Постанова КЦС ВС № 758/9373/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Київ справа № 758/9373/23 провадження № 61-7097св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач), розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Матюшко Вадим Володимирович , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2025 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дячук Олена Борисівна, про визнання недійсним договору позики, ухвалив постанову про таке: I. Вступ

1. У серпні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

2. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

3. Суд першої інстанції первісний позов задовольнив, у зустрічному позові відмовив.

4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1 642 500 грн скасував, в іншій частині рішення районного суду залишив без змін.

5. ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі. Також посилається на те, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини справи, що мають значення, на підставі недопустимих доказів.

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині часткового задоволення позовних вимоги ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та в частині відмови у зустрічному позові. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються. ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов ОСОБА_5 обґрунтований так: - 13 січня 2020 року у місті Києві між громадянином Великобританії ОСОБА_6 та громадянином України ОСОБА_1 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б.; - на підставі вказаного договору позики ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_5 10 785 465 грн, що на час укладення договору еквівалентно 450 000 дол. США, та зобов`язався повернути позику до 30 квітня 2020 року; - відповідно до умов договору позики ОСОБА_1 надано зворотну, безпроцентну позику яку він в обумовлений сторонами термін та на дату подання позову до суду не повернув; - умовами договору позики визначено, що у разі неповернення обумовленої в договорі суми у зазначений строк, а саме до 30 квітня 2020 року, позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми простроченого зобов`язання, що станом на день подачі позовної заяви за офіційним курсом НБУ відповідає сумі 1 642 500 грн.

8. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 16 425 000 грн основного боргу та 1 642 500 грн штрафу за прострочення виконання зобов`язання.

9. Позов ОСОБА_1 обґрунтований так: - він не укладав та не підписував вказаний договір; - кошти не отримував, тобто договір є безгрошовим і неукладеним.

10. Тому ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір позики. ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року первісний позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 16 425 000 грн основного боргу за договором позики та 1 642 500 грн відсотків від суми простроченого зобов`язання заборгованості за договором позики. У зустрічному позові відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Задовольнивши первісний позов та відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з такого: - письмова форма нотаріально посвідченого договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику; - довідка АТ «КБ «Земельний капітал» від 06 листопада 2019 року про те, що станом на 06 листопада 2019 року ОСОБА_4 мав у вказаній банківській установі поточний рахунок із залишком коштів у розмірі 692 834,53 дол. США, підтверджує можливість надання ОСОБА_6 їх у позику ОСОБА_1 ; - надані в позику кошти станом на момент розгляду справи не повернуті, тому з урахуванням пункту 6 договору позики, мають бути повернуті зі штрафом у розмірі 10 % від суми простроченого зобов`язання; - заперечуючи отримання коштів в позику ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу на спростування факту оформлення вказаного договору позики та його особистого підпису у ньому. IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

13. Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2025 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Матюшки В. В. задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1 642 500 грн скасовано, в іншій частині рішення районного суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

14. Суд апеляційної інстанції погодившись з висновком районного суду про стягнення основної суми позики та відмовою у зустрічному позові, виходив з того, що нотаріально посвідчений договір є доказом його укладення та передачі коштів, а довідка АТ «КБ «Земельний капітал» від 06 листопада 2019 року підтверджує наявність у ОСОБА_5 достатньої суми коштів для надання коштів у позику ОСОБА_1 . ОСОБА_1 не надав належних доказів безгрошовості договору позики.

15. Скасувавши рішення районного суду в частині стягнення штрафу, апеляційний суд виходив з таких підстав: - відповідно до пункту 6 договору позики штраф становить 10 % від суми простроченого зобов`язання, яка станом на 30 квітня 2020 року становила 10 785 465 грн, відповідно штраф мав бути розрахований як 10 % від 10 785 465,00 грн, тобто 1 078 546,50 грн, а не 1 642 500,00 грн як зазначено в рішенні районного суду; - суд першої інстанції не обґрунтував як було визначено суму штрафу, розрахунків не навів; - судом першої інстанції помилково не враховано впливу карантинних обмежень через COVID-19, у зв`язку з якими позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

16. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. Касаційна скарга мотивована таким: - суди не надали належну правову оцінку усім обставинам справи; - відсутні належні докази на підтвердження факту укладення договору позики та факту надання коштів ОСОБА_7 у позику 13 січня 2020 року; - наявність коштів на рахунку в ОСОБА_4 станом на 06 листопада 2019 року не підтверджує надання таких коштів ОСОБА_1 ; - 13 листопада 2024 року в порушення вимог ЦПК під час розгляду справи по суті ОСОБА_4 надав довідку АТ «КБ «Земельний капітал» від 06 листопада 2019 року, виданої на ім`я ОСОБА_5 , як новий доказ на підтвердження наявності коштів на дату укладання спірного правочину; - судами не надано оцінку заявленій ОСОБА_6 сумі до стягнення за курсом станом на дату подання позову, оскільки договір позики не містить окремих умов, що позика має бути повернута в сумі пропорційній до валюти на дату такого повернення; - суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини справи, що мають значення, на підставі недопустимого доказу, а саме: довідки АТ «КБ «Земельний капітал» від 06 листопада 2019 року; - клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів залишені без задоволення, що обмежило його право на доведення в судовому порядку безгрошевості правочину; - апеляційний суд застосував норми права статті 1051 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 80-83 ЦПК без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 22 листопада 2023 року у справі № 369/14427/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 683/1084/21, від 12 жовтня 2023 року у справі № 499/595/19, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16. VI. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 18. 10 жовтня 2025 року ОСОБА_4 через адвоката Зінченко О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та навів такі мотиви для відмови у її задоволенні: - оригінал примірника договору позики від 13 січня 2020 року знаходиться у ОСОБА_5 , що підтверджує невиконання позичальником свого зобов`язання та існування боргу, оскільки у пункті 9 договору позики від 13 січня 2020 року сторонами узгоджено, що після виконання позичальником свого зобов`язання позикодавець повинен передати йому примірник цього договору; - оригінал договору позики від 13 січня 2020 було надано представником ОСОБА_5 для огляду та вивчення у судових засіданнях; - почеркознавча експертиза у справі не призначалась, із чим погодились представники сторін, оскільки ОСОБА_1 має змоги прибути до суду для відібрання та надання довільних і експериментальних зразків підписів; - на підтвердження фінансової спроможності ОСОБА_5 надано лист ТОВ «Велнес Україна» № 83/ОС від 25 червня 2024 року та банківську довідку АТ «КБ «Земельний капітал» від 06 листопада 2019 року з номерами рахунків ОСОБА_5 та наявними коштами на них; - після отримання від ОСОБА_5 позики у 2020 році протягом 2021-2022 років ОСОБА_1 придбано та зареєстровано на власне ім`я понад 30 об`єктів нерухомого майна, що становить 95 відсотків із всього загального майна, зареєстрованого на його ім`я в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно; - відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру прав ОСОБА_1 протягом 10 років до 2021 року жодного об`єкта нерухомості не купував; - доводи касаційної скарги є безпідставними. VII. Рух справи 19. 03 червня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матюшко В. В., подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.

20. Ухвалою від 23 червня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.

21. Ухвалою від 18 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Матюшко В. В., про зупинення виконання оскаржуваних рішень.

22. Ухвалою від 02 жовтня 2025 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Матюшко В. В., про зупинення виконання судових рішень задоволено. Зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду у касаційному порядку. 23. 21 жовтня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

24. Ухвалою від 26 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду. VIII. Встановлені судами обставини 25. 13 січня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дячук О. Б. (реєстр № 5051).

26. Згідно з пунктом 1 договору позики позикодавець надав позичальникові зворотну безпроцентну позику в розмірі 10 785 445 грн, що є еквівалентом суми 450 000 дол. США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору, а позичальник прийняв від нього у позику вищевказану суму грошових коштів.

27. Відповідно до пункту 2 договору позики позичальник зобов`язується повернути позикодавцю одержані у позику грошові кошти у строк до 30 квітня 2020 року.

28. Згідно з пунктом 3 договору позики позикодавець передав, а позичальник отримав кошти під час підписання договору.

29. У разі прострочення позичальник мав сплатити штраф у розмірі 10 % від суми простроченого зобов`язання (пункт 6 договору позики).

30. У пункті 14 договору позики зазначено, що сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що даний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, сторони однаково розуміють природу цього правочину, вони не обмежені в праві укладати правочини. Крім того, у присутності нотаріуса сторони підтвердили, що даний договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Окрім того, сторони підтвердили, що проект цього договору складений нотаріусом на підставі тих умов, що визначені та узгоджені позикодавцем і позичальником, та умов, які є обов`язковими для таких договорів (нотаріальне посвідчення договорів позики повинно здійснюватися з дотриманням загальних правил цивільного законодавства), ними прочитаний, зрозумілий і схвалений.

31. ОСОБА_1 кошти не повернув.

32. Відповідно до довідки АТ «КБ «Земельний капітал» від 06 листопада 2019 року № 28-186 станом на 06 листопада 2019 року ОСОБА_4 мав у вказаній банківській установі поточний рахунок із залишком коштів у розмірі 692 834,53 дол. США. IX. Позиція Верховного Суду

33. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке. Характер правовідносин

34. Цей спір пов`язаний із стягненням заборгованості за договором позики з урахуванням заперечень позичальника щодо укладення цього договору, який наголосив на його недійсності у зв`язку із непідписанням та неотриманням коштів (див. пункти 7-10). Щодо визнання недійсним договору позики

35. У зустрічному позові ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір позики.

36. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 за подібних правовідносин дійшов таких висновків: Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК). Разом із цим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію. Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію. Стаття 1051 ЦК хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову. При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові). Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові. Коли боргова розписка складена власноручно позичальником, оспорюючи факт укладення договору позики (одержання грошових коштів у борг), спростуванню підлягає не лише належність підпису на розписці позичальнику, але й факт її виконання відповідачем. При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові).

37. У цій справі суди встановили фактичні обставини, надали оцінку поданим сторонами доказам, зробили обґрунтовані висновки про наявність між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 правовідносин за договором позики та дійшли правильного висновку про відмову в зустрічному позові.

38. При цьому, заперечуючи отримання коштів в позику, ОСОБА_1 не надано суду жодного належного та допустимого доказу на спростування факту оформлення вказаного договору позики та його особистого підпису у ньому.

39. У судовому засіданні суду першої інстанції було обговорено можливість проведення експертизи договору позики на відповідність у ньому підпису позичальника ОСОБА_1 , однак представник останнього повідомив, що його довіритель не має змоги прибути до суду для відібрання та надання довільних і експериментальних зразків підписів, тому почеркознавча експертиза у справі не призначалась, із чим погодились представники сторін.

40. Крім того, судами вірно враховано, що у кредитора ( ОСОБА_5 ) наявний оригінал договору позики від 13 січня 2020 року, що свідчить про існування боргового зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_7 . У частині третій статті 545 ЦК передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

43. Доказів або обставин, які б свідчили про іншу природу договору, визнання його недійсним, судами не встановлено.

44. Отже, узагальнені доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги існування між сторонами інших правовідносин та домовленостей, відмінних від договору позики; відсутність належних доказів на підтвердження факту укладення договору, підлягають відхиленню. Щодо стягнення боргу за договором позики

45. Звертаючись з первісним позовом, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 16 425 000 грн основного боргу та 1 642 500 грн штрафу за прострочення виконання зобов`язання

46. Доводи касаційної скарги щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання відсутні, тому колегією суддів не переглядаються в цій частині.

47. З однієї сторони, необхідність виконання належним чином взятих на себе зобов`язань, обов`язковість договору і наслідки не виконання зобов`язання передбачені статтями 525, 526, 530, 610, 611 ЦК.

48. З іншої сторони, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК).

49. Згідно зі статтею 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

50. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК).

51. У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

52. Оскільки ОСОБА_1 підписав договір позики, чим підтвердив, що він дійсно уклав 13 січня 2020 року договір позики, на виконання умов якого отримав від ОСОБА_5 10 785 445 грн в еквіваленті 450 000 дол. США та зобов`язався повернути отримані грошові кошти, проте свої зобов`язання не виконав, колегія суддів погоджується із висновками судів про доведеність наявності між сторонами боргових зобов`язань за договором позики.

53. Дослідивши договір позики, суди правильно вважали, що ОСОБА_4 позичив, а ОСОБА_1 отримав у борг грошові кошти, які зобов`язувався повернути до 30 квітня 2020 року.

54. Грошові кошти ОСОБА_1 не повернув, відповідних доказів не надав. Щодо інших доводів касаційної скарги

55. Узагальнені доводи касаційної скарги щодо порушення порядку надання як доказу довідки АТ «КБ «Земельний капітал» від 06 листопада 2019 року та її недопустимість не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки предметом цього спору є стягнення заборгованості за договором позики, а не встановлення фінансової спроможності ОСОБА_5 на укладення спірного договору, на підтвердження чого і була надана вказана довідка.

56. Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у судовому засідання 24 квітня 2024 року обґрунтовано залишені без задоволення, що спростовує його доводи про обмеження його права на доведення в судовому порядку безгрошовості правочину. X. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

58. Незгода відповідача за первісним позовом із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуванихсудових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

59. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

60. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень в оскарженій частині про задоволення позовних вимоги ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та в частині відмови у зустрічному позові, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.

61. Оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду в оскарженій частині про часткове задоволення позовних вимоги ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та в частині відмови у зустрічному позові підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

62. З огляду на те, що касаційну скаргу залишено без задоволення, виконання оскаржуваних судових рішень необхідно поновити відповідно до приписів статті 436 ЦПК. Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 410, 415, 416, 419, 436 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Матюшко Вадим Володимирович , залишити без задоволення.

2. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2025 рокув оскарженій частині про часткове задоволення позовних вимоги ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та в частині відмови у зустрічному позові залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 травня 2025 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженнюне підлягає. Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко