Постанова КЦС ВС № 638/10961/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 638/10961/24 провадження № 61-7585св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року у складі судді Невеніцина Є. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н.П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позов мотивований тим, що 01 квітня 2024 року її звільнено з посади завідувача господарством на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Вважає звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки наказ від 30 січня 2024 року про зміни в організації виробництва не містить даних про те, які саме зміни запроваджуються. Жодного обґрунтування, чому мають бути запроваджені саме такі зміни в організації виробництва даний наказ не містить. В новому штатному розписі збережені посади, які передбачають фактичне здійснення діяльності закладу, незважаючи на те, що заклад дошкільної освіти перебуває у простої, призупинено освітній процес, не проводиться закупівля матеріалів. Всупереч вимог статті 49-2 КЗпП України відповідач не запропонував позивачу вакантні посади на підприємстві. Вана самостійно, на підставі розміру заробітної плати за аналогічні періоди, для подання до суду здійснила розрахунок заборгованості з заробітної плати за 2022 - 2024 роки. Згідно цього розрахунку, заробітна плата, яка повинна бути нарахована та виплачена складає 133 561,68 грн. У березні 2024 року їй було сплачено 8 110,68 грн. Жодного розрахунку та обґрунтування цієї суми вона від роботодавця не отримала. Таким чином середня заробітна плата за відпрацьовані місяці перед звільненням становить 125 451,00 грн. Враховуючи викладене позивачка просила: поновити ОСОБА_1 на роботі в Закладі дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради з дати звільнення на посаді завідувача господарством; стягнути з Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі в розмірі 125 451 грн та вирішити питання розподілу судових витрат. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Суд першої інстанції, виходив з того, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Разом з тим, позивачка особисто своїм підписом засвідчила, що копія наказу №14/к/тр/ВС про припинення з нею трудового договору надіслана їй через застосунок «Viber» 15 березня 2024 року. Засобами поштового зв`язку позовну заяву позивачем подано 13 червня 2024 року, тобто з пропуском строку встановленого статтею 233 КЗпП України, з клопотанням про поновлення пропущеного строку позивач до суду не зверталась. Позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, а також того, що своєчасному зверненню перешкоджали непереборні обставини, які зробили неможливим або значно утруднили таке звернення, загалом позивачем не зазначено жодної причини пропуску строку на звернення до суду, а відтак суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі у зв`язку з пропуском строку, визначеного статтею 233 КЗпП України. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги. Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає до задоволення. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачкою місячного строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору та зазначив, що доводи ОСОБА_1 про те, що норми частини другої статті 233 КЗпП України передбачають саме вручення копії наказу, а не будь-яке інформування роботодавцем працівника, а також те, що будь-якої домовленості про обрання електронних засобів комунікації між сторонами досягнуто не було, колегія суддів до уваги не прийняла. ОСОБА_1 не заперечувала, що вона користується месенджером «Viber» і має номер телефону НОМЕР_1 . Також ОСОБА_1 не вказувала, що повідомляла роботодавця про інші доступні способи пересилання документів. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність звільнення позивачки з займаної посади, встановив, що права ОСОБА_1 порушені, але правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині внаслідок пропуску строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 06 червня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, через представника ОСОБА_2 , у якій просила скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року, постанову Харківського апеляційного суду від 07 травня 2025 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що: суди не взяли до уваги правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах; суди, перевіривши дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, не вжили заходів до встановлення обставин та причин пропуску строку, вочевидь надавши перевагу стороні відповідача та порушивши принцип рівності сторін перед судом; застосований судами принцип ex officio суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, тому від висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 слід відступити шляхом конкретизації, зазначивши, що вказаний висновок повинен застосовуватися лише у справах, що розглядаються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Доводи касаційної скарги свідчать про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині застосування наслідків пропуску строку на звернення до суду з позовом, тому в іншій частині касаційним судом не перевіряються. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У липні 2025 року Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради, через представника ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив обґрунтований тим, що суди справедливо та вмотивовано відмовили у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не просила поновити цей строк, та, як попередньо зазначено - строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Зазначена судова практика є незмінною. Посилання відповідачки на необхідність відступу від усталеної судової практики та застосування принципу ex officio лише у справах, що розглядаються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України є недоречними та жодним чином не суперечать принципу диспозитивності, як зазначено у касаційній скарзі. Втручання в усталену судову практику в частині самостійного дослідження судом причин пропуску місячного строку звернення до суду жодним чином не вирішить даний спір, оскільки слід враховувати, що приписи частини другої статті 233 КЗпП України є процесуальним обмеженням, зміст якого полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 638/10961/24 та витребувано справу з суду першої інстанції. У вересні 2025 року матеріали справи № 638/10961/24 надійшли до Верховного Суду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 25 червня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18). Фактичні обставини справи Суди встановили, що з 01 грудня 2008 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради, обіймаючи посаду завідувача господарством. Наказом № 04/к/тр/ВС від 30 січня 2024 року про зміни в організації виробництва і праці, згідно якого з метою економії бюджетних коштів, враховуючи, що заклад на даний час знаходиться в простої (розпорядження начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 04 вересня 2023 року №715-ВС) і не здійснює свою статутну діяльність в повній мірі (призупинено освітній процес, не проводиться закупівля матеріалів) - запроваджено зміни в організації виробництва і праці з 01 квітня 2024 року, у зв`язку з чим запроваджено зміни в організації виробництва і праці з 01 квітня 2024 року, затвердити в установленому законом порядку новий штатний розпис та ввести його в дію через 2 місяці після попередження працівників, що вивільняються. Попередити працівників про наступне звільнення з роботи за скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, через засоби дистанційного зв`язку «Viber». Наказом № 04/ВС від 30 січня 2024 року виведено з 01 квітня 2024 року зі штатного розпису скороченням чисельності працівників в кількості 1,5 ставок наступних посад: завідувач господарством - 1,0 ст., інструктор з фізкультури - 0,5 ст. Ознайомити працівників з даним наказом, із застосуванням технічних засобів електронних комунікацій: системи обміну миттєвими повідомленнями (Viber, телеграм, WhatsApp). В наказі зазначено, що ОСОБА_1 з наказом ознайомлена з застосуванням технічних засобів електронних комунікацій Viber НОМЕР_1 . 08 січня 2024 року ОСОБА_1 подала Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №2 комбінованого типу Ізюмської міської ради заяву, в якій просила надати їй належним чином засвідчені копії/примірники наказів, розпорядчих актів, що стосуються її, виданих керівником або особою, що виконувала обов`язки керівника Закладу. З повідомлення Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради № 01-38/04ВС від 31 січня 2024 року вбачається, що у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці в Закладі ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з посади завідувача господарством на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 31 березня 2024 року, з виплатою всіх компенсаційних виплат, передбачених законодавством України. З відповіді Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради № 01-39 06 ВС від 02 лютого 2024 року вбачається, що надати документи, що стосуються ОСОБА_1 неможливо у зв`язку з їх відсутністю. Під час звільнення ОСОБА_4 відмовилась передавати документи, про що складений акт та повідомлено органи, які проводять роботу щодо з`ясування обставин ситуації, що склалася. Повідомлено, що з 01 квітня 2022 року з ОСОБА_1 призупинено трудовий договір. Також повідомлено, що відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніше як до запровадження таких умов. 07 лютого 2024 року ОСОБА_1 повторно подала заяву Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради про надання їй відповідних документів. З інформації про наявність вакансій штатних одиниць в Закладі дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради станом на 01 квітня 2024 року наявні вакантні посади: керівник музичний, практичний психолог, сестра медична з дієтичного харчування, прибиральник службових приміщень. Наказом Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради №14/к/тр/ВС від 15 березня 2024 року про припинення трудового договору звільнено 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 з посади завідувача господарством у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. В наказі зазначено, що 15 березня 2024 року ОСОБА_1 з наказом ознайомлена з застосуванням технічних засобів електронних комунікацій Viber НОМЕР_1 . ОСОБА_1 також зазначає про отримання вказаного наказу саме 15 березня 2024 року. З довідок про доходи вбачається, що за період з січня 2022 року по 31 березня 2024 року ОСОБА_1 нарахований дохід в розмірі 17 875 грн (за січень - лютий 2022 року) та в розмірі 10 202,70 грн (за березень 2024 року). Згідно з актом № 50-Н комісійного обстеження від 14 липня 2023 року Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 2 комбінованого типу Ізюмської міської ради наявні пошкодження та руйнування несучих та огороджувальних конструкції, ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу окремих конструкцій, підсилення об`єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій. Рекомендовано виконання робіт з відновлення, капітального ремонту або реконструкцій . Позиція Верховного Суду Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. У статті 234 КЗпП України, закріплено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Разом з тим, стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею (частина третя статті 29 КЗпП України). У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником (частина друга статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин). У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Аналогічний висновок міститься також в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1596цс16. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року у справі № 643/6699/23 (провадження № 61-5462св24) зроблено висновок, що «у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). У справі, що переглядається: позивачка 13 червня 2024 року звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу; відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Разом з тим, позивачка особисто своїм підписом засвідчила, що копія наказу № 14/к/тр/ВС про припинення з нею трудового договору надіслана їй через застосунок Viber 15 березня 2024 року. Засобами поштового зв`язку позовну заяву позивачем подано 13 червня 2024 року, тобто з пропуском строку встановленого статтею 233 КЗпП України, з клопотанням про поновлення пропущеного строку позивач до суду не зверталась, а тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду; проте, суди не звернули уваги, що працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення; у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником; суди не з`ясували, чи була погоджена між сторонами можливість застосування вказаного альтернативного способу обміну документами через застосунок Viber; враховуючи викладене, суди зробили передчасний висновок про те, що ОСОБА_1 пропустила строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, оскільки доказів вручення позивачці наказу про припинення трудового договору матеріали справи не містять; крім того, суди не звернули уваги на те, що вони зобов`язані перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Отже, судові рішення слід скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу скарги ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 травня 2025 рокускасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. З моменту ухвалення рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року та постанова Харківського апеляційного суду від 07 травня 2025 рокув скасованій частині втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко