Постанова Дніпровський апеляційний суд № 198/570/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4848/26 Справа № 198/570/25 Суддя у 1-й інстанції - Білинський М.В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М., за участю секретаря - Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року та на додаткове рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання незаконним та скасування розпорядження про накладення дисциплінарного стягнення, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання незаконним та скасування розпорядження про накладення дисциплінарного стягнення. Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 03 квітня 2023 року вона працювала на посаді завідувача сектором з юридичних та кадрових питань Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області (за трудовим договором та не була наділена функціями посадової особи на публічній службі), на яку була призначена розпорядженням начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області Коробки О.В. від 03 квітня 2023 року № 11-ос. На момент призначення на посаду, її було ознайомлено із розпорядженням начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області Коробки О.В. від 14 жовтня 2022 року № 07-од в Нижньотеплівській сільській військовій адміністрації про встановлення дистанційної форми роботи в Нижньотеплівській сільській військовій адміністрації Щастинського району Луганської області у зв`язку повномасштабною війною. За час дистанційної роботи, за її заявою, розпорядженням начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області Коробки О.В. від 04 квітня 2023 року № 12-од - встановлений порядок взаємодії та спосіб комунікації для ознайомлення із розпорядженнями, повідомленнями та іншими документами у спосіб надсилання документів на електронну пошту позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 та за допомогою мобільного телефону НОМЕР_1 . 19 травня 2025 року з електронної пошти Нижньотеплівської СВА nteple@loga.gov.ua на електронну пошту позивачки надійшла копія розпорядження Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області від 19 травня 2025 року № 22 «Про оголошення догани ОСОБА_1 », яке позивачка вважає неправомірним. Ураховуючи викладене, позивачка просила суд визнати неправомірним та скасувати розпорядження начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області від 19 травня 2025 року № 22-ос «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано неправомірним та скасовано розпорядження начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області від 19 травня 2025 року № 22-ос «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Додатковим рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року стягнуто з Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. У поданій 18 лютого 2026 року апеляційній скарзі Нижньотеплівська сільська військова адміністрація Щастинського району Луганської області, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати основне та додаткове рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга відповідача обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не дав належної оцінки наданим відповідачем доказам. Вважав доведеним факт правомірності притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності. При цьому судом взагалі не досліджувалися наведені в наказі № 22-ос від 19 травня 2025 року обставини, які призвели до притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності та документи на підставі яких було встановлено та виявлено порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 з її вини. В оскаржуваному розпорядженні (як в преамбулі, так і в розпорядчій частині) чітко зазначено підставу притягнення її притягнення до дисциплінарної відповідальності: «У зв`язку із порушенням ОСОБА_1 , головним спеціалістом - юрисконсультом Нижньотеплівської сільської військової адміністрації пункту 1 розділу «Загальні правила етичної поведінки в сільській військовій адміністрації», Правил внутрішнього службового розпорядку для посадових осіб Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, затверджених зборами трудового колективу військової адміністрації (протокол від 01 серпня 2024 року № 1), пункту 3 розділу ІІ Правил етичної поведінки посадових осіб Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, затверджених розпорядженням начальника військової адміністрації від 30 квітня 2024 року № 19-од, пункту 2.17 посадової інструкції головного спеціаліста - юрисконсульта Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, затвердженої начальником військової адміністрації 03 березня 2025 року, тобто вчиненням дисциплінарного проступку, який полягає у невиконанні доручень керівництва Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, наданих відповідно до резолюції від 30 квітня 2025 року до вх. № 01-13/1643 від 30 квітня 2025 року, а також листом військової адміністрації від 02 червня 2025 року № 1185, в частині неповідомлення працівником інформації (до 08-30 год, щоденно, через групу «Нижньотеплівська команда» у месенджері «Viber») щодо особистої безпекової ситуації та відповідно стану організації роботи, зокрема: 03.05.2025, 10.05.2025, 25.05.2025, 27.05.2025, 28.05.2025, 29.05.2025, 30.05.2025, 31.05.2025, 01.06.2025, 02.06.2025, 07.06.2025, 08.06.2025, 09.06.2025. Відповідач вважає, що в оскаржуваному розпорядженні чітко зазначено, що порушенням трудової дисципліни визнано невиконання доручень (фактично їх ігнорування) начальника військової адміністрації, тобто роботодавця. При цьому здійснено посилання на локальні правові акти (та їх структурні елементи), які визначають коло трудових обов`язків головного спеціаліста - юрисконсульта військової адміністрації, які були свідомо порушені позивачкою. Позивачка своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області Коробки О.В. від 03 квітня 2023 року № 11-ос позивачку ОСОБА_1 було призначено на посаду завідувача сектором з юридичних та кадрових питань Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області. Письмовий трудовий договір не укладався. На час дистанційної роботи, за заявою позивачки, розпорядженням начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області Коробки О.В. від 04 квітня 2023 року № 12-од - встановлений порядок взаємодії та спосіб комунікації для ознайомлення із розпорядженнями, повідомленнями та іншими документами у спосіб надсилання документів на електронну пошту позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 та за допомогою мобільного телефону НОМЕР_1 . Тобто, позивачка була прийнята на дистанційну форму роботи. Розпорядженням № 21-од від 09 квітня 2025 року «Про окремі питання організації роботи працівників Нижньотеплівської сільської військової адміністрації щодо яких запроваджено режим дистанційної роботи» було продовжено дистанційний режим роботи для працівників Нижньотеплівської сільської військової адміністрації згідно з переліком, що додається до вказаного розпорядження. У вказаному переліку даних про позивачку, ОСОБА_1 , немає. Розпорядженням Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області від 19 травня 2025 року № 22-ос «Про оголошення догани ОСОБА_1 », ОСОБА_1 , головному спеціалісту-юрисконсульту Нижньотеплівської сільської військової адміністрації оголошено догану за (як зазначено в резолютивній частині розпорядження) пункту 1 розділу «Загальні правила етичної поведінки в сільській військовій адміністрації», Правил внутрішнього службового розпорядку для посадових осіб Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, затверджених зборами трудового колективу військової адміністрації (який конкретно пункт порушено не зазначено), пунктів 4, 5, 6, 7 розділу ІІ Правил етичної поведінки посадових осіб Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, затверджених розпорядженням начальника військової адміністрації від 30 квітня 2024 року № 19-од, пунктів 2.24, 2.25 розділу 2 посадової інструкції завідувача сектору юридичної та кадрової роботи військової адміністрації, затвердженої начальником військової адміністрації 19 жовтня 2022 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді доган не відповідає вимогам трудового законодавства, так як у ньому не зазначено всіх обставин вчинення працівником дисциплінарного проступку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи у роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків. Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності. У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18), від 28 лютого 2024 року у справі № 299/2637/21 (провадження № 61-10779св22). За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим доказам й обґрунтовано виходив з того, що роботодавцем не доведено наявності складу дисциплінарного правопорушення у діях ОСОБА_1 . Оскаржуване розпорядження начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області від 19 травня 2025 року № 22-ос «Про оголошення догани ОСОБА_1 » не містить чіткої інформації про те, в яких конкретно діях чи бездіяльності виразилося порушення трудової дисципліни позивачкою, коли саме (дата, час) та де саме таке порушення було вчинено (адже позивачка виконувала свої обов`язків в дистанційній формі). Відповідач у мотивувальній частині оскаржуваного розпорядження зазначив, що ОСОБА_1 вчинила 03 грудня 2024 року в приміщенні військової адміністрації (якої саме військової адміністрації та за якою адресою не зазначено) (громадському місці) дисциплінарний проступок, а саме: публічного порушення етики спілкування, використання нецензурної лайки, образливого чіпляння до працівників військової адміністрації, нанесення образи начальнику відділу - адміністратору відділу «Центр надання адміністративних послуг» військової адміністрації Омельченку О. у присутності інших посадових осіб військової адміністрації та співробітників Щастинської районної державної адміністрації - Щастинської районної військової адміністрації (членів тимчасової робочої групи, створеної розпорядженням голови Щастинської районної державної адміністрації - начальником Щастинської районної військової адміністрації від 27 листопада 2024 року № 72 «Про організацію надання методичної допомоги Нижньотеплівській сільській військовій адміністрації»). Станом на 03 грудня 2024 року для ОСОБА_1 на підставі розпорядження начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області Коробки О.В. від 14 жовтня 2022 року № 07-од була запроваджена дистанційна форма роботи, тобто в силу статті 60-2 КЗпП України 03 грудня 2024 року на позивачку не поширювалися правила внутрішнього трудового розпорядку, а тому посилання відповідача в оскаржуваному розпорядженні на порушення ОСОБА_1 03 грудня 2024 року Правил внутрішнього службового розпорядку для посадових осіб Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, затверджених зборами трудового колективу військової адміністрації є безпідставним, при тім, що відповідач взагалі не наводить, які конкретні норми цих Правил були порушені. Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що на ОСОБА_1 поширювалися Правила внутрішнього трудового розпорядку, так як оскаржуване розпорядження було прийняте 19 травня 2025 року, а дистанційна форма роботи для неї була скасована з 01 квітня 2025 року з тих підстав, що станом на дату події - 03 грудня 2024 року, позивачка працювала за дистанційною формою роботи. Крім того, з оскаржуваного розпорядження вбачається, що відповідачем було інкриміновано порушення позивачкою пункту 1 розділу «Загальні правила етичної поведінки в сільській військовій адміністрації» та пунктів 4, 5, 6, 7 розділу ІІ Правил етичної поведінки посадових осіб Нижньотеплівської сільської військової адміністрації, затверджених розпорядженням начальника військової адміністрації від 30 квітня 2024 року № 19-од, а також пунктів 2.24, 2.25 розділу 2 посадової інструкції завідувача сектору юридичної та кадрової роботи військової адміністрації, затвердженої начальником військової адміністрації 19 жовтня 2022 року. Однак, колегія суддів відхиляє як неналежний доказ надану відповідачем посадову інструкцію завідувача сектору юридичної та кадрової роботи, так як позивачка розпорядженням відповідача від 03 квітня 2023 року № 11-ос була прийнята на посаду завідувача сектору з юридичних та кадрових питань і перебувала на цій посаді станом на 03 грудня 2024 року. З тих же самих підстав посилання відповідача на порушення позивачкою пунктів 2.24, 2.25 розділу 2 посадової інструкції завідувача сектору юридичної та кадрової роботи є безпідставними, так як вона не займала посаду завідувача сектору юридичної та кадрової роботи. Тобто, станом на час видання оспорюваного наказу № 22-ос 19 травня 2025 року позивачка обіймаючи посаду головного спеціаліста-юрисконсульта була притягнута до дисциплінарної відповідальності за дії, які на думку відповідача, були вчинені нею за час роботи на посаді завідувача сектору юридичної та кадрової роботи. Правила етичної поведінки посадових осіб Нижньотеплівської сільської військової адміністрації (надалі - Правила етичної поведінки) були затверджені розпорядженням начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області від 30 квітня 2024 року № 19-од. Пунктами 1, 4, 5, 6, 7 розділу ІІ «Загальні правила етичної поведінки в сільській військовій адміністрації» Правил етичної поведінки, на які посилається відповідач в оскаржуваному розпорядженні, визначено, що під час здійснення діяльності посадові особи сільської ВА зобов`язані дотримуватися низки таких принципів: 1) Патріотизму: чесне служіння і вірність народу України; забезпечення державних інтересів під час виконання завдань та функцій військової адміністрації; сприяння реалізації прав законних інтересів громадян, об`єднань громадян та інших юридичних осіб; повага до прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, об`єднань громадян, інших юридичних осіб, недопущення свавілля або байдужості до їхніх правомірних дій та вимог формування позитивного іміджу держави; шанування народних звичаїв і національних традицій; повага до державних символів України; використання державної мови під час виконання посадових обов`язків… Толерантності: доброзичливе ставлення до оточуючих, відмова від агресивності у будь-яких проявах; повага до гідності кожної людини, незалежно від її поглядів та переконань; 5) Гідної поведінки: повага до гідності інших осіб; ввічливість та дотримання високої культури спілкування (недопущення використання нецензурної лексики, підвищеної інтонації); доброзичливість, запобігання виникненню конфліктів у стосунках з громадянами, керівниками, колегами та підлеглими;

6. Доброчесності: чесність, порядність, моральність та добропорядність; спрямування своїх дій на захист публічних інтересів та недопущення використання службового становища в особистих інтересах чи неправомірних особистих інтересах інших осіб, у тому числі використання свого статусу та інформації про місце роботи, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб; нерозголошення інформації, що стала відомою працівникам сільської ВА у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, конфіденційної та іншої інформації з обмеженим доступом, відповідно до законів України «Про інформацію», «Про захист персональних даних» та «Про доступ до публічної інформації», крім випадків, установлених законом; недопущення надання будь-яких переваг і виявлення прихильності до окремих фізичних осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій; неприпустимість використання державного та комунального майна в особистих цілях. Однак, відповідач у встановлений процесуальним законом строк не надав жодного доказу, який би підтвердив факти порушення позивачкою Правил етичної поведінки, не повідомляв про неможливість подання таких доказів разом з поданням відзиву, не заявляв клопотання про їх витребування чи про виклик свідків. Фактично, як оскаржуване розпорядження, так і відзив на позовну заяву, а також усні пояснення представника відповідача Коробки О.В. зводяться до суб`єктивного особистого відношення начальника Нижньотеплівської сільської військової адміністрації до ОСОБА_1 , жодних належних доказів порушення чи неналежного виконання позивачкою саме встановлених посадових обов`язків відповідачем не надано при тім, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12 ЦПК України). Водночас, в силу вищезазначених правових позицій Верховного Суду саме на відповідача покладено тягар доведення правомірності його дій у цій справі. Суд також звертає увагу, що мотивувальна частина оскаржуваного розпорядження містить однозначні твердження про те, що позивачка нібито вчинила дії, суть яких полягає в нецензурній лайці, образливому чіпляння до громадян та інших аморальних, непристойних дій, вчинених в громадському місці (приміщення військової адміністрації). Проте, відповідач взагалі не наводить інформації, в приміщенні якої саме військової адміністрації та за якою адресою такі дії були вчинені, при тому, що зареєстроване місце знаходження відповідача згідно відомостей ЄДРПОУ є Луганська область, Щастинський район, село Нижньотепле, вулиця Центральна,

7. Цей же самий населений пункт зазначено і в самому оскаржуваному розпорядженні та в усіх інших актах відповідача. Тому, відповідачем не було доведено ні сам факт протиправних дій з боку позивачки, ні те, що такі дії мали місце в громадському місці. Крім того, суд звертає увагу, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Згідно оскаржуваного розпорядження відповідач зазначає, що позивачка здійснила публічне чіпляння з використанням нецензурної лайки до посадових осіб відповідача. Тобто публічність дій, характер їх вчинення, наведений самим же відповідачем у своєму розпорядженні, говорить про те, що відповідач мав дізнатися про такі дії у день їх вчинення. Однак, притягнення до дисциплінарної відповідальності позивачки було здійснено лише у травні 2025 року, тобто більше ніж через 5 місяців, тобто позам межами строків, які визначені частиною першою статті 148 КЗпП України. Жодних доказів того, що строки притягнення до відповідальності було продовжено на законних підставах суду з боку відповідача надано не було. Крім того, позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, як посадову особу, яка обіймала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта, однак за дії, які на думку відповідача, були вчинені нею за час роботи на посаді завідувача сектору юридичної та кадрової роботи. Судом також встановлено відсутність належних доказів про витребування у позивачки письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення, що є обов`язковою вимогою статті 149 КЗпП України. Порушення цієї процедури є самостійною підставою для визнання дисциплінарного стягнення незаконним. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Щодо оскарження додаткового рішення Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18). Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилалась як на підставу своїх вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року та додаткове рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Нижньотеплівської сільської військової адміністрації Щастинського району Луганської області - залишити без задоволення. Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року та додаткове рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 10 червня 2026 року. Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: М.О. Макаров М.М. Пищида