Постанова Харківський апеляційний суд № 644/9821/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 644/9821/24 Номер провадження 22-ц/818/608/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Візіра О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 02 липня 2025 року в складі судді Саркісян О.А. по справі № 644/9821/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, яка знаходиться у спільній частковій власності,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, яка знаходиться у спільній частковій власності. Позовна заява мотивована тим, що йому належить на праві власності 3/8 часток квартири у житловому будинку готельного типу в АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 1996 року, виданого органом приватизації житлового фонду (1/4 частка), свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 грудня 2018 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Богуновою Н.В. (1/16 частка), свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 08 грудня 2023 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Ольховською Л.М. (3/48 часток). Інші 5/8 часток зазначеної квартири належать відповідачу. Житлова площа квартири 39.6 кв м, у тому числі одна кімната площею 19.6 кв м, друга кімната площею 20.0 кв м. Отже, на його долю припадає 14.85 кв м, на долю відповідача - 24.75 кв м. Вказав, що він зареєстрований та проживає у вказаній квартирі, вона є його єдиним житлом. Натомість відповідач багато років квартирою не користується, вона не є його місцем проживання та реєстрації. За комунальні послуги відповідач сплачує дуже рідко. Зазначив, що він згоден отримати у користування меншу з кімнат у квартирі, що дасть йому можливість укласти окремі договори з комунальними підприємствами та сплачувати за комунальні послуги за кімнату, якою він буде користуватись на законних підставах, а також підтримувати кімнату у задовільному технічному стані. Просив визначити порядок користування спільною частковою власністю квартирою у житловому будинку готельного типу в АДРЕСА_1 : ОСОБА_2 , якому належить 3/8 частки квартири, надати у користування кімнату № 3 житловою площею 19.6 кв м; ОСОБА_1 , якому належить 5/8 часток квартири, надати у користування кімнату № НОМЕР_1 житловою площею 20.0 кв м, нежитлові приміщення квартири залишити в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 травня 2025 року через систему «Електронний суд» представник відповідача адвокат Чернишов К.О. надав пояснення на позовну заяву, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що відповідач, який багато років не користується спірною квартирою, не зареєстрований та не проживає в ній, порушує, не визнає або оспорює його права. Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 02 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено порядок користування житловим приміщенням - кімнатами АДРЕСА_2 , а саме: співвласнику ОСОБА_2 , якому належать 3/8 частки квартири, надано в користування житлову кімнату № 3 житловою площею 19.6 кв м; співвласнику ОСОБА_1 , якому належать 5/8 часток квартири, надано в користування житлову кімнату № 4 житловою площею 20.0 кв м; у спільному користуванні залишено нежитлові приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням відсутності між сторонами домовленості щодо порядку користування спірною квартирою і оплати комунальних послуг, постійного проживання позивача у кімнаті АДРЕСА_3 загальною площею 19.6 кв м, можливо відійти від ідеальної частки в розмірі 4.75 кв м та виділити в користування позивачу ізольовану кімнату площею 19,6 кв м, а відповідачу 20.0 кв м, так як це приведе до остаточного вирішення даного спору. На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 05 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Чернишов К.О. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази порушення, невизнання чи оспорювання прав позивача з боку відповідача, який багато років не проживає та не зареєстрований у спірній квартирі. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. 16 жовтня 2025 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивовано тим, що він вимушений оплачувати комунальні послуги замість відповідача, що є для нього тяжким тягарем та порушує його права. Іншого порядку користування квартирою відповідач не запропоновував. У добровільному порядку не вдалось досягти домовленостей щодо користування спільною квартирою та оплати витрат з її утримання, що стало підставою для звернення до суду. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 11 червня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 отримано 10 жовтня 2025 року (а.с. 109, т. 1); ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 122123, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 108, т. 1); ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 02 жовтня 2025 року (а.с. 128, т. 1). 11 червня 2026 року від представника ОСОБА_1 адвоката Чернишова К. О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 11 червня 2026 року на інший час та дату через термінове відрядження представника апелянта за межі м. Харкова. Будь яких доказів на підтвердження заявленого клопотання ОСОБА_3 додано не було. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципів) цивільного судочинства, окрім іншого, є верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно з частиною 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Про дату, час та місце судового розгляду справи 11 червня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Чернишов К. О. був повідомлений завчасно та належним чином 02 жовтня 2025 року (а.с. 128, т. 1), з огляду на що мав достатньо часу для організації своєї діяльності по виконанню представництва по даній справі. Оскільки клопотання про відкладення судового розгляду, призначеного на 11 червня 2026 року з належним обґрунтуванням поважних причин неявки в судове засідання ОСОБА_3 не надано, колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 належить на праві власності 3/8 часток квартири у житловому будинку готельного типу в АДРЕСА_1 на підставі: свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 1996 року, виданого органом приватизації житлового фонду Харківським верстатобудівельним заводом (1/4 частка), свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 грудня 2018 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Богуновою Н.В. (1/16 частка), свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 08 грудня 2023 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Ольховською Л.М. (3/48 часток) (а.с. 4-10). Інші 5/8 часток зазначеної квартири належать відповідачу ОСОБА_1 . Згідно технічного паспорту житлова площа квартири посімейного, спільного заселення складає 39.6 кв м, у тому числі кімната № 3 площею 19.6 кв м, кімната № 4 площею 20.0 кв м. Також у квартирі є приміщення спільного користування: коридор приміщення XVІІ, XXXІ, XXXІ-1, XXXІ-2 площею 2,9, 17,2, 3,9, 4,3 кв м, кухня площею 21,0 кв м, вбиральня приміщення ХVІ, ХІХ площею 1,2, 1,3 кв м, душова площею 3,0 кв м, вмивальня площею 5,0 кв м (а.с. 11-13). ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає і фактично користується кімнатою № НОМЕР_2 (а.с. 17-21). ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 15, 24). За адресою: АДРЕСА_1 не мешкає, що сторони визнають. На підтвердження своїх доводів позивачем надано копії квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_5 за січень березень 2024 року (а.с. 14). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Статтею 358 ЦК України регламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Вказана норма матеріального права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, які відповідають частці у праві спільної часткової власності. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Такі висновки застосовані у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 760/21057/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/18. Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. При встановленні порядку користування майном кожному зі співвласників передається в користування конкретна його частина з урахуванням його частки в праві спільної власності. Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц, провадження № 61-8050св19. Квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Як встановлено судом, квартира сторін згідно технічного паспорту має загальну площу 61,4 кв м, житлову площу 39,6 кв м, у тому числі кімната № 3 площею 19,6 кв м та кімната АДРЕСА_6 площею 20,0 кв м (а.с. 12). Позивач ОСОБА_2 є власником 3/8 часток вказаної квартири у порядку приватизації та спадкування, інші 5/8 часток належать відповідачу ОСОБА_2 . Пропорційно розміру часток у праві власності на квартиру на частку ОСОБА_2 припадає 14,85 кв м житлової площі (39,6*3/8); на частку ОСОБА_1 - 24,75 кв м житлової площі (39,6*5/8). Кімнат, які б точно відповідали розміру частки кожного зі співвласників, у спірній квартирі немає. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку користування нею, тому з урахуванням площі кімнат, можливо відійти від дотримання критерію необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, житлова площа якого буде чітко відповідати їх ідеальним часткам у праві власності. Установивши, що відповідач є власником більшої частки у праві спільної власності на квартиру, ніж позивач, що ОСОБА_2 фактично користується кімнатою № НОМЕР_2 площею 19,6 кв м, між сторонами відсутня домовленість щодо порядку користування цим майном, і поділ квартири з виділенням вказаних часток в натурі є неможливим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення між сторонами порядку користування квартирою за запропонованим позивачем варіантом, а саме виділу в особисте користування ОСОБА_2 житлової кімнати № НОМЕР_2 площею 19,6 кв м, а у користування відповідача ОСОБА_1 - житлової кімнати № 4 площею 20,0 кв м, що знаходяться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Визначений порядок користування квартирою найбільше враховує баланс інтересів співвласників, максимально наближено відповідає розмірам належних їм часток у праві спільної власності у спірній квартирі. Внаслідок задоволення позову житлова площа, яка перебуватиме в користуванні відповідача, буде меншою від розміру його ідеальної частки на 4,75 кв м (24,75 20,0), однак встановлення порядку користування квартирою не є поділом нерухомого майна в натурі, а тому не порушує права відповідача та не позбавляє його володіння 5/8 частками у праві спільної власності на квартиру. Іншого порядку користування спірною квартирою відповідачем не запропоновано. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він не порушує права позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність між сторонами домовленості щодо порядку користування спільною квартирою та щодо оплати комунальних послуг, необхідність для позивача розділити рахунки на оплату комунальних послуг свідчить про наявність спору, що є підставою для вирішення цього питання судом. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 02 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 15 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина