Окрема думка Велика Палата ВС № 990/51/24

14 травня 2026 року м. Київ ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Пількова К. М., Ткача І. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 990/51/24 (провадження № 11-27заі26) ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ Не погоджуємось із висновками Великої Палати Верховного Суду в цій справі стосовно того, що прийняття рішення Вищою радою правосуддя (далі - ВРП) про внесення Президентові України подання про призначення позивачки суддею на підставі Закону України від 04 червня 2020 року № 679-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (далі - Закон № 679-IX) завершило процедуру її кваліфікаційного оцінювання. З урахуванням наведеного вище вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала скасувати оскаржуване рішення про задоволення позову з ухваленням нового рішення - про закриття провадження у справі - з огляду на обраний позивачем неналежний спосіб захисту, позаяк позов щодо оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач ВККС, Комісія) щодо кваліфікаційного оцінювання судді без остаточного рішення ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог та підстав позову

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка)звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила визнати протиправними дії Комісії щодо продовження кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1. та скасувати рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про її звільнення з посади судді Святошинського районного суду міста Києва (далі - Спірне рішення, рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24).

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що на час проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання, за результатами якого розглядалося питання підтримки рішення колегії ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1. на відповідність її займаній посаді, що чинне законодавство не передбачає процедури розгляду ВККС у пленарному складі рішень, ухвалених її колегіями, щодо суддів, яких уже визнано такими, що відповідають займаній посаді, та стосовно яких ВРП прийняла рішення про внесення Президентові України подання про призначення на посаду.

3. На підставі викладеного стверджувала, що на момент проведення пленарного засідання 29 січня 2024 року її відповідність критеріям доброчесності, професійної етики та займаній посаді була підтверджена рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20. За таких обставин дії ВККС щодо проведення пленарного засідання та ухвалення Спірного рішення є, на її думку, протиправними, оскільки закон не передбачає можливості повторного оцінювання судді з метою підтвердження відповідності займаній посаді.

4. Разом із цим зазначила, що фактичний перегляд ВККС свого рішення від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 та його скасування у спосіб, не передбачений законом, порушує принцип верховенства права.

5. Крім того, позивачка зазначала, що у зв`язку з порушенням її прав Спірним рішенням вона має право на його оскарження на підставі положень Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, практики Європейського суду з прав людини, а також висновків Конституційного Суду України, незалежно від підстав, визначених частиною третьою статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402- VIII). Обставини справи

6. Президент України Указом від 27 червня 2013 року № 352/2013 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на п`ять років.

7. Указом Президента України від 06 вересня 2013 року № 503/2013 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.

8. Рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . 9. 13 березня 2018 року до ВККС засобами електронного зв`язку надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність позивачкикритеріям доброчесності та професійної етики. 10. 19 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

11. Рішенням ВККС у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 762,875 бала, а тому підлягає визнанню такою, що відповідає займаній посаді.

12. У цьому рішенні вказано, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС у редакції, чинній на момент його ухвалення.

13. Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07 листопада 2019 року, припинено повноваження членів ВККС.

14. Рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 Президентові України внесено подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

15. Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково. 16. 01 червня 2023 року ВРП призначила 16 членів ВККС. 17. 20 липня 2023 року Комісія прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді, проте відповідне питання було винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через наявність висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. 18. 22 січня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції, у якому новий склад ГРД, проаналізувавши інформацію про суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , виявив дані, що дають підстави для висновку про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. При цьому ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, однак потребувала пояснень з боку судді. 19. 22 січня 2024 року Комісія надіслала ОСОБА_1 копію цього висновку та запропонувала надати пояснення щодо викладених у ньому обставин. 20. 24 січня 2024 року Комісіянадіслала запит до Святошинського районного суду міста Києва щодо підтвердження інформації про перебування судді у відпустці з 21 до 27 квітня 2022 року та надання копій наказів про відкликання судді з відпусток за вказаний період. 21. 26 січня 2024 року до Комісії надійшла відповідь Святошинського районного суду міста Києва. 22. 26 січня 2024 року на адресу Комісії від ОСОБА_1 надійшли пояснення стосовно висновку ГРД. 23. 29 січня 2024 року ВККС провелазасідання у пленарному складі, під час якого заслухано доповідача, досліджено рішення колегії Комісії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, висновок ГРД у новій редакції, пояснення судді ОСОБА_1 та інші обставини. За результатами розгляду Комісія дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.

24. За підсумками засідання ВККС ухвалиларішення № 32/ко-24, яким вирішено визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внести до ВРП подання про її звільнення.

25. ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом, уважаючи протиправними дії ВККС щодо проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання та прийняття рішення № 32/ко-24 про відповідність її займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

26. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 грудня 2025 року позов задовольнив, визнав протиправним і скасував рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.

27. Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1. на відповідність займаній посаді набула статусу завершеної після ухвалення ВККС рішення від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 та подальшої його реалізації шляхом прийняття ВРП рішення від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва. Подання апеляційної скарги (ВККС)

28. ВККС не погодилася з рішенням суду першої інстанції та звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій, стверджуючи, що це рішення не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо законності й обґрунтованості його ухвалення, повноти та об`єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів, просить його скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

29. На обґрунтування апеляційної скарги Комісія доводить, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, і неправильно застосував абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402- VIII, оскільки не врахував того, що дії Комісії, спрямовані на закінчення кваліфікаційного оцінювання позивачки займаній посаді судді, здійснено на виконання пункту 3 резолютивної частини рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, тому висновок суду першої інстанції про повторність кваліфікаційного оцінювання, яке Комісія проводить щодо позивача, є помилковим.

30. З огляду на викладене ВККС зазначає про необхідність застосування глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» та пунктів 20, 21, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у їх системному взаємозв`язку. Стверджує, що конструкція пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII прямо вказувала на необхідність проведення оцінювання в порядку, передбаченому саме цим Законом. Водночас Закон № 1402-VIII визначав лише порядок кваліфікаційного оцінювання. Також скаржник наполягає, що положення Закону № 1402-VIII про ухвалення ВККС рішень кваліфікованою більшістю голосів не тільки відповідає легітимній меті закону, але було і є достатньо чітким, передбачуваним і зрозумілим для всіх суб`єктів, яких вони стосуються.

31. Також скаржник зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 3 частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ, наполягаючи, що цей Закон не врегульовував процедуру кваліфікаційного оцінювання відповідності судді займаній посаді.

32. У цьому контексті, з посиланням настаттю 131 Конституції України та статті 92, 93 Закону № 1402-VIII, скаржник наполягає, що ВККС - єдиний орган державної влади, на який покладено конституційну функцію зі здійснення оцінювання суддів. Жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, зокрема ВРП.

33. Отже, завершення процедури призначення судді на підставі положень Закону № 679-ІХ, на переконання скаржника, не впливає на проходження процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, яку в спірних правовідносинах Комісія не завершила.

34. На підставі викладеного ВККС наполягає, що нормативно-правових підстав для закінчення кваліфікаційного оцінювання позивачки на відповідність займаній посаді після ухвалення колегією ВККС рішення про її відповідність займаній посаді за наявності висновку ГРД про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без розгляду питання про підтримання такого рішення пленарним складом Комісії не було. Отже, Комісія вважає висновок суду першої інстанції стосовно фактичного завершення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді щодо позивачки помилковим і таким, що суперечить не лише нормам Закону № 1402- VIII, а й змісту рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, яке не набрало чинності відповідно до пункту 3 його резолютивної частини. Скаржник наголошує, що, здійснюючи судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень щодо оцінки судді на предмет її відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, суд мав перевірити викладені у Спірному рішенні висновки Комісії на предмет їх об`єктивності та обґрунтованості.

35. Натомість суд зосередився виключно на констатації процедурних порушень під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді з урахуванням впливу на ці правовідносини Закону № 679-ІХ.

36. На переконання скаржника, запроваджений законодавцем механізм судової реформи, який,серед іншого, передбачав необхідність ухвалення Комісією у пленарному складі рішення кваліфікованою більшістю голосів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, застосовується Комісією від самого початку реалізації зазначеної процедури. Відтак скасування судом першої інстанції Спірного рішення з підстав та мотивів,зазначених у цьому судовому рішенні, у цьому випадку порушує принцип об`єктивності, зокрема, щодо рівності умов учасників кваліфікаційного оцінювання (тобто суддів).

37. Зазначене судове рішення ставить під сумнів легітимність порядку, визначеного законом, щодо ухвалення Комісією у пленарному складі рішення кваліфікаційною більшістю голосів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за наявності висновку ГРД і застосовуваного Комісією в період проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді протягом усього часу проведення такої процедури.

38. Це, на думку Комісії, матиме своїм наслідком привілейоване становище окремої групи суддів, кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді яких, з об`єктивних підстав, не було закінчено (про що мало б свідчити рішення Комісії,ухвалене за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання, яке набрало чинності).

39. Насамкінець скаржник наголошує, що Законом № 679-ІХ лише надано право ВРП на період відсутності повноважного складу Комісії вносити Президентові України подання про призначення такого судді на посаду, а кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді повинно продовжуватися з ухваленням відповідного рішення пленарним складом Комісії. Цим рішенням згідно із Законом і затверджується таке оцінювання. Призначення судді на посаду не змінює встановленого чинним законодавством порядку завершення кваліфікаційного оцінювання у випадку наявності висновку ГРД.

40. Будь-який інший підхід до процедур кваліфікаційного оцінювання означає не просто відхилення від конституційної засади функціонування судової влади на принципі «єдиного статусу судді», а формування в Україні частини суддівського корпусу, яка «за волею обставин» пройде кваліфікаційне оцінювання за «спрощеною процедурою». Реалізація такого підходу, на переконання ВККС, матиме своїм наслідком нівелювання довіри до результатів судової реформи та завдасть шкоди авторитету правосуддя. Позиція інших учасників справи (ОСОБА_1.) 41. 17.02.2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив представника позивачки на апеляційну скаргу ВККС, у якому він спростовує доводи апеляційної скарги і просить відмовити в її задоволенні.

42. Зазначає, щовідповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у редакції до 30 грудня 2023 року - дати набрання чинності Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-ІХ), узгоджується з положенням, закріпленим у підпункті 4 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, та чітко визначає, у якій саме організаційній формі ВККС була уповноважена здійснити оцінювання суддів, про яких ідеться у цьому підпункті, на відповідність займаній посаді, а саме у складі колегії.

43. Також ОСОБА_1 стверджує,що виключно у складі колегії ВККС була наділена повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

44. Рішенням ВККС у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 762,875 бала, а тому підлягає визнанню такою, що відповідає займаній посаді. 45. 04 червня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 679-ІХ, у підпункті 3 пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачила, що ВРП у період відсутності повноваженого складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС суддю було визнано таким, що відповідає займаній посаді.

46. Отже, враховуючи вимоги абзацу шостого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII),ВРП уповноважена внести Президенту України подання про призначення на посаду судді, призначеного на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, виключно за умови, що за результатами кваліфікаційного оцінювання такий суддя підтвердив свою відповідність цій посаді. 47. 19 листопада 2020 року ВРП у межах зазначеної тимчасової процедури ухвалила рішення № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва. Приймаючи таке рішення, ВРП врахувала, що під час кваліфікаційного оцінювання до ВККС надійшли висновки ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, встановила, що наведені у цих висновках відомості були предметом розгляду ВККС, яка надала їм належну оцінку, та дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її на посаду судді. ОСОБА_1 вважає, що ВРП надала правову оцінку як самому висновку ГРД, так і висновкам ВККС, викладеним у рішенні від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, стосовно обставин, наведених у ньому. Звертає увагу на те, що Закон № 679-ІХ не встановив відтермінування завершення процедури кваліфікаційного оцінювання для суддів, п`ятирічний строк повноважень яких закінчився. Законодавець не зазначив про це безпосередньо в цьому Законі. Навпаки, він обмежив коло осіб, на яких поширюютьсяйого норми, лише суддями, які отримали позитивне рішення ВККС у складі колегії.

48. Наголошує, що правовідносинам щодо застосування Закону № 679-ІХ Велика Палата Верховного Суду надала правову оцінку в постановах від 03 липня 2025 року у справі № 990/383/24, від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/45/24, від 11 грудня 2025 року у справі № 990/341/24, у яких дійшла висновку про закінчення процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді реалізацією рішення колегії ВККС після внесення ВРП подання Президентові України про призначення на посаду судді.

49. Окремо зазначає, що Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021, тобто до набрання чинності Законом № 3511-ІХ, яким було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, її (ОСОБА_1.) призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

50. Просить апеляційну скаргу ВККС залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

51. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2026 року апеляційну скаргу ВККС залишено без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 990/51/24 залишено без змін.

52. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що повноваженнями щодо внесення подання про призначення судді на посаду ВРП наділена на підставі статті 131 Конституції України.

53. Водночас відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

54. Таким чином, ВРП уповноважена внести Президенту України подання про призначення на посаду судді, призначеного на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, виключно за умови, що за результатами кваліфікаційного оцінювання такий суддя підтвердив свою відповідність цій посаді.

55. Натомість у разі відсутності прийнятого уповноваженим органом (ВККС) за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення про визнання його таким, що відповідає цій посаді, ВРП не має повноважень розглядати питання про внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду.

56. За змістом пояснювальної записки до Закону № 679-ІХ, підставою його прийняття була необхідність збереження рівномірного навантаження в окремих місцевих судах загальної юрисдикції, які неприйнятно тривалий термін здійснювали судочинство з великим навантаженням через брак фактично працюючих суддів, що призводило до затягування розгляду справ, порушення прав громадян на доступ до правосуддя, а також підриву авторитету судової влади в Україні.

57. Велика Палата в постанові від 03 липня 2025 року у справі № 990/383/24, обставини в якій є подібними до тих, що склалися в розглядуваній справі, виснувала, що згідно з метою Закону № 679-ІХ та змістом підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а також пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII законодавець, прагнучи вирішити нагальне питання забезпечення штатів місцевих судів загальної юрисдикції фактично працюючими суддями, тимчасово - на час відсутності повноважного складу ВККС - наділив ВРП повноваженнями щодо внесення Президенту України подань про призначення на посаду суддів, призначених на посаду строком на п`ять років або обраних суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, без рекомендації чи подання ВККС.

58. Разом з тим незмінною залишилася умова внесення ВРП подання, визначена пунктом 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, а саме підтвердження зазначеними суддями їхньої відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання згідно з підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

59. На підставі викладеного, ВРП, реалізуючи свої повноваження згідно зі статтею 131 Конституції України, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX,прийняла рішення № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

60. Зазначене рішення ВРП не оскаржувалося, не скасоване та є чинним.

61. Таким чином, з урахуванням того, що обов`язковою умовою для внесення ВРП Президентові України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, є підтвердження його відповідності цій посаді за результатом кваліфікаційного оцінювання, з огляду на чинність рішення ВРП № 3195/0/15- 20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва Велика Палата Верховного Суду висновує, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1., яка передбачена підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, завершилася.

62. Отже, із прийняттям ВРП рішення № 3195/0/15-20 вичерпало свою дію фактом виконання (реалізації) рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко- 19, яким визнано суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, та яке є індивідуальним актом.

63. На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивачки завершилася реалізацією рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, яким визнано суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.

64. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за наведеного в цій постанові правового регулювання та встановлених у справі обставин процедура оцінювання відповідності займаній посаді щодо судді ОСОБА_1 набула статусу завершеної, відтак вона цілком правомірно очікувала, що її гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на повагу до особистого життя в аспекті доступу до обраної професії судді не зазнаватиме втручання, зокрема у спосіб призначення ВККС у пленарному складі її кваліфікаційного оцінювання після прийняття ВРП рішення про внесення Президентові України подання про призначення її на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва та видання Президентом України Указу про призначення на посаду судді безстроково.

65. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що межі дискреції ВККС у процедурі оцінювання судді на відповідність займаній посаді не є неосяжними та повинні здійснюватись із дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України, зокрема в аспекті зобов`язання діяти на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

66. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що Спірне рішення ВККС прийняла поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, визначеної Законом № 1402-VIII з урахуванням підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ, що є самостійною та достатньою підставою для визнання цього рішення протиправним. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки

67. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

68. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуємось, тому, керуючись статтею 34 КАС України, висловлюємо окрему думку з таких мотивів. Щодо правомірності дій ВККС стосовно призначення кваліфікаційного оцінювання судді після рекомендації ВРП про призначення суддею в порядку, визначеному Законом № 679-ІХ

69. Насамперед з урахуванням доводів апеляційної скарги та мотивів прийнятої Великою Палатою Верховного Суду постанови необхідно зосередитись на питанні, чи можливо відновити ВККС процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно суддів, які отримали рекомендацію ВРП про призначення суддею в порядку, визначеному Законом № 679-ІХ, на яке, з нашої точки зору, слід надати ствердну відповідь виходячи з таких міркувань.

70. Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок і вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

71. Одночасно з набранням чинності зазначеними змінами до Конституції України набрав чинності Закон № 1402-VIII, який, зокрема, містить положення щодо завдань та підстав кваліфікаційного оцінювання суддів, визначення повноважень та порядку діяльності ВККС (розділ V «Кваліфікаційний рівень судді»).

72. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту цього Закону його прийняття є одним з ключових етапів судової реформи, що дасть змогу трансформувати систему судоустрою, оновити суддівський корпус відповідно до суспільних очікувань і європейських стандартів, створити ефективну модель функціонування судової влади, яка покликана максимально задовольнити суспільний запит на справедливий суд. З-поміж іншого, законопроєктом доопрацьовано та оновлено положення щодо проведення кваліфікаційного оцінювання, яке проводитиметься за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності, а також впроваджуються нові механізми стимулювання забезпечення доброчесної поведінки суддів та залучення громадськості до таких процедур.

73. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII проведення кваліфікаційного оцінювання належить до повноважень ВККС.

74. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

75. Відтак, на нашу думку, порядок (процедура), за яким має бути проведено таке оцінювання, визначений Законом № 1402-VIII, на що є пряма вказівка в зазначеній нормі. Інших норм, ніж норми глави 1 розділу V, які б установлювали порядок оцінювання судді, в Законі № 1402-VIII немає.

76. Згідно із частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

77. Законом № 1798-VIII частину першу статті 88 Закону № 1402-VIII доповнено абзацом другим, згідно з яким якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

78. У рішенні від 26 березня 2026 року № 3-р (II)/2024 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 - VIII (про єдиний статус суддів в Україні) Конституційний Суд України зазначив, що судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними.

79. У розвиток зазначених юридичних позицій Конституційний Суд України вказав, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію - здійснення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов`язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист.

80. Конституційний Суд України в Рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII вказав, що згідно із частиною десятою статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки,оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

81. Для здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів на підставі статті 92 Закону № 1402-VIII утворено ВККС, яка є державним колегіальним органом суддівського врядування та діє на постійній основі у системі правосуддя України. Повноваження Комісії визначені в статті 93 Закону № 1402-VIII.

82. Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону № 1402-VIII дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі ВРП, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого.

83. Отже, зазначені вище положення законів України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про судоустрій і статус суддів», а також рішення Конституційного Суду України свідчать про те, що саме ВККС є єдиним органом державної влади, на який покладено конституційну функцію зі здійснення оцінювання суддів зі збереженням їх єдиного статусу.

84. Єдиний статус судді передбачає не тільки однакові гарантії, але й однакову відповідність усіх суддів критеріям професійної етики та доброчесності.

85. Таким чином, Комісія була зобов`язана розглянути у пленарному складі питання щодо підтримки її рішення, ухваленого у колегіальному складі, про відповідність судді ОСОБА_1. займаній посаді для завершення процедури кваліфікаційного оцінювання.

86. Велика ПалатаВерховного Суду неодноразово робила висновок щодо послідовності ухвалення ВККС рішення у разі, якщо ГРД подає висновок, що оцінювана особа (суддя, кандидат на посаду судді) не відповідає критерію професійної етики та доброчесності (зокрема, постанови від 01 липня 2020 року (справа № 9901/489/19), від 17 лютого 2021 року (справа № 9901/18/20), від 24 лютого 2021 року (справа № 9901/605/19), від 08 червня 2022 року (справа № 9901/84/21), від 19 жовтня 2023 року (справа № 9901/57/20) тощо).

87. За обставинами цієї справи 22 травня 2019 року колегія ВККС прийняла рішення № 268/ко-19, яким визнала суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, але із зазначенням про те, що воно набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, тобто після розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо підтримки рішення про відповідність займаній посаді згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII. 88. 07 листопада 2019 року набрав чинності Закон № 193-IX, яким внесено зміни до Закону № 1402-VIII, у зв`язку із чим із 07 листопада 2019 року припинено повноваження членів Комісії.

89. За приписами статей 129, 1291 Конституції України, статті 13 Закону № 1402 - VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. 90. 20 червня 2020 року набрав чинності Закон № 679-IX, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про: 1) відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді; 2) переведення судді відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а в разі закінчення у такого судді п`ятирічного строку повноважень - внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді до суду, визначеного в рекомендації ВККС про переведення, якщо до набрання чинності цим Законом такий суддя пройшов кваліфікаційне оцінювання в порядку, передбаченому законом; 3) внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією Комісії було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді; 4) внесення Президенту України подання про призначення судді у відставці до суду тієї самої спеціалізації та не вищого рівня (крім Верховного Суду) на підставі заяви такого судді, якщо до набрання чинності цим Законом такий суддя пройшов кваліфікаційне оцінювання в порядку, передбаченому законом; 5) внесення змін до порядку відрядження судді до іншого суду тієї самої спеціалізації.

91. Набрання чинності зазначеними положеннями Закону № 679-ІХ стало підставою для ухвалення ВРП рішення від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі рішення ВККС у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1.

92. У контексті наведених обставин, а також враховуючи, що ВККС продовжено кваліфікаційне оцінювання суддів (зокрема, тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності), необхідно встановити, чи вважається завершеним кваліфікаційне оцінювання судді фактом ухвалення рішення Комісії у колегіальному складі від 02 жовтня 2019 року та чи змінив Закон № 679-ІХ установлений законом порядок кваліфікаційного оцінювання судді займаній посаді.

93. Відповідь на поставлені питання можна отримати лише здійснивши аналіз приписів Закону № 679-ІХ у зіставленні із Законом № 1402-VIIІ.

94. Так, відповідно до пояснювальної записки проєкту Закону № 679-ІХ його прийняття було обґрунтовано необхідністю збереження рівномірного навантаження в окремих місцевих судах загальної юрисдикції, які неприйнятно тривалий термін здійснюють судочинство з великим навантаженням через брак фактично працюючих суддів, пов`язаного, в тому числі, безпосередньо з початком формування нового складу ВККС та, як наслідок, скасування оголошеного Комісією конкурсу на переведення суддів та скасуванням у судовому порядку конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, а відповідно і відтермінуванням вказаних процедур на невизначений термін.

95. Зі змісту зазначеної пояснювальної записки, а також з аналізу, зокрема, положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ можна дійти висновку, що сфера його регулювання не охоплювала процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема не змінювала встановленого законом порядку його проведення, порядку ухвалення рішення Комісією і набрання ним чинності, відтак незмінною залишилася умова щодо необхідності його завершення в разі прийняття відповідного рішення ВККС у складі колегії (про розгляд Комісією у пленарному складі питання щодо підтримки рішення про відповідність займаній посаді), яка є єдиним органом державної влади, на який покладено конституційну функцію зі здійснення кваліфікаційного оцінювання суддів.

96. Формулювання у підпункті 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ «колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді» не змінило приписів частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, які стосуються наслідків подання висновку ГРД про те, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, та відповідно й порядку набрання чинності рішенням колегії ВККС у такому випадку.

97. Приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIIІ у цьому контексті передбачають, що ВККС ухвалює рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді у пленарному складі; аналогічним чином ВККС зобов`язана діяти й під час оцінювання судді з підстави, встановленої пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ.

98. З урахуванням наведених мотивів, на нашу думку, вбачається, що зміни, які внесені Законом № 679-ІХ, не вплинули на обов`язковість завершення процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, яку у фактично спірних правовідносинах Комісія не закінчила, оскільки після ухвалення колегією Комісії рішення про її відповідність займаній посаді, за наявності висновку ГРД про невідповідність позивачки критеріям доброчесності та професійної етики, пленарним складом Комісії не було розглянуто питання про підтримання такого рішення не менше ніж одинадцятьма її членами.

99. З огляду на зазначені висновки не можемо погодитись з висновком Великої Палати Верховного Суду про завершення процедури кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1. після прийняття рішення ВРП про внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді без розгляду у пленарному складі ВККС питання підтримки її рішення, ухваленого у колегіальному складі, як це визначено рішенням Комісії від 22 травня 2019 року.

100. Ні філологічне, ні логічне, ні системне, ні історичне, ні телеологічне тлумачення змісту положеньЗакону № 679-ІХ та пояснювальної записки до нього, на наше переконання, не свідчать про тимчасове наділення ВРП повноваженнями щодо здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, оскільки такі повноваження конституційно визначеної процедури за приписами Закону № 1402-VIIІ, які не зазнали жодних змін, у тому числі на період відсутності повноважного складу Комісії, належать винятково ВККС.

101. З урахуванням наведеного вище, на наше переконання, дії ВККС щодо відновлення кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1. після ухвалення рішення ВРП про внесення Президентові України подання про її призначення є правомірними. Щодо оцінки рішення ВРП, прийнятого в порядку Закону № 679-ІХ, у контексті спірних правовідносини

102. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою яких є звільнення судді виключно з підстав, встановлених Конституцією України.

103. Водночас з урахуванням наведеного вище не можемо погодитися з висновком про те, що наявність рішення ВРП, ухваленого в порядку Закону № 679-ІХна підставі рішення колегії ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді та не розглянутого її пленарним складом, завершує процедуру кваліфікаційного оцінювання.

104. На наше переконання, єдиним законодавчо визначеним суб'єктом проведення кваліфікаційного оцінювання є ВККС, а відтак остання мала право відновити кваліфікаційне оцінювання для суддів після перерви у своїй діяльності, зокрема стосовно тих суддів, щодо яких прийнято рішення в порядку Закону № 679-ІХ.

105. При цьому не можемо не звернути увагу на те, що Законом № 3511-IХ абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII викладено в новій редакції, якою законодавець фактично знизив з одинадцяти до дев'ятимінімальну кількість голосів членів Комісії, необхідну для ухвалення рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

106. Наголошуємо, що після відновлення кваліфікаційного оцінювання щодо визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, стосовно якого рішення колегії ВККС не набрало чинності у зв`язку з надходженням висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія у пленарному складі ухвалює одне з таких рішень: 1) про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді) - після ухвалення такого рішення за правилами, передбаченими Законом № 1402-VIII, процедура кваліфікаційного оцінювання завершується без надання рекомендації ВРП про призначення, що підтверджується численною практикою ВККС (фактично йдеться про підтримку позитивного для судді рішення колегії Комісії її пленарним складом), зокрема рішеннями: від 14 листопада 2023 року № 7/ко-23 та № 9/ко-23, від 14 грудня 2023 року № 50/ко-23, від 21 грудня 2023 року № 79/ко-23 та рішеннями про відповідність судді займаній посаді від 26 лютого 2024 року № 62/ко-24, від 26 лютого 2024 року № 63/ко-24, від 22 квітня 2024 року № 85/ко-24, від 13 січня 2025 року № 4/ко-25, 16 січня 2024 року № 11/ко-24, 10 лютого 2025 року № 17/ко-25; 2) про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до ВРП про звільнення судді з посади) - якщо рішення не підтримано одинадцятьма членами Комісії.

107. Тобто в першому випадку процедура кваліфікаційного оцінювання судді завершується рішенням пленарного складу Комісії без жодного долучення до цієї процедури ВРП.

108. Щодо другого випадку та обсягу участі ВРП у цій процедурі варто зазначити, що Законом № 3511-IХ розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 - VIII доповнено пунктом 201, згідно з яким якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС у пленарному складі зі стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді. Якщо ВРП не визначено таку стадію, оцінювання продовжується зі стадії, визначеної ВККС, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IХ. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

109. Подібний підхід неодноразово мав місце у практиці ВРП (див., зокрема, рішення від 13 лютого 2025 року № 250/0/15-25, від 04 березня 2025 року № 383/0/15-25, від 11 березня 2025 року № 480/0/15-25, від 01 травня 2025 року № 913/0/15-25, від 20 травня 2025 року № 1061/0/15-25, від 16 жовтня 2025 року № 2149/0/15-25 тощо).

110. У розвиток наведеного вище законодавчого положення рішенням ВККС від 11 січня 2024 року № 4/зп-24 «Про внесення змін до Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23)» доповнено пункт 58 параграфа 7 розділу І підпунктом 58.14-1, відповідно до якого Комісія у пленарному складі продовжує кваліфікаційне оцінювання судді, якщо ВРП було відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді.

111. Відтак, на нашу думку, ВРП не зв`язана своїм попереднім рішенням, прийнятим у порядку Закону № 679-ІХ, оскільки останнє приймалось на підставі рішення колегії Комісії, яке не завершило процедуру кваліфікаційного оцінювання без його підтвердження пленарним складом Комісії.

112. На наше переконання, саме ВККС наділена повноваженнями на проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, яке у встановлених законом випадках остаточно завершується рішенням Комісії, прийнятим у пленарному складі, а Закон № 679-ІХ не наділяв такою компетенцією (навіть тимчасово) ВРП. Щодо способу захисту

113. З урахуванням наведеного вище, на наше переконання, помилковими є висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості задоволення позову про скасування рішення ВККС окремо без рішення ВРП, оскільки це суперечить усталеній та послідовній судовій практиці в цій категорії спорів.

114. Так, за частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

115. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

116. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним зі способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

117. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

118. Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

119. Як передбачено в частинах другій, четвертій статті 84 цього Закону, за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

120. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

121. Відповідно до частини третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

122. Згідно з положеннями частини сьомої статті 101 Закону № 1402- VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією (частина восьма цієї статті).

123. Аналізуючи положення частини восьмої статті 101 Закону № 1402 - VIII, можна зазначити, що буквальне тлумачення цієї норми дає підстави застосовувати її як норму, яка встановлює порядок оскарження рішення ВККС стосовно (з приводу) надання рекомендації, тобто як про надання рекомендації, так і про відмову в ній.

124. Водночас таке рішення можна оскаржити, але за обов`язкових умов - коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.

125. Установлення законом таких умов не обмежує право на оскарження рішень ВККС, а робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення ВРП - органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за нею відповідне рішення.

126. Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

127. До того ж рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

128. Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС щодо здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є фактично частиною кваліфікаційного провадження.

129. Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП. 130 Зважаючи на наведене правове регулювання, а також на статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, наголошуємо, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим з огляду на дискреційні повноваження ВРП щодо висновку про відповідність судді займаній посаді.

131. Концепція належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та належним і якомога послідовнішим способом. На них покладається обов`язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Такі підходи вироблено, зокрема, Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) (до прикладу, рішення у справах від 30 листопада 2004 року «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99; від 20 серпня 2010 року «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08; від 06 липня 2015 року «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03).

132. З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення за результатом кваліфікаційного оцінювання судовий контроль слід здійснювати щодо остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати ВРП.

133. На час звернення ОСОБА_1 до суду рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС щодо неї не було ухвалено.

134. Разом з тим оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, позаяк є частиною процедури кваліфікаційного оцінювання, що регулюється законом та не може бути окремим (самостійним) предметом оспорення, допоки не отримає актуалізації (не буде переглянуте) з боку ВРП як конституційного органу, уповноваженого законом ухвалювати остаточні рішення за рекомендаціями ВККС, висновки якого можуть, зокрема, спричиняти настання правових наслідків для судді у вигляді його звільнення з посади.

135. Іншими словами, оскаржувати рішення ВККС, ухвалене за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, можна лише разом (спільно) з остаточним рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією ВККС.

136. Відтермінування дати оскарження до адміністративного суду рішення ВККС із рекомендацією про звільнення судді із займаної посади не є обмеженням чи іншим проявом порушення права судді на доступ до суду, оскільки віддалення моменту звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення Комісії з негативним для судді поданням про звільнення з посади само по собі ніяк не заперечує (не робить неможливим) права на доступ до суду.

137. При оцінці способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства.

138. За положеннями статті 17 Закону України від 23 червня 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ норми-принципи Конвенції та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.

139. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

140. Так само у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

141. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

142. Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

143. Узагальнюючи наведене, наголошуємо, що спірне рішення Комісії не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій окремій думці.

144. Така позиція відповідає усталеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема (але не виключно), у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19, від 11 липня 2024 року у справі № 990/14/24, від 07 листопада 2024 року у справі № 990/115/24, від 07 листопада 2024 року у справі № 990/69/24, від 27 лютого 2025 року № 990/127/24 [у цих справах предметом оскарження також є рішення ВККС, ухвалені у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді], згідно з якою звернення до суду за захистом порушеного права можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією щодо судді буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення. Оскарження рішення ВККС має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим ВРП за відповідною рекомендацією.

145. Натомість протилежний підхід до розгляду подібних спорів, за якого рішення ВККС, ухвалені за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, може бути самостійним предметом оскарження у Верховному Суді, без здійснення процедури його розгляду зі сторони ВРП, зумовлюватиме на практиці необхідність під час розгляду ВРП такого рішення ВККС брати до уваги ухвалене рішення Верховного Суду, яке фактично матиме характер преюдиційного для ВРП, тим самим нівелюватиме конституційні повноваження ВРП.

146. Вочевидь такий підхід позбавлятиме ВРП дискреційних повноважень щодо розгляду рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади, адже у наведеному випадку ВРП буде обмежена у варіативності прийняття власних рішень висновками Верховного Суду, сформульованими за наслідком окремого оспорення цього рішення ВККС. ВИСНОВКИ

147. За викладених вище обставин, зокрема того, що предметом позовних вимог у цій справі було визнання протиправним рішення ВККС без остаточного рішення, ухваленого ВРП за відповідною рекомендацією, та за наведеного правового регулювання вважаємо, що наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки звернення позивача є передчасним та не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій окремій думці.

148. На наше переконання, Велика Палата Верховного Суду мала частково задовольнити апеляційну скаргу ВККС, скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 990/51/24 про задоволення позову з ухваленням нового рішення - про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. СуддіО. О. Банасько К. М. Пільков І. В. Ткач