Постанова 4801 № 127/1338/25

Справа № 127/1338/25 Провадження № 22-ц/801/1417/2026 Категорія: 35 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 рокуСправа № 127/1338/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя доповідач), суддів Копаничук С.Г., Рибчинського В.П., за участю секретаря судового засідання Козюма Д.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/1338/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2026, ухвалене у складі судді Медяної Ю.В. в приміщенні суду в м. Вінниця, - в с т а н о в и в : 13.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (вх № 3392) до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, в якому просила: розірвати договорів довічного утримання, який був укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. від 17.12.2021 та зареєстровано в реєстрі під № 9734. Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_1 . 17.12.2021 між нею та ОСОБА_2 уклало договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй квартиру, взамін чого остання зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_1 , забезпечувати її харчуванням, доглядом, необхідною допомогою (в тому числі медичною). Здійснювати поточний ремонт зазначеної квартири та зберегти її в безкоштовному довічному користуванні. Сторони домовилися, що вартість матеріального забезпечення позивача становить 4000 грн щомісячно з урахуванням коефіцієнту інфляції. Також відповідач зобов`язалася забезпечувати позивача ліками на підставі виданих лікарями рецептів та сплачувати за комунальні послуги за отриману у власність квартиру. Протягом року після укладення договору довічного утримання відповідач частково виконувала його умови, а також часто навідувалась в гості разом з членами родини, однак згодом, перестала забезпечувала позивача продуктами харчування, ліками, не надавала жодних побутових послуг, тобто не здійснювала догляд, та не сплачувала матеріальне забезпечення. Таким чином належним чином не виконувала обов`язки передбачені договором. Крім цього, відповідач почала погрожувати ОСОБА_1 , ображати її, висловлюватись в її бік нецензурними словами. Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, їй важко себе обслуговувати, через що вона потребує сторонньої допомоги. У 2023 році ОСОБА_1 , побоючись за своє життя та здоров`я, у зв`язку з потребою в догляді була вимушена поїхати до своєї сестри у Житомирську область, однак згодом повернулась до свого постійного місця проживання у м. Вінниця. Після повернення до квартири вона побачила, що ОСОБА_2 змінила замки до вхідних дверей, внаслідок чого позивач не могла потрапити до квартири і вимушена була викликати поліцію. Також відповідач неодноразово погрожувала позивачу, здійснила крадіжку паспорта позивача, внаслідок чого остання зверталась до правоохоронних органів. Відповідач належним чином не виконувала та взагалі припинила здійснювати догляд та надавати утримання ОСОБА_1 , порушивши пункти 2.1, 2.2, 2.4 договору довічного утримання. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2026 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу (вх № 5395/26-вх від 30.04.2026), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Основними доводами апеляційної скарги є те, що : суд першої інстанції неправомірно переклав тягар доказування у справі даної категорії на позивача, не врахувавши категорію справи, судову практику КЦС ВС у справах цієї категорії та положення частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд першої інстанції обґрунтував свої висновки на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України; суд першої інстанції не зазначив, якими саме доказами підтверджується виконання відповідачем ОСОБА_2 пункту 2.1, 2.2, 2.4 договору довічного утримання від 17.12.2021, відповідно до якого вона зобов`язалася довічно утримувати (доглядати) ОСОБА_1 , забезпечуючи її харчуванням, доглядом, необхідною допомогою (у т.ч. медичною), поточним ремонтом та зберегти в її безкоштовному довічному користуванні вказану в договорі квартиру; вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, лікування, санаторно-курортні послуги) сторонами визначено в розмірі 4000 грн щомісячно з урахуванням коефіцієнту інфляції. ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, поточним ремонтом, лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів, тощо; з моменту укладення договору довічного утримання від 17.12.2021 до звернення позивача до суду з позовом (січень 2025 року) пройшло більше 3-х років. Відповідачем не надано доказів, що нею щомісячно матеріально забезпечувалась позивач в розмір 4000 грн з урахуванням коефіцієнту інфляції, тобто, що утримання, яке надавалось позивачу, є достатнім і свідчить про належне виконання відповідачем умов договору; відповідачем не доведено виконання нею умов договору довічного утримання від 17.12.2021; суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач ОСОБА_2 змінила замки до вхідних дверей, внаслідок чого позивач не могла потрапити до квартири і вимушена була викликати поліцію, що підтверджується матеріалами справи; суд першої інстанції помилково обґрунтував свій висновок про відмову в задоволенні позовних вимог також на тому, що позивач визнала факт виконання відповідачем умов договору довічного утримання, оскільки такі висновки не гуртуються на положеннях частини першої статті 82 ЦПК України та не відповідають фактичним матеріалам справи. 2.06.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 7040/26-вх) ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просить визнати поважною причиною пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу ту обставину, що відповідач постійно перебуває на території Чернігівської області, яка є прикордонною областю та майже цілодобово перебуває під обстрілами російських окупаційних військ, що зумовлює перебої із роботою мережі Інтернет та мобільного зв`язку. Представник відповідача отримала доступ до матеріалів апеляційного провадження лише 26.05.2026, після того як інформацію про неї було внесено до відомостей про учасників справи на підставі її заяви від 25.05.2026. Ознайомившись із поданим відзивом, апеляційний суд дійшов висновку про поновлення строку на його подання, враховуючи обставини справи, наведенні клопотанні про поновлення причини пропуску строку на його подання. Щодо розгляду апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 заперечили проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, відповідача та її представника, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 568866 від 26.09.2016 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково /т. 1 а. с. 10/. 17.12.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округ Скутельник І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 9734. Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 утриманням (матеріальним забезпеченням) та доглядом довічно (п. 1.1). ОСОБА_2 зобов`язалася довічно утримувати (доглядати) ОСОБА_1 , забезпечуючи її харчуванням, доглядом, необхідною допомогою (у т.ч. медичною), поточним ремонтом та зберегти в її безкоштовному довічному користуванні вказану в договорі квартиру (п. 2.1). Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, лікування, санаторно-курортні послуги) сторонами визначено в розмірі 4000 грн щомісячно з урахуванням коефіцієнту інфляції. ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, поточним ремонтом, лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів, тощо (п. 2.2). Набувач зобов`язалася сплачувати комунальні послуги за отриману у власність квартиру (п. 2.4). Право власності за цим договором на зазначене майно відповідно до ст. 334 ЦК України та ст. ст. 3,4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникає у ОСОБА_2 з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 3.1) /т. 1 а. с. 8-9/. Згідно фотокопії рецепту № 2118 від 10.11.2023 вбачається, що ОСОБА_1 призначено ліки, проте які саме неможливо встановити, оскільки фотокопія є неналежної якості /т. 1 а. с. 47/. Відповідно до роздруківки скріншоту з месенджеру «Viber» 16.10.2024 виписано рецепт № 302, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено ліки Levantaic 0,5 /т. 1 а. с. 48/. Відповідно до копії квитанції від 17.11.2022 за обстеження в офтальмологічній клініці професора ОСОБА_5 сплачено 550 грн /т. 1 а. с. 49/. В матеріалах справи наявні фотокопії квитанцій, проте з огляду на їх неналежну якість (нечетабельність) неможливо встановити зазначені у них суми, дати, платника та одержувача, а також товари та/або послуги, за які здійснювались оплати /т. 1 а. с. 54, 56-58/. З виписок по картковому рахунку ОСОБА_6 за період з 04.01.2022 по 03.02.2025 /т. 1 а. с. 59-68/, за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 /т. 1 а. с. 68-109/, з 1.01.2023 по 31.12.2023 /т. 1 а. с. 110-143/ вбачається, що відповідач здійснювала оплати за товари та послуги. Згідно з відповіддю директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 м. Вінниці» Т. Кривов`яз від 10.02.2025 № 163/01-2, ОСОБА_1 знаходиться під наглядом у сімейного лікаря з приводу хронічних захворювань з 21.07.2021 (укладена декларація). Опікун ОСОБА_2 часто була присутня під час візитів сімейного лікаря до ОСОБА_1 , отримувала в її інтересах довідки, рецепти, підтримувала контакт з лікарем телефоном з питань, що стосувались стану здоров`я ОСОБА_1 /т. 1 а. с. 168/. 15.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів з приводу втрати паспорта, що підтверджується копією протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію /т. 1 а. с. 185/ З письмових пояснень ОСОБА_1 від 15.12.2023 вбачається, що факт крадіжки свого паспорта вона категорично виключає, ніхто у неї його не викрадав /т. 1 а. с. 186/. 15.12.2023 ОСОБА_2 звернулась до правоохоронних органів з приводу того, що ОСОБА_1 не допускає її до квартири. З даного приводу виник словесний конфлікт, що підтверджується протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення /т. 1 а. с. 189/. Відповідно до копії довідки про результати розгляду звернення ОСОБА_2 від 30.12.2023, остання звернулась з заявою, в якій просить попереднє звернення не розглядати, оскільки питання вирішено мирним шляхом /т. 1 а. с. 187 на звороті 188/. У томі першому на а.с. 208-225 міститься копія медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_1 № 2-7196-29-3-06, але з вказаної картки неможливо встановити, чи зверталась ОСОБА_1 до лікаря самостійно, чи в супроводі ОСОБА_2 .. 2.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів щодо неналежного виконання умов усного договору здійснення догляду за нею її родичами - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 /т. 1 а. с. 194 на звороті - 195/. З письмових пояснень ОСОБА_9 та ОСОБА_1 від 2.07.2024 вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у далеких родичів у Житомирській області, с. Білки - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з 7.04.2024 по 28.04.2024 /т. 1 а. с. 195 на звороті - 196 на звороті/. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано доводи відповідача про купівлю продуктів харчування, необхідних побутових речей, ліків, пилососа і телевізора, заміни вікна у вбиральні, ремонт газової колонки саме за кошти ОСОБА_2 .. Матеріали справи не містять даних про наявність претензій з боку позивача на адресу відповідача щодо невиконання умов договору довічного утримання, щодо матеріального забезпечення, а також усі види догляду - приготування їжі, турботи про здоров`я, духовні потреби, проведення дозвілля з дня його укладення й до дня звернення з цим позовом до суду. Матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_1 чинила перешкоди ОСОБА_2 у виконанні умов договору довічного утримання. Невиконання умов договору відповідачем сталося з вини позивача внаслідок неприйняття виконання нею договору, через погіршення відносин між ними. Доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов`язань по догляду та утриманню ОСОБА_1 та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач не надала. Матеріали справи не містять даних про наявність претензій з боку позивача на адресу відповідача щодо невиконання умов договору довічного утримання з дня укладення договору до дня звернення до суду з цим позовом. Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що зроблений за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з таких міркувань. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі. При цьому конструкція статті 744 ЦК України вказує й на те, що умовами договору може бути передбачено як утримання або догляд так і утримання разом з доглядом. Згідно з частиною першою статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (стаття 750 ЦК України). За правилами статті 751 ЦК України, матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Відповідно до частини першої статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню. У разі розірвання договору у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов`язки за договором (частина друга статті 756 ЦК України). Отже, колегія суддів звертає увагу, що: в приватному праві передбачено спеціальну підставу розірвання договору довічного утримання неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення; законодавцем не визначено переліку підстав, що мають істотне значення і які впливають на неможливість подальшого виконання умов договору довічного утримання. Тому вирішення питання про кваліфікацію підстави як такої, що має істотне значення, перебуває в сфері судового розсуду; як підставу, що має істотне значення, зокрема, може бути кваліфіковано, з урахуванням конкретних обставин справи: погіршення стану здоров`я набувача, яке призвело до втрати працездатності; істотне погіршення матеріального становища набувача; тяжка хвороба набувача; необхідність здійснення догляду за близькими родичами набувача; за наявності підстави, що має істотне значення, суд, з урахуванням тривалості часу належно виконання набувачем обов`язків за договором, може визнати право на частку в праві власності на річ, яка була передана за договором довічного утримання (догляду). Визнання права на частку в праві власності на річ, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), зумовлює виникнення спільної часткової власності на таку річ у відчужувача та набувача. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (абзац перший частини другої статті 651 ЦК України). Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 9.12.2020 у справі № 199/3846/19). У справі встановлено, що за умовами укладено 17.12.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору довічного утримання, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого остання зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 утриманням (матеріальним забезпеченням) та доглядом довічно (п.1.1); довічно утримувати (доглядати) ОСОБА_1 , забезпечуючи її харчуванням, доглядом, необхідною допомогою (у т.ч. медичною), поточним ремонтом та зберегти в її безкоштовному довічному користуванні вказану в договорі квартиру (п.2.1); вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, лікування, санаторно-курортні послуги) сторонами визначено в розмірі 4000 грн щомісячно з урахуванням коефіцієнту інфляції. ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, поточним ремонтом, лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів, тощо (п.2.2); набувач зобов`язалася сплачувати комунальні послуги за отриману у власність квартиру (п.2.4). Вінницький апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції неправомірно переклав тягар доказування у справі даної категорії на позивача, не врахувавши категорію справи, судову практику КЦС ВС у справах цієї категорії, відповідно до якої Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Подібні висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2025 року у справі № 752/17301/18, від 19.11.2025 у справі № 466/4585/23. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц). Суд першої інстанції не зазначив, якими саме доказами підтверджується виконання відповідачем ОСОБА_2 пункту 2.1, 2.2, 2.4 договору довічного утримання від 17.12.2021, відповідно до якого вона зобов`язалася довічно утримувати (доглядати) ОСОБА_1 , забезпечуючи її харчуванням, доглядом, необхідною допомогою (у т.ч. медичною), поточним ремонтом та зберегти в її безкоштовному довічному користуванні вказану в договорі квартиру; вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, лікування, санаторно-курортні послуги) сторонами визначено в розмірі 4000 грн щомісячно з урахуванням коефіцієнту інфляції. ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечити ОСОБА_1 харчуванням, доглядом, необхідною допомогою, поточним ремонтом, лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів, тощо. З моменту укладення договору довічного утримання від 17.12.2021 та до звернення позивача до суду з позовом (січень 2025 року) пройшло більше 3-х років. Відповідачем не надано доказів, що нею щомісячно матеріально забезпечувалась позивач в розмір 4000 грн з урахуванням коефіцієнту інфляції, тобто, що утримання, яке надавалось позивачу, є достатнім і свідчить про належне виконання відповідачем умов договору. З моменту укладення договору довічного утримання з 17.12.2021 до часу звернення позивача у суд (13.01.2025) пройшло 36 місяців). Відповідачем не доведено надання нею позивачу щомісячно матеріального забезпечення за період 36 місяців на суму 144000 грн з урахуванням коефіцієнту інфляції (4000 х 36 = 144000 грн). Із наданих та самостійно виділених позивачкою сум у виписці по її картковому рахунку вбачається, що операцій розрахунку в торгово сервісній мережі UKR Vinnitsya за вищезазначений період здійснено лише на суму 65178 грн 86 коп./ т. 1а.с. 59 143/. Дані операції не підтверджують, що ці кошти були витрачені саме на виконання умов договору довічного утримання. Однак колегія суддів звертає увагу, що навіть з урахуванням цих коштів, а також оплати послуг лікаря офтальмолога 550 грн та купівлі ходунків за 1000 грн, (відповідачка визнає дану обставину), позивачкою доведено лише, що за період з 17.12.2021 року по 13.01.2025 року на утримання відповідачки нею було витрачено 66728 грн 86 коп, що є значно менше тієї суми на яку розраховувала відповідачка під час укладення договору. Щодо придбання телевізора, зміни вікон та покращень у квартирі позивачка у судовому засіданні зазначила, що кошти за дані роботи вона відповідачці повертала, а телевізор у неї є свій. Не надано позивачкою і доказів щодо оплати нею комунальних послуг (п.2.4 договору). У судовому засіданні відповідачка пояснила, що особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_2 вона на своє ім`я не переоформила, а тому у платіжних документах зазначалось прізвище позивачки. Платила ОСОБА_2 за комунальні послуги з картки свого чоловіка, однак суду дані докази не надано. Сторони визнали той факт, що після подачі до суду даного позову (січень 2025 року) за комунальні послуги сплачує позивачка ОСОБА_1 .. Поза увагою суду першої інстанції залишилась також та обставина, що між сторонами існують напружені та неприязні стосунки. Позивачка категорично налаштована на розірванні договору, оскільки має побоювання, що ОСОБА_2 хоче завдати шкоди її здоров`ю та у зв`язку з цим ОСОБА_1 чинить перешкоди відповідачці у доступі до квартири, відмовляється отримувати від неї продукти та догляд. Враховуючи, що особливістю договору довічного утримання є те, що зобов`язання, щодо надання матеріального забезпечення та догляду покладено лише на набувача, колегія суддів приходить висновку, що за умов які склались між сторонами належне виконання умов догляду та матеріального утримання є утрудненим та призведе до ще більших витрат з боку відповідачки. Суд першої інстанції помилково обґрунтував свій висновок про відмову в задоволенні позовних вимог тим, що позивач визнала факт виконання відповідачем умов договору довічного утримання, оскільки такі висновки не гуртуються на положеннях частини першої статті 82 ЦПК України та не відповідають фактичним матеріалам справи. Посилання представника відповідача на правову позицію ВС від 31.05.2024 по справі № 761/27177/20, в якій зазначено, що обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність в матеріалах справи розписок позивачки про отримання від відповідача утримання не спростовує встановлений судами на підставі інших доказів факт виконання відповідачем умов договору по утриманню позивачки, колегія суддів вважає такими, що не спростовують позовні вимоги позивача, оскільки відповідачем на доведено іншими доказами, що позивачкою щомісячно надавався належний догляд та матеріальне забезпечення позивача (харчування, одягу, лікування, санаторно-курортні послуги) на суму 4000 грн з урахуванням коефіцієнту інфляції. Доводи відповідача про те, що в договорі відсутня чітко прописана процедура фіксації виконання сторонами його умов, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки дана умова (щодо фіксації) не є істотною та главою 57 ЦК України зазначення її у договорі не вимагається, тоді як у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи не вбачається, що відповідач відповідно до вимог закону проіндексувала та сплатила грошове забезпечення виходячи з умов договору довічного утримання від 17.12.2021. За таких обставин, аргументи апеляційної скарги заслуговують на увагу та є обґрунтованими. Відповідно до пункту 1 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2026 скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання задовольнити. Розірвати договорів довічного утримання, який був укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. від 17.12.2021 та зареєстровано в реєстрі під № 9734. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 15.06.2026. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: С. Г. Копаничук В. П. Рибчинський