Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1274/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1274/25 пров. № А/857/26682/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №500/1274/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - суддя в 1-й інстанції Грицюк Р. П., час ухвалення рішення 28 квітня 2025 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 28 квітня 2025 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача про відмову йому у зарахуванні до страхового стажу відповідно до ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періодів роботи з 25 листопада 1985 року по 21 березня 1991 року, з 01 липня 1992 року по 31 грудня 1997 року з врахуванням кількості відпрацьованих трудоднів, зазначених у розділі «Трудова участь у громадському господарстві» трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15 червня 1982 року, та з 01 січня 1998 року по 31 березня 2000 року відповідно до записів 8-11 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15 червня 1982 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати з 30 грудня 2024 року йому до страхового стажу відповідно до ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи в колгоспі ім. Фрунзе та селянській спілці «Литвинівська» з 25 листопада 1985 року по 21 березня 1991 року, з 01 липня 1992 року по 31 грудня 1997 року з врахуванням кількості відпрацьованих трудоднів, зазначених у розділі «Трудова участь у громадському господарстві» трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15 червня 1982 року, та з 01 січня 1998 року по 31 березня 2000 року відповідно до записів 8-11 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15 червня 1982 року. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01 січня 2025 року №192050004681 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 грудня 2024 року про призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з врахуванням висновків суду, зазначених у мотивувальній частині цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначає, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи в колгоспі ім. Фрунзе та селянській спілці «Литвинівська» з 25 листопада 1985 року по 21 березня 1991 року, з 01 липня 1992 року по 31 грудня 1997 року, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. За відсутності страхового стажу роботи 29 років, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу у період 01 січня 2025 по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років, або після досягнення 65 років за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2027 по 31 грудня року - від 15 до 24 років. Згідно з п.1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. 30 грудня 2025 року позивач звернувся до Відділу обслуговування громадян №1 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою щодо призначення пенсії за віком. Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за результатом розгляду заяви позивача було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 01 січня 2025 року №192050004681. Рішення було надіслано позивачу разом із супровідним листом Відділу обслуговування громадян №1 (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0204-8/113 від 02 січня 2025 року. У рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено, що причиною відмови є відсутність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, визначеного ст.26 Закону №1058-IV. Як вбачається зі змісту рішення про відмову у призначенні пенсії, Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не було зараховано до страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком наступні періоди: - періоди роботи в колгоспі ім. Фрунзе з 25 листопада 1985 року по 21 березня 1991 року та з 01 липня 1992 року по 31 березня 2000 року, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум вихододнів у даному господарстві; - період роботи в Республіці Казахстан з 01 січня 1992 року по 26 червня 1992 року, оскільки у зв`язку із припиненням 19 червня 2023 року для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав по 31 грудня 1991 року та відсутня інформація про одержання чи неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення. Крім того, згідно з ч.2 ст.24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсій. Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди його роботи у колгоспі з підстав не надання документу про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, оскільки у трудовій книжці позивача міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачем дні, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву від 30 грудня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, оскільки призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсії відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу. Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено. Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. На час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20 червня 1974 року №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02 серпня 1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412). Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Згідно з п.2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня 1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу. За змістом п.1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня 1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією. Відповідно до п.1 Постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно з п.13 Постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою. За змістом п.18 цієї Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15 червня 1982 року, 25 листопада 1985 року Позивача прийнято в колгосп імені Фрунзе шофером (підстава - протокол від 25 листопада 1985 року №11 (запис № 6, С. 48-49 трудової книжки колгоспника)). 21 березня 1991 року Позивача звільнено з роботи згідно поданої заяви (підстава - протокол від 21 березня 1991 року № 3 (запис № 7, С. 48-49 трудової книжки колгоспника)). 01 липня 1992 року Позивач прийнятий в колгосп ім. Фрунзе шофером (підстава - протокол від 01 липня 1992 року № 7 (запис № 8, С. 50-51 трудової книжки)). 23 лютого 1993 року у зв`язку з реорганізацією колгосп ім. Фрунзе перейменовано в селянську спілку «Литвинівську» (запис № 9, С. 50-51 трудової книжки колгоспника). 31 березня 2000 року Позивач звільнений з роботи за власним бажанням, п. 1 ст.38 КЗпП України (підстава - протокол від 31 березня 2000 року № 2 (запис №11, С. 50-51 трудової книжки колгоспника)). Згідно з записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15 червня 1982 року, у розділі «Трудова участь у громадському господарстві» (С. 18-19, 58- 59, 60-61) - у 1986 році позивач відпрацював 241 трудодень при нормі 240, що дорівнює 01 рік; - у 1987 році позивач відпрацював 250 трудоднів при нормі 240, що дорівнює 01 рік; - у 1988 році позивач відпрацював 280 трудоднів при нормі 240, що дорівнює 01 рік; - у 1989 році позивач відпрацював 275 трудоднів при нормі 240, що дорівнює 01 рік; - у 1990 році позивач відпрацював 285 трудоднів при нормі 240, що дорівнює 01 рік; - у 1991 році позивач відпрацював 61 трудодень при нормі 240; - у 1992 році позивач відпрацював 295 трудоднів при нормі 250, що дорівнює 01 рік; - у 1993 році позивач відпрацював 198 трудоднів при нормі 200; - у 1994 році позивач відпрацював 253 трудодні при нормі 200, що дорівнює 01 рік; - у 1995 році позивач відпрацював 252 трудодні при нормі 200, що дорівнює 01 рік; - у 1996 році позивач відпрацював 242 трудодні при нормі 200, що дорівнює 01 рік; - у 1997 році позивач відпрацював 176 трудоднів при нормі 200; - у 1998 році позивач відпрацював 120 трудоднів (встановлена норма не зазначена); - у 1999 році позивач відпрацював 100 трудоднів (встановлена норма не зазначена). У архівній довідці Архівного відділу Тернопільської районної військової адміністрації від 18 липня 2024 року № 725 зазначено, що в 1992 році колгосп імені Фрунзе с. Литвинів перейменований в колгосп імені Грушевського (протокол від 06 лютого 1992 року №1); у 1992 році колгосп імені Грушевського с. Литвинів перейменовано в с/с «Литвинівська» (протокол від 24 листопада 1992 року № 4). Також у архівній довідці зазначено, що документи з кадрових питань (особового складу), а саме - стажові книги; книги нарахування заробітної плати сільськогосподарських підприємств (колгосп імені Фрунзе, селянська спілка «Литвинівська») с. Литвинів до архівного відділу Тернопільської районної державної адміністрації на зберігання не надходили. Згідно із листом Архівного сектору Підгаєцької міської ради від 18 липня 2024 року №15-14/501 документальні матеріали/стажові книги, книги обліку праці та розрахунків із членами колгоспу/сільськогосподарських підприємств села Литвинів Підгаєцького/Бережанського/ району в архівний сектор Підгаєцької міської ради на зберігання не надходили. Записи про членство та про роботу в колгоспі ім. Фрунзе (після реорганізації селянська спілка «Литвинівська») в трудовій книжці колгоспника позивача не суперечать один одному, зроблені за всіма правилами, чітко, без виправлень, печатки читаються. Інформація про встановлений мінімум по колгоспу ім. Фрунзе (після реорганізації селянська спілка «Литвинівська») та відпрацьовані трудодні в трудовій книжці наявна та засвідчена печатками. Як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутність довідки з інформацією про вироблені вихододні в колгоспі за наявності зазначення такої у трудовій книжці не може бути підставою для виключення періодів роботи з 25 листопада 1985 року по 21 березня 1991 року, з 01 липня 1992 року по 31 грудня 1997 року, 01 січня 1998 року по 31 березня 2000 року з трудового стажу позивача, оскільки право позивача на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії не може ставитись в залежність від виконання роботодавцем своїх обов`язків щодо ведення кадрової документації, зокрема передання документів на архівне зберігання. Тобто відсутність довідки з інформацією про вироблені вихододні в колгоспі пов`язана з обставинами, що виникли не з вини позивача, та на які він не міг вплинути. З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період з 25 листопада 1985 року по 21 березня 1991 року, з 01 липня 1992 року по 31 грудня 1997 року, 01 січня 1998 року по 31 березня 2000 року (весь період роботи в колгоспі ім. Фрунзе після реорганізації селянська спілка «Литвинівська») з урахуванням кількості відпрацьованих трудоднів, зазначених в його трудовій книжці колгоспника. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди його роботи у колгоспі з підстав не надання документу про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, оскільки у трудовій книжці позивача міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачем дні, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву від 30 грудня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №500/1274/25 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі № 500/1274/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді С. М. Кузьмич А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.