Постанова Київський апеляційний суд № 759/18634/25

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026 року місто Київ справа № 759/18634/25 апеляційне провадження № 22-ц/824/9382/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б., за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Дениса Леонідовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в : У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди, в якому просив: визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:06 годині у груповому чаті месенджера «Viber» у групі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме твердження: «… учора ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , двоє хлопців з нашого будинку: (ім`я не вказується), ОСОБА_3 кв. АДРЕСА_1 вибивали мені двері ногами і вогнегасником при цьому з погрозами і хамськими матюками…)» в частині, що стосується ОСОБА_1 ; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати зазначену недостовірну інформацію про ОСОБА_1 протягом 10 календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, у такий же спосіб, у який вона була поширена - шляхом повідомлення про ухвалене судове рішення, включаючи публікацію його резолютивної частини, в груповому чаті месенджера «Viber» у групі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », мешканців житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. Позов мотивовано тим, що відповідачка, будучи головою правління ЖБК «Житловий кооператив №4», поширила у месенджері «Viber» у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2» недостовірну інформацію про те, що позивач нібито «вибивав двері ногами і вогнегасником з погрозами». Також позивач вказує на усні звинувачення від 13.03.2025. Позивач вважає дану інформацію наклепом, що підриває його репутацію серед сусідів, та просить стягнути 20 000 грн моральної шкоди. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьмін Д.Л. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що предметом доказування є не наявність пошкоджень, а причетність позивача до їх спричинення. Разом з тим, як прямо вбачається зі змісту акту, обставини, за яких нібито виникли ці пошкодження, зафіксовані виключно зі слів самої ОСОБА_2 , власника квартири АДРЕСА_3 та водночас заінтересованої сторони у спорі. При цьому ОСОБА_2 не лише надала пояснення, покладені в основу акту, а й особисто ініціювала та організувала його складання як голова правління ЖБК «Житловий кооператив №4», увійшовши до складу комісії. Крім того, на думку позивача, існують обґрунтовані підстави сумніватися у достовірності дати складання зазначеного акту. У довідці дільничного офіцера поліції від 05.12.2024 року прямо зазначено, що зі слів ОСОБА_2 «заявниці ніякої шкоди не завдано». Зазначене формулювання перебуває у прямій суперечності з актом, який нібито був складений ще 24.11.2024 року та фіксує конкретні пошкодження дверей. Якщо на момент звернення до поліції 25.11.2024 року ОСОБА_2 сама стверджувала про відсутність шкоди, виникає обґрунтоване питання щодо того, коли саме був складений акт обстеження та чи не був він виготовлений уже в ході судового провадження з метою створення доказової бази. Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що у довідці дільничного офіцера поліції від 05.12.2024 року зазначено: ОСОБА_1 не підтвердив будь-якого конфлікту, і не його вичерпання чи врегулювання, а саме відсутність. Окрім того, позивач заперечує сам факт проведення з ним будь-яких профілактичних бесід дільничним офіцером, жодних телефонних дзвінків від дільничного позивачу не надходило. Таким чином, довідка дільничного не містить жодних словосполучень чи інших ознак, які об`єктивно дозволяли б дійти висновку про підтвердження дільничним офіцером самого факту конфлікту. Висновок суду першої інстанції про те, що «за результатами перевірки факт конфлікту підтвердився», є власною інтерпретацією суду, яка не відповідає змісту довідки. Посилається на те, що покладення на позивача обов`язку довести, що він не вчиняв конкретних дій у конкретний час у конкретному місці, по суті означає вимогу доведення негативного юридичного факту, тобто обставини, якої не існує в дійсності. Зауважує, що відповідно до звукозапису судового засідання від 10.12.2025 року (15 хв 05 сек) на пряме запитання суду «Ви це бачили чи не бачили?» відповідачка відповіла: «Я це чула, і на другий день коли ми подивились ці двері, вони були ногами биті…». На повторне уточнення суду «А Ви бачили ОСОБА_4 там щоб він вибивав Вам ? » відповідачка відповіла: «Я голоса їхні чула, в мене у дверях нема глазку, я не могла бачити , от я і сказала, що двоє хлопців, і чула їхні голоси, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , а хто з них що робив я не знаю , я його не звинуватила, не звинуватила, конфлікта не було…». У тому ж засіданні (22 хв 20 сек) відповідачка повторила: «ну я знов кажу я не бачила хто стукав, я не можу стверджувати , но їх я чула голоса, я знаю голоса і їх було двоє». Серед іншого відповідачка підтвердила, що саме вона писала оспорюване повідомлення у Viber-групі, а також повідомила, що стукали у двері тамбура, спільні із сусідкою двері, а не безпосередньо у двері її квартири. Зазначені обставини підтверджуються також протоколом судового засідання від 10.12.2025 року, у якому зафіксовано пояснення відповідачки: «Хтось почав вибивати двері ввечері. По голосу впізнала позивача та ще одного.». Незважаючи на все це, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення зазначив, що «твердження відповідача про те, що позивач «вибивав двері ногами», суд розцінює як опис фактичних обставин, свідком яких вона була особисто». Цей висновок прямо суперечить усним поясненням самої відповідачки, наданим у тому ж судовому провадженні, де вона тричі повторила, що не бачила позивача та не може стверджувати, хто саме вчиняв описувані дії. Відповідачка не була і не могла бути «особистим свідком» подій, які вона, за власним визнанням, не бачила. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що доводи є безпідставними, наведеним у ній аргументам судом першої інстанції було надано належну оцінку, та вони грунтуються на хибному тлумаченні обставин та доказів. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник Кузьмін Д.Л. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення. Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення позивача та його представника, відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що 24.11.2024 року о 14:06 у месенджері Viber у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2» (72 учасники) відповідачкою було опубліковано повідомлення, у якому зазначалося, що 23.11.2024 року о 21:20 Позивач разом з іншою особою «вибивали двері ногами і вогнегасником при цьому з погрозами». Факт фізичного впливу на майно підтверджується Актом обстеження та фіксації пошкодження майна від 24.11.2024, складеним комісією у складі трьох осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ). Вказаним актом зафіксовано наявність на дверях квартири АДРЕСА_3 механічних пошкоджень, подряпин та слідів взуття. Згідно з Довідкою дільничного офіцера поліції Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 05.12.2024 (СО №77211), за результатами перевірки факт конфлікту підтвердився, з учасниками події (зокрема ОСОБА_1 шляхом телефонного зв`язку) було проведено профілактичні бесіди. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що поширена інформація є недостовірною у розумінні цивільного законодавства. У матеріалах справи відсутні рішення правоохоронних органів, які б підтверджували відсутність події, про яку зазначала відповідачка, або встановлювали неправдивість її повідомлення. Сам по собі факт заперечення позивачем обставин, викладених відповідачкою, не є достатнім доказом недостовірності інформації. Крім того, аналіз змісту спірного повідомлення свідчить, що воно містить опис події з позиції особистого сприйняття відповідачки, включаючи емоційні висловлювання. Вказане повідомлення не містить посилань на встановлені судом або іншим компетентним органом факти, а є викладенням суб`єктивної оцінки подій. Позивачем не доведено наявності негативних наслідків у вигляді конкретних обмежень його прав або об`єктивно підтверджених втрат ділової репутації. Оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідачки та недостовірності поширеної інформації, підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди не вбачається. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Конституцією України гарантовано кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, що честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. У ст. 201 ЦК України закріплено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно зі ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. За змістом ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження 12-110гс19) зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції. Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Частиною другою статті 16 ЦК України серед інших передбачені такі способи захисту цивільних прав та інтересів як: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 9) відшкодування моральної (немайнової шкоди). Ст. 280 ЦК України встановлено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Поширена щодо позивача інформація є такою, що порушує його особисті немайнові права. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Поширена відповідачем інформація містила дані про вчинення позивачем протиправних дій, які містять ознаки злочину по своїй суті (крадіжка) та заслуговують на осуд, отже, є негативною. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Доказів правдивості поширеної інформації або належності її до категорії оціночних суджень відповідач не надала, і матеріали справи таких не містять. Поширена відповідачем інформація виходить за межі прийнятної критики і не є оціночними судженнями автора, а є констатацією фактів про порушення позивачем законодавства та вчинення правопорушення, які можуть і мають бути доведені належними доказами. Чинним законодавством встановлено, що електронні докази є окремим способом доказування, тобто законодавець не відніс електронні докази ні до речових, ні до письмових, а виділив їх окремим різновидом. Електронним доказом може бути: листування двох людей; інформація із веб-сайту; електронний лист із поштового сервісу; пост у соціальній мережі; інше. Способом фіксації електронного доказу буде створення його електронної копії, найчастіше це відбувається у вигляді скріншоту. З цього можна зробити висновок, що скріншот сам по собі не є електронним доказом, це лише джерело інформації, яка вже надалі нестиме доказове значення у справі, тобто є електронною копією того чи іншого електронного доказу. Водночас важливо враховувати, що суд може перевірити копію електронного документа, зажадавши його оригінал та провести огляд та дослідження веб-сайту, листування у приміщенні суду з відповідного пристрою (ноутбука, планшета, телефона тощо). Тобто роздруківка з сайту як доказ у суді може бути взята судом до уваги, проте заявник такого доказу має бути готовий продемонструвати такий сайт та інформацію, яка подана у роздруківці на відповідному пристрої. Так, у Постанові Верховного суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, зазначено, що касаційний суд погоджується з судами першої та апеляційної інстанції та позначає, що на підтвердження заявлених вимог позивач надала скріншоти повідомлень з телефону з Viber, які суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав належними та допустимими доказами, які досліджено судами у їхній сукупності та яким надано належну правову оцінку. Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що якщо законним шляхом отримати, правильно оформити та пред`явити скріншот до суду, в якому відображено інформацію щодо справи та яка вказує на підтвердження вимог чи заперечень учасників процесу, то це вважається допустимим та належним доказом у суді. Поширена стосовно позивача інформація у Viber у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2» щодо ОСОБА_1 , а саме: «… учора ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , двоє хлопців з нашого будинку: (ім`я не вказується), ОСОБА_3 кв. АДРЕСА_1 вибивали мені двері ногами і вогнегасником при цьому з погрозами і хамськими матюками…)», є такою, що може бути перевірена на предмет її правдивості, оскільки дії, про які заявляє відповідачка, підпадають під ознаки адміністративного діяння, що у свою чергу виключає віднесення слів відповідачки до оціночних суджень чи критичних зауважень. Розповсюджена відповідачкою інформація про позивача не містить оціночних суджень, а складається виключно з тверджень про факти, достовірність яких відповідачем не доведена. Така інформація підлягає визнанню недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки є недостовірною, такою, яка не відповідає дійсності, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало, а також такою, що порушує особисті немайнові права позивача. Відповідач, розповсюджуючи недостовірну інформацію, діяла без урахування точних і достовірних даних. Позивач на підтвердження зазначеного у позові надав належні та допустимі докази, зокрема ним підтверджено те, що розміщена відповідачем спірна інформація носить негативний характер та, як наслідок, порушує право на повагу до його гідності, честі та ділової репутації. Враховуючи баланс прав на свободу слова, на повагу до гідності та честі особи, а також презумпцію невинуватості, інформація, поширена відповідачкою інформація, є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію стосовно позивача, оскільки зазначена інформація містить фактичні твердження про вчинення останнім протиправних дій. Позивач довів, а сторона відповідача фактично визнала, факт поширення інформації саме відповідачкою у Viber у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2», учасниками якої були інші особи, щодо позивача, а саме категоричне твердження відповідачки про вчинення позивачем протиправних дій по своїй суті, що потягло за собою обговорення між учасниками групи зазначених відповідачкою дій позивача, доказів про вчинення яких матеріали справи не містять. При цьому, відповідачка в судовому засіданні підтвердила, що фактично не бачила, що саме позивач здійснював дії про які вона написала у Viber у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2». Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач повинен довести, які саме спричинено страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її обґрунтований розмір, а суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії відповідачів негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Факт розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача є приниженням його честі, гідності, ігнорування його прав, втратою у зв`язку із цим престижу з точки зору об`єктивної та своєчасної оцінки з боку суспільства, певних соціальних груп та окремих громадян його особи та сам по собі породжує моральні переживання такої особи. Звинувачення у вчинені протиправних дій спричинили моральні страждання і переживання, оскільки позивач був висвітлений з негативної сторони перед мешканцями будинку. Наявність порушеного права є підставою для задоволення позову в частині визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:06 годині у груповому чаті месенджера «Viber» у групі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме твердження: «… учора ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , двоє хлопців з нашого будинку: (ім`я не вказується), ОСОБА_3 кв. АДРЕСА_1 вибивали мені двері ногами і вогнегасником при цьому з погрозами і хамськими матюками…)» в частині, що стосується ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 спростувати зазначену недостовірну інформацію про ОСОБА_1 протягом 10 календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, у такий же спосіб, у який вона була поширена, а саме шляхом повідомлення про ухвалене судове рішення, включаючи публікацію його резолютивної частини, в груповому чаті месенджера «Viber» у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2», мешканців житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . З огляду на викладене, з відповідачки на користь позивача слід стягнути відшкодування моральної шкоди, оскільки внаслідок поширення недостовірної інформації позивачу заподіяно моральної шкоди, яка виразилася у приниженні честі та гідності, а з урахуванням засад розумності та справедливості, наявні правові підстави для стягнення з відповідачки сатисфакції у розмірі 1 000,00 грн, з урахуванням всіх обставин справи. Стягнення з відповідачки моральної шкоди у зазначеному розмірі не покладає на неї надмірного тягаря, яка зобов`язана дотримуватись положень законодавства та поважати права і свободи інших осіб, адже такий обов`язок буде посильним для неї, і не призводить до безпідставного збагачення позивача. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та дають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Дениса Леонідовича - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:06 годині у груповому чаті месенджера «Viber» у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме твердження: «… учора ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , двоє хлопців з нашого будинку: (ім`я не вказується), ОСОБА_3 кв. АДРЕСА_1 вибивали мені двері ногами і вогнегасником при цьому з погрозами і хамськими матюками…)» в частині, що стосується ОСОБА_1 . Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати зазначену недостовірну інформацію про ОСОБА_1 протягом 10 календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, у такий же спосіб, у який вона була поширена - шляхом повідомлення про ухвалене судове рішення, включаючи публікацію його резолютивної частини, в груповому чаті месенджера «Viber» у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2», мешканців житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 червня 2026 року. Головуючий: Судді: