Постанова КЦС ВС № 761/23185/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 761/23185/24 провадження № 61-4297св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач) розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року у складі судді Анохіна А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідача - Представництва Хало Траст в Україні (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалив постанову про таке: I. Вступ

1. У червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Відповідач позовні вимоги не визнав.

3. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Позивач оскаржив судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких наведений у касаційній скарзі. Також позивач послався на порушення судами норм процесуального права.

5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту. ІІ. Короткий зміст позовних вимог

6. Позов обґрунтований так: - із 15 вересня 2022 року позивач працював на посаді сапера (розмінування) в Представництві Хало Траст в Україні; - згідно з наказом від 24 травня 2024 року позивач 27 травня 2024 року був звільнений з цієї посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) через прогул без поважних причин; - звільнення позивача є незаконним, оскільки до прийняття рішення щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення в порушення вимог статті 43 КЗпП відповідач не отримав згоду профспілкового комітету Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні, головою якої був позивач; - до профспілкової організації подання на звільнення позивача з роботи було подане 17 травня 2024 року; - Первинною профспілкою саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні 31 травня 2024 року надано письмову обґрунтовану відмову від 30 травня 2024 року у наданні згоди на звільнення позивача з роботи. Встановлені законом строки на розгляд подання відповідача первинною профспілкою були дотримані; - разом з тим, вже 27 травня 2024 року позивача засобами телефонного зв`язку у його вихідний день повідомили про звільнення з посади, не дочекавшись відповіді профспілки; - 29 травня 2024 року засобами поштового зв`язку позивач отримав копію наказу про звільнення; - окрім порушення процедури звільнення без отримання згоди профспілки, відповідачем безпідставно було застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення за прогул; - так, 03 квітня 2024 року на початку робочого циклу (вахти) позивач звернувся до керівника групи розмінування з проханням надати йому можливість написати заяву на відпустку у зв`язку із початком профспілкового навчання. В подальшому фахівець відділу кадрів повідомив позивача, що він може написати таку заяву в кінці робочого циклу (вахти); - 12 квітня 2024 року позивач повідомив відділ кадрів, що у нього починається профспілкове навчання, яке триватиме 10 робочих днів; - 12 квітня 2024 року позивач написав дві заяви на відпустку: на 6 днів із 17 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року відповідно до статті 252 КЗпП, статті 39 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»), яка була погоджена і надана, а також на 4 дні із 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року відповідно до статті 8 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон України «Про відпустки»); - 22 квітня 2024 року позивачу зателефонували із відділу кадрів та повідомили, що відпустка на 4 дні йому не погоджена, без надання будь-яких пояснень цьому; - позивач повідомив, що за сімейними обставинами (захворіла дитина, дружина була у відрядженні за кордоном) повернутись до роботи у цей період не може. Відповіді і будь-яких пропозицій щодо вирішення такого питання позивач не отримав; - дії відповідача у відносинах з позивачем не відповідали принципу правової визначеності; - відповідач необґрунтовано не погодив відпустку позивача на 4 дні, не з`ясував поважність причин неприбуття його на роботу та безпідставно звільнив із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП; - причини відсутності позивача на роботі були поважними. Такі причини не залежали від волі самого позивача, тому виключають його вину; - відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, чим порушив його трудові права.

7. З огляду на викладене позивач просив суд: - визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 24 травня 2024 року № 133к/з «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити позивача на посаді сапера (розмінування) в Представництві Хало Траст в Україні; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27 травня 2024 року по день ухвалення рішення, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати, що становить 1 775,81 грн. ІII. Короткий зміст судових рішень

8. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, у задоволенні позову відмовлено. Понесені судові витрати залишено за позивачем.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що: - позивач у період з 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року, достеменно знаючи про відсутність наказу про надання йому відпустки на цей період, був відсутній на роботі без поважних причин; - переконливих доказів поважності причин неприбуття на роботу в цей період позивач на запит відповідача не надав, такі докази відсутні і в матеріалах справи; - на підтвердження поважності неявки на роботу 23 квітня 2024 року з огляду на хворобу дитини позивач надав суду консультаційний висновок спеціаліста від 07 квітня 2024 року, відповідно до якого було оглянуто пацієнта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначено лікування на 5 днів. В матеріалах справи відсутні докази надання такого документа відповідачу в якості підтвердження поважності неприбуття на роботу. Крім того, зазначений доказ не свідчить про те, що хвороба дитини мала місце у період з 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року, і що в цейперіод була необхідність догляду за дитиною, оскільки у такому випадку позивач мав оформити тимчасову непрацездатність, пов`язану з доглядом за дитиною, однак вказаного здійснено ним не було; - позивачем не доведено достатніми доказами перебування 23 квітня 2024 року його дружини у відрядженні та реальної неможливості прибуття його на роботу. Надані позивачем посадочні документи від 28 березня 2024 року та від 09 квітня 2024 року за відсутності наказів про відповідне відрядження переконливо про це не свідчать; - інших належних та допустимих доказів того, що позивач був відсутній на роботі з поважних причин, та що ці обставини були належним чином доведені позивачем роботодавцю до відома, матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення позивача із будь-якими заявами та/або скаргами щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства в цій частині; - доведеним є факт належної фіксації роботодавцем відсутності працівника на робочому місці, вжиття заходів щодо отримання пояснень та доказів поважності причин неявки на роботу, належний розгляд пояснень позивача, а також факт наявності прогулу позивача, тобто, його відсутності на робочому місці без поважних причин, а тому відповідач в силу приписів пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП мав повноваження та належні підстави на розірвання укладеного із позивачем трудового договору; - попередня згода або незгода відповідного профспілкового органу не має абсолютного та вирішального значення при вирішенні питання щодо звільнення працівника. Відповідний висновок профспілкового органу може бути прийнятий до уваги лише у випадку його належної обґрунтованості, під чим розуміється його відповідність дійсним обставинам та чинним нормам права; - відповідачем було вжито всіх достатніх заходів для вчасного направлення та отримання профспілковою організацією подання про погодження звільнення позивача, а також надано достатній час для розгляду та отримання відповіді від профспілкової організації, однак профспілковим органом було надано відмову у наданні згоди на звільнення позивача вже після його звільнення; - відмова профспілкової організації у звільненні позивача є необґрунтованою з огляду на наявні у справі докази та неодноразове притягнення позивача до відповідальності за порушення умов трудового договору і правил внутрішнього трудового розпорядку; - викладені у відмові профспілкової організації обставини не вказують на підстави, які б надавали позивачу право без попереднього погодження з відповідачем не виконувати свої трудові функції та не виходити на роботу у робочі дні; - дотримання працівником трудової дисципліни є однією з основних та важливих умов, яка забезпечує організації можливість виконувати свою статутну діяльність. Статус голови первинної профспілкової організації не надає позивачу будь-яких законних преференцій при виконанні посадових обов`язків та дотриманні правил внутрішнього трудового розпорядку; - у зв`язку із вчиненням позивачем прогулу без поважних причин відповідач правомірно реалізував свої обов`язки та права у питанні забезпечення трудової дисципліни і звільнив позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП з дотриманням загального порядку накладення дисциплінарного стягнення. Отримання відмови профспілкової організації у звільненні позивача не вплинуло на правильність дій відповідача при звільненні позивача у цій справі; - підстави для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення відсутні; - позовні вимоги про поновлення позивача на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню у зв`язку з тим, що ці вимоги є похідними від первісної позовної вимоги. ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

10. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

11. Касаційна скарга обґрунтована таким: - суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року № 235/5659/20, від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц, від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16; - визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин такої відсутності; - основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника; - до поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу; - суди не взяли до уваги доводи позивача щодо поважності причин відсутності його на роботі, а саме про хворобу його дитини у період з 10 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року та відсутність його дружини в цей час дома у зв`язку з перебуванням її за кордоном; - відповідач перевіряв факт хвороби дитини позивача вже під час розгляду справи в суді першої інстанції; - суди залишили поза увагою те, що позивач був відсутній на роботі з поважних причин, і зазначав про це у своїх письмових поясненнях. Проте відповідач на власний розсуд вирішив не з`ясовувати, які саме сімейні обставини склалися у позивача, та безпідставно звільнив його; - суди не перевірили доводи позивача про порушення відповідачем порядку його звільнення як працівника, обраного до профспілкових органів. Так, первинна профспілкова організація, яку на час звільнення очолював позивач, мала вищий виборний орган - Конфедерацію вільних профспілок України, однак суди першої та апеляційної інстанцій не встановили таких обставин, не зупинили провадження у справі та не запитали погодження вищого органу; - суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що є підставою для скасування судових рішень; - висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів того, що хвороба дитини продовжувала тривати у період з 23 по 26 квітня 2024 року, є нікчемним, що підтверджується матеріалами справи; - оцінуючи докази поважності причин відсутності позивача на роботі під час хвороби його дитини, і не приймаючи докази відсутності дружини позивача в країні у період хвороби їх дитини як ключову поважну підставу невиходу позивача на роботу, суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували правові норми, згідно з якими обов`язок про піклування за здоров`ям дитини є обов`язком обох батьків, і фактична відсутність дружини позивача в країні не є вирішальним та ключовим фактом, оскільки наявність чи відсутність дружини не звільняє позивача від обов`язку піклуватися про здоров`я своєї дитини. V. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 12. 22 травня 2025 року представник відповідача - адвокат Пасенюк К. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому навів такі мотиви для відмови у задоволенні цієї скарги: - предметом судового розгляду є звільнення позивача за прогул, тобто за особисте трудове порушення працівника, а не переслідування за профспілкову діяльність. У рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій відсутні ознаки утиску прав працівника як профспілкового діяча, та позивачем не доведено, що його звільнення було пов`язане з виконанням ним функцій голови профспілки; - згадка про членство в міжнародних профспілкових структурах не має жодного відношення до правової кваліфікації звільнення та не надає справі ознак винятковості; - відсутність на роботі без поважної причини протягом чотирьох днів не становить прецеденту для професійної спільноти, оскільки це не пов`язано із законодавчим регулюванням сфери розмінування, не стосується умов праці, безпеки або прав людини в професії, є типовою трудовою справою щодо порушення трудової дисципліни, а не суспільно важливим питанням; - у касаційній скарзі не зазначена конкретна норма права (пункт, частина, стаття), яка неправильно застосована апеляційним судом при прийнятті відповідного висновку, не вказано, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду; - поняття «прогул» передбачено низкою постанов Верховного Суду, і суд апеляційної інстанції не зобов`язаний у тексті судового рішення перераховувати абсолютно всі постанови, де зроблений правовий висновок щодо правової характеристики поняття «прогул» і критеріїв його поважності; - суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність поважної причини для прогулу позивача; - доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; - прогул позивача не був спричинений об`єктивними, незалежними від його волі обставинами, а був спричинений свідомим самовільним використанням ним відпустки без належного офіційного погодження з роботодавцем, тому суди дійшли правильного висновку про доведення правомірності його звільнення; - відповідач неодноразово повідомляв позивача про необхідність повернення на роботу, але він продовжував вважати, що його відсутність є законною; - суди врахували усі докази, правильно оцінили відсутність позивача на роботі як прогул і встановили відсутність поважних причин та об`єктивних, незалежних від волі самого ОСОБА_1 обставин, які виключають його вину; - у випадку, якщо хвороба дитини продовжувалась до кінця квітня 2024 року, і позивач здійснював за нею догляд, він мав продовжити тимчасову непрацездатність, пов`язану з доглядом за дитиною. Проте, вказаного здійснено не було, про хворобу дитини станом на 23-26 квітня 2024 року позивач роботодавця не повідомив, у письмових поясненнях про деталі хвороби дитини не вказав і відповідних документів не надав; - поданий позивачем консультаційний висновок про хворобу дитини підписаний 07 квітня 2024 року, тобто за 16 календарних днів до моменту нез`явлення позивача на роботі, тому він не є належним доказом підтвердження необхідності догляду позивачем за дитиною в строк з 23 по 26 квітня 2024 року; - посадочні документи дружини не є доказом її відрядження, оскільки не підтверджують ані того, що вона ними скористалася та справді була відсутня вдома, ані того, що існувало відрядження; - позивач жодного разу не повідомив роботодавця про поважні причини своєї відсутності у встановленому законом порядку, а заявив про ці обставини лише у суді; - у період прогулу на роботі, а саме 25 квітня 2024 року, позивач у власних інтересах перебував на публічному заході, що підтверджується матеріалами справи. Ані хвороба дитини, ані відрядження дружини, ані необхідність виконання трудових обов`язків не стали перешкодою для відвідування позивачем вказаного заходу, що підтверджує умисні дії позивача, пов`язані із нез`явленням на роботі; - у касаційній скарзі позивач посилається на наявність вищого виборного органу - Конфедерації вільних профспілок України і на необхідність врахування згоди цього органу на його звільнення, що не було предметом дослідження у судах попередніх інстанцій, оскільки позивач про це не заявляв. Тому, стверджуючи в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не врахували його доводи про відсутність згоди Конфедерації вільних профспілок України, позивач свідомо перекрутив дійсний стан справи. VІ. Рух справи 13. 02 квітня 2025 року позивач звернувся із касаційною скаргою на судові рішення.

14. Ухвалою від 23 квітня 2025 року поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження.

15. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 12 червня 2025 року.

16. Ухвалою від 03 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. VІІ. Встановлені судами обставини

17. Позивач з 20 грудня 2022 року перебував у трудових відносинах з відповідачем та обіймав посаду сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Броварах Представництва Хало Траст в Україні.

18. У червні 2023 року зареєстровано юридичну особу - Первинну профспілку саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні, головою профспілкового комітету якої відповідно до статуту було визначено позивача. 19. 12 квітня 2024 року позивач подав до Представництва Хало Траст в Україні дві заяви: про надання йому додаткової відпустки на час профспілкового навчання на 6 календарних днів із 17 квітня 2024 року; про надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці із 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року.

20. Наказом Представництва Хало Траст в Україні від 12 квітня 2024 року № 00000000299-в/тр позивачу надана додаткова відпустка на час профспілкового навчання на 6 календарних днів із 17 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року.

21. З копії наказу вбачається, що позивач був ознайомлений із ним, про що свідчить його особистий підпис.

22. Заява позивача про надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці із 23 квітня 2024 року відповідачем погоджена не була у зв`язку з відсутністю на те правових підстав, про що позивач був повідомлений 22 квітня 2024 року. Дії/бездіяльність відповідача щодо ненадання цієї відпустки позивачем у встановленому законом порядку оскаржені не були.

23. Відтак, починаючи із 23 квітня 2024 року позивач повинен був прибути на роботу і приступити до виконання своїх обов`язків.

24. Проте, в період із 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року позивач був відсутній на роботі протягом чотирьох робочих днів, про що відповідач склав відповідні акти та доповідні записки.

25. Відповідач вживав заходи щодо повідомлення позивача про необхідність виходу на роботу 23 квітня 2024 року та з`ясування причин його відсутності на роботі, що вбачається з листування в месенджері. 26. 26 квітня 2024 року відповідач направив позивачу засобами поштового зв`язку лист з метою з`ясування причин його відсутності на роботі у період з 23 квітня 2024 року по 25 квітня 2024 року та запропонував подати документи, які підтверджують поважність причин відсутності на роботі. 27. 30 квітня 2024 року відповідач направив позивачу аналогічний лист електронною поштою.

28. Крім того, 30 квітня 2024 року відповідачем було направлено позивачу поштою, а 01 травня 2024 року - електронною поштою лист з проханням повідомити про причину відсутності його на роботі 26 квітня 2024 року і надати відповідні підтверджуючі документи.

29. У листі від 14 травня 2024 року позивач надав пояснення голові Представництва Хало Траст в Україні, в яких, серед іншого, повідомив про те, що ним було написано дві заяви на відпустки загальною кількістю 10 календарних днів та в період із 17 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року він правомірно очікував, що перебуватиме у відпустці. Однак, 22 квітня 2024 року позивачу зателефонували із відділу кадрів та повідомили, що відпустка на 4 календарних дні із 23 квітня 2024 року йому не погоджена і що він має вийти на роботу. Позивач повідомив уповноважених осіб, що з`явитись на роботу він не зможе, в тому числі і з огляду на сімейні обставини. Доказів поважності причин неможливості прибуття на роботу до вказаного листа позивач не долучив. 30. 06 травня 2024 року з огляду на відсутність позивача на роботі без поважних причин відповідач направив на офіційну поштову адресу голові та загальним зборам Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП. 31. 21 травня 2024 року таке відправлення було повернуте відповідачу за закінченням встановленого терміну зберігання, та після повторного відправлення поштою було вручено адресату 27 травня 2024 року.

32. Крім того, відповідач вжив заходів щодо вручення такого подання особисто ОСОБА_1 як керівнику Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні, про що свідчить відповідна відмітка на копії подання, датована 17 травня 2024 року.

33. Також 06 травня 2024 року відповідач направив зазначене подання електронною поштою на електронну адресу Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні, яка була наявна у відомостях, які містились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

34. Наказом Представництва Хало Траст в Україні від 24 травня 2024 року № 133к/з ОСОБА_1 , сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Броварах, було звільнено з роботи 27 травня 2024 року у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП. 35. 27 травня 2024 року відповідач надіслав позивачу для відома копію наказу про звільнення та повідомив про необхідність з`явитись до відділу кадрів для отримання трудової книжки.

36. Відповідно до листа Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні від 30 травня 2024 року № 42-05/24 встановлено, що подання Представництва Хало Траст в Україні від 06 травня 2024 року № 593 було розглянуто на засіданні профспілкового комітету 28 травня 2024 року та прийнято рішення про відмову Представництву Хало Траст в Україні у наданні згоди на звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП. VІІІ. Позиція Верховного Суду

37. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

38. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що відповідач безпідставно звільнив його на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП через прогул, не погодивши належним чином таке звільнення із профспілкою та не взявши до уваги поважність причин неявки його на роботі (див. пункти 6-7).

39. Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог, оскільки звільнення позивача із роботи за прогул здійснене правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства, порушень трудових прав позивача при звільненні з боку відповідача не встановлено та позивачем не доведено (див. пункт 9).

40. Верховний Суд звертає увагу на те, що статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

41. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП).

42. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП.

43. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП).

44. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 947/3496/23).

45. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20).

46. Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності (див. постанову Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17).

47. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 22 січня 2026 року у справі № 757/42840/23-ц).

48. Суди у цій справі встановили, що з 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року позивач був відсутній на роботі, про що складені відповідні акти (т. 1 а. с. 52, 54-56).

49. Причину своєї відсутності на роботі позивач пояснив тим, що 12 квітня 2024 року у зв`язку з початком профспілкового навчання, яке мало тривати 10 робочих днів, він написав дві заяви на відпустку: на 6 днів із 17 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року відповідно до статті 252 КЗпП, статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та на 4 дні із 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року відповідно до статті 8 Закону України «Про відпустки». 50. 22 квітня 2024 року засобами телефонного зв`язку позивача повідомили про те, що відпустка на 4 дні йому не погоджена, на що позивач відповів, що повернутись до роботи у цей період він не має можливості через сімейні обставини (т. 1 а. с.72-73).

51. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як на причину поважності його неявки на роботу послався на хворобу дитини та необхідність догляду за нею, вказавши, що матір дитини у цей час перебувала у відрядженні (т. 1 а. с. 1-16).

52. На підтвердження таких обставин позивач надав суду консультаційний висновок спеціаліста від 07 квітня 2024 року про огляд дитини та призначення лікування дитині на 5 днів, а також посадочні документи на ім`я його дружини, датовані 28 березня 2024 року та 09 квітня 2024 року (т. 1 а. с. 30-32).

53. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що надані позивачем документи не свідчать, що хвороба дитини продовжувала тривати у період з 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року, і що у цей період була необхідність догляду за дитиною. Крім того, про хворобу дитини позивач роботодавця не повідомляв, у письмових поясненнях щодо відсутності на роботі про це не вказував та відповідних документів не подавав.

54. Разом з тим, суди визнали, що позивачем не доведено достатніми доказами перебування його дружини у відрядженні у період з 23 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року та реальної неможливості прибуття на роботу у зв`язку з цим, оскільки надані ним посадочні документи від 28 березня 2024 року та від 09 квітня 2024 року за відсутності наказів про відповідне відрядження та його період переконливо про це не свідчать.

55. Інших доказів, які б достеменно підтверджували хворобу дитини в період відсутності позивача на роботі та неможливість прибуття його на роботу, суду надано не було, як і доказів звернення позивача з будь-якими заявами та/або скаргами щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства при відмові у наданні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці.

56. Проте доводи позивача про незаконність його звільнення без отримання згоди профспілки суди належним чином не перевірили.

57. За змістом частини першої статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

58. Положеннями статті 252 КЗпП та частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

59. Отже, вказаними правовими нормами (див. пункт 58) встановлено додаткові, крім передбачених статтею 43 КЗпП, гарантії при звільненні з ініціативи роботодавця для працівників, яких обрано до профспілкових органів, і ці норми пов`язують можливість звільнення працівника - члена виборного профспілкового органу з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке виборного органу, членом якого є вивільнюваний працівник, а також вищого виборного органу цієї профспілки.

60. Тлумачення наведених норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 212/4444/18-ц).

61. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що він є головою профспілкового комітету Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а. с. 18). Такі обставини не заперечуються відповідачем.

62. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідь Первинної профспілки саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні не містить обґрунтованих мотивів відмови у наданні згоди на звільнення позивача.

63. Разом з тим, суд не перевірив, чи має Первинна профспілка саперів розмінування (демінерів) Представництва Хало Траст в Україні, керівником профспілкового комітету якої є позивач, вищий виборний орган. Від встановлення цих обставин залежить забезпечення гарантій, передбачених статтею 252 КЗпП та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», для позивача при звільненні його з роботи з ініціативи роботодавця як працівника, якого обрано до профспілкових органів.

64. Суд не звернув уваги на те, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок), членами якої вони є. Це правило підлягає безумовному виконанню при розірванні трудового договору з ініціативи власника.

65. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд на такі порушення уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення цього рішення без змін.

66. З огляду на викладене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

68. Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

69. З урахуванням того, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, постанова апеляційного суду не відповідає вимогам ЦПК щодо законності й обґрунтованості, у зв`язку із чим її слід скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що відповідатиме статті 411 ЦПК.

70. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відповідно до статті 141 ЦПК розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко