Ухвала КАС ВС № 120/14349/24

УХВАЛА 15 червня 2026 року м. Київ справа №120/14349/24 адміністративне провадження № К/990/17105/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Білак М.В., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бляхарський Ярослав Станіславович, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі -В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив про визнати бездіяльність протиправною, зобов`язати вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2026, адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022 (далі - Постанова № 168), за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01.08.2022 по 29.08.2022, з 11.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01.08.2022 по 29.08.2022, з 11.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням вже виплачених сум винагороди за цей період. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 задоволено повністю, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2026 скасовано. Прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Не погодившись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бляхарський Я.С., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою. Ухвалою Суду від 11.05.2026 касаційну скаргу залишено без руху, запропоновано скаржнику усунути недоліки касаційної скарги протягом десяти днів з дня з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення. Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 11.05.2026) доставлена в Електронний кабінет Бляхарскького Я.С. 11.05.2026 о 21 год 50 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067171401051) ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 11.05.2026 вручена ОСОБА_1 18.05.2026. 22.05.2026 від представника скаржника на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга. У зв`язку з перебуванням у відрядженні судді Єресько Л.О. у період з 11.06.2026 по 14.06.2026 (наказ голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03.06.2026 № 1859/0/6-26) питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів після повернення суддів із відрядження. Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення та доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На обґрунтування уточненої касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано: - пункт 1 Постанови № 168, пунктів 3, 4 додатку 1 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 164-АГ), а також пунктів 4, 5, 11 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 392-АГ), без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 360/334/23, від 06.06.2024 у справі № 200/706/23, від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, від 23.05.2024 у справі № 120/4387/23, від 24.05.2024 у справі №120/4967/23, від 28.05.2024 у справі № 120/5170/23 та від 08.08.2024 у справі № 280/2754/23; - пункту 4 Наказу № 392-АГ та пункту 3 Наказу № 628-АГ, що викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2025 у справі № 360/663/23, від 19.06.2025 у справі № 560/10571/23, від 19.02.2025 у справі № 120/15494/23, від 05.12.2024 у справі № 120/4153/23, у справах № 200/986/23, № 200/493/23 та № 200/660/23; - пункти 5, 11 Наказу № 392-АГ в контексті висновків Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.06.2025 № 120/4972/23; від 10.10.2024 у справі № 120/14641/23, від 23.09.2024 у справі № 120/4138/23, від 14.11.2024 у справі № 120/4383/23 та № 120/4858/23, від 12.12.2024 у справі № 120/10649/23, від 23.01.2025 у справі № 120/6981/23. Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. За доводами касаційної скарги скаржник вказує, що у наведених постановах Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 4 Наказу № 392-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу відомостей, які містяться у відповідних документах, а перелік підтверджуючих документів не є вичерпним та допускає альтернативність доказів, а не виключно їх сукупність. Щодо застосування положень Наказу № 164-АГ та Наказу № 392-АГ скаржник зауважив, що суд апеляційної інстанції не з`ясував і не дослідив обставину перебування позивача у спірний період у районах, які відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України віднесені до районів ведення воєнних (бойових) дій, а також не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зокрема залишив поза увагою рапорти про виплату додаткової винагороди, які підтверджують участь позивача у бойових діях та, відповідно, його право на отримання передбачених виплат. Касатор вказує, що під час ухвалення оскаржуваної постанови Сьомий апеляційний адміністративний суд дійшов висновків внаслідок неправильного застосування пункту 1 Постанови № 168, пунктів 3, 4 додатку 1 Наказу № 164-АГ, пунктів 4, 5 та 11 Наказу № 392-АГ, пункту 3 Наказу № 628-АГ, порушив вимоги статей 9, 73, 77, 90, 242 та 308 КАС України, оскільки не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, не дослідив усі наявні у матеріалах справи докази у їх взаємному зв`язку та сукупності, не надав належної оцінки доказам сторони позивача, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам. Скасовуючи рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.01.2026 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вказав, що як зазначив відповідач, видані позивачу В/ч НОМЕР_2 довідки від 05.08.2022 № 920 та від 02.03.2023 № 5110 про участь у бойових діях є лише персональним підтвердженням для конкретного військовослужбовця його участі у бойових діях і необхідна для формування матеріалів, пов`язаних із отриманням статусу учасника бойових дій. Вказані довідки не відповідають формі, встановленій наказами № 164-АГ та № 392-АГ. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що документально підтверджені факти прийняття безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах у вказаний період відсутні, урахувавши довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 № 02.5/664/25-Вн про те, що за результатами перевірки наявності інформації про безпосередню участь у бойових діях або заходах в журналах службово-бойових дій за період з 01.08.2022 по 30.11.2022 щодо ОСОБА_1 відповідних відомостей не обліковано. Отже Сьомий апеляційний адміністративний суд установив, що наявними в матеріалах справи доказами безпосередня участь позивача (відрядженого військовослужбовця) у бойових діях або заходах не підтверджується, а відтак і не підтверджується його право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі. Аналіз доводів уточненої касаційної скарги свідчить про те, що скаржник фактично висловлює незгоду з установленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та здійсненою ним оцінкою доказів щодо відсутності документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях у спірний період. Варто зауважити, що умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Однак скаржник не наводить доводів щодо іншого застосування судом апеляційної інстанції норми права, ніж роз`яснив суд касаційної інстанції у наведених скаржником постановах, а йото доводи зводяться до незгоди із встановленими у справі фактичними обставинами та оцінкою доказів у справі. Між тим, відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 вказує пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу) та наполягає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, дійшовши висновку про те, що відсутні відомості про безпосередню участь позивача у бойових діях. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, лише якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою й третьою статті 353 цього Кодексу. Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, тобто вказане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. За відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у частині недослідження доказів. З огляду на викладене, Верховний Суд уважає необґрунтованими покликання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Позаяк доводи касаційної скарги про те, що така скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи касатором наводяться у взаємозв`язку із доводами щодо відсутності висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими. Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 11.05.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бляхарський Ярослав Станіславович, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов