Постанова Одеський апеляційний суд № 522/13114/20

Номер провадження: 22-ц/813/6289/21 Номер справи місцевого суду: 522/13114/20 Головуючий у першій інстанції Науменко А. В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.11.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Князюка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, на рішенняПриморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Науменко А.В. 10 грудня 2020 року у м. Одеса, - встановила: У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Приморського районного суду м.Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих залиттям її квартири. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_2 , яка розташована поверхом вище, належить відповідачу, ОСОБА_1 02 квітня 2018 року, 28 березня 2020 року, 30 березня 2020 року, 04 квітня 2020 року у квартирі АДРЕСА_2 , стався витік води в ванній кімнати з причин несправності сантехнічного обладнання, внаслідок чого було затоплено квартиру АДРЕСА_1 , власником котрої є ОСОБА_2 . У зв`язку із залиттям з вини відповідачки, квартира АДРЕСА_1 , що належить позивачці, потребує відновлювального ремонту вартістю 27 327 грн, також остання зазнала душевних страждань у зв`язку з пошкодженням її майна, та завдану моральну шкоду позивач оцінила у розмірі 50 000 грн. Зазначені обставини підтверджуються Актом про залиття від 08 квітня 2020 року та Висновком №21-2020 від 16 липня 2020 року експертних досліджень про визначення майнової шкоди внаслідок залиття квартири. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) матеріальні збитки у розмірі 27 327 (двадцять сім тисяч триста двадцять сім) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2943 (дві тисячі дев`ятсот сорок три) гривні та витрати, пов`язані з оплатою за проведення експертного дослідження, у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що Акт про залиття від 08 квітня 2020 року та Висновок №21-2020 від 16 липня 2020 року експертних досліджень про визначення майнової шкоди внаслідок залиття квартири не є належними доказами у справі, на підставі вказаних документів неможливо встановити причину залиття, та з чиєї вини сталося залиття. Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_2 , яка розташована поверхом вище, належить відповідачу, ОСОБА_1 02 квітня 2018 року, 28 березня 2020 року, 30 березня 2020 року, 04 квітня 2020 року у квартирі АДРЕСА_2 , стався витік води в ванній кімнати з причин несправності сантехнічного обладнання, внаслідок чого було затоплено квартиру АДРЕСА_1 , власницею котрої є ОСОБА_2 . Вказані обставини підтверджуються Актом про залиття від 08 квітня 2020 року та Висновком №21-2020 від 16 липня 2020 року експертних досліджень про визначення майнової шкоди внаслідок залиття квартири. Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. За змістом ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов`язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків. Частинами 1 і 2 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що факт залиття квартири, власником якої є позивач, з вини відповідача підтверджується актом залиття від 08 квітня 2020 року, затвердженого начальником КП ЖКС «Фонтанський» дільниця № 5 Киссе В.Ф. Так, Актом встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_1 відбулось внаслідок несправності сантехнічного обладнання у квартирі АДРЕСА_2 за цією ж адресою, власником якої є відповідач. Акт про залиття квартири за формою та змістом відповідає встановленій формі, не суперечить іншим доказам у справі. Відповідач, всупереч положень статті 1166 ЦК України, належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири не спростував. Статтями 151, 177, 178 ЖК УРСР та ст. 322 ЦК України передбачений обов`язок громадян забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати Правил користування приміщеннями жилих будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №

572. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач ОСОБА_1 своєю бездіяльністю, яка полягала у не усуненні несправності сантехнічного обладнання в ванній кімнаті у належній їй квартирі, допустила аварійну ситуацію, та не вжила достатніх заходів до своєчасного усунення пошкодження сантехнічного обладнання, що розташовано у належній їй квартирі і недопущення залиття нижче розташованої квартири, чим завдала позивачу майнової шкоди, розмір якої підтверджений висновком експертного дослідження та складає 27 327 грн. Одночасно, судом вірно встановлено, що позивачем не доведено факт завдання їй моральної шкоди діями відповідача, а тому у задоволені вимог про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити. За таких обставин, встановивши, що позивач довела розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, врахувавши акт про залиття квартири та висновок експерта, обставини та тривалість часу, протягом якого позивач вживає заходи для відновлення своїх порушених прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання у апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 про те, що Акт про залиття від 08 квітня 2020 року та Висновок №21-2020 від 16 липня 2020 року експертних досліджень про визначення майнової шкоди внаслідок залиття квартири не є належними доказами у справі, на підставі вказаних документів неможливо встановити причину залиття, та з чиєї вини сталося залиття. Як вже зазначалось вище, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (заподіювача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача ОСОБА_1 покладено обов`язок доведення відсутності її вини у завданні шкоди позивачу. в даному випадку причини залиття були встановлені на підставі акту про залиття, який містить дані про подію, яка відбулася, наслідки такої події, причину залиття, винну особу, яка здійснила неправомірні дії, та підписи осіб, у присутності яких такий акт складено. Враховуючи, що відповідач не спростувала вказаної презумпції, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що на користь позивача підлягала відшкодуванню заподіяна внаслідок залиття квартири майнова шкода та витрати на проведення оцінки вартості ремонтно-будівельних робіт. Крім того, колегія суддів зауважує, що клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема, на предмет визначення причин залиття квартири позивача, ОСОБА_1 не заявляла, а також не надала інших доказів щодо дійсного, на її думку, розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є її процесуальним обов`язком. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,- постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 12 листопада 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду С.О. Погорєлова О.В. Князюк О.М. Таварткіладзе