Постанова Київський апеляційний суд № 362/176/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 362/176/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8183/2023Головуючий у суді першої інстанції - Марчук О. Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Гуль В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Гуль В.В., судді Мельник Я.С., Матвієнко Ю.О., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Глевахівської селищної ради, про поділ особового рахунку та стягнення коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги, ВСТАНОВИВ: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Глевахівської селищної ради, про поділ особового рахунку та стягнення коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона разом з ОСОБА_2 та їх дітьми є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Вказала, що вона утримує вказане житла, у тому числі сплачує житлово-комунальні послуги та здійснює поточні покращення квартири. ОСОБА_2 протягом тривалого часу не здійснює оплату комунальних послуг за вказаною адресою. За таких обставин ОСОБА_1 просила суд розділити особовий рахунок зі сплати комунальних послуг між нею і ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_3 половину суми грошових коштів оплату комунальних послуг у розмірі 24 057,55 грн та за поліпшення житлових умов у розмірі 13 700 грн, а у загальному розмірі 37 757,55 грн. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року позов задоволено частково. Розділено особовий рахунок квартири АДРЕСА_1 на два окремих особових рахунки у відповідності з порядком користування житловими кімнатами, закріпивши один особовий рахунок на житлову площу 17,85 кв.м за ОСОБА_1 , а другий особовий рахунок на житлову площу 11,7 кв.м - за ОСОБА_2 . Оплату за площу загального користування квартири розділено між особовими рахунками ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до частки кожного із співвласників. У іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 908 грн у відшкодування судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги факт сплати нею заборгованості у розмірі 48 115,10 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, тому судове рішення в іншій частині не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наявності цивільно-правового спору між співвласниками житла щодо оплати житлово-комунальних послуг. Тому з урахуванням порядку користування квартирою співвласниками, суд вважав за необхідне розділити особовий рахунок з оплати житлово-комунальних послуг між сторонами за житловими кімнатами, якими вони користуються, з відповідними частками нежитлової площі квартири на кожного. Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не надано суду відповідних доказів на здійснення платежів у вказаному розмірі. Водночас додану до позовної заяви копію довідки Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради № 336 від 16 грудня 2021 року суд першої інстанції не вважав доказом, який би підтвердив обґрунтованість вимог позивача у відповідній частині, оскільки вважав, що такий доказ не підтверджує факт здійснення ОСОБА_1 оплат за житлово-комунальні послуги у розмірі 48 115,10 грн та не відображає періоду за який вони здійснені. Також суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем оплат за поліпшення житлових умов за договором про виконання робіт № 43 від 10 серпня 2019 року і договором про виконання робіт № 111 від 29 листопада 2017 року. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є дітьми сторін, є власниками квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 користується житловою кімнатою площею 17,85 кв.м, а ОСОБА_2 - кімнатою площею 11,7 кв.м. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Статтею 356 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості поділу в натурі квартири, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників». Судом першої інстанції встановлено, що квартира знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх дітей. Згідно із статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з вимогами статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном Таким чином, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 707/2788/18). Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина четверта статті 544 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_6 укладено договір про виконання робіт № 111 від 29 листопада 2017 року. ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 укладено договір про виконання робіт № 43 від 10 серпня 2019 року. Пунктами 2.13 вказаних договорів визначено, що сторони повинні зберігати документи, які підтверджують факт розрахунку. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Водночас доказів на підтвердження проведення розрахунку з ФОП ОСОБА_6 позивачем не надано. Судом апеляційної інстанції зі змісту наявної у матеріалах справи довідки Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради № 336 від 16 грудня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу особисто вносить платежі за надані житлово-комунальні послуги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний доказ не підтверджує понесення ОСОБА_1 витрат на оплату житлово-комунальних послуг саме у розмірі 24 057,55 грн. Вказаним відхиляються посилання заявника на те, що судом першої інстанції не взято до уваги факт сплати нею заборгованості у розмірі 48 115,10 грн. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 половину суми грошових коштів за оплату комунальних послуг у розмірі 24 057,55 грн та поліпшення житлових умов у розмірі 13 700 грн. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з тим, що суд апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем судові витрати відшкодуванню не підлягають. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник