Ухвала КАС ВС № 440/8612/25

УХВАЛА 15 червня 2026 року м. Київ справа № 440/8612/25 адміністративне провадження № К/990/24919/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі №440/8612/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: До Верховного Суду 29.05.2026 надійшла касаційна скарга Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі №440/8612/25. Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого. Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.05.2025 №208/3500070223, яким Товариству за порушення вимог п. 189.9 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198, пп. 321 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість (надалі - ПДВ), що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за податковою декларацією з ПДВ за червень 2024 року на 3 967 694,00 грн; №209/3500070223, яким Товариству за порушення вимог п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок не виписування та не реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних зведених податкових накладних на суми занижених податкових зобов`язань, не нарахованих на суму списаних (знищених) основних засобів внаслідок дії обставин непереборної сили, які не підтверджено сертифікатом торгово-промислової палати на загальну суму 19.838.469,29 грн, застосовано штраф за платежем ПДВ у розмірі 10.200,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження. При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне. Касаційну скаргу подано вдруге, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 25.05.2026. Скаржником заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторно звернутись до Верховного Суду, відповідачем здійснено всі належні та достатні заходи для повторної підготовки та направлення касаційної скарги після її повернення. Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу. Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України); - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України); - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України). Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: Щодо обов`язковості саме сертифіката ТПП як єдиного допустимого доказу підтвердження форс-мажорних обставин для цілей податкового обліку (зокрема, для незастосування норм п. 189.9 ст.189 ПКУ щодо нарахування ПДВ при списанні основних засобів при форс-мажорній обставині); Чи достатньо інших документів (акти ДСНС, витяги з ЄРДР) щоб замінити сертифікат ТПП у контексті податкових пільг. Податковим органом вказано, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норму пункту 32 1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу У країни, помилково підтверджено правомірність дій позивача в частині списання (ліквідування) основних засобів, при настанні форс-мажорної обставині спричиненою бойовими діями (не підтверджених сертифікатом торгово-промислової палати ), без нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість з посиланням на норму пункту 32 1 підрозділу 2 розділу XX ПКУ. Скаржник вважає, що належним документом, що може посвідчувати настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили сертифікат ) слід вважати саме (довідку), виданий ТПП України або регіональною ТПП, який суди досліджують в сукупності з іншими доказами по справі, що на думку відповідача робить сертифікат обов`язковою ознакою розгляду будь-якої справи пов`язаної із форс-мажорними обставинами у податкових спорах (в тому числі й не нарахування ПДВ при списанні основних засобів при настанні форс-мажорної обставини). Скаржником зауважено, що на момент прийняття рішення про списання основних засобів позивач не звертався до торгово-промислової палати, відповідний сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №6800-25-1896, на який вчинено посилання судом апеляційної інстанції, в ході перевірки контролюючому органу наданий не був у зв`язку із його відсутністю, отже враховуючи той факт, що позивачем до перевірки не було надано сертифікат ТПП, контролюючим органом було визначено, що основні засоби було ліквідовано за самостійним рішенням платника податку, що зобов`язує його нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ. Податковим органом вказано, що суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги лише на підставі наданих позивачем доказів. Разом з тим, висновки про причину виникнення пожежі є лише ймовірними , остаточні висновки будуть міститися лише у судовому рішенні, яке на момент ухвалення рішення суду першої інстанції відсутнє. Досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023240000000158, внесеного 05.08.2023 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.110 КК України триває, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення станом на день ухвалення рішення суд апеляційної інстанції жодній особі не повідомлялось . В той же час, на думку Відповідача, судами попередніх інстанцій проігноровано та не прийнято до уваги висновки Верховного Суду викладені у постанові від 16.09.2024 по справі №520/6236/23, що «належним документом, що може посвідчувати настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у розумінні приписів частини шостої статті 13 Закону №2473-VIII слід вважати саме сертифікат (довідку), виданий ТПП України або регіональною ТПП…». Також скаржником зауважено, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки висновкам узагальнюючої податкової консультації щодо документального підтвердження знищення або зруйнування основних виробничих або невиробничих засобів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.08.2018 №673, в якому зазначено, що у випадку ліквідації основних виробничих або невиробничих засобів у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили та у випадках ліквідації без згоди платника податку податкові зобов`язання з ПДВ не нараховуються, якщо факт знищення або зруйнування документально підтверджується відповідно до законодавства, зокрема сертифікатом ТПП України, який підтверджує факт настання обставин непереборної сили (форс-мажору); актом, який засвідчує факт пожежі, складеним відповідно до положень Порядку обліку пожеж та їх наслідків , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2023 №2030; даними (витягом) з відповідного реєстру про припинення права власності на основні засоби у разі їх повного знищення згідно з порядком, визначеним статтею 349 Цивільного кодексу України; витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення, отриманий в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, в разі викрадення основних засобів; іншими документами, що відповідно до законодавства підтверджують факт знищення, зруйнування, викрадення основних виробничих або невиробничих засобів. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тому доводу відповідача, що позивачем не надавалось підтвердження визначення збитків внаслідок збройної агресії в порядку п.5 Постанови КМУ №326 від 20.03.2022. Також проігнорований доказ, на який посилався контролюючий орган, стосовно не отримання інформації про звернення Позивача в порядку Постанови КМУ №326 до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок збройної агресії рф. Суд звертає увагу скаржника на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. Зі змісту пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Верховний Суд зауважує, що, як встановлено зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій враховано висновок Верховного Суду з приводу того, що сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин (постанова від 07.06.2023 у справі №906/540/22), досліджено зібрані у справі докази (акт про пожежу, звіт про причину виникнення пожежі, акт фіксації знищення (пошкодження) майна, звіти тощо), які у сукупності підтверджують те, що за адресою: Хмельницька область, Хмельницький р-н. м. Старокостянтинів, Веснянське шосе, 5 внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного стану було знищено основні засоби позивача. Разом з тим, судом апеляційної зазначено, що позивачем було надано сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №6800-25-1896, який додатково засвідчує настання форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили) з 06.08.2023 у зв`язку з пожежею, падінням уламків на комплекс будівель і споруд (зерновий елеватор) Веснянської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор», розташований за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Веснянське шосе, 5, що призвело до знищення/пошкодження рухомого та нерухомого майна, внаслідок ракетного удару. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, висловлення незгоди з наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Верховний Суд зазначає, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано дану підставу касаційного оскарження. Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України). Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі №440/8612/25 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. СуддяІ.А. Васильєва