Постанова Одеський апеляційний суд № 509/757/25

Номер провадження: 22-ц/813/2683/26 Справа № 509/757/25 Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача Тільненко Ольга Сергіївна відповідач - ОСОБА_2 представник відповідача- ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Тільненко Ольги Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Гандзія Д.М., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей,- установив: Короткий виклад обставин справи 12 лютого 2025 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який назвала як « про зміна способу стягнення аліментів на утримання дитини», який по суті є позовом «про збільшення розміру аліментів на утримання дітей» в якому просила суд, змінити розмір аліментів, які стягуються з відповідача ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей : сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сумі 10000 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття кожної дитини, мотивуючи це тим, що розмір аліментів, який стягується з відповідача на її користь за судовим наказом Овідіопольського райсуду Одеської області від 25.09.2024 р. на утримання малолітніх дітей : сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16.09.2024 р. і до повноліття кожної дитини не відповідає потребам дітей, враховуючи, що фактично, діти за примусового виконання наказу суду державним виконавцем отримують 2879,50 грн. на обох дітей, що не відповідає реаліям сьогодення і є недостатніми для гармонійного розвитку дітей, а відповідач, будучи ФОП отримує дохід від здійснення підприємницької діяльності, перебуваючи на посаді водія в ТОВ «Магік» з 02.02.2024 р., маючи при цьому нерухоме та рухоме майно у власності, що свідчить про покращення майнового стану відповідача, який не бажає сплачувати аліменти в достатньому розмірі на утримання своїх дітей. Короткий зміст рішення суду Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2025 року Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 за судовим наказом Овідіопольського райсуду Одеської області від 25.09.2024 р., на користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей : сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16.09.2024 р. і до повноліття кожної дитини до розміру аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 10000 грн. на двох дітей, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.02.2025 р. і до повноліття кожної дитини, з наступною індексацією відповідно до закону . Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави - судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць. В задоволенні решти позову відмовлено. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції зазначав, що 2 малолітніх дітей, перебувають виключно на повному матеріальному утриманні позивачки, з огляду на відсутність документальних доказів перерахування відповідачем будь-яких коштів позивачці на утримання своїх дітей, в той час, як відповідач, як батько дітей, не надає їм матеріальної допомоги, будучи приватним підприємцем, отримуючи певний дохід, маючі на праві власності нерухоме майно та транспортні засоби, що не було спростовано представником відповідача, а тому, суд, з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким з 1 січня встановлений прожитковий мінімум для дітей віком до 6-ти років 2563 грн., від 6-ти до 18-ти років 3196 грн., суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову в частині збільшення розміру стягнення аліментів на користь позивачки на утримання 2-х малолітніх дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 10000 грн. щомісячно, тобто по 5000 грн. на кожну дитину починаючи з дати подачі позову до суду і до повноліття кожної дитини, з наступною індексацією відповідно до закону. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із вказаним рішенням адвокат Тільненко Ольга Сергіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою безпосередньо до Одеського апеляційного суду та просила скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.10.2025 року в частині стягнення аліментів у сумі 5000 грн. скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції, всупереч вимогам матеріального права не врахував та не надав належної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме: медичним документам, які свідчать про стан здоров`я малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має медичний діагноз, у зв`язку із чим матері дитини, (позивачці по справі), рекомендовано постійно займатися з дитиною ЛФК, здійснювати дитині курсами масажі, проходити обстеження у лікарів невролога та психіатра, а тому просили ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог про стягнення аліментів у сумі 10000 грн на кожну дитину, щомісяця Щодо явки сторін Сторони були повідомлені належним чином про час, дату та місце судового засідання, в судове засідання зявились представники сторін та надали свої пояснення. Позиція апеляційного суду Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд першої інстанції не брав до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд першої інстанції не брав до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд першої інстанції зазначав, що не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Статтею 6 СК України передбачено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов?язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Цей припис підтверджує довід про підвищений захист прав дитини. Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18). ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов`язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв`язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ. На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави. Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов?язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов?язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов?язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов?язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов?язку батьківського піклування щодо неї. Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов?язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов?язані утримувати дітей до їх повноліття. Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Одночасно, стаття 183 СК України зазначає частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Стаття 184 СК України передбачає суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України. Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов?язує їх виключно зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони - розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Згідно зі ст. 192 СК України - розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров?я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18). Судовою колегією досліджено обставини встановлені судом першої інстанції, а саме те, що в період шлюбу, у сторін народились малолітні діти : син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 06.06.2018 р. та серії НОМЕР_2 , в якому батьком дитини записаний відповідач (а.с. 7,8). Наказом Овідіопольського райсуду Одеської області від 25.09.2024 р., з відповідача на користь позивачки на утримання малолітніх дітей : сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були стягнуті аліменти щомісячно, у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16.09.2024 р. і до повноліття кожної дитини (а.с. 9). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) від 01.02.2025 р. в рамках примусового виконання вищевказаного судового наказу виданого 01.10.2024 р. Овідіопольським райсудом Одеської області заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_2 відсутня, мається переплата 86,31 грн. (а.с. 10-14). З вказаного розрахунку вбачається, що розмір аліментів, що сплачуються відповідачем на користь позивачки на утримання 2-х дітей становить 2879,50 грн. щомісячно. Згідно довідки ТОВ «Магік», в якому відповідач працює на посаді водія, його дохід за період з 02.10.2024 р. по 31.12.2024 р. склав 30000 грн., тобто в середньому 7933 грн. на місяць (а.с. 14). В той же час, відповідно до інформації ГСЦ МВС, станом на 03.10.2024 р. за ОСОБА_2 зареєстровані транспортні засоби наступних марок : «Mercedes-Benz Sprinter» (перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу 29.12.2022 р.), «Kia Sportage» (перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу 15.09.2022 р.), «Mitsubishi Paero Pinin» (перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу 17.09.2021 р.), ПГМФ (перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу 13.05.2021 р.), «Mercedes-Benz Sprinter» (перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу 25.06.2020 р.), HPF (перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу 23.08.2019 р.), ПГ 02-И (первинна реєстрація ТЗ, придбаного в торгівельній організації), ПГ 02-Б (реєстрація ТЗ по акту прийому-передачі) (а.с. 16). Крім цього, у власності відповідача мається 1/2 частина житлового будинку з господарчими будівлями а спорудами, загальною площею 54,3 кв.м, житловою 25,6 кв.м за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 17). Відповідно до довідки Овідіопольського РайСТ від 30.04.2025 р., між ними, як орендодацями та ФОП ОСОБА_8 як орендарем укладено договір оперативної оренди об?єкта нерухомості від 07.11.2022 р. для здійснення останнім підприємницької діяльності (а.с. 77). Згідно відомостей ГУ ДПС в Одеській області ДПС України від 27.05.2025 р., ОСОБА_2 отримав в ТОВ «Інтертранстрейдінг» за травень 2024 р. 86600 грн., а в період з червня 2024 р. по травень 2025 р. отримував зарплату в ТОВ «Магік» по 10000 грн. щомісячно (а.с. 88-90). Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач дійсно немає заборгованості по сплаті аліментів за рішенням суду, однак вказаних коштів у сумі 2879,50 грн. щомісячно на двох дітей, які він сплачує - недостатньо для повноцінного і гармонійного розвитку малолітніх дітей, яким окрім нормального харчування, потрібні ще й гроші на лікування дітей, їхній одяг, вільне дозвілля, придбання учнівського приладдя, чим позивачка не може самостійно забезпечити своїх малолітніх дітей (а.с. 94-114). Таким чином, суд першої інстанції врахував, що 2 малолітніх дітей, перебувають виключно на повному матеріальному утриманні позивачки, з огляду на відсутність документальних доказів перерахування відповідачем будь-яких коштів позивачці на утримання своїх дітей, в той час, як відповідач, як батько дітей, не надає їм матеріальної допомоги, будучи приватним підприємцем, отримуючи певний дохід, маючі на праві власності нерухоме майно та транспортні засоби, що не було спростовано представником відповідача, а тому, суд, з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким з 1 січня встановлений прожитковий мінімум для дітей віком до 6-ти років 2563 грн., від 6-ти до 18-ти років 3196 грн., та на підставі вищевикладено прийшов вірного висновку про необхідність часткового задоволення позову в частині збільшення розміру стягнення аліментів на користь позивачки на утримання 2-х малолітніх дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 10000 грн. щомісячно, тобто по 5000 грн. на кожну дитину починаючи з дати подачі позову до суду і до повноліття кожної дитини, з наступною індексацією відповідно до закону. Враховуючи встановлені обставини суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції, всупереч вимогам матеріального права не врахував та не надав належної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а саме: медичним документам, які свідчать про стан здоров`я малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судова колегія вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне. У відповідності до матеріалів справи судвою колегією встановлено, що позивачкою було долучено до матеріалів справи : виписки з медичної карти, копію медичної карти №2022.079247, копію консультаційного висновку спеціаліста, копію косультаціного висновку дитячого невролога, копію направлення від сімейного лікаря, копію рахунку №0000230163, копію рахунку №1000083829269, копію рахунку фактури на 9 аркушах, копію квитанції про сплату ляльки, копію видаткової накладної №513215893, копію квитанції про сплату ОСОБА_2 оренди (2 аркуші), копію довідки про хворобу від сімейного лікаря, копію квитанції про сплату рекомендованого листа. З наявних доказів встановлено, що дійсно у малолітньої Чорної Фріди наявні захворювання, яким позивачка приділяє належну увагу та дитина перебуває під оглядом у профільних лікарів, але ж надані докази не спростовують вірно прийнятих висновків судом першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище дітей і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дітей, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір аліментів на утримання 2-х малолітніх дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 10000 грн. щомісячно, тобто по 5000 грн. на кожну дитину починаючи з дати подачі позову до суду і до повноліття кожної дитини, з наступною індексацією відповідно до закону. Колегія суддів вважає, що такий розмір аліментів визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам неповнолітніх дітей сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та достойного рівня його матеріального забезпечення. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного спору та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Інших доводів скаржником не наведено, а тому апеляційний суд позбавлений можливості задовольнити апеляційну скаргу. Обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. 263 ЦПК України вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог заяви про залишення без руху позовної заяви. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу адвоката Тільненко Ольги Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко