Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/17576/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/17576/25 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 30.09.2025 року; Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Бітова А.І. Градовського Ю.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.05.2025 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву від 06.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В обґрунтування позову зазначено, що в травні 2025 року позивач звернувся до ГУПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Спірним рішенням ГУПФУ відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, визначивши, що страховий стаж позивача становить 14 років 03 місяці 04 дні. При цьому, ГУПФУ не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 18.06.1992 по 21.09.1999, оскільки відсутнє перейменування відповідної організації. Оспорюючи правомірність та обґрунтованість рішення ГУПФУ, позивач зазначає, що набув усіх умов для призначення пенсії за віком, а саме досяг відповідного віку та має необхідний страховий стаж, який підтверджується записами основного документу трудової книжки. Натомість відмова у призначенні позивачеві пенсії відбулась з формальних причин, що, в свою чергу, доводить невідповідність рішення ГУПФУ критеріям правомірності та обґрунтованості. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.05.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Стягнув з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,2 гривень. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що страховий стаж позивача підтверджений записами трудової книжки, оформленими з дотриманням установлених вимог. Не є підставою для відмови особі у зарахуванні повного періоду робіт до страхового стажу для призначення пенсії з причини відсутності перейменування організації. Поряд з цим, суд першої інстанції зауважив на тому, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника. Одночасно, певні ж недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні особі пенсії. Також, керуючись частиною 1 статті 58 Конституції України, суд першої інстанції вказав на необґрунтованість висновків ГУПФУ щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 01.01.1992 по 20.05.1992, відомості про який містяться в трудовій книжці, а саме за час роботи на території російської федерації. В цій частині суд першої інстанції визначився, що право позивача на зарахування таких робіт до страхового стажу було гарантоване чинними на той час міжнародними угодами з пенсійного забезпечення, тому подальше припинення дії угод не може впливати на право особи на належне пенсійне забезпечення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норма матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням Закону №1058, помилково залишено поза увагою те, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому, згідно установленого у спірному періоді Порядку, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це у трудовій книжці робиться запис, однак який відсутній у трудовій книжці позивача за період робіт з 18.06.1992 по 21.09.1999. Також, не підлягає зарахуванню до страхового стажу період трудової діяльності позивача з 01.01.1992 по 20.05.1992, а саме за час роботи на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила виконання зобов`язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а з 19 червня Україна припинила участь у зазначеній угоді. Апелянт зауважує на тому, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Натомість, у спірному випадку позивач не має достатнього страхового стажу, тому у суду не виникло правових підстав для зобов`язання ГУПФУ вчинити дії щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком. Поряд з цим, питання призначення, перерахунку та виплати пенсій належить до виключних повноважень органу ПФУ, однак адміністративний суд не може вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції ПФУ, оскільки в іншому випадку такі обставини свідчитимуть про втручання в дискреційні повноваження органу. Відзив на апеляційну скаргу у визначений апеляційним судом строк від ОСОБА_1 не надійшов. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно паспорту Серії НОМЕР_1 є громадянином України. 06.05.2025 позивач звернувся до відділу ГУПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням ГУПФУ в Харківській області від 14.05.2025 (пенсійна справа №155750003314), прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком. Згідно вказаного рішення, підставою для залишення вимог заявника без задоволення стали висновки ГУПФУ про недостатність страхового стажу для призначення пенсії, тоді як за наданими документами період страхового стажу позивача складає 14 років 3 місяці 04 дні, при необхідному від 15 до 21 років. При цьому, ГУПФУ зазначило про не зарахування до страхового стажу позивача наступних періодів робіт: - з 18.06.1992 по 21.09.1999, відповідно трудової книжки від 18.06.1992, оскільки відсутнє перейменування організації; - періоди трудової діяльності з 01.01.1992 по 20.05.1992, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 11.03.1979, за час роботи на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила виконання зобов`язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, з 19 червня Україна припинила участь у зазначеній угоді. Не погоджуючись з рішенням ГУПФУ, посилаючись на його необґрунтованість та неправомірність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 зазначеного Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Таким чином, необхідними умовами для призначення пенсії за віком є досягнення особою відповідного віку та наявність відповідного періоду страхового стажу. На момент звернення позивача за пенсією, статтею 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком виникає після досягнення 65 років та за наявності страхового стажу від 15 до 21 року. Разом з цим, згідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Слід враховувати, що відповідно до частини 1 статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вказані положення Закону від 05.11.1991 року №1788-XII кореспондуються із приписами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637. У пунктах 1, 3 Порядку від 12.08.1993 року №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Поряд з цим, згідно пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. Сталою та послідовною є правова позиція Верховного Суду про те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулась за пенсією. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Отже, право особи на пенсію не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Судом першої інстанції правильно зауважено на тому, що наявність записів у трудовій книжці про трудовий стаж позивача дає останньому право на врахування цього періоду робіт до страхового стажу, у тому числі при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком. Доводи ж ГУПФУ про відсутність у трудовій книжці запису про перейменування організації жодним чином не може обмежувати право особи на набуття страхового стажу. Як вже зазначено вище, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника відповідного підприємства, установи, організації. Натомість, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, й, відповідно, не впливає на право на пенсійне забезпечення. Також, судом першої інстанції надано належну правову оцінки положенням частини 1 статті 58 Конституції України, обґрунтовано враховано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно ж Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. у справі № 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), дію нормативно-правового акта в часі потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце. Слід зазначити, що статтею 1 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року, укладеної між Україною і росією, передбачалось, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 цієї Угоди визначалось, що Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Згідно статті 6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві. Ця постанова набрала чинності 02.12.2022. Разом з цим, в силу положень частини другої статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Таким чином, правильно застосовуючи у спірних правовідносинах положення статті 58 Конституції України та положення раніше чинних міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, судом першої інстанції вірно зауважено на тому, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 Україною має визнаватись період робіт позивача з 01.01.1992 по 20.05.1992 на території російської федерації, згідно записів трудової книжки. Стосовно дискреційних повноважень відповідача, слід вказати, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. На основі усталеної практики тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на об`єкти, підстави й умови для призначення пенсії за віком, що встановлені, зокрема Законами №1058-IV та №1788-XII, слід зауважити на тому, що повноваження ГУПФУ стосовно зарахування страхового стажу особи, не є дискреційними. Цей висновок підтримується й тим, що період страхового стажу підпадає під правову перевірку та залежить від підтверджуючись документів, зокрема, трудової книжки. Відтак відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи один із варіантів щодо врахування цього страхового стажу. Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.І. Бітов Ю.М. Градовський