ОСОБА_11 , обвинувачений підійшов до шафи, де виявив золоті ювелірні вироби на загальну суму 23 395,05 грн та брелок від автомобіля «Volkswagen Polo», якими заволодів. З метою захисту від протиправних посягань, малолітня ОСОБА_11 почала кричати, взяла залишений ним ніж та нанесла кілька ударів по тілу ОСОБА_7 , внаслідок чого останній отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я та у нього виник умисел на заподіяння смерті малолітній ОСОБА_11 . Розуміючи суспільну небезпеку своїх дій, вік потерпілої, настання тяжких наслідків у вигляді смерті ОСОБА_11 та бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив, ОСОБА_7 вибив з рук малолітньої ножа, повалив її на підлогу, затуляючи рукою рота сів на неї зверху та наніс потерпілий ножем і гострим предметом, місцезнаходження якого не встановлено, численні різані рани в місця розташування життєво-важливих органів. В результаті потерпіла отримала тілесні ушкодження, які в своїй сукупності є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Почувши що від крику малолітньої прокинулася ОСОБА_10 , обвинувачений, продовжуючи свої злочинні дії, підбіг до ОСОБА_10 та наніс їй ножем і гострим предметом численні різані рани у життєво-важливі органи, чим заподіяв потерпілій тілесні ушкодження, які в сукупності є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Оскільки під час опору малолітня потерпіла ОСОБА_11 пошкодила куртку ОСОБА_7 , то останній відшукав у квартирі та одягнув жіночу куртку, вартістю 288,33 грн, залишивши свою на місці події. Того ж дня, приблизно об 11 годині, перебуваючи в тій же квартирі, реалізуючи корисливий мотив, направлений на заволодіння золотими ювелірними виробами та автомобілем, діючи з метою знищення залишених на місці події слідів злочинів, ОСОБА_7 вирішив знищити квартиру шляхом підпалу. З цією метою він підпалив свічку та залишив її поряд з речами в кімнаті, на кухонній плиті ввімкнув газ без запалювання, після чого зачинив квартиру ззовні ключем та залишив місце злочину разом з викраденим майном. У подальшому, реалізуючи умисел на заволодіння транспортним засобом та використання його у власних цілях, а саме зникнення з місця злочину, ОСОБА_7 на паркувальному майданчику біля будинку сів за кермо автомобіля «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 208 090 грн, що належить потерпілій ОСОБА_10 , та поїхав з місця вчинення злочину. Після цього обвинувачений на автомобілі виїхав у поле біля с. Вільнопілля Бердичівського району Житомирської області, де шляхом підпалу знищив цей автомобіль. В результаті вищевказаних злочинних дій, направлених на досягнення єдиного злочинного результату, ОСОБА_7 незаконно заволодів майном ОСОБА_10 у виді золотих виробів, куртки та автомобіля, чим заподіяв матеріальної шкоди на загальну суму 262 966,78 грн. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки доказів судом першої інстанції. Зокрема, не дано оцінки тому, що протокол слідчого експерименту є недопустимим доказом, оскільки ця слідча дія почалася з допиту, який проводився під тиском, тобто слідчий експеримент фактично звівся до допиту підозрюваного, а тому його показання, надані під час цієї слідчої дії, не можуть бути доказом у кримінальному провадженні. Також апеляційний суд не звернув уваги, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки фактично був здійснений тимчасовий доступ до речей, який здійснюється виключно на підставі ухвали слідчого судді. Тому всі похідні докази також є недопустимими. Захисник посилається на неповноту судового розгляду внаслідок відмови судів першої та апеляційної інстанцій в задоволенні клопотань сторони захисту про проведення додаткових експертиз. Стверджує про недоведеність винуватості ОСОБА_7 за ст. 152, ст. 187, ст. 115 КК України та про невмотивовану відмову суду в задоволенні клопотання про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч. 3 на ч. 1 ст. 289 КК України. Крім того, захисник посилається на неналежну перевірку судом доводів сторони захисту про застосування до ОСОБА_7 незаконних методів ведення слідства. Позиції інших учасників судового провадження На касаційну скаргу надійшли заперечення прокурора, в яких спростовуються доводи скарги та міститься прохання про залишення судових рішень без зміни. Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, наголошували на наведених у скарзі доводах щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 та просили скасували ухвалу суду апеляційної інстанції з наведених у скарзі мотивів. Потерпіла та представник потерпілої заперечували проти задоволення касаційної скарги, вважали її необґрунтованою і просили залишити судове рішення без зміни. Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги, вважав рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим і просив залишити його без зміни. Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Доводи касаційної скарги в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду відповідно до положень ст. 433 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Мотиви суду У касаційній скарзі захисник стверджує про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України, що вплинуло на законність цього судового рішення. Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, а саме: бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, відповідно до ст. 419 цього Кодексу, в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Водночас Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що мета викладення мотивів рішення полягає у тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, було вивчено. Таким чином, суд повинен давати відповідь лише на доречні доводи, здатні вплинути на вирішення справи. Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, наведені вимоги закону при перегляді кримінального провадження апеляційним судом виконані. На вирок суду першої інстанції були подані апеляційні скарги обвинуваченим та захисником, які посилалися на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність винуватості за ст. 152, ст. 187, ст. 115 КК України та неправильну кваліфікацію за ч. 3 ст. 289 КК України. При цьому скаржники в обґрунтування своєї позиції посилалися на недопустимість доказів, які покладені в основу вироку. Апеляційний суд констатував, що судовий розгляд у першій інстанції був проведений повно та об`єктивно, у ході нього з`ясовані всі істотні у даному кримінальному провадженні обставини. Місцевий суд оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про наявність доказів, якими поза розумним сумнівом встановлено винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Під час перегляду оскаржуваного судового рішення судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про винуватість засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за викладених у вироку фактичних обставин. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в суді першої інстанції доказами. Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Доводи касаційної скарги захисника переважно зводяться до його незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів, які суд поклав в основу вироку та з якими погодився апеляційний суд. За загальним правилом суд вирішує питання допустимості доказів, оцінюючи їх в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Суд касаційної інстанції, дотримуючись принципу безпосередності дослідження доказів, не вправі давати їм власну оцінку. Повноваження суду в даному випадку зводяться до перевірки дотримання судами попередніх інстанцій вимог кримінального процесуального закону під час дослідження цих доказів, визнання їх допустимими чи недопустимими. При цьому касаційний суд у першу чергу звертає увагу на таку підставу визнання недопустимими доказів, як отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов. Саме з цієї позиції суд касаційної інстанції перевіряє доводи захисника щодо недопустимості доказів, на підставі яких ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень. У цьому провадженні суди ретельно перевірили доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими. Суд при постановленні вироку взяв до уваги пояснення ОСОБА_7 , який вину визнав частково, не заперечував, що був у квартирі потерпілих, викрав майно та автомобіль, який потім спалив. Також він не заперечував факту статевого акту між ним і ОСОБА_10 , однак стверджував, що це було добровільно. В іншій частині своєї вини не визнав. Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, що ОСОБА_10 ввечері була в клубі, відпочивала, вживали алкогольні напої, від кількості випитого її хитало і вона скаржилася, що їй було зле. Ці показання, а також висновок судово-токсикологічної експертизи крові трупа ОСОБА_10 , який встановив наявність етилового спирту, підтверджують факт перебування потерпілої в стані алкогольного сп`яніння. Суди встановили, що стан потерпілої вплинув на її здатність повною мірою усвідомлювати події та надати добровільну згоду на статеві зносини з незнайомим їй чоловіком. Посилання у касаційній скарзі на те, що потерпіла взагалі не мала статевих зносин не узгоджується з позицією засудженого, який в судовому засіданні чітко пояснив, що такий факт був. Крім того, судами були досліджені висновки судово-медичної та генетичної експертиз, які підтверджують ці показання засудженого. Протоколами огляду предметів встановлено, що куртка темно-синього кольору, виявлена в квартирі потерпілих, належить ОСОБА_7 . Куртка світло-зеленого кольору, вилучена у обвинуваченого, належить потерпілій ОСОБА_10 . Наведене підтверджує пояснення засудженого, що його куртка була пошкоджена потерпілою ОСОБА_11 коли остання намагалася вдарити його, після чого він залишив свою куртку в квартирі, а сам знайшов і одягнув іншу куртку. Згідно акту комісії та звіту про пожежу, імовірною причиною пожежі в квартирі потерпілих був підпал. Також встановлено місце виникнення пожежі в дальній кімнаті. Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 підтвердили обставини гасіння ними пожежі та виявлення тіл в квартирі. Свідок ОСОБА_17 пояснив, що складав акт пожежі в квартирі, почув запах газу, побачив відкриті конфорки на плиті та перекрив їх. Згідно судово-медичних експертиз на трупах потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виявлені численні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, нанесені гострими предметами, якими міг бути виявлений у квартирі ніж або інший предмет з колото-ріжучими властивостями. Смерть потерпілих настала від масивної крововтрати, що виникла внаслідок отримання множинних колото-різаних, різаних поранень голови, шиї, тулуба і кінцівок. Суди належним чином дослідили висновки експертів, які досліджували виявлені на місці події ножі та уламок клинка, а також встановили механізм та знаряддя нанесення потерпілим тілесних ушкоджень, якими міг бути наданий на дослідження ніж, а також будь-який інший гострий предмет, який мав ріжучий край. Також судами досліджено експертизи виявлених слідів крові на одязі ОСОБА_7 , яка може походити від потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та інші докази, які суд першої інстанції визнав належними і допустимими та обґрунтовано поклав в основу вироку. Безпідставними є твердження захисника про недопустимість протоколу слідчого експерименту за участю обвинуваченого, на що сторона захисту посилалася і в апеляційній скарзі. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_7 був проведений із дотриманням норм ст. 240 КПК України. Хід слідчих дій фіксувався належним чином, протоколи підписані всіма учасниками. Відповідно до вимог закону слідчий експеримент проводиться шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події. Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту є складовою належної правової процедури, що разом з іншими сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити постановлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час цієї слідчої дії, не є самостійним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол слідчого експерименту. Згідно цього протоколу ОСОБА_7 спочатку розказав про обставини події, а потім продемонстрував на місці як зайшов до квартири потерпілих, де шукав гроші, як вчинив статевий акт, загалом відтворив свої дії в квартирі поступово та детально. Після цього учасники слідчого експерименту проїхали на місце, де обвинувачений залишив та підпалив автомобіль потерпілої. Тобто, ОСОБА_7 не тільки пояснював, а й відтворював на місці обставини та механізм вчинення злочинів. При цьому фактичні дії, вчинені ним під час слідчого експерименту, повністю узгоджуються зі змістом протоколу, яким зафіксована послідовність дій, умови, у яких вони відбувалися. Суди встановили, що обвинувачений під час слідчого експерименту не скаржився на погане самопочуття, не посилався на тиск стосовно нього з боку будь-кого з учасників процесуальної дії. Тому твердження захисника, що слідчий експеримент є недопустимим доказом, не ґрунтуються на матеріалах провадження. За висновком службового розслідування відомості щодо можливих неправомірних дій окремих поліцейських під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , вчинення стосовно нього фізичного чи психологічного тиску, застосування тортур, перевищення влади працівниками правоохоронних органів не знайшли свого підтвердження. Постановою старшого слідчого другого слідчого відділу ТУ ДБР від 08 березня 2024 року було закрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, внаслідок відсутності в діях поліцейських складу цього кримінального правопорушення. Ця постанова стороною захисту не оскаржувалася. А тому доводи захисника про неналежну перевірку судом заяв щодо застосування до підозрюваного тиску та незаконних методів слідства спростовуються матеріалами провадження. В касаційній скарзі стверджується, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки фактично була проведена інша слідча дія - тимчасовий доступ до речей, яка вимагає обов`язкового дозволу слідчого судді. Положення ст. 233 КПК України передбачають право слідчого, дізнавача та прокурора до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчинені кримінального правопорушення. У цьому кримінальному провадженні було встановлено, що доступ до квартири був невідкладним, оскільки пов`язаний із інформацією про пожежу в ній, що підтверджується актом про причини пожежі. Під час гасіння пожежі було виявлено два трупи з тілесними ушкодженнями та сліди крові на підлозі, що свідчило про ознаки насильницької смерті. За таких обставин невідкладною слідчою дією відповідно до вимог кримінального процесуального закону є саме огляд місця події, про що правильно зазначили суди. Що стосується посилання захисника на те, що відеозапис з камери відеоспостереження на флеш-носії був вилучений в приміщенні охорони незаконно, без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, то суд констатує, що зазначений запис був наданий власником добровільно, тому отримання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів не вимагалося. Така позиція відповідає усталеній судовій практиці. Крім того, матеріали провадження містять ухвалу слідчого судді від 09 вересня 2021 року про надання дозволу на проведення огляду місця події (приміщення охорони), під час якого власником цього приміщення було добровільно видано вказаний флеш-носій із відеозаписом. Тому визнання судами цього доказу допустимим відповідає нормам процесуального закону. Суди належним чином здійснювали розгляд усіх клопотань сторони захисту, у тому числі щодо проведення повторних та додаткових експертиз, та зробили висновок про їх недоцільність, оскільки стороною захисту не наведено переконливих обґрунтувань для проведення додаткових досліджень. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Посилаючись на незаконність судових рішень, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна вказати конкретні порушення закону, що є підставою для їх зміни чи скасування, а також належним чином обґрунтувати свої доводи. При цьому скаржник має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й надати доводи тому, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено в ході кримінального провадження. Таких доводів захисником не наведено. Захисником стверджується про безпідставне неврахування судами висновків психофізіологічного дослідження достовірності показань ОСОБА_7 (поліграфа). Проте, судами була дана відповідна оцінка цьому висновку та зазначено, що експертне дослідження у розумінні чинного процесуального законодавства не є джерелом доказів. Та в ході судового розгляду суду не надано доказів, що особа, яка проводила вказане дослідження, внесена до державного реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на ІНФОРМАЦІЯ_3 . У касаційній скарзі захисник наполягає на неможливості ОСОБА_7 завдавати ударів ножем внаслідок перенесеного ним хірургічного втручання. Ці доводи також були предметом перевірки в судах, де було встановлено, що згідно висновку судово-медичної експертизи від 01 лютого 2022 року в представленій медичній документації даних щодо наявності у ОСОБА_18 захворювань, що унеможливлювали б рухи верхніх кінцівок, немає. Судами встановлено, що 31 серпня 2021 року обвинуваченому було проведено обробку операційного поля, розріз в ділянці сухожилка зап`ястя, де виявлено шматочок скла, у зв`язку із чим сухожилок був потовщений, видалено скло, здійснено пошаровий шов та накладено пов`язку. Допитаний у судовому засіданні лікар ОСОБА_19 пояснив, що потовщення сухожилка було через виявлені шматочки скла, видалення яких усунуло запальний процес та не обмежувало здатність вільної рухливості руки. Проведена маніпуляція не вимагала звільнення від роботи чи будь-яких обмежувальних заходів. Крім того, 05 вересня 2021 року ОСОБА_7 був оглянутий лікарем, який запальних процесів на кінцівці не виявив, а також не виявив факторів, які б обмежували рухи. За таких обставин суди визнали цю версію сторони захисту непереконливою. Суд першої інстанції оцінив усі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого «поза розумним сумнівом», оскільки вони прямо та непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. З висновком про належність та допустимість доказів погодився і суд апеляційної інстанції. Кваліфікація дій ОСОБА_7 відповідає встановленим обставинам справи. Посилання захисника на необхідність перекваліфікації дій винного з ч. 3 на ч. 1 ст. 289 КК України суперечить вимогам закону, оскільки в судах з достатньою переконливістю встановлено заволодіння транспортним засобом, що було поєднано із насильством, небезпечним для життя потерпілого. Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарг та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування. Покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів. Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни. З цих підстав суд ухвалив: Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_20 ОСОБА_3