Постанова 4813 № 500/2391/18

Номер провадження: 22-ц/813/2353/26 Справа № 500/2391/18 Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Шахової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Комунальне підприємство «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, встановив: У квітні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним вище позовом, у якому з урахуванням заяв про уточнення та збільшення позовних вимог остаточно просили стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану залиттям квартири у розмірі 49185 грн. Крім цього, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачки моральну шкоду в сумі 10000 грн, судові витрати в розмірі 36009 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивачки є співвласницями квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка є власницею квартири АДРЕСА_2 , яка розташована у вказаному вище будинку на другому поверсі. 21 грудня 2017 року та 09 червня 2018 року з вини відповідачки сталося підтоплення квартири, яка належить позивачкам, в результаті якого відбулося замочування стелі, стін кухні, підлоги та стелі ванної кімнати. Як на підставу стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн, ОСОБА_1 посилалася на те, що унаслідок заподіяння шкоди її майну, вона має здійснювати ремонт пошкодженого майна. У результаті підтоплення, мешкати у квартирі без заподіяння шкоди для здоров`я стало неможливо, без проведення ремонту, тому вона вимушена тимчасово мешкати у доньки в м. Одеса до поки квартира не стане придатною для проживання. Вона постійно їздить з м. Одеси до м. Ізмаїл для вирішення питань лікування, ремонту та звернення до суду. Унаслідок залиття, вона позбавлена можливості вільно користуватися речами, які у ній знаходяться. Через брак фінансових коштів, вона не має можливості провести ремонт квартири, у той час як відповідачка відмовляється добровільно компенсувати збитки, унаслідок чого її майно продовжує псуватися, що завдає їй сильних душевних хвилювань та страждань. Крім цього, вона не зважаючи на її вік та стан здоров`я, була вимушена самостійно вживати заходів щодо усунення наслідків затоплення квартири, що заподіяло шкоду її здоров`я у зв`язку з чим вона зверталася за медичною допомогою. Унаслідок затоплення квартири відбулося загострення її хвороб, у зв`язку з чим у подальшому їй було встановлено 2 групу інвалідності. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі по 24592,5 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 8000 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди, збільшивши її розмір відповідно до ступеня та тривалості моральних страждань. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Окрім обставин, якими обґрунтовані підстави позову в частині моральної шкоди, скаржниця посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер і тривалість моральних страждань, яких вона зазнала у зв`язку з неправомірними діями відповідачки. Наслідком пошкодження майна є порушення її нормального способу життя, постійна нервова напруга, необхідність неодноразового звернення до органів державної влади, витрата додаткового часу і ресурсів з метою захисту її прав, що призвело до значних душевних переживань. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є заниженим і таким, що не відповідає принципу справедливості, співмірності та не відновлює її порушені права. На вказану апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_3 подала відзив, у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2025 року без змін. Третя особа Комунальне підприємство «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. У відповіді на відзив, скаржниця ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду в оскаржуваній частині, просить задовольнити вимоги апеляційної скарги. У судовому засіданні скаржниця ОСОБА_1 підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги. Представник Комунальне підприємство «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства», адвокат Воронков В.О., подав заяву про розгляд справи без його участі. Інші учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю доповідача, пояснення скаржниці ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині відповідає. Судом встановлено, що 22 грудня 2017 року та 09 червня 2018 року з вини відповідачки ОСОБА_3 відбулось залиття квартири, власницями якої є позивачки. Встановивши, що діями відповідачки ОСОБА_3 , позивачці ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що в результаті залиття її квартири позивачка ОСОБА_1 відчувала душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку із пошкодженням належного їй майна, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на її користь 8000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості. З такими висновками суду погоджується колегія суддів, з огляду на таке. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної шкоди законодавством не встановлений. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі N 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22). Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав". Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі N 569/20510/19). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі N 477/874/19 (провадження N 14-24цс21)). Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наведене узгоджується із висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі N 752/17832/14-ц. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі N 455/1076/16-ц, вказано, що "тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Як свідчить тлумачення статті 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості". Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц). Стягуючи із відповідачки на користь скаржниці 8000 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції фактично врахував тривалість порушення прав позивачки, час та зусилля, які потрібні для відновлення попереднього стану, глибину її душевних та психічних страждань, пов`язаних із пошкодженням майна, порушення звичного укладу її життя, неможливість користуватися належним їй майном, а також вимоги розумності та справедливості. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, правильно виходив з того, що внаслідок залиття вказаної вище квартири порушено звичайний спосіб життя та душевний стан позивачки, пошкодження майна спричинило їй суттєві незручності, що в сукупності свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. За таких обставин суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , стягнувши з відповідачки на її користь у рахунок компенсації моральної шкоди 8000 грн. Сама по собі та обставина, що позивачка є особою з інвалідністю другої групи загального захворювання по зору, не спростовує правильність висновків суду. Як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§ § 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява N 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява N 49684/99). Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти та обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення справи. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржниця. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: О.Ю. Карташов М.В. Назарова