Постанова 4811 № 466/4395/25

Справа № 466/4395/25 Головуючий у 1 інстанції: Кукси Д.А. Провадження № 22-ц/811/4422/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: Головуючого судді: Савуляка Р.В. суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М. секретаря: Іванової О.О., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,- ВСТАНОВИЛА: У травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не завляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору позики недійсним. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 про прийняття зустрічного позову відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211.20 грн, сплачений згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 18 від 20 жовтня 2025 року. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2025 рокуоскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що подав зустрічний позов у двадцятиденний строк з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі, відтак строк для подання зустрічного позову ним дотримано, тому висновки суду про те, що зустрічний позов подано поза межами строку, визначеного ст. 193 ЦПК України, є помилковими. Відсутність належного повідомлення його про відкриття провадження у справі позбавило його можливості надати суду свої пояснення щодо позовних вимог, пред`явлених до нього. Вважає ,що наявні підстави для прийняття зустрічного позову та розгляд його з первісним позовом, оскільки позови є взаємопов`язаними і їхній спільний розгляд є доцільним. Процесуальна необхідність суду першої інстанції повернутися до стадії підготовчого провадження після його закриття зумовлюється необхідністю дотримання одного з основоположних принципів цивільного судочинства. Просить ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2025 рокускасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 та повертаючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що зустрічний позов подано поза межами строку, визначеного статтею 193 ЦПК України. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не може погодитися з наступних мотивів. Зі змісту позовної заяви вбачається, що, звернувшись з позовними вимогами до ОСОБА_1 про з стягнення заборгованості за договором позики від 10 травня 2022 року, ОСОБА_2 , обґрунтовуючи позовні вимоги невиконанням відповідачем умов договору, просив стягнути з ОСОБА_1 кошти в сумі 826000 грн, з яких сума основного боргу 700 000 грн, а також обраховані в порядку ст. 625 ЦК України в розмірі 126 000 грн. Сторони користуються рівними процесуальними правами (ч. 1 ст. 49 ЦПК України). Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Статтею 193 ЦПК України передбачено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Відповідно до ч. 3 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи. Аналіз наведених норм права свідчать, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Зазначене право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, встановлених процесуальним законодавством. Ухвалою судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 червня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 08 год. 30 хв. 22 липня 2025 року. Роз`яснено відповідачу, що він має право у двадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали подати суду відзив на позовну заяву Крім того, роз`яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов. Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. ЦПК України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує, виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 910/15988/16. Тлумачення норм частини першої статті 193 ЦПК України у взаємозв`язку з частиною першою статті 127 ЦПК України свідчить, що законодавець пов`язує можливість поновлення строку на звернення із зустрічною позовною заявою з наявністю поважних причин пропуску, оцінка яких здійснюється судом, виходячи з конкретних обставин пропуску, наведених в обґрунтування поновлення строку. Звертаючись із зустрічною позовною заявою відповідач зазначав, що отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі в судовому засіданні 30 вересня 2025 року. Наведена обставина має значення в контексті поінформованості відповідача про ініціювання проти нього судового провадження. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви до 30 вересня 2025 року, що свідчить про непоінформованість відповідача до цього часу про ініціювання проти нього судового провадження або наявності справи, в якій він є відповідачем. Протоколом судового засідання від 30 вересня 2025 року підтверджується, що ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні 30 вересня 2025 року (а.с. 36-38). 30 вересня 2025 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджується розпискою про отримання такої (а.с. 42). Зустрічна позовна заява подана ОСОБА_1 20 жовтня 2025 року, що підтверджується штемпелем на конверті, в якому вона надіслана на адресу суду (а.с. 57). Таким, чином, зустрічний позов подано протягом двадцятиденного строку з дня, коли відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі. Повертаючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції не встановив факту обізнаності відповідача про наявність судового провадження щодо нього до отримання копії ухвали про відкриття провадження в судовому засіданні 30 вересня 2025 року. За таких обставин, висновок суду щодо спливу строку, встановленого судом для подання зустрічного позову, суперечить фактичним обставинам справи. При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28 березня 2023 року у справа № 260/1322/21. Повернення зустрічної позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист). Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («PerezdeRaelaCavaniles v. Spain», «Belesandothers v. theCzechRepublic», «RTBF v. Belgium»). Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (BelesandOthers v. theCzechRepublic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року). При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції зустрічної позовної заяви відповідачу, з наведених в ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи те, що зустрічна позовна заява подана в межах двадцятиденного строку з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , а тому оскаржувану ухвалу необхідно скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 15 червня 2026 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Крайник Н.П. Шандра М.М.