Постанова 4813 № 502/1770/25

Номер провадження: 22-ц/813/1049/26 Справа № 502/1770/25 Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» про забезпечення позову у цивільній справі у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У провадженні Кілійського районного суду Одеської області знаходиться цивільна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 09.09.2024 року до Кілійського районного суду Одеської області від представника ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: - 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 135 кв. м, житловою площею 70.2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 536573451223; - 72/700 частку нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080; - 18/700 частку нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080. В обґрунтування поданої заяви, представник позивача вказує, що товариство з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №11340222000 від 05 травня 2008 року, а саме по основній сумі кредиту (за тілом кредиту) у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США. Необхідність звернення до суду у позивача виникла у зв`язку з тим, що відповідачі навмисно протягом тривалого часу не виконують свої зобов`язання за кредитним договором. Відповідачі діють недобросовісно, ухиляються від виконання договірних зобов`язань. Позивачем отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно з якою, даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно: - 1/2 частка житлового будинку, загальною площею 135 кв. м, житловою площею 70.2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 536573451223. Орієнтовна ринкова вартість 1/2 частки житлового будинку 4 500 доларів США; - 72/700 частка нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080; - 18/700 частка нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080. Орієнтовна ринкова вартість нежитлової будівлі 12 600 доларів США. У зв`язку з наведеним є необхідність забезпечити позов у спосіб накладення арешту на вказане нерухоме майно, належне відповідачу ОСОБА_1 . Невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки при наявності значної заборгованості за кредитним договором існує велика ймовірність, що відповідач може відчужити належне йому на праві власності майно до ухвалення судом рішення в справі третім особам, що призведе до неможливості у майбутньому відновлення порушеного права позивача. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року заяву позивача товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» задоволено. Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: - 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 135 кв. м, житловою площею 70.2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 536573451223; - 72/700 частку нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080; - 18/700 частку нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що з матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення грошових коштів на підставі кредитного договору. Між тим, як вбачається з відповідно поданого позову, позивачем в якості підтвердження належності майна, надано лише інформацію про нерухоме майно ОСОБА_1 , що порушує презумпцію солідарної відповідальності, оскільки обтяження накладено лише на її майно. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, не встановив всі обставини, що мають значення для справи і дійшов помилкового висновку, що заявлені вимоги щодо забезпечення позову є обґрунтованими та співмірними із заявленими позовними вимогами, не з`ясував чи вчиняються співвідповідачем дії спрямовані на відчуження належного йому нерухомого майна, що призвело до передчасного висновку про наявність достатніх правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на майно відповідача. З метою мінімізації можливих зловживань із забезпеченням позову, суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; забезпечення позову має бути обґрунтованим, тобто заявник повинен обґрунтувати, чому невжиття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду та як саме; вид забезпечення позову повинен бути відповідати позовним вимогам та їхньому обсягу. У зв`язку з вищезазначеним вбачається, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини справи, недоведені обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Від представника ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» - Янчук А.А.надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 28.04.2026 року на 14:00 год. учасники справи не з`явилися, про причини неявки не повідомили, заяв про розгляд справи в режимі відеоконференції та про відкладення розгляду справі не подавали. Від представника ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» - Ковалевського Є.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника заявника. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 28.04.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за зміст. висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , суд виходив з того, що вказаний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, а доводи та обґрунтування, викладені в заяві про забезпечення позову свідчать про реальну можливість відповідача здійснити протягом розгляду справи дії щодо відчуження вищевказаного майна, тому з метою недопущення ускладнення розгляду справи і забезпечення подальшого виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Частиною 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції». Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача". У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками судового процесу". Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позову та бути адекватними та співмірними з заявленими вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17. У справі, що переглядається, предметом спору є солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11340222000 від 05 травня 2008 року у розмірі 20 000,00 доларів США. Одночасно з пред`явленням позову представник ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: - 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 135 кв. м, житловою площею 70.2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 536573451223; - 72/700 частку нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080; - 18/700 частку нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно: - 1/2 частка житлового будинку, загальною площею 135 кв. м, житловою площею 70.2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 536573451223. Орієнтовна ринкова вартість 1/2 частки житлового будинку 4 500 доларів США; - 72/700 частка нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080; - 18/700 частка нежитлової будівлі, загальною площею 399.8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2597865051080. Орієнтовна ринкова вартість нежитлової будівлі 12600 доларів США. Обґрунтовуючи необхідність вжиття зазначених заходів забезпечення позову, представник ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» зазначив про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки при наявності значної заборгованості за кредитним договором існує велика ймовірність, що відповідач може відчужити належне йому на праві власності майно до ухвалення судом рішення у справі третім особам, що призведе до неможливості у майбутньому відновлення порушеного права позивача. Заява містить достатньо обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. У поданій заяві про забезпечення позову чітко вказано, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, та зазначено усю необхідну інформацію про нього. Спосіб забезпечення позову, обраний заявником є співмірним із позовними вимогами. Тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у забезпеченні позову. Посилання скаржника на те, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії відповідача спрямовані на відчуження нерухомого майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, є не обґрунтованими, оскільки відповідач маючи право власності на нерухоме майно має об`єктивну можливість розпорядитися зареєстрованим на її ім`я майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення заборгованості (грошових коштів) можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно відповідача, яке є у нього на момент пред`явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення. У випадку подання позову про стягнення коштів очевидною є можливість відповідача в будь-який момент розпоряджатися своїм майном чи коштами, які знаходяться на його рахунках, що може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Тому вимога надання доказів щодо очевидних речей, таких як право відповідача в будь-який момент розпорядитися власним майном, є надмірною та свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Зазначений підхід застосовується і до інших позовів майнового характеру, коли предмет позову майно, яким відповідач може у будь-який момент розпорядитися (див.: постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 907/523/25). Колегія суддів ураховує що предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договорому розмірі 20 000,00 доларів США. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення заборгованості (грошових коштів), мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Доказів неспівмірності застосування такого заходу забезпечення із розміром позовних вимог стороною відповідача не надано, а судом не встановлено. Твердження скаржника про те, що при забезпечені позову, можуть бути порушені права відповідача у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, не відповідають обставинам справи, оскільки в даному випадку накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу як захід забезпечення позову не є обмеженням права користування майном та спрямоване виключно на запобігання зміні власника майна. Такий захід не позбавляє власника можливості володіти та користуватися майном, а лише обмежує його право розпорядження на певний час, до вирішення спору по суті. Крім того, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 лютого 2022 року у справах № 644/3734/21, № 367/3628/21. З огляду на наведені обставини, колегія суддів доходить висновку, що між сторонами дійсно виник спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договорому розмірі 20 000,00 доларів США. Запропонований позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 може забезпечити належне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а його невжиття може ускладнити чи унеможливити таке виконання, такий захід забезпечення позову буде співмірним заявленим позовним вимогам і при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін під час вирішення спору, можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів відповідача чи інших осіб. Доводи апеляційної скарги про на те, що позивачем в якості підтвердження належності майна, надано лише інформацію про нерухоме майно ОСОБА_1 , що порушує презумпцію солідарної відповідальності, оскільки обтяження накладено лише на її майно, не заслуговують на увагу з огляну на таке. При існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20). Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника. (постанова ОП КЦС ВС від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19). Отже, викладене вище спростовує посилання скаржника на порушення презумпції солідарної відповідальності у випадку застосування судом такого забезпечення позову. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Отже, враховуючи необхідність під час вжиття заходів забезпечення позову дотримуватись вимог щодо розумності, обґрунтованості та співмірності виду забезпечення позову, зазначеного у заяві, з заявленими вимогами, та збалансованості інтересів учасників справи, апеляційний суд приходить до висновку, що для забезпечення виконання можливого судового рішення у справі доцільним буде вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 ,у зв`язку з наявною загрозою утруднення або неможливості виконання рішення суду, оскільки у відповідача є можливість розпорядитися об`єктом нерухомого майна, що унеможливить виконання рішення в майбутньому в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 10 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 15.06.2026 року Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова