Постанова 4857 № 460/1713/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1713/20 пров. № А/857/10879/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судова-Хомюк Н.М., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 460/1713/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96) про визнання протиправною та скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції Зозуля Д.П., час ухвалення рішення 15.07.2020 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 24.07.2020 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суд з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" (далі - ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)", відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову начальника Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" від 01.07.2017 про одиночне утримання, стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 25 000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з рапортом психолога, з ним проводилась відповідна психологічна робота, в ході якої виявлено такі основні особливості особистості: критичний, уникає спілкування, зазнає труднощів в особистісних контактах через невпевненість в собі, боязні поганого відношення до себе, замкнутий, скептичний, розчарований в людях, свій негативізм проявляє в вербальній агресії. Засуджений проявляє високий рівень ворожості, будь-який поглиблений інтерес до своєї особи схильний сприймати як можливу загрозу самооцінці. А тому, на думку психолога є підстави рекомендувати уникати утримання засудженого з іншими засудженими. Позивач наголосив, що рапорт і медичний висновок, які є необґрунтованими - стали підставами для прийняття рішення про утримання позивача в одиночній камері. Зазначені документи не доводять правомірність прийняття начальником установи рішення, викладене у постанові про одиночне утримання у камері. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однак, відповідачем вимоги Конституції та КВК України дотримано не було. Зазначив, що тримання в одиночній камері на підставі протиправного рішення адміністрації колонії завдало йому моральної шкоди у розмірі 25 000 грн, яку він пов`язує з хвилюваннями, душевними муками, депресивним станом, та дискримінацією у зв`язку з його тривалою з 01.07.2017 по 30.08. 2019 (понад 2 роки) ізоляцією не тільки від зовнішнього світу, а й від інших засуджених. З наведених підстав просив позов задовольнити. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 460/1713/20 позовні вимоги задоволено частково. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно вимог ч. 1 ст. 151 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері. Відтак, відповідно до постанови начальника Городищенської виправної колонії (№96) від 01.07.2017 Про одиночне тримання засудженого до довічного позбавлення волі позивач тримаєтесь в одиночній камері. Зазначив, що позивач поставлений на профілактичний облік, як особа схильна до нападу на адміністрацію установи покарань. Крім того вказав, що позивачем не доведено доказами понесення ним моральної шкоди у зв`язку з одиночним утриманням. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 460/1713/20 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 04.12.2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника Городищенської виправної колонії (№96) про відкладення розгляду справи, яке мотивовано розглядом справи №570/936/20 у Рівненському районному суді Рівненської області. З огляду на приведені обставини справи, колегія суддів вважає, що відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до свідомого затягування відповідачем (який є суб`єктом владних повноважень) розгляду справи, порушення права інших осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг. Відтак, розгляд апеляційної скарги здійснюється судом з урахуванням наявних матеріалів справи, пояснень представників сторін, як усних так і письмових та додаткових доказів наявних у матеріалах справи та таких, що надійшли на адресу суду від сторін та учасників засобами як засобами поштового так і електронного зв`язку. За наведених обставин, колегія суддів відмовляє представнику відповідача у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що рраховуючи необґрунтованість та безпідставність медичного висновку про необхідність утримання ОСОБА_1 в одиночній камері, то постанова начальника Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" від 01.07.2017 про одиночне утримання ОСОБА_1 засудженого до довічного позбавлення волі, яка була видана на його підставі не відповідає вимогам частини 1 статті 151 КВК України, а тому є протиправною і підлягає скасуванню. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 25000 грн. позивач пов`язує з хвилюваннями, душевними муками, депресивним станом, та дискримінацією у зв`язку з його тривалим з 01.07.2017 по 30.08. 2019 (понад 2 роки) триманням у одиночній камері за рішенням начальника установи виконання покарань від 01.07.2017. То суд першої інстанції прийшов до переконання, що справедливою сатисфакцією за тривале протиправне утримання в одиночній камері позивача засудженого до довічного позбавлення волі буде стягнення з ДУ Городищенська ВК №96 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10000 грн. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ "Городищенська ВК (№96)". 01.07.2017 психологом ВСВПР установи старшим лейтенантом вн. Служби Почаєвець П.А. скеровано на ім`я начальника ДУ Городищенська виправна колонія (№96) рапорт. У вказаному рапорті зазначено, що у СМРБ (ДПВ) утримується засуджений ОСОБА_1 . Під час відбування покарання в державній установі Городищенська виправна колонія (№96) з ним проводилась відповідна психологічна робота, в ході якої виявлено такі основні особливості особистості: критичний, уникає спілкування, зазнає труднощів в особистісних контактах через невпевненість в собі, боязні поганого відношення до себе, замкнутий, скептичний, розчарований в людях, свій негативізм проявляє в вербальній агресії. Засуджений проявляє високий рівень ворожості, будь-який поглиблений інтерес до своєї особи схильний сприймати як можливу загрозу самооцінці. Враховуючи вище викладене рекомендовано уникати утримання даного засудженого з іншими засудженими в одній камері (а.с.16). В цей же день, 01.07.2017 лікарем психіатром-наркологом медичної частини ДУ Городищенська виправна колонія (№96) Якимчук І. Р. видано медичний висновок, у якому зазначено, що на підставі опитування, вивчення медичної документації та об`єктивного обстеження особи засуджений ОСОБА_1 , 1976 року народження, сектору для осіб засуджених до довічного позбавлення волі, за станом здоров`я, може та потребує утримання у одиночній камері (а. с. 16). Керуючись ст. 151 ч. 1 КВК України та на основі медичного висновку медичної частини ДУ Городищенська виправна колонія (№96), начальником установи полковником внутрішньої служби Луцуком Ю.Ю. 01.07.2017 винесено постанову про одиночне утримання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , 1976 року народження (а.с.15). Згідно з характеристиками, які надані позивачу адміністрацією колонії від 02.03.2015, від 02.09.2015, від 02.09.2016, від 02.03.2017, від 05.09.2017 він зарекомендував себе посередньо, до представників адміністрації грубої поведінки не допускає, але робить це з метою поблажливого ставлення до себе, виконує встановлені законодавством вимоги адміністрації тільки під контролем. За рисами характеру: спокійний, врівноважений, у стосунках із співкамерниками, неконфліктний, правдивий, за вольовими якостями: наполегливий, невимогливий у відношенню до себе. Поряд з цим, вказано, що ОСОБА_1 перебуває на оперативно-профілактичному обліку, як особа схильна до нападу на представників адміністрації (а. с. 105-120). За час перебування у ДУ Городищенська виправна колонія (№96) засудженого неодноразово притягували до дисциплінарної відповідальності в основному за порушення розпорядку дня. Водночас дисциплінарні проступки вчинені позивачем не пов`язані з насильницькими або агресивними діями по відношенню до інших засуджених та працівників установи виконання покарань. У психологічних характеристиках засудженого від 21.02.2018, від 15.08.2018, від 09.01.2019, від 01.02.2019 аналогічного змісту вказано, що однією з рекомендацій щодо соціально-виховної та психологічної роботи із засудженим при прояві його агресивності є ізоляція його від оточуючих, проведення індивідуальної бесіди, намагаючись встановити причини конфлікту, усунути, якщо неможливо, умови його виникнення, та спробувати глибше розібратися в ситуації, а не просто покарати винного. Також зазначено, що позивач може бути запальним і дратівливим, нерідко має понижений самоконтроль (а. с. 17-20). Висновком службового розслідування по листу секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушення права на охорону здоров`я та медичну допомогу громадянина ОСОБА_1 1976, який утримується в ДУ Городищенська (ВК №96) встановлені такі обставини. Вказано, що ОСОБА_1 прибув у вказану пенітенціарну установу 02.09.2004. У період з 02.09.2004 по 06.09.2019 засудженого 5 разів оглядав лікар-психіатр. Так, за результатами оглядів від 14.09.2004, 04.10.2013, 02.08.2017 розладів психічного здоров`я у позивача не виявлено, 07.06.2019 за наслідками огляду лікаря-психіатра Рівненського центру психічного здоров`я йому встановлений діагноз соматизований розлад зумовлений стресом, надалі, під час огляду від 06.09.2019 психічних розладів у ОСОБА_1 не виявлено (а. с. 22). Відповідно до змісту вказівки Прокуратури Рівненської області від 02.03.2017 №16-127, яка надіслана Начальнику ДУ Городищенська ВК (№96) в установі вкрай незадовільний стан медичного забезпечення психічно хворих засуджених. Однією із причин такого стану є те, що обов`язки психіатра в колонії фактично виконує фельдшер, який не має відповідної освіти і ліцензії на зайняття такою діяльності (а. с. 76-82). У листі КП Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення Рівненської обласної ради від 11.09.2019 №1331/1 адресованому Рівненській місцевій прокуратурі зазначено, що 06.09.2019 лікарем-психіатром цієї установи був здійснений медичний огляд ОСОБА_1 . На момент його проведення у засудженого не виявлено розладів психічної діяльності, лікування не потребує. За даними медичної карти амбулаторного хворого востаннє був оглянутий лікарем психіатром 07.06.2019, призначене лікування. Лікування не отримує (через закінчення курсу лікування). В медичній карті відсутні записи медичного персоналу, які вказували б на покращення стану засудженого і відповідно відміну лікування. Водночас, встановлено, що в ДУ Городищенська (ВК №96), зокрема: психіатрична допомога практично не надається через відсутність лікаря психіатра, а медична документація знаходиться в незадовільному стані, ведеться з порушенням чинного законодавства та не відображає реальний психічний стан засуджених та їх лікування (а с. 71-72). У подальшому, Рівненською місцевою прокуратурою надіслано Начальнику філії ДУ Центр охорони здоров`я ДКВС України у Рівненській області ОСОБА_2 вказівку про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого та іншого законодавства у сфері охорони здоров`я від 17.09.2019 №33-7813. Так, у ній зазначено, що медичні карти засуджених, зокрема, позивача не відповідають формі 025/о затвердженій наказом МОЗ України та представлені у довільній формі. Записи в амбулаторних картах нерегулярні, в значній частині відсутні та формальні, без відображення загального психічного стану засуджених. Поряд з цим, наголошено, що виявлені порушення вимог законодавства в частині медичного обслуговування засуджених, які мають захворювання психічного характеру, виявлялися і під час попередніх перевірок у 2019 році, однак значна їх частина не усунена ( а. с. 73-75). Надалі, 30.08.2019 начальником ДУ Городищенська виправна колонія (№96) полковником внутрішньої служби Луцуком Ю.Ю. прийнято рішення, що ОСОБА_1 подальшого одиночного утримання не потребує. (а.с.17). Позивач був поміщений у двомісну камеру № 30 (а.с. 54-55, 83-84), однак інший засуджений ОСОБА_3 у категоричній формі відмовився переводитися у цю камеру для подальшого відбування покарання (а. с. 56). Не погоджуючись з постановою відповідача від 01.07.2017 щодо його утримання в одиночній камері, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. За приписами ч. 1. ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК України), Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними (ч.2 ст.1 КВК України). Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Відповідно до приписів ст.1 та 2 Кодексу кримінально-виконавче законодавство України, яке складається з Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Згідно з ч.1 ст.7 Кримінально-виконавчого кодексу України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч.2 ст.7 Кодексу). Статтями 8 та 9 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено перелік основних прав і обов`язків засуджених, а статтею 107 - права і обов`язки засуджених до позбавлення волі. При цьому згідно з ч.2 ст.151 Кримінально-виконавчого кодексу України стосовно засуджених до довічного позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені ст.107 цього Кодексу. З приписами ч. 1 та 2 ст. 150 Кодексу, засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання: чоловіки - у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки. Відповідно до ч.1 ст. 151 КВК, засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері. Пунктом 1 Розділу XXXIII Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України 29.12.2014 №2186/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 р. за № 1656/26433 (які були чинні на момент прийняття оскаржуваної постанови) (далі - Правила) зазначено, що відповідно до статті 150 Кримінально-виконавчого кодексу України чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань. Особи, яким вироком суду призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, забезпечуються одягом спеціального зразка. Переміщення таких осіб на території установи виконання покарань та за її межами (крім участі в судовому засіданні) в іншому одязі заборонено. Особи, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, мають обов`язки і користуються правами людини та громадянина, за винятком обмежень, визначених законодавством для цієї категорії засуджених, а також установлених вироком суду. На засуджених до довічного позбавлення волі у повному обсязі поширюються основні права й обов`язки засуджених до позбавлення волі, що визначені Кримінально-виконавчим кодексом України, а також цими Правилами. У необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за постановою начальника установи виконання покарань його можуть тримати в одиночній камері. З метою забезпечення безпеки персоналу установ виконання покарань та засуджених, попередження вчинення з їхнього боку злочинів засуджені до довічного позбавлення волі, які схильні до втечі, нападу на адміністрацію установи виконання покарань та захоплення заручників, можуть переводитися до інших камер з обов`язковим врахуванням психологічної сумісності засуджених. Крім того, відповідно до вимог п.1 розділу XIX Правил, нагляд за засудженими є системою заходів, що спрямовані на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді позбавлення (обмеження) волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань. З метою підтримання належного правопорядку в установах виконання покарань, попередження злочинів та правопорушень серед засуджених здійснюється комплекс спеціальних профілактичних заходів щодо виявлення, постановки на облік та організації нагляду за особами, схильними до вчинення правопорушень. Виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопорушення або мають намір їх вчинити, здійснюються працівниками оперативного підрозділу шляхом досконалого вивчення матеріалів особових справ засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, закладах охорони здоров`я тощо, документації, у якій фіксуються порушення режиму, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки. Аналізуючи кожну обставину окремо та спільно з іншими фактами, які заявник покладає в основу заявленого позову, колегія суддів відзначає, що позивач досить активно скеровує заяви в органи прокуратури, звертається з відповідними позовами до суду, що зумовлює висвітлення обставин цього спору як в інших судових справах, так у висновках органів прокуратури. Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 прибув у ДУ Городищенську виправну колонію (№96) 02.09.2004. У подальшому, 01.07.2017 начальником Городищенської виправної колонії (№96) ухвалено постанову про одиночне утримання позивача засудженого до довічного позбавлення волі. Єдиною підставою для прийняття такого рішення став медичний висновок виданий лікарем психіатром-наркологом медичної частини ДУ Городищенська виправна колонія (№96) Якимчук І. Р., у якому зазначено, що на підставі опитування, вивчення медичної документації та об`єктивного обстеження особи засуджений ОСОБА_1 , 1976 року народження, сектору для осіб засуджених до довічного позбавлення волі, за станом здоров`я, може та потребує утримання у одиночній камері. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не вказано конкретних документів у яких зафіксоване таке опитування, медичних документів, які брались до уваги й інформацію у них зазначену, дату проведення згаданого обстеження і встановлені за його результатами об`єктивні дані щодо особи позивача, які зумовлюють потребу тримати його в ізоляції від інших засуджених. Медичний висновок прийнятий на підставі рапорту психолога ВСВПР установи Почаєвця П.А. від 01.07.2017. У ньому зазначено, що під час відбування покарання в державній установі Городищенська виправна колонія (№96) з позивачем проводилась відповідна психологічна робота, в ході якої виявлено такі основні особливості особистості: критичний, уникає спілкування, зазнає труднощів в особистісних контактах через невпевненість в собі, боязні поганого відношення до себе, замкнутий, скептичний, розчарований в людях, свій негативізм проявляє в вербальній агресії. Засуджений проявляє високий рівень ворожості, будь-який поглиблений інтерес до своєї особи схильний сприймати як можливу загрозу самооцінці. Враховуючи вище викладене рекомендовано уникати утримання даного засудженого з іншими засудженими в одній камері. В свою чергу, відповідно до наявних у матеріалах справи характеристиках позивача від 02.03.2015, від 02.09.2015, від 02.09.2016, від 02.03.2017, від 05.09.2017 вказано, що останній зарекомендував себе посередньо, до представників адміністрації грубої поведінки не допускає, але робить це з метою поблажливого ставлення до себе. За рисами характеру: спокійний, врівноважений, у стосунках із співкамерниками, неконфліктний, правдивий, за вольовими якостями: наполегливий, невимогливий у відношенню до себе. За час перебування у ДУ Городищенська виправна колонія (№96)засудженого неодноразово притягували до дисциплінарної відповідальності в основному за порушення розпорядку дня. Водночас дисциплінарні проступки вчинені позивачем не пов`язані з насильницькими або агресивними діями по відношенню до інших засуджених та працівників колонії. Як правильно зауважив суд першої інстанції, в основу для прийняття постанови про одиночне утримання позивача покладено лише медичний висновок, а не його перебування на такому обліку. Більше того, жодних інших визначених законодавством мотивів про можливість одиночного утримання засудженого, у рішенні відповідача - не зазначено. З огляду на вищенаведене колегія суддів приходить до переконання, про безпідставність твердження відповідача, що перебування позивача на профілактичному обліку, як особи схильної до нападу було підставою для прийняття спірної постанови. Матеріали справи не містять, жодних негативних відгуків та характеристик про ОСОБА_1 , в період відбування ним покарання в Городищенській виправній колонії (№96), які можуть свідчити про намагання вчинення ним злочинів під час відбування покарання або агресивної поведінки щодо інших ув`язнених або працівників колонії, наявності у нього інфекційних хвороб та психіатричних розладів. З огляду на наведене, суд критично оцінює рапорт психолога ВСВПР установи Почаєвця П.А. від 01.07.2017, оскільки він суперечить фактичним обставинам справи, а також у ньому не вказано, які дії засудженого стали причиною для потреби уникнення утримання позивача з іншими засудженими в одній камері. Інших документів крім рапорту психолога ВСВПР установи ОСОБА_4 від 01.07.2017, якими обґрунтовувався медичний висновок виданий лікарем психіатром-наркологом медичної частини ДУ Городищенська виправна колонія (№96) Якимчук І. Р., відповідачем не надано, а тому колегія суддів прийшла до переконання, що такий документ був винесений з формальних підстав без досконалого вивчення матеріалів особової справи засудженого, перевірки відомостей щодо його поведінки, а також документації щодо вчинених ним дисциплінарних проступків. В свою чергу, висновком службового розслідування по листу секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушення права на охорону здоров`я та медичну допомогу громадянина ОСОБА_1 1976, який утримується в ДУ Городищенська (ВК №96) встановлені такі обставини. У період з 02.09.2004 по 06.09.2019 під час перебування засудженого у колонії 5 разів оглядав лікар-психіатр. Так, за результатами оглядів від 14.09.2004, 04.10.2013, 02.08.2017 розладів психічного здоров`я у позивача не виявлено, 07.06.2019 за наслідками огляду лікаря-психіатра Рівненського центру психічного здоров`я йому встановлений діагноз соматизований розлад зумовлений стресом, надалі, під час огляду від 06.09.2019 психічних розладів у ОСОБА_1 не виявлено. Тобто на дату прийняття 01.07. 2017 спірного рішення розладів психічного здоров`я у позивача не було виявлено. Разом з тим, жодних документально підтверджених обґрунтувань стану здоров`я позивача, що зумовлюють його ізоляцію, зокрема, наявності у ОСОБА_1 інфекційних захворювань, які становлять загрозу для інших засуджених суду також не надано. Крім того, прокурорською перевіркою встановлено неналежне ведення колонією медичної документації засуджених, не відображення в ній їх реального стану здоров`я, а також відсутність дипломованого лікаря психіатра, який може проводити огляди ув`язнених і надавати їм допомогу. Враховуючи необґрунтованість та безпідставність медичного висновку про необхідність утримання ОСОБА_1 в одиночній камері суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що постанова начальника Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" від 01.07.2017 про одиночне утримання ОСОБА_1 засудженого до довічного позбавлення волі, яка була видана на його підставі не відповідає вимогам частини 1 статті 151 КВК України, а тому є протиправною і підлягає скасуванню. Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин першої та другої статті 23 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно статті 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Відповідно до статті 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. ВСУ у Постанові також визначив коло обставин, які підлягають з`ясуванню під час вирішення судом питання щодо відшкодування моральної шкоди. Це і є той основний маячок, на світло якого на даний момент повинні орієнтуватися адвокати під час здійснення представництва та захисту інтересів своїх клієнтів, зокрема у питаннях формування доказової бази і тактики доведення. Згідно з ч. 2 п. 5 Постанови, доведенню підлягають: 1) наявність моральної шкоди; 2) протиправність діяння її заподіювача; 3) наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; 4) наявність вини останнього в заподіянні шкоди. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Апеляційний суд підкреслює, що тримання адміністрацією колонії засудженого до довічного позбавлення волі в одиночній камері без належних на те правових підстав і ненадання йому при потребі медичної допомоги може визнаватися нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням із засудженими (катуванням). Відповідно до статті 3 Конвенції «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Із матеріалів справи та змісту адміністративного позову вбачається, що вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 25000 грн. позивач пов`язує з хвилюваннями, душевними муками, депресивним станом, та дискримінацією у зв`язку з його тривалим з 01.07.2017 по 30.08. 2019 (понад 2 роки) триманням у одиночній камері за рішенням начальника установи виконання покарань від 01.07.2017. Як зазначалося вище, вказане рішення визнано судом протиправним, оскільки воно винесено необґрунтовано і всупереч положенням КВК України. Водночас, згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Так, у рішенні Європейського суду від 27.07.2004р. у справі Ромашова проти України (заява №67534/01), суд дійшов висновку про те, що в результаті виявлених порушень, заявник зазнає моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що протиправна ізоляція засудженого не тільки від зовнішнього світу, а й від інших ув`язнених беззаперечно мала негативний вплив на емоційний стан позивача, а тривале очікування на припинення протиправних дій з боку адміністрації виправної колонії завдало моральних страждань. В свою чергу, зазначені негативні явища у житті позивача є очевидними з огляду на їх об`єктивність та не потребують надання ним додаткових доказів для свого встановлення. Відтак, справедливою сатисфакцією за тривале протиправне утримання в одиночній камері позивача засудженого до довічного позбавлення волі буде стягнення з ДУ Городищенська ВК №96 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10000 грн. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96) залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 460/1713/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 10.12.2020 року