Постанова КЦС ВС № 308/15909/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 року м. Київ справа № 308/15909/24 провадження № 61-14572св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Новіцька Ольга Вікторівна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горват Іван Іванович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, в складі судді Крегул М. М., від 26 березня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Кожух О. А., від 30 жовтня 2025 року, ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.

2. Позовні вимоги мотивувала тим, що 01 червня 2024 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар магазин за адресою: АДРЕСА_1 . Оспорюваний договір посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Новіцькою О. В.

3. Позивачка стверджує, що в процесі укладення оспорюваного договору вона, як власник відчужуваного майна, не була поінформована про справжній зміст укладеного договору, оскільки вважала, що надає довіреність відповідачці для виготовлення дублікатів втрачених правовстановлюючих документів на вказане в договорі нерухоме майно. Крім того, незадовго до укладення оспорюваного договору, а саме 09 травня 2024 року, вона перенесла оперативне втручання з видалення катаракти на правому оці та перебувала в стані реабілітації. Відтак, внаслідок часткової втрати зору не могла самостійно прочитати текст договору, що і надало можливість відповідачці невірно витлумачити зміст договору і ввести її в оману щодо правових наслідків цього правочину.

4. ОСОБА_1 також зазначає, що страждає на періодичні розлади психіки, викликані ушкодженням та дисфункцією головного мозку, або соматичної хвороби (хронічної ішемії мозку) ІІ ступеню з помірними статико координаційними порушеннями. Відтак, потребує постійного догляду сторонньої особи, який наразі здійснює її син ОСОБА_3 .

5. Водночас, на момент укладення оспорюваного договору догляд за нею не здійснювався, а рішення про призначення такого догляду було прийняте лише 20 червня 2024 року.

6. Крім того, оскільки вона є особою похилого віку, перебуває під доглядом родичів та медичних працівників, оспорюваний договір позбавляє її права власності на майно, яке є джерелом існування та матеріального забезпечення.

7. З огляду на викладене просить визнати недійсним договір дарування магазину від 01 червня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Новіцькою О. В. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

9. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження наявності помилки щодо природи укладеного договору дарування, а матеріали справи не вказують на те, що позивачка в момент укладення оспорюваного договору не могла керувати своїми діями та не усвідомлювала їх значення.

10. Вирішуючи спір, суди врахували зміст оспорюваного договору, зокрема пункти 8 та 11, якими передбачено добровільність вчинюваних дій, відсутність тяжкої обставини, погодження того, що правочин не є фіктивним або удаваним. Договір дарування від 01 червня 2024 року власноруч підписаний ОСОБА_1 .

11. Суди попередніх інстанцій встановили відсутність доказів порушення приватним нотаріусом Новицькою О. В. вимог статті 44 Закону України «Про нотаріат» щодо встановлення дійсності намірів сторін укласти договір дарування, а не інший правочин, роз`яснення вимог законодавства щодо змісту і правових наслідків укладеного договору. Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горват І. І., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горват І. І., подала касаційну скарну на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 308/15909/24, які у грудні 2025 року надійшли до Верховного Суду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16, від 27 березня 2019 року у справі № 546/1177/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 161/17523/16, від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки медичним документам та не врахував похилий вік позивачки як фактор, що впливає на здатність усвідомлювати правові наслідки своїх дій.

18. Звертає увагу, що 10 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подарувала спірне майно ОСОБА_4 , що свідчить про умисел відповідачки уникнути наслідків недійсності правочину.

19. Вказує, що висновки судів про те, що ОСОБА_1 на момент укладення договору не потребувала постійного стороннього догляду є необґрунтованими, оскільки не заперечується наявності у неї хвороб, які під впливом помилки щодо правової природи укладеного правочину не дозволяли повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. У грудні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані, оскільки всупереч вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України не надано докази надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Фактичні обставини справи, встановлені судами 21. 01 червня 2024 року між ОСОБА_1 та її дочкою ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Новицькою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 587, згідно з яким ОСОБА_1 (дарувальник) передає у власність (дарує) ОСОБА_2 (обдаровуваній), а та приймає магазин після реконструкції з розширенням власного нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

22. Згідно з довідкою лікарсько-консультативної комісії від 07 травня 2024 року № 24/3/7 Ужгородського міського центру первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_1 , 1949 року народження, страждає на періодичні розлади психіки, викликані ушкодженням та дисфункцією головного мозку, або соматичної хвороби (хронічної ішемії мозку) ІІ ступеню з помірними статико координаційними порушеннями. Потребує постійного догляду сторонньої особи. 23. 20 червня 2024 року Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради прийняв рішення про призначення ОСОБА_5 компенсації, як особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, до списку пов`язаних осіб входить ОСОБА_1 . 24. 09 травня 2024 року ОСОБА_1 було здійснене оперативне лікування очей, що підтверджено випискою з медичної карти амбулаторного хворого Закарпатського центру зору ТОВ «ЗЦМО». Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

26. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

29. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

30. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

31. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу визнання оспорюваного договору дарування недійсним, посилалася на те, що правочин вчинений недієздатною особою, яка на момент його вчинення не могла керувати своїми діями та не усвідомлювала їх значення (стаття 225 ЦК України), а також на те, що вона була введена в оману (стаття 230 ЦК України).

32. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

33. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

34. Комплексний аналіз змісту статей 203, 717 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

35. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

36. Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

37. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

38. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

39. Відповідно до частин другої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

40. Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

41. Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

42. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

43. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

44. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експерта щодо стану особи в момент вчинення правочину у таких справах має бути категоричним та неможе ґрунтуватись на припущеннях.

45. У розглядуваній справі відсутній висновок експерта щодо стану позивачки на момент укладення оспорюваного правочину, а наявні докази не підтверджують абсолютну неспроможність ОСОБА_1 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними під час укладення договору дарування від 01 червня 2024 року.

46. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

47. Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

48. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

49. Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

50. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

51. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

52. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

53. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

54. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

55. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, оцінивши в межах своїх повноважень надані сторонами докази та, за результатами їх оцінки дійшовши висновку про недоведеність заявлених позивачкою підстав недійсності договору дарування від 01 червня 2024 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові через неспростування ОСОБА_1 презумпції правомірності цього правочину.

56. Вирішуючи спір, суди встановили, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, що є її процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, що на час укладення оспорюваного договору дарування магазину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могли керувати ними.

57. При цьому суди правильно звернули увагу на зміст підписаного позивачкою правочину, в якому вказано, що сторони у присутності нотаріуса підтверджують, що в них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах, а також те, що вони отримали від нотаріуса усі роз`яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають; договір підписується ними добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, зміст статей законодавства, які зазначені в договорі їм відомі і зрозумілий; також сторони підтвердили, що цей договір вчиняється з відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний договір на вкрай невигідних умовах та він не є фіктивним та удаваним; у сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної з сторін.

58. ОСОБА_1 власноручно підписала оспорюваний договір, зазначивши своє прізвище, ім`я та по-батькові, а приватний нотаріус Новицька О. В., яка його посвідчила, наполягала, що сторони бажали укладення відповідного договору (договору дарування), в іншому випадку посвідчення правочину не відбулось. Окрім договору дарування ОСОБА_1 прочитала та власноручно підписала заяву, у якій повідомила, що приміщення, яке вона дарує своїй дочці ОСОБА_2 , є її особистою приватною власністю. При цьому жодного повідомлення від позивачки про те, що вона не бачить або прохання прочитати текст договору вголос, не надходило.

59. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не надали належної оцінки доказам, зокрема тим, що підтверджують наявність у позивачки хвороб, які вплинули на здатність усвідомлювати правові наслідки своїх дій. Проте колегія суддів відхиляє ці доводи, оскільки, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій оцінили наявні у справі медичні документи в сукупності з іншими доказами, в результаті чого дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 не була позбавлена можливості ініціювати в суді питання про призначення у справі судово-психіатричної експертизи для оцінки її стану в момент вчинення правочину.

60. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16, від 27 березня 2019 року у справі № 546/1177/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 161/17523/16, від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20, на які заявниця посилається в касаційній скарзі.

61. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

62. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Горват Іван Іванович, залишити без задоволення.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников