Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 906/34/26

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року Справа № 906/34/26 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В. секретар судового засідання Кужель Є.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧИЦЯ АГРО" на рішення Господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2026 року по справі №906/34/26 (суддя - Вельмакіна Т.М.) час та місце ухвалення рішення: 2 квітня 2026 року; м. Житомир, майдан Путятиський, 3/65 за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ярунської сільської ради Звягельського району Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧИЦЯ АГРО" про стягнення 151 748 грн 09 коп., розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку за участю представників сторін: від Прокурора - Гіліс І.В.; від Позивача та Відповідача - не з`явилися. ВСТАНОВИВ: Керівник Звягельської окружної прокуратури (надалі Прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської обалсті з позовом в інтересах держави в особі Ярунської сільської ради (надалі Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧИЦЯ АГРО" (надалі Відповідач) у якому просив: · стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га у сумі 151748 грн 09 коп. за договором оренди землі від 25 серпня 2020 року №92/57-20-ДО, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області та Відповідачем (надалі Договір; а.с. 22-27); · розірвати Договір, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га, що розташована на території Ярунської сільської ради Звягельського району Житомирської області, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 вересня 2020 року (номер запису про інше речове право: 38405788); · зобов`язати Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га. В обгрунтування позову, Позивач відзначив, що Відповідачем у період з серпня 2023 року по жовтень 2025 року, а також частково за липень 2023 року вчинив несплату орендної плати за користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га згідно Договором у зв`язку з чим у Відповідача утворилася заборгованість у розмірі 151748 грн 09 коп., яку Прокурор просив стягнути з Відповідача на користь Позивача. Також з огляду на порушення Відповідачем умов Договору Прокурор просив розірвати Договір та зобов`язати Відповідача повернути Позивачу відповідну земельну ділянку. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2026 року в справі №906/34/26 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 151748 грн 09 коп. заборгованості з орендної плати. Розірвано Договір та повернуто на користь держави в особі Позивача земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га. Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що орендна плата, яка підлягала сплаті Відповідачем у 2024 році з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2023 рік (1,051) склала 63845 грн 52 коп. (5320 грн 46 коп./місяць), у 2025 році з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2024 рік (1,12) 71506 грн 97 коп. (5958 грн 91 коп./місяць). При зазначених обставинах суд першої інстанції виснував, що згідно з розрахунком Позивача у Відповідача за період серпень 2023 року - жовтень 2025 року (повна несплата), а також з урахуванням часткової сплати за липень 2023 року, утворилась заборгованість з орендної плати за Договором щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 в сумі 151748 грн 09 коп.. Суд констатував, що доказів сплати Відповідачем Позивачу заборгованості з орендної плати у розмірі 151748 грн 09 коп. матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 151748 грн 09 коп. заборгованості з орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Що ж до позовних вимог про розірвання Договору та повернення земельної ділянки, то місцевий господарський суд зазначив, що з розрахунку орендної плати (а.с.40-41) вбачається, що Відповідачем допущено систематичну несплату заборгованості протягом 27 місяців поспіль (у період з серпня 2023 року по жовтень 2025 року), а також частково за липень 2023 року, що є підставою для розірвання Договору. При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про розірвання Договору та повернення Позивачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га. Не погоджуючись з ухваленим рішенням Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просив рішення Господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2026 року в справі № 906/34/26 скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач в апеляційній скарзі зауважив, що крім факту не звернення до суду Позивача, обставиною, яка підлягала встановленню для вирішення питання про прийняття до розгляду позовної заяви, поданої Прокурором, є порушення Відповідачем інтересів держави. Дана обставина з позиції скаржника не була з`ясована місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, та вважає, що вона має значення для справи. Констатує, що в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд не робив висновків, в чому саме полягає порушення інтересів держави, обмежившись лише висновками про те, що Позивач не вживав заходів щодо захисту своїх прав та інтересів, а також про те, що була дотримана процедура повідомлення Позивача про порушення інтересів держави та необхідність поновлення законних прав та інтересів територіальної громади. Скаржник зауважив, що процедура, визначена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у разі, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежно здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту, та вважає, що місцевий господарський суд під час розгляду справи повинен був встановити, чи мав можливість Позивач захистити свої інтереси в суді буз участі Прокурора, наголошуючи, що висновки суду з даного приводу в оскаржуваному рішенні відсутні. При цьому, Відповідач в апеляційній скарзі зауважив, що Відповідач протягом дії орендних відносин проводив часткову оплату орендної плати, тому переконаний, що висновки місцевого господарського суду щодо наявності систематичної повної несплати орендної плати не відповідають встановленим обставинам справи, так як наявний факт систематичної часткової несплати орендної плати, а відповідно підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, передбачені частиною 1 статтею 141 Земельного кодексу України, відсутні. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 травня 2026 року в справі №906/34/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2026 року, запропоновано сторонам надіслати до апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 Господарського процесуального кодексу України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів Прокурору. 8 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшов відзив, в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, проте направлене на виконання функції держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Зауважив, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, та що вказані обставини свідчать про нездійснення Позивачем захисту порушених інтересів територіальної громади, та наявність передбачених частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва. Констатував, що згідно з вимогами частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Прокурор листом від 26 грудня 2025 року повідомив Позивача про звернення Прокурора до суду з указаним позовом в інтересах держави. У зв`язку з тим, що Позивач у своїй відповіді від 26 грудня 2025 року не виявив наміру самостійно відстоювати інтереси держави в судовому порядку, вважає, що Прокурор підставно та обгрунтовано, на виконання вимог статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», здійснено самостійне звернувся з таким позовом до суду в інтересах держави в особі Позивача. 15 травня 2026 року на адресу апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що Відповідач не надав жодного доказу, які б підтверджували перерахування коштів на рахунок Позивача. Представництво інтересів держави в особі Позивача зумовлено відсутністю в структурі апарату Позивача та штатному розписі юристконсульта та обмеженістю фінансування витрат зі сплати судового збору. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 травня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 10 червня 2026 року об 14:40 год.. 28 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та про врахування позиції Позивача, наведеної у відзиві на апеляційну скаргу. Враховуючи вказане клопотання колегія суду вважає можливим розгляд апеляційної скарги без участі представника Позивача. В судове засідання 10 травня 2026 року представники Позивача, Відповідача не з`явилися. З наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання. В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі. Відтак, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Відповідача, оскільки останній не скористався своїм правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України. В судовому засіданні від 25 березня 2026 року, Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, згідно з вимогами частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Прокурор листом від 26 грудня 2025 року повідомив Позивача про звернення Прокурора до суду з указаним позовом в інтересах держави. У зв`язку з тим, що Позивач у своїй відповіді від 26 грудня 2025 року не виявив наміру самостійно відстоювати інтереси держави в судовому порядку, на виконання вимог статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор, виконуючи субсидіарну роль, самостійно звернувся з таким позовом до суду в інтересах держави в особі Позивача. Вважає позовні вимоги підставними та обгрунтованими, а рішення місцевого господарського суду законним. Заслухавши пояснення Прокурора, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду доходить висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного. Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне. Згідно з протоколом №11/52833 від 25 серпня 2020 року проведення земельних торгів у форму аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га, що розташована на території Позивача (за межами населеного пункту), переможцем аукціону визнано Відповідача (а.с.30-31). 25 серпня 2020 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області (надалі - Орендодавець) та Відповідачем (орендар) укладено Договір (а.с.22-29). Згідно з пунктом 1.1 Договору, Орендодавець на підставі протоколу проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 25 серпня 2020 року №11/52833 надав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518, яка розташована на території Новоград-Волинського району, за межами населених пунктів Ярунської сільської ради. За умовами пунктів 2.1, 2.2, 2.3 Договору, в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 16,1467 га (рілля - 16,1467 га). На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. Земельна ділянка передається в оренду без будівель і споруд. Згідно з пунктом 2.4 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 1 січня 2020 року становить 501216 грн 15 коп. і підлягає щорічній індексації. Пунктами 3.1, 3.2 Договору визначено, що Договір укладено на 7 (сім) років. Право оренди земельної ділянки виникає у Відповідача з моменту його державної реєстрації відповідно до закону. Між тим, за пунктом 4.1 Договору, плата за перший рік користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 25 серпня 2020 року №11/52833, складається зі сплаченого Відповідачем перед початком земельних торгів гарантійного внеску у сумі 18043 грн 78 коп. та суми 42703 грн 62 коп., що підлягає сплаті переможцем торгів не пізніше трьох банківських днів з дня укладання цього договору до бюджету. У відповідності до пункту 4.2 Договору, починаючи з наступного року орендна плата вноситься Відповідачем у грошовій формі в розмірі 12,12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель. Орендна плата вноситься до місцевого бюджету Відповідачем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 (тридцяти) календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Як визначено пунктом 4.4. Договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнту індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов цього Договору чи продовження його дії. Згідно пункту 4.5 Договору, розмір орендної плати не може переглядатись у бік зменшення. За умовами пункту 4.6 Договору, розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Відповідача, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної власності; в інших випадках, передбачених законом. Відповідач не звільняється від сплати орендної плати в разі не використання земельної ділянки. Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення - 01.01). Після припинення дії цього Договору Відповідач повертає Орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. За умовами пункту 11.3 Договору, дія цього Договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Пунктом 11.5 Договору визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до третьої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього Договору. У відповідності до пункту 13.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання. На підставі укладеного Договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24 вересня 2020 року внесено запис про інше речове право - право оренди Відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2090122218240, номер запису про інше речове право - 38405788) (а.с.34-36). На час укладення Договору розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га було Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області. Водночас відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.32-33), 24 лютого 2021 року до реєстру внесено відомості про право комунальної власності Відповідача на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2090122218240, номер запису про речове право - 40782503). Таким чином, як вказує Прокурор, наразі власником та розпорядником вказаної земельної ділянки є Позивач. Прокурор покликаючи на те, що в порушення умов укладеного Договору та положень земельного законодавства Відповідач орендну плату за користування земельною ділянкою систематично не сплачує звернувся до господарського суду з позовом, з метою захисту, порушеного на його думку права держави в особі Позивача, про стягнення орендної плати, розірвання Договору та повернення земельної ділянки. Оцінивши в сукупності матеріали справи, надаючи правову оцінку правовідносинам враховуючи положення діючого законодавства України, колегія суддів зауважує таке. В силу дії статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Положеннями статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Вказане кореспондується з положеннями частини першої статті 96 Земельного кодексу України та розділом 13 Податкового кодексу України, відповідно до яких, землекористувач зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату за користування земельними ділянками, у розмірі, визначеному законодавцем. Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час подання позову), орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Положеннями статтей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку. В силу дії частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати. Разом з тим, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до Податкового Кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платник орендної плати орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. При цьому, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 Податкового кодексу України). За змістом статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді. В силу дії частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України. Крім того, питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема відповідно до частини 3 статті 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор звертаючись до суду з позовною заявою, послався на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", Рішення Конституційного суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99. В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді Прокурор зазначив, що станом на час подання Прокурором позову Позивачем самостійно не заявлено такого позову та внаслідок бездіяльності органу, уповноваженого на виконання функцій у спірних правовідносинах, що виражається у не здійсненні належним чином контролю за додержанням земельного законодавства на відповідній території та отримання плати за використання земель територіальної громади, місцевим бюджетом недоотримано значну суму коштів. У даному випадку, Прокурором доводиться порушення інтересів держави, яке полягає в користуванні Відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення плати за неї в обсягах та в строки, передбачені умовами укладеного Договору, внаслідок чого до бюджету об`єднаної територіальної громади не надходять значні кошти. Крім того, Прокурор вкаує, що інтерес держави полягає у ефективному використанні земель комунальної власності, а перебування земельної ділянки у користуванні Відповідача з його позиції позбавляє територіальну громаду в особі Позивача можливості передати її в оренду добросовісному та платоспроможному користувачу. При цьому суд апеляційної інстанції дослідивши дані доводи, в тому числі з огляду на позицію Позивача щодо доводів апеляційної скарги констатує існування підстав для визначення відповідної позиції Позивача як бездіяльність в питанні подання до суду відповідного позову. Відтак, звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності користування земельними ділянками згідно умов договірних зобов`язань, необхідності раціонального використання коштів, які могли б бути отримані територіальною громадою у разі належної правової поведінки Відповідача та використовуватись для забезпечення виконання соціальних програм, покращення інфраструктури, наповнення бюджету територіальної громади. Інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної общини в її територіальних кордонах і держава гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації. Компетентним суб`єктом у даних правовідносинах є саме Позивач, оскільки земельна ділянка в силу закону належать до комунальної власності та розташована на території цієї ради. За змістом статтей 14.1.147, 265.1.3, 10.1.1 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком, який відповідно до приписів статті 69 Бюджетного кодексу України зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцем розташування земельних ділянок. Земля, надана у користування Відповідачу за оскаржуваним Договором перебуває на адміністративній території Позивача, яка з огляду на вищезазначені вимоги податкового законодавства, є отримувачем коштів за її використання. Повноваження органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади, у сфері регулювання земельних відносин визначені у статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, до відання виконавчих органів селищних рад належать власні (самоврядні) повноваження, такі як справляння плати за землю, та делеговані повноваження, а саме здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, у тому числі щодо своєчасності надходження в місцевий бюджет коштів за користування землями територіальної громади. Незважаючи на те, що статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем і відповідачем, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, питання припинення правовідносин засобами цивільно-правового реагування, радою не вирішувалось. Вказане також порушує принцип раціонального використання земель, закріплений статтею 5 Земельного кодексу України, оскільки земля як основне національне багатство, як власність Українського народу, повинна використовуватись найефективнішим способом для задоволення потреб громадян. Колегія суду при цьому наголошує, що будучи обізнаною про порушення Відповідачем умов Договору протягом тривалого часу, маючи самоврядні повноваження до припинення порушень вимог земельного законодавства, Позивачем не вжито заходів реагування щодо припинення речового права на земельні ділянки, їх повернення до комунальної власності та стягнення заборгованості у судовому порядку. Зважаючи на описане вище, 24 грудня 2025 року Прокурором, в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформовано Позивача про виявлені факти порушення вимог законодавства та запропоновано самостійно протягом розумного строку вжити заходів до захисту інтересів територіальної громади. За інформацією Позивача від 26 грудня 2025 року № 1343/02-19 заходи щодо розірвання Договору, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га та її повернення до комунальної власності не вживались. З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26 травня 2022 року викладено висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. При цьому сам факт не звернення ради до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави. Колегією суду приймається до уваги позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року по справі 912/2385/18 щодо того, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню. В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, проте направлене на виконання функції держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи. Вказані обставини свідчать про нездійснення Позивачем захисту порушених інтересів територіальної громади, та наявність передбачених частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва, у зв`язку з тим, що Позивач у своїй відповіді від 26 грудня 2025 року не виявив наміру самостійно відстоювати інтереси держави в судовому порядку, на виконання вимог статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор, фактично виконуючи субсидіарну роль, обгрунтовано самостійно звернувся з таким позовом до суду в інтересах держави в особі Позивача, належним чином обґрунтувавши підстави для представництва інтересів держави в особі Позивача в господарському суді. Що ж стосується позовних вимог Прокурора про стягнення орендної плати та заперечень, наведених в апеляційній скарзі щодо часткової її сплати, що ніби то свідчить про відсутність підстав для розірвання Договору із призми дії статті 141 Земельного кодексу України, то колегія суду зауважує наступне. Згідно з пунктом 2.4 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 1 січня 2020 року складає 501216 грн 15 коп. і підлягає щорічній індексації. З урахуванням пункту 4.2 Договору, яким передбачено, що, починаючи з наступного року орендна плата вноситься Відповідачем у розмірі 12,12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, 12,12% річної орендної плати від вказаної нормативної грошової оцінки складає 60747 грн 40 коп. (5062 грн 28 коп./місяць). Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Держгеокадастру України за посиланнямhttps://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemei-za-2024-rik/, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь)); 2023 рік - 1,051 (для всіх категорій земель і видів земельних угідь); 2024 рік - 1,12 (для всіх категорій земель і видів земельних угідь). Таким чином, орендна плата, яка підлягала сплаті Відповідачем у 2024 році з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2023 рік (1,051) складала 63845 грн 52 коп. (5320 грн 46 коп./місяць), у 2025 році з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2024 рік (1,12) 71506 грн 97 коп. (5958 грн 91 коп./місяць). Згідно з розрахунком Позивача (а.с. 40-41), у Відповідача за період серпень 2023 року - жовтень 2025 року (повна несплата), а також з урахуванням часткової сплати за липень 2023 року, утворилась заборгованість з орендної плати за Договором щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 у загальній сумі 151748 грн 09 коп.. При цьому сплачені Відповідачем 40000 грн орендної плати за листопад 2025 року згідно з платіжною інструкцією 2.405718071.1 від 17 листопада 2025 року (а.с.113) не є належним доказом сплати орендної плати Позивачу, оскільки Відповідач перерахував вказані кошти на рахунок територіальної громади м. Новоград-Волинського, тому відповідно Позивач вказану суму не отримав. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати Відповідачем орендних платежів на вказану суму, тому доводи Прокурора про систематичну несплату орендних платежів за користування земельною ділянкою за період з серпня 2024 року по жовтень 2025 року є підставними та обгрунтованими, внаслідок чого виникла та існує заборгованість у розмірі 151748 грн 09 коп. Відповідно колегія суддів задоволює позовні вимоги та стягує з Відповідача на користь Позивача 151748 грн 09 коп.. Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення. Що ж стосується позовних вимог про розірвання Договору, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га, що розташована на території Позивача, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 вересня 2020 року (номер запису про інше речове право: 38405788), то колегія суддів зазначає наступне. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно з статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (чинного на моменту укладення Договору), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної.ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. У відповідності до частин першої та другої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Водночас, частинами другою та третьою статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір. В той же час, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо того, що Прокурор одразу ж звернувся до суду порушивши ніби то переддоговірну процедуру щодо звернення із відповідною пропозицією до Відповідача, то колегія суддів зауважує, що у випадку якщо сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, це не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України. Дана правова позиція викладена також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року в справі №914/2649/17. Окрім того, колегія суддів звертає увагу Відповідача на те, що пунктом 8.2 Договору визначено обов`язки Відповідача, зокрема, Відповідач зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату. Між тим, пунктом 11.3 Договору визначено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків. Відповідно до пункту "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року в справі №912/1385/17 зазначила, що виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. Доходячи відповідного висновку судом апеляційної інстанції враховується правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року в справі №183/262/17 (провадження № 61-41932сво18). Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2019 року по справі №293/1011/16 ц викладено висновок, про те, що: "тлумачення пункту д) частини першої статті 141 Земельного кодексу України, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором без урахування індексації, індексу інфляції тощо. Судова колегія зауважує, що аналіз положень статтей 1, 13, 21, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 141 Земельного кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні правовідносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди, а також докази того, чого позивач був позбавлений у значній мірі із-за істотності допущеного порушення відповідачем. Як підтверджено доказами, долученими до матеріалів справи, Відповідач систематично порушував зобов`язання, визначені у пункті 8.1 Договору, щодо внесення орендної плати, а саме Відповідач за період з серпня 2023 року по жовтень 2025 року орендну плату не сплачував, в результаті чого на момент звернення Прокурора до суду існувала заборгованість по орендній платі в сумі 151748 грн 09 коп.. (а.с. 20-22). В той же час суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта і на те, що не зважаючи на доводи апеляційної скарги Відповідача щодо періодичної сплати орендної плати, сам факт систематичного порушення умов Договору щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість. Аналогічна позиція наведена і в постановах Верховного Суду від 2 травня 2018 року в справі №925/549/17, від 20 червня 2019 року в справі № 383/708/16-ц . У зв`язку з вищевстановленим колегія суддів зазначає, що наявні передбачені пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (систематична несплата орендної плати) та статті 651 Цивільного кодексу України підстави для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки, а саме у зв`язку з несплатою орендних платежів, внаслідок котрих орендодавець позбавлений можливості отримати ці платежі, на що він розраховував, укладаючи спірний Договір. З огляду на встановлене, враховуючи положення статтей 1, 13, 21, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 141 Земельного кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки Відповідачем систематично (з серпня 2023 року по жовтень 2025 року та частково в кінці 2024 року) порушувалися зобов`язання, визначені у пункті 3.1 Договору, щодо внесення орендної плати, а також докази того, що Позивач був позбавлений у значній мірі на отримання коштів із-за істотності допущеного порушення Відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про наявність підстав для розірвання Договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем. Відповідно апеляційний господарський суд задовільняє позов і в цій частині. Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в цій частині. Що ж стосується позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача спірну земельну ділянку, то колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. За умовами пункту 21 Договору після припинення дії Договору Відповідач повертає Позивачу земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх в оренду. З аналізу правових норм вбачається, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною вимогою від вимоги про розірвання Договору. Так, правовим наслідком розірвання Договору щодо оренди землі є обов`язок Відповідача повернути земельну ділянку. Отже, з урахуванням наведеного вище, з метою забезпечення відновлення прав та законних інтересів Позивача як розпорядника земельних ділянок, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1824087400:06:000:0518 площею 16,1467 га підлягають задоволенню та з огляду на що задовільняє позов і в цій частині. Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в цій частині. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, суперечливими та відхиляє їх з підстав, вказаних вище в даній постанові. При цьому апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем. Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧИЦЯ АГРО" на рішення Господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2026 року по справі №906/34/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2026 року по справі №906/34/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/34/26 повернути Господарському суду Житомирської області. Повний текст постанови виготовлено 12 червня 2026 року. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Маціщук А.В.