Постанова 4812 № 490/4138/26

15.06.26 22-ц/812/1357/26 Справа №490/4138/26 Доповідач апеляційного суду Т.Б. Кушнірова Провадження №22-ц/812/1357/26 Постанова Іменем України 15 червня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В., із секретарем Чистою В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Васильєвим Сергієм Валерійовичем, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва постановлену 06 травня 2026 року, під головуванням судді Шолох Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Миколаївобленерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, в с т а н о в и л а: У травні 2026 року ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до АТ «Миколаївобленерго», зазначив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про захист прав споживачів. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 разом з родиною проживає за адресою АДРЕСА_1 та є споживачем електричної енергії, забезпечення постачання якої здійснює АТ «Миколаївобленерго». Власником вказаної квартири з 24 квітня 2019 року є ОСОБА_2 , який у ній не проживає та не сплачує послуги за постачання електричної енергії. Оплата послуг спожитої електричної енергії з 24 квітня 2019 року проводиться ОСОБА_1 28 квітня 2026 року представниками відповідача в присутності ОСОБА_2 , за заявою останнього, без попередження позивача та безпідставно, без будь яких документів, здійснено технічне відключення вказаної квартири від постачання електричної енергії, що призвело до припинення роботи побутової техніки, в тому числі холодильнику, псування продуктів харчування та лікарських засобів, які у ньому зберігалися. Посилаючись на наведене, позивачка просила суд визнати протиправними дії відповідача з відключення від електропостачання квартири АДРЕСА_2 . Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2026 року відкрито провадження за вищевказаним позовом та призначено справу до розгляду. Одночасно з позовною заявою представник позивачки ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення даного позову. В заяві просив зобов`язати АТ «Миколаївобленерго» відновити електропостачання до квартири АДРЕСА_2 та заборонити АТ «Миколаївобленерго» припиняти (відключати, обмежувати) електропостачання до зазначеної квартири до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. 06 травня 2026 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва відмовлено представнику позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 у задоволені заяви про забезпечення позову в справі №490/4138/26. Ухвала мотивована тим, що вжиття заходів забезпечення позову є тотожними змісту позовних вимог, в той час як спір не вирішується по суті, тому в задоволенні заяви слід відмовити. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу районного суду скасувати. Вжити заходи забезпечення позову шляхом покладення обов`язку на АТ «Миколаївобленерго» відновити електропостачання до квартири АДРЕСА_2 ; заборони АТ «Миколаївобленерго» припиняти (відключати, обмежувати) електропостачання до вказаної квартири до набрання законної сили рішенням суду у справі № 490/4138/26. Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви. Суд не звернув увагу, що предметом поданого позову є визнання протиправними дій відповідача з відключення 28 квітня 2026 року постачання електроенергії, а заявлений спосіб забезпечення позову не вирішує та не встановлює матеріально-правову оцінку правомірності конкретних дій відповідача. Покладення судом обов`язку на відповідача відновити електропостачання до квартири на період розгляду справи є заходами тимчасового характеру, які не встановлюють остаточних матеріально-правових наслідків пред`явленого позову і не позбавляють суд можливості вирішити спір по суті у будь-який спосіб. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд невірно розтлумачив зміст ч. 10 ст. 150 ЦПК України, обмежив поняття «тотожності» заходів забезпечення позову позовним вимогам виключно текстуально-формальним збігом, ігноруючи правову природу заходів забезпечення позову та їх відмінність від матеріально-правових вимог позову. Суд не надав оцінку основним доводам, аргументам та доказам позивача у заяві про забезпечення позову щодо одночасного позбавлення споживачів двох комунальних послуг (електропостачання та газопостачання), що, у свою чергу, призводить до умов неможливості проживання у ній. Також, судом першої інстанції не враховано правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі №344/13201/23 та положення п. 7.11 розділу VІІ Правил роздрібного ринку електричної енергії. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. За змістом ст. 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Положення цієї норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 76 ЦПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За частиною четвертою цієї статті заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесеності виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних законом інтересів учасників справи та інших осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, зазначено, «у разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. З урахуванням вимог, передбачених статтями 76, 77, 81 ЦПК України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності. Отже, не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного спору. Абзац четвертий пункту 7.11 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ) встановлює, що на час розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, припинення електропостачання такого споживача, пов`язане з оскаржуваним фактом порушення, не здійснюється за умови своєчасного надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання. Отже, ініціювання споживачем спору щодо порушення ПРРЕЕ є самостійною підставою для того, щоб позивача не відключали від електропостачання з підстав існування спору щодо правомірності припинення електропостачання. За своєю суттю постачання електричної енергії передбачає доволі складну технологічну процедуру. Процес відновлення постачання електричної енергії споживачу постачальником та оператором розподілу систем є тривалим і у разі припинення постачання електричної енергії та встановлення судом безпідставності такого припинення, процедура відновлення постачання електричної енергії споживачу займе тривалий проміжок часу, що призведе до порушення прав споживача. Мета застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ збігається з метою забезпечення позову, а тому його реалізацію необхідно здійснювати в межах відповідного спору до ухвалення судового рішення по суті справи. Вирішення питання щодо відновлення / припинення або обмеження електропостачання на підставі пункту 7.11 ПРРЕЕ здійснюється шляхом використання інституту процесуального права - забезпечення позову, це буде відповідати завданням та основним засадам судочинства. Окреме застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ призводить до штучного подвоєння судових спорів у справах за позовами споживачів до електропостачальників, що не відповідає розумності строків розгляду справи судом та принципу процесуальної економії. Отже, у випадку звернення споживача до суду за захистом своїх прав безальтернативним та найефективнішим для практичного застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ є механізм забезпечення позову з огляду на зміст цієї норми права, а саме постановлення ухвали про заборону відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів. У протилежному випадку, якщо електропостачальники не виконують вимоги пункту 7.11 ПРРЕЕ в межах ініційованого спору, це наслідок, матиме звернення до суду в рамках іншого судового процесу. Реалізація передбаченого пунктом 7.11 ПРРЕЕ права на збереження електропостачання на час вирішення судового спору між споживачем і електропостачальником через механізм статей 149, 150 ЦПК України сприяє зменшенню кількості справ позовного провадження між тими ж сторонами про той самий предмет, пришвидшенню розгляду, полегшує можливість примусового виконання та скорочує термін на захист прав споживачів. Таким чином, споживач має право звернутися до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів. Це буде відповідати завданням та основним засадам судочинства. Окреме застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ призведе до виникнення інших судових спорів у справах за позовами споживачів до електропостачальників, що не відповідає розумності строків розгляду справи судом та принципу процесуальної економії. Отже, у випадку звернення споживача до суду за захистом своїх прав безальтернативним та найефективнішим для практичного застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ є механізм забезпечення позову з постановленням ухвали про заборону відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів». З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , у зв`язку із наявністю заборгованості за кредитним договором, укладеним 26 березня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 , була реалізована 05 квітня 2019 року на електронних торгах. За результатами аукціону переможцем торгів визначено ОСОБА_2 , з яким 24 квітня 2019 року правонаступник кредитора ПАТ «Дельта Банк» уклав договір купівлі продажу вказаної квартири. На підставі договору купівлі продажу від 24 квітня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек. На даний час у квартирі зареєстровані та проживають позивачка та члени її сім`ї, позивачка є споживачем послуг електричної енергії, що надаються та споживаються за вказаною вище адресою. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2023 року, яке набрало законної сили, в позові ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, відмовлено. Також вбачається, що на даний час між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривають судові спори з приводу законності реалізації та придбання останнім спірної квартири з електронних торгів. 28 квітня 2026 року ОСОБА_2 надіслав вимогу на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звільнити у добровільному порядку спірне житлове приміщення протягом місяця, яка залишена без реагування. В цей же день, 28 квітня 2026 року за місцем проживання позивачки працівниками АТ «Миколаївобленерго» здійснено відключення від електропостачання квартири АДРЕСА_2 . У зв`язку з чим, ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними, звернулась в суд із даним позовом, в якому просила суд визнати дії відповідача з відключення від електропостачання вказаної квартири протиправними. Наведені обставини свідчать про те, спір у даній справі виник з приводу користування ОСОБА_1 , як споживачем, електроенергією та факту порушення останньою ПРРЕЕ. 06 травня 2026 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва справу прийнято до розгляду та відкрито провадження. Таким чином, ініціювання ОСОБА_1 спору про оскарження дій відповідача з приводу відключення від електропостачання, є підставою для його відновлення. Оскільки норма права, встановлена в абзаці четвертому пункту 7.11 ПРРЕЕ, є імперативною для суб`єкта постачання електричної енергії, тому прямо передбачає право споживача на забезпечення позову у спорі з електропостачальником. Суд першої інстанції не звернув увагу на наведене, а також на те, що забезпечення позову, про яке просить ОСОБА_1 спрямоване саме на захист прав позивача, як споживача електричної енергії, є тимчасовим і діє до вирішення справи по суті та не порушує жодних прав АТ «Миколаївобленерго», внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, тому відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі. Керуючись статтями 367, 374, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Васильєвим Сергієм Валерійовичем задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Зобов`язати АТ «Миколаївобленерго» відновити електропостачання до квартири АДРЕСА_3 . Заборонити АТ «Миколаївобленерго» припиняти електропостачання до квартири АДРЕСА_3 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: _____________________ Повне судове рішення складено 15.06.2026 р.