Постанова 4856 № 240/13044/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/13044/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 04 лютого 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив: - визнати незаконною та скасувати відмову Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області №0600-0215-8/50858 від 25 квітня 2024 року у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 02 липня 1995 року по 01 листопада 1995 року, з 31 грудня 1996 року по 01 жовтня 1997 року, з 14 жовтня 1997 року по 31 грудня 1997 року, періоди роботи в колгоспі з 17 квітня 1992 року по 31 березня 1995 року, 01 квітня 1997 року ім. Лесі Українки, КСГП ім. Лесі Українки; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11 березня 2024 року. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. 24 січня 2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 . У поданому відзиві представник позивача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Залишити рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 240/13044/24 без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень 00 коп. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.03.2024 (а.с. 59) та 15.04.2024 (а.с. 63) звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком. Листом від 25.04.2024 № 0600-0215-8/50858 (а.с. 30-31) відповідач повідомив про прийняте рішення, яким відмовлено у призначенні пенсії, оскільки згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1983 періоди роботи з 02.07.1995 по 01.11.1995, з 31.12.1996 по 01.10.1997, з 14.10.1997 по 31.12.1997, оскільки в записах про прийняття на роботу відсутня назва підприємства; періоди роботи в колгоспі з 17.04.1992 по 31.03.1995, 01.04.1997 ім. Лесі Українки, КСГП ім. Лесі Українки згідно архівної довідки № 153 від 05.03.2024, оскільки відповідно до Акту перевірки № 0600-1004-1/1462 від 20.03.2024 первинні документи, на підставі яких видано архівну довідку (книги обліку розрахунків по оплаті праці за 1992-1997 роки), містять неповне ПІБ заявника. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 26 України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону №1058-ІV). Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах. Визначаючись щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу період роботи позивача згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1983 з 02.07.1995 по 01.11.1995, з 31.12.1996 по 01.10.1997, з 14.10.1997 по 31.12.1997, оскільки в записах про прийняття на роботу відсутня назва підприємства та періоди роботи в колгоспі з 17.04.1992 по 31.03.1995, 01.04.1997 ім. Лесі Українки, КСГП ім. Лесі Українки згідно архівної довідки № 153 від 05.03.2024, оскільки відповідно до Акту перевірки № 0600-1004-1/1462 від 20.03.2024 первинні документи, на підставі яких видано архівну довідку (книги обліку розрахунків по оплаті праці за 1992-1997 роки), містять неповне ПІБ заявника. Колегія суддів зауважує, що трудова книжка містить всю необхідну інформацію про роботу позивача, а саме про дати прийняття на роботу та звільнення з неї, назви посад, тобто про періоди зайнятості позивача на відповідних роботах, а також про підстави внесення відповідних записів. Достовірність внесеної інформації підтверджена підписами уповноважених осіб роботодавців, які скріплені печатками підприємств, тому у суду відсутні будь-які підстави для сумніву в достовірності внесених до трудової книжки даних. Однак, недотримання роботодавцем порядку ведення трудової книжки не може ставитися в провину власнику трудової книжки та позбавляти її права на соціальний захист. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці, не залежали та не залежать від волевиявлення позивача. Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Колегія суддів також враховує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а. Апеляційний суд зауважує, що вказані вище недоліки не стали перешкодою для подальшого внесення до трудової книжки відомостей про прийняття позивача на роботу та про звільнення після видання відповідних наказів, тобто визначальних відомостей про факт зайнятості позивача на відповідних роботах у відповідному періоді. Водночас відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними. Так, враховуючи зазначені вище правові висновки Верховного Суду, колегія суддів зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, а тому відповідачем безпідставно не зараховано періоди роботи позивача з 02.07.1995 по 01.11.1995, з 31.12.1996 по 01.10.1997, з 14.10.1997 по 31.12.1997, з 17.04.1992 по 31.03.1995, підтверджені трудовою книжкою від НОМЕР_1 від 01.08.1983, до її страхового стажу. Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач мав достатній вік (60 років) та стаж (більше 31 року) для призначення йому пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому суд вважає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії. Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке. Згідно з положеннями статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За змістом частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України). В частині 7 статті 134 КАС України закріплено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України). Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI). Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Як свідчать матеріали справи, на підтвердження фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано копії: ордер від 10.07.2024 серії АМ №1093498; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. При вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та умови договору. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з нею. В той же час судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Враховуючи зазначене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що співрозмірною буде сума 500,00 грн. за складання та подання позову адвокатом до суду, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині ніким не оскаржується. Визначаючись щодо заявленого представником позивача у відзиві клопотання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень 00 коп., то колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було вирішено питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Водночас, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, то такі стягненню не підлягають з огляду на те, що належним чином не підтверджуються, зокрема представником позивача до додано до поданого клопотання жодних доказів, що підтверджують понесення зазначених витрат. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року відповідає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.