Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/1765/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1765/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Томчук А.В. 15 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Томчука А.В. суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я "Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи", Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи комунального некомерційного підприємства "Хмельницька обласна лікарня" Хмельницької обласної ради про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Комунального закладу охорони здоров`я «Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи» (далі - КОЗОЗ «Хмельницький обласний центр МСЕ»), Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи комунального некомерційного підприємства «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради (далі - Експертна команда), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Хмельницької міжрайонної медичної комісії КОЗОЗ «Хмельницький обласний центр МСЕ» про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю (дата огляду 16.12.2024 року); зобов`язати Експертну команду провести аналіз стану здоров`я ОСОБА_1 , ступеня порушень функціонування та його потреб та повторно оцінити повсякденне функціонування ОСОБА_1 (який був оглянутий 16.12.2024 року). В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не повно та не належним чином здійснив дослідження стану здоров`я позивача, оскільки наявні підстави для визнання останнього особою з інвалідністю. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права; суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку; позивач не навів обґрунтування порушення відповідачем процедури прийняття спірного висновку та не скористався правом звернення до комісії вищого рівня. Щодо позовних вимог зобов`язального характеру суд зазначив, що звернення позивача до Експертної команди відсутнє, рішення щодо нього не приймалося, а тому вимоги є передчасними. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року повністю та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. За доводами апеляційної скарги, апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно послався на те, що позивач не скористався правом звернення до комісії вищого рівня, оскільки статтею 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено право оскарження рішення МСЕК у судовому порядку. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні судово-медичної експертизи, без проведення якої висновки суду про відмову у задоволенні позову є передчасними. Також апелянт посилається на кримінальне провадження № 62024240010000369 щодо керівниці Хмельницької обласної МСЕК та вважає, що правові висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції (у постановах від 17.03.2020 у справі № 240/7133/19, від 25.09.2018 у справі № 804/800/16 та від 26.09.2018 у справі № 817/820/16), є застарілими. Щодо відмови у зобов`язанні Експертної команди вчинити дії апелянт зазначає, що звернувся до суду в період, коли МСЕК уже було позбавлено повноважень, а Експертні команди ще не розпочали роботу, тому саме Експертна команда була визначена співвідповідачем. Крім того, апелянт заявив клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи та витребування доказів. КОЗОЗ «Хмельницький обласний центр МСЕ» та Експертна команда своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, хоча матеріали адміністративної справи містять докази повідомлення останніх про відкриття апеляційного провадження у справі. Інших заяв від учасників справи до суду не надходило. З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Приписами частин першої третьої статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0145641, виданою 18.03.2013, ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності (загальне захворювання) на строк до 01.04.2016. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 024302, виданої 11.11.2020, ОСОБА_1 з 06.11.2020 встановлена друга група інвалідності (загальне захворювання) на строк до 01.12.2023. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 136345, виданої 03.11.2023, ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності (загальне захворювання) на строк до 01.12.2024. У довідці про невизнання інвалідом, виданій Хмельницькою МР МСЕК за результатами огляду 16.12.2024, ОСОБА_1 не визнаний особою з інвалідністю. Звернення ОСОБА_1 до Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи комунального некомерційного підприємства «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради відсутнє, рішення щодо нього Експертною командою не приймалося. Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. Частиною 1 статті 2 Закону № 875-XII визначено, що «особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист». Згідно з частиною 1 статті 3 Закону № 875-XII інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. За змістом частини 2 статті 6 Закону № 875-XII громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю в судовому порядку. Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV) визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я. За визначеннями, наведеними в статті 1 Закону № 2961-IV, медико-соціальна експертиза - це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності. Статтею 7 Закону № 2961-IV встановлено, що залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), чинного на час виникнення спірних правовідносин, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Згідно з пунктом 17 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. У пункті 19 Положення № 1317 зазначено, що комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України (пункт 20 Положення № 1317). Відповідно до пункту 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 № 561 (далі - Інструкція № 561), чинної на час виникнення спірних правовідносин, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії. Зі змісту наведених норм слідує, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії. При цьому, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Зазначене підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.03.2020 у справі № 240/7133/19, від 25.09.2018 у справі № 804/800/16 та від 26.09.2018 у справі № 817/820/16. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про те, що зазначені правові висновки Верховного Суду є «застарілими» з огляду на кримінальне провадження щодо керівниці Хмельницької обласної МСЕК, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наявність кримінального провадження стосовно посадових осіб конкретної МСЕК не впливає на чинність правових висновків Верховного Суду щодо меж судового контролю за рішеннями МСЕК. Правові висновки Верховного Суду є обов`язковими для врахування судами відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України та не втрачають актуальності у зв`язку з обставинами, на які посилається апелянт. Відступ від правових висновків Верховного Суду може бути здійснений виключно Верховним Судом у порядку, визначеному процесуальним законом, а не судами нижчих інстанцій. Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно послався на нескористання позивачем правом звернення до комісії вищого рівня, колегія суддів зазначає наступне. Дійсно, частиною 2 статті 6 Закону № 875-XII передбачено право громадянина оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи в судовому порядку. Водночас, реалізація цього права не звільняє позивача від обов`язку довести порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення. Як правильно встановив суд першої інстанції, у позовній заяві позивач не навів обґрунтування порушення відповідачем процедури прийняття спірного висновку, не встановлено такого порушення і під час судового розгляду справи. Незгода позивача з результатом медико-соціальної експертизи сама по собі не свідчить про протиправність рішення МСЕК. Щодо посилання апелянта на те, що йому у попередні роки була встановлена інвалідність, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що це не може розцінюватися як безумовна підстава для її подальшого встановлення, оскільки факт попереднього встановлення інвалідності не має автоматичного характеру, а рішення приймається з урахуванням фактичного стану здоров`я особи на момент проведення відповідної оцінки. Щодо доводів апелянта про необхідність призначення судово-медичної експертизи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідної заяви, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, а предметом судового контролю у цій категорії справ є дотримання процедури прийняття рішення МСЕК, а не медична оцінка стану здоров`я особи. Призначення судово-медичної експертизи з метою встановлення наявності підстав для визнання особи інвалідом фактично означало б підміну судом функцій органу медико-соціальної експертизи, що суперечить вищезазначеним правовим висновкам Верховного Суду. Підстав для задоволення аналогічного клопотання, заявленого в суді апеляційної інстанції, колегія суддів також не вбачає. Щодо позовних вимог зобов`язального характеру до Експертної команди, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, зобов`язання вчинити певні дії. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Як встановлено судом, звернення ОСОБА_1 до Експертної команди відсутнє, рішення щодо нього Експертною командою не приймалося. Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому. Доводи апелянта про те, що він звернувся до суду в період, коли МСЕК уже було позбавлено повноважень, а Експертні команди ще не розпочали роботу, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відсутність звернення позивача до Експертної команди та, відповідно, відсутність рішення щодо нього виключає можливість задоволення вимог зобов`язального характеру до цього відповідача. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Порядок № 1338) визначено порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідно до пункту 17 Порядку № 1338 оцінювання проводиться за електронним направленням, що сформоване в електронній системі лікарем. Пунктом 57 Порядку № 1338 встановлено, що рішення експертних команд щодо результатів оцінювання можуть бути оскаржені особами, яким було проведено таке оцінювання, в порядку адміністративного оскарження та/або до адміністративного суду. Таким чином, позивач не позбавлений права звернутися до Експертної команди у встановленому порядку та, у разі незгоди з прийнятим рішенням, оскаржити його до суду. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється. Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Томчук А.В. Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.