Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/32765/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 р. Справа № 520/32765/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 23.03.26 по справі № 520/32765/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВС України), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) (далі - третя особа, РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях), в якому просила суд: - визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України викладену у листі №46249/51-2025 від 05.11.2025 року у оформленні поданні на призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України оформити подання на пенсію за вислугу років ОСОБА_1 на підставі її заяви від 20.10.2025 року та направити його до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем допущені протиправні дії щодо відмови у оформленні подання на призначення пенсії за вислугу років та не направленні його до органів Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участі третьої особи: Регіонального сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправні дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у оформленні подання на призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України оформити ОСОБА_1 необхідні документи та підготувати подання для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ) містить вичерпний перелік періодів, які зараховуються до вислуги років (служба, робота у визначених органах та закладах тощо). При цьому, період призупинення трудового договору до такого переліку не віднесено. Тож вислуга років у розумінні Закону № 2262-ХІІ є особливим видом спеціального стажу, який не є тотожним загальному страховому стажу та враховує повний фактичний час проходження служби або роботи, що забезпечує постійну зайнятість і виконання функцій, безпосередньо пов`язаних з обороноздатністю держави або виконанням специфічних державних завдань. Однак, наказом Національного університету внутрішніх справ МВС України від 06.05.2022 № 168о/с у зв`язку з військовою агресією росії проти України відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ОСОБА_1 з 01.05.2022 на певний час було призупинено дію трудового договору. При цьому, на момент призупинення дії трудового договору позивач права на призначення пенсії з урахуванням умов пункту «ж» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ не набула. Тому підстав для оформлення позивачу подання на пенсію за вислугу років та направлення його до органу Пенсійного фонду України в МВС України немає. Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції надана неналежна оцінка висловлена Міністерством соціальної політики, сім`ї та єдності України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, в наданих в межах компетенції роз`ясненнях листі від 22.12.2025 № 4020-8162/03-25. Таким чином, судом першої інстанції безпідставно зобов`язано МВС України оформити ОСОБА_1 необхідні документи для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років. Позивач, скористалася своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що станом на момент подання позивачем заяви про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 має понад 25 років страхового стажу. Отже, суд дійшов справедливого та законного висновку про те, що посилання відповідача, як на підставу відмови у оформленні подання на пенсію за вислугу років та направлення його до органів Пенсійного фонду України, оскільки станом на дату призупинення трудового договору ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії за вислугу років є протиправним. Посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Третя особа, також надала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посадах в Харківському національному університеті внутрішніх справ. 06.05.2022 року наказом № 168 о/с у зв`язку з військовою агресією росії проти України, що виключала можливість виконання роботи з ОСОБА_1 було призупинено дію трудового договору без виплати заробітної плати з 01.05.2022 року. Наказом № 52 о/с від 06.02.2023 року поновлено дію трудового договору та переведено ОСОБА_1 на дистанційну роботу з 10.02.2023 року. Наказом № 299 о/с від 26.08.2025 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням з 05.09.2025 року. Згідно до розрахунку вислуги років на пенсію підполковника міліції ОСОБА_1 , встановлено, зокрема, що вислуга років в календарному обчисленні станом на 05.09.2025 становить 16 років 02 місяці 05 днів, вислуга років для призначення пенсії на 05.09.2025 становить 25 років 02 місяці 23 дні. 20.10.2025 позивач звернулася з заявою щодо оформлення подання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ. 05.11.2025 року листом № 46249/51-2025 Міністерство внутрішніх справ України повідомило про відсутність підстав для оформлення ОСОБА_1 подання на пенсію за вислугу років та направлення його до органів Пенсійного фонду України, зазначивши, що відповідно до наказу Національного університету внутрішніх справ МВС України від 06.05.2022 року № 168 о/с у зв`язку з військовою агресією росії проти України відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з ОСОБА_1 на певний час було призупинено дію трудового договору та на момент призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії з урахуванням умов пункту «ж» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ. Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулась за їх захистом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання відповідача, як на підставу відмови у оформленні подання на пенсію за вислугу років та направлення його до органів Пенсійного фонду України, оскільки станом на дату призупинення трудового договору ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії за вислугу років є протиправним. Вказав, що станом на момент подання позивачем заяви про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 має понад 25 років страхового стажу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які на день набрання чинності цим Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону № 2262-ХІІ, мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом № 2262-ХІІ. Згідно з п. «ж» ст. 1-2 Закону №2262-ХІІ, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п`яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах. Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону №2262-ХІІ, до вислуги років осіб, зазначених у пункті «ж» статті 1-2 цього Закону, додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах. Варто зауважити, що вислуга років це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв`язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262 пов`язується не з досягненням пенсійного віку, а з наявністю спеціального стажу за професією та втратою професійних якостей, коли особа не може повноцінно працювати за своєю спеціальністю до похилого віку. Пенсія призначається як компенсація втраченої працездатності за професією. Особливий характер кадрової служби у Збройних Силах та інших структурах, діяльність яких пов`язана із забезпеченням безпеки та охорони правопорядку, обумовлює специфіку соціального захисту їх персоналу. Так, для військовослужбовців встановлено меншу тривалість стажу, вищу оцінку одного року вислуги, нижчий вік виходу на пенсію, більш вигідні умови урахування заробітку, більш вигідну формулу обчислення пенсії, інші пільги та привілеї. Пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України (п. "б" ст. 12 Закону № 2262-XII). Тож вислуга років у розумінні Закону № 2262 є особливим видом спеціального стажу, який не є тотожним загальному страховому стажу та враховує повний фактичний час проходження служби або роботи, що забезпечує постійну зайнятість і виконання функцій, безпосередньо пов`язаних з обороноздатністю держави або виконанням специфічних державних завдань. Так, з матеріалів справи встановлено, що наказом № 299 о/с від 26.08.2025 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням з 05.09.2025 року. Згідно до розрахунку вислуги років на пенсію, що міститься в матеріалах справи, підполковника міліції ОСОБА_1 вислуга років станом на 05.09.2025 року становить (час служби в календарному обчисленні) 16 років 02 місяці 05 днів. Час роботи згідно з пунктом 15 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» - 09 років 00 місяців 18 днів, вислуга років для призначення пенсії станом на 05.09.2025 року (дату звільнення) становить 25 років 02 місяці 23 дні. Таким чином, станом на момент подання позивачем заяви про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 має понад 25 років страхового стажу. Отже, посилання відповідача, як на підставу відмови у оформленні подання на пенсію за вислугу років та направлення його до органів Пенсійного фонду України, оскільки станом на дату призупинення трудового договору ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії за вислугу років є протиправним. Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (далі - Порядок №393). Відповідно до п. 1 Порядку №393, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ та в Національній поліції. Крім того, до вислуги років також зараховується час роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі. Пунктом 1-1 Порядку №393 визначено, що вислуга років для призначення пенсії обчислюється за даними послужного списку особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, інших документів (витягів з наказів, бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтових журналів, польотних листів, книг служби, наказів про залучення до відповідних заходів, довідок військових частин, архівних установ, відомостей про виконання розвідувальних заходів). Відповідно до абз. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі - Закон №2136-ІХ), призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (абз. 6 ч. 1 ст. 13 Закону №2136-ІХ). Як встановлено з листа начальника відділу координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України №46249/51-2025 від 05.11.2025, матеріали для оформлення подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до Закону №2262-ХІІ, повернуті без реалізації, з посиланням, зокрема на ч. 3 ст. 17 Закону №2262-ХІІ, оскільки, відповідно до наказу Національного університету внурішніх справ МВС України від 06.05.2022 №168 о/c, у зв`язку з військовою агресією росії проти України, відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з ОСОБА_1 на певний час було призупинено дію трудового договору. Водночас, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно повернув без реалізації вищезазначені матеріали, оскільки на час призупинення дії трудового договору позивача її трудові відносини з роботодавцем не припинялися та не розривалися, тобто ці трудові відносини є безперервними в розумінні ч. 3 ст. 17 Закону №2262-ХІІ. Із врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо відмови у оформленні подання на призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону №2262-ХІІ. При цьому посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України від 22.12.2025 № 4020-8162/03-25, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначений лист має виключно інформаційно-роз`яснювальний характер, не є нормативно-правовим актом, а відтак не встановлює правових норм та не породжує юридичних наслідків для учасників спірних правовідносин. Щодо обраного судом першої інстанції способу захист порушених прав, колегія суддів зазначає наступне. У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64). Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується". Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя. За обставин цієї справи, колегія суддів зважаючи, що позивач має понад 25 років страхового стажу станом на день звернення до відповідача із заявою про оформлення подання про призначення пенсії, а єдиною підставою для відмови в оформленні подання на призначенні позивачу пенсії за вислугу років слугувало те, що на момент призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 не набула права на призначення пенсії з урахуванням умов та п. "ж" ст. 12 Закону, що визнано судом протиправним, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача оформити ОСОБА_1 необхідні документи та підготувати подання для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону №2262-ХІІ. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 по справі № 520/32765/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий