Постанова Харківський апеляційний суд № 642/1377/13 (4-с/642/5/26)

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/1377/13 (4-с/642/5/26) Головуючий суддя І інстанції Вікторов В. В. Провадження № 22-ц/818/3703/26, 22-ц/818/3705/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,, за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Баранова Дмитра Миколайовича на ухвали Холодногірського районного суду м. Харкова від 17 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач ОСОБА_2 , на дії/бездіяльність органу примусового виконання, - в с т а н о в и в : Представник ОСОБА_1 адвокат Баранов Дмитро Миколайович звернувся до суду зі скаргою до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач ОСОБА_2 , на дії/бездіяльність органу примусового виконання, в якій просив: - визнати дії з повернення Головним управлінням Державної казначейської служби у Сумській області виконавчого листа про повернення на користь ОСОБА_1 грошових коштів пенсії у розмірі 19 720,39 грн., грошових коштів соціальної допомоги за програмою єПідтримка у розмірі 24 000,00 грн неправомірними та зобов`язати поновити порушене право шляхом відкриття виконавчого провадження та примусового стягнення з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції або його правонаступника на користь ОСОБА_1 грошових коштів пенсії у розмірі 19 720,39 грн та грошових коштів соціальної допомоги за програмою єПідтримка у розмірі 24 000,00 грн.; - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тригубенко Ірини Юріївни або іншої уповноваженої особи, яка полягає у невиконанні ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 12.02.2025 у справі №642/1377/13, - за фактами невиконання ухвали Ленінсього районного суду м. Харкова від 12.02.2025 у справі 642/1377/13 винести окрему ухвалу , яку надіслати керівнику Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції або його правонаступнику; - розподілити судові витрати, пов`язані із розглядом скарги. В обґрунтування скарги представник боржника зазначає, що Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від.12.02.2025 по справі про оскарження зазначеної постанови ВДВС зокрема було ухвалено: «Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на дії/бездіяльність органу примусового виконання задовольнити частково. Визнати дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зі списання суми пенсії у розмірі 19720,39 (дев' ятнадцять тисяч сімсот двадцять гри, 39 коп.) грн. та виплат державної соціальної допомоги за програмою «єПідтримка» у розмірі 24000 (двадцять чотири тисячі) грн., стягнутих 01.12.2023 та 08.12.2023 з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого АТ КБ «ПриватБанк» неправомірними. Поновити порушене право та повернути ОСОБА_1 грошові кошти пенсії у розмірі 19720,39 (дев`ятнадцять тисяч сімсот двадцять грн., 39 коп.) грн. та грошові кошти соціальної допомоги за програмою «єПідтримка» у розмірі 24000 (двадцять чотири тисячі) грн. на рахунок ОСОБА_1 , відкритих в АТ КБ «ПриватБанк». Ця ухвала суду набрала чинності, оскільки Харківським апеляційним судом своєю ухвалою від 03.04.2025 ухвалено апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції визнано неподаною та повернуто апелянту. Орган ДВС ігнорував зазначену ухвалу, не збирався повертати незаконно списані з ОСОБА_1 кошти, отримані у дохід органу ВДВС. У зв`язку з чим ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова 22.07.2025 постановлено визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тригубенко Ірини Юріївни, яка полягає у невиконанні ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 12.02.2025 у справі № 642/1377/13. Холодногірським судом м. Харкова було видано виконавчий лист 02.09.2025. Відповідно до ч.2 ст.6 Закону «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. ОСОБА_1 надіслав виконавчий лист із заявою про примусове виконання органу Держказначейства. Як стало відомо з відповіді на запит адвоката, вказаний виконавчий документ був отриманий Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області (докази додаються) та у подальшому направлений для виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, де перебуває на обліку Шевченківський ВДВС у м.Полтаві СМУМЮ. Але, відповідно до вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 No 845 (далі Порядок No 845) та на підставі підпункту 1 пункту 9 Порядку No845 був повернутий листом Головного управління від 30.10.2025 No 04-18-10/7202 на адресу стягувача, зазначену в заяві, рекомендованим поштовим відправленням. У листі органу Держказначейства відсутні посилання на номери рекомендованих поштових відправлень. З отриманої відповіді також слідує, що виконавчий лист знаходиться у органі Держказначейства. З боку органу Держказначейства та органу ВДВС (вкотре) має місце грубе порушення норм закону. Ухвалою Холодногірського районного суду м.Харкова у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Холодногірського районного суду м.Харкова провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині вимог до головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання дій неправомірними щодо повернення виконавчого документу без прийняття до виконання та зобов`язання поновити порушене право закрито. Роз`яснено заявнику, що з вищезазначеними вимогами необхідно звертатись до суду в порядку адміністративного судочинства. В іншій частині вимог скарги продовжено розгляд. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 на ухвалу про відмову в задоволенні скарги просить скасувати ухвалу, та задовольнити його скаргу у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована наступним. Судом грубо порушено норми матеріального права, а також права боржника ОСОБА_1 , гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до норми ст. 453 ЦПК, про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання. Отже, законом на орган ВДВС покладено обов`язок повідомити про виконання ухвали, а отже і обов`язок виконати ухвалу суду. ВДВС повинно було само звернутися до органу Держказначейства з клопотанням добровільно виконати судове рішення та повернути гроші ОСОБА_1 на рахунки ВДВС. Судом не встановлено, чи взагалі звертався орган ВДВС до Казначейства і які наслідки такого звернення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 на ухвалу про закриття провадження у частині вимог просить скасувати ухвалу, та задовольнити направити для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована наступним. Цивільна справа 642/1377/13, у межах якої розглядалася скарга, вже була вирішена винесенням прикінцевого рішення, на процес виконання якого поширюються права боржника на оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця. Судом прямо порушена норми ст.ст. 448 ,451 ЦПК. Адже скарга є процесуальним документом не позовного провадження, а судового контролю за виконанням судових рішень, і у розділі VII «СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ» передбачені певні спеціальні норми, які не є аналогічними процесуальним правилам розгляду позову. Провадження по скарзі не відкривається, скарга приймається до судового розгляду, а тому неможливо закрити провадження. Відзиву на апеляційні скарги не надходило. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у частині вимог скарги, суд першої інстанції виходив з того, Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Між тим, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Казначейства цим законом не визначено. Відповідно до п. 1 Положення № 215, Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Управління Держказначейства не входить до системи органів державної виконавчої служби України, а отже, його дії не можуть бути оскаржені в порядку Закону України «Про виконавче провадження» та відповідних положень ЦПК України, які визначають порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. З огляду на вищевикладене, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, заявнику потрібно оскаржувати дії зазначеного органу в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Щодо ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Таким чином, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист Згідно з пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних із реалізацією публічної влади. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до положень ст. 447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»). Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії Головного управління Державної казначейської служби у Сумській області , що полягає у поверненні виконавчого листа про повернення ОСОБА_1 грошових коштів пенсії у розмірі 19720,39 грн, грошових коштів соціальної допомоги за програмою «ЄПідтримка» у розмірі 24000 грн та зобов`язати поновити порушене право шляхом відкриття виконавчого провадження та примусового стягнення з Шевченківського відділ державної виконавчої служби у м.Полтаві Східного МУЮ або його правонаступника. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI«Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»(далі - Закон № 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. За нормами Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Указаним Законом № 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення № 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом 3 Положення № 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 16 лютого 2013 року набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень в новій редакції рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)). За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом № 4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом № 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до положень пункту 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі № 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з пунктом 1 Положення № 215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Отже, спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16. У свою чергу, згідно з положеннями КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Таким чином ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність суб`єкта владних повноважень (а не державного виконавця ) щодо порушення його прав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною першою статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Отже, цей спір знаходиться у площині публічно-правових відносин, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому суд дійшов до обґрунтованого висновку про закриття провадження за скаргою в цій частині. Щодо ухвали про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездяльність органу примусового виконання. Відмовляючи у задоволенні скарги суд зазначив наступне. У даному випадку, боржником відповідно до Постанови Одеського апеляційного суду від 08.06.2023 року у справі № 521/3122/20 є Одеська міська рада, яка згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань є органом місцевого самоврядування та у відповідності до приписів п.12 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України є бюджетною установою. Отже, враховуючи приписи ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", Бюджетного кодексу України, Порядку № 845 та Положення про Державну казначейську службу України, виконавчий документ, боржником за яким є орган місцевого самоврядування, підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Подібний висновок щодо виконання органами казначейства виконавчих документів, в яких боржниками є органи місцевого самоврядування викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02.07.2018 у справі № 233/1979/17, від 06.03.2019 у справі № 199/7250/17, від 16.04.2020 у справі № 804/5950/17, від 30.11.2020 у справі № 52/125, від 13.04.2023 по справі №910/13367/19 (910/13951/21). Таким чином, державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства. Звертає увагу скаржника, що, за наявності умов визначених ст. 435 ЦПК України та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», питання щодо виконання вказаного виконавчого документу можливо вирішити шляхом зміни способу виконання судового рішення. Як зазначалося, відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Проте, стаття 63 Закону України «Про виконавче провадження визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. За цією нормою Закону виконавча служба наділена механізмом виконання рішень зобов`язального характеру. Відтак, за наявності для цього визначених умов, заявник вправі ініціювати питання про зміну способу виконання судового рішення. З огляду на це, суд не вбачає порушень законодавства державним виконавцем. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05.08.2013 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «Тера» про стягнення задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Тера» на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики грошових коштів у сумі 777 419, 67 грн., стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 3 445 грн. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, апеляційну скаргу ТОВ «Тера» задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2013 року змінено, а саме: у задоволені позову ОСОБА_2 до ТОВ «Тера» відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін. Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тригубенко І.Ю. відкрито виконавче провадження № 73459456 від 29.11.2023 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за постановою державного виконавця № 72512314 від 14.08.2023 у розмірі 76 685,24 грн. Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тригубенко І.Ю. № 73459456 від 04.12.2023 виконавче провадження з примусового виконання постанови № 72512314, ухваленої 14.08.2023 Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору у розмірі 76 685,24 грн., закінчено. 01.12.2023 з ОСОБА_1 стягнуто на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції грошові кошти у розмірі 75 754,24 грн, 08.12.2023 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції грошові кошти у розмірі 332 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 12.02.2025 у справі № 642/1377/13 скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця задоволено частково, визнано дії державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Полтаві СМУ МЮ зі списання суми пенсії у розмірі 19720,39 грн. та виплат державної соціальної допомоги за програмою «єПідтримка» у розмірі 24000 грн., стягнутих 01.12.2023 та 08.12.2023 з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого АТ КБ «ПриватБанк» неправомірними. Постановлено поновити порушене право та повернути ОСОБА_1 грошові кошти пенсії у розмірі 19720,39 грн. та грошові кошти соціальної допомоги за програмою «єПідтримка» у розмірі 24000 грн. на рахунок ОСОБА_1 , відкритому у АТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03.04.2025 у справі № 642/1377/13 визнано неподаною та повернуто апелянту апеляційну скаргу Шевченківського ВДВС у м. Полтаві СМУ МЮ на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2025 у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Шевченківський ВДВС у м. Полтаві СМУ МЮ, на дії державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Полтаві СМУ МЮ. Ухвала Ленінського районного суду м. Харкова від 12.02.2025 у справі № 642/1377/13 набрала законної сили 28.02.2025. Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 22 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тригубенко Ірина Юріївна задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тригубенко Ірини Юріївни, яка полягає у невиконанні ухвали Ленінського районного суду м.Харкова від 12.02.2025 у справі № 642/1377/13. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком №845. У розумінні зазначеного Порядку №845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Згідно з п. 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Відповідно до п. 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Пунктом 26 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках). Безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей (п. 47 Порядку №845). Згідно з п. 9 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачу у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництв. В ч. 2 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, визначальним для даного Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з урахуванням положень ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження". У даній справі боржником відповідно до Постанови Одеського апеляційного суду від 08.06.2023 року у справі № 521/3122/20 є Одеська міська рада, яка згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань є органом місцевого самоврядування та у відповідності до приписів п.12 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України є бюджетною установою. Виходячи з фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, виконавчий документ у цій справі має виконуватись органами Казначейства. Тому правильним є висновок суду про відсутність порушень законодавства з боку державного виконавця. Доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Баранова Дмитра Миколайовича залишити без задоволення. Ухвали Холодногірського районного суду м. Харкова від 17 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 15 червня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді Ю.М. Мальований. О.В.Маміна.