Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/3413/17

Дата документу 03.06.2026 Справа № 337/3413/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/3413/17 Головуючий у 1-й інстанції: Салтан Л.Г. Провадження № 22-ц/807/1015/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. при секретарі: Смокотіній В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балкового Руслана Леонідовича, на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - АКІБ «УкрСиббанк», про розподіл спільно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛГРУП», Державного реєстратора Пелих Віталія Віталійовича, Виконавчого комітету Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, третя особа - АКІБ «УкрСиббанк», про розподіл спільно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно, за об`єднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, В С Т А Н О В И В: У провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - АКІБ «УкрСиббанк», про розподіл спільно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «РОЯЛГРУП», Державного реєстратора Пелих В.В., Виконавчого комітету Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, третя особа - АКІБ «УкрСиббанк», про розподіл спільно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно, за об`єднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Салтан Л.Г. від 04 січня 2023 року залишено без розгляду. Застосовано до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави штраф у розмірі 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 805,20 грн. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балкового Р.Л. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на 04.01.2023 року (дату постановлення оскаржуваної ухвали) матеріалів справи № 337/3413/17 в Хортицькому районному суді м. Запоріжжя не було, а тому зловживати процесуальними правами ОСОБА_3 було не можливо, бо не було призначено судових слухань, і ні чиї права порушити було не можливо. Вказує, що суддя Салтан Л.Г під час проведення судових засідань з серпня по грудень 2022 року порушувала процедуру проведення судових засідань, та проводила судові засідання поза межами залу судового засідання. У зв`язку з порушенням прав ОСОБА_4 та процесуальним порушенням при проведені судового розгляду з вересня 2022 року по грудень 2022 року ОСОБА_5 подавав заяви про відвід суді ОСОБА_6 , кожна заява мала підстави та законне підґрунтя згідно фактичного порушення прав людини, порушення закону, процедури проведення судових слухань з боку суді ОСОБА_6 . Зауважує, що станом на 04.01.2023 року ним було подано три заяви про відвід суді, тому зазначене в ухвалі від 04.01.2023 року в цій справі, що ним було подано шість заяв про відвід судді не відповідає дійсності. Подача повторно 29.12.2022 року та 04.01.2023 року заяв про відвід суді, які були ним подані 15.12.2022 року, викликані не зловживанням процесуальними правами, а порушенням суддею строків розгляду заяв про відвід судді, зазначених в ч. 7 ст. 40 ЦПК України, тобто невідкладно. Подача ним повторно не розглянутих суддею заяв про відвід судді - це вимушені дії, пов`язані з порушенням суддею ч. 7 ст. 40 ЦПК України, і не має нічого спільного зі зловживанням процесуальними правами. Також вказує, що критерії зловживання процесуальними правами мають ознаки, які зазначені в правових висновках ВС в ухвалі від 18 грудня 2018 року, справа № 910/2968/18. Також слід врахувати правові висновки ВС, зазначені в ухвалі 13 грудня 2019 року в справі № 357/11232/14-ц, провадження № 61-21853 ск19. Дії ОСОБА_1 при подачі повторно заяв про відвід суді не мають ознак, зазначених в правових висновках ВС, а саме «досягнення сторонніх цілей». Подані заяви про відвід судді мали одну ціль - відвід судді Салтан Л.Г, кожна заява індивідуальна, відрізняється від іншої і викриває окреме порушення закону суддею Салтан Л.Г. Інших цілей, окрім зазначених в заявах про відвід судді досягнути не передбачалось і не можливо, бо матеріали справи № 337/3413/17 були витребувані апеляційним судом та знаходились у грудні, січні в апеляційному суді, затягувати справу або якось інакше «зловживати» не можливо, бо не було призначено судових засідань ні в грудні, ні в січні 2023 року в Хортицькому районному суді м Запоріжжя. Зауважує, що згідно ч. 5 ст. 39 ЦПК України якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду, і все, законом не передбачена відповідальність у вигляді накладення штрафу за відвід судді, який було подано повторно по тим самим підставам. Закон та правові висновки ВС не тлумачать, що якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, то це є «зловживанням процесуальними правами». Крім того, оскаржена ухвала була постановлена без призначення судового засідання, без виклику скаржника в судове засідання повісткою, тобто без присутності його та його адвоката. Вважає, що застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу є безпідставним, оскільки подання ним заяв про відвід судді було реалізацією передбаченого процесуальним законом права, а не проявом зловживання процесуальними правами. Право на заявлення відводу є одним із гарантійних механізмів забезпечення неупередженості суду та реалізації принципу справедливого судового розгляду, а тому саме по собі подання відповідних заяв не може автоматично свідчити про недобросовісність процесуальної поведінки учасника справи. ОСОБА_1 , подаючи заяви про відвід судді, діяв у межах наданих йому процесуальних прав та керувався власним розумінням необхідності забезпечення об`єктивного та неупередженого розгляду справи. Використання процесуальних механізмів, прямо передбачених ЦПК України, не може розцінюватися як зловживання лише з огляду на кількість поданих заяв або незгоду суду з викладеними у них доводами. Сам факт повторного звернення із заявою про відвід за відсутності прямої законодавчої заборони не свідчить про наявність умислу на перешкоджання здійсненню правосуддя. У цій справі ОСОБА_1 виступає позивачем, тобто особою, яка безпосередньо ініціювала судовий розгляд з метою захисту свого порушеного права. У зв`язку з цим, саме позивач є особою, яка об`єктивно заінтересована у якнайшвидшому, повному та правильному вирішенні спору судом. Будь-яке безпідставне затягування розгляду справи суперечило б його власним інтересам як сторони, яка звернулася до суду за судовим захистом. За таких обставин твердження суду про те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на перешкоджання здійсненню судочинства або створенню протиправних перешкод розгляду справи, є необґрунтованими. Навпаки, процесуальна поведінка позивача була зумовлена прагненням забезпечити розгляд справи неупередженим складом суду, що, у свою чергу, спрямовано саме на досягнення законного та справедливого результату розгляду спору. На думку скаржника, суд першої інстанції фактично підміняє зміст правової категорії «зловживання процесуальними правами» самим фактом реалізації учасником справи наданих йому законом процесуальних повноважень. Проте така позиція не відповідає правовій природі інституту зловживання процесуальними правами, оскільки саме по собі використання передбачених законом процесуальних засобів захисту не може вважатися зловживанням. Накладення на ОСОБА_1 штрафу ґрунтується на помилковій правовій оцінці його процесуальної поведінки та не відповідає дійсним обставинам справи, змісту і цілям заходів процесуального примусу, передбачених цивільним процесуальним законодавством України. Інші учасники справи судове рішення не оскаржили. Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались. Від ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Сідельникової О.Л., на адресу апеляційного суду надійшла заява, у якій вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, розгляд справи проводити за відсутності ОСОБА_2 та її представника. Вказує, що через систематичні зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами справа не може бути розглянута по суті з 2017 року. Оскаржувана ухвала суду є обґрунтованою з огляду на те, що ОСОБА_1 протягом незначного часу (з 15.12.2022 року по 04.01.2023 року) подав шість заяв про відвід судді Салтан Л.Г. з аналогічних підстав. Викладене свідчить, що в діях ОСОБА_1 наявні усі ознаки зловживання процесуальними правами, за яких можливе застосування заходу процесуального примусу у вигляді накладення штрафу в дохід держави. Також така його поведінка носила систематичний характер, що призвело до порушення прав ОСОБА_2 на своєчасний розгляд справи і вирішення спору між колишнім подружжям по суті. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Скаржник та його представник - адвокат Балковий Р.Л. повторно не явились в судове засідання, від представника ОСОБА_1 надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що він 03.06.2026 буде перебувати за межами області в м. Києві, тому прибути до Запорізького апеляційного суду не має змоги. Як зазначалося вище, від представника ОСОБА_2 адвоката Сідельникової О.Л. надійшла заява, у якій вона просить проводити розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 та її представника. Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить із того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 протягом незначного часу (з 15.12.2022 року по 04.01.2023 року) було подано шість заяв про відвід судді Салтан Л.Г. з аналогічних підстав, що виникли з обов`язку, покладеного на нього ухвалою суду від 21.11.2022 року, в ухвалі суду від 29.12.2022 року суд звернув увагу ОСОБА_1 , що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії заявлення завідомо безпідставного відводу, що є підставою для застосування заходів, визначених ст. 144 ЦПК України, натомість останній знову 04.01.2023 року подав заяву про відвід судді Салтан Л.Г., викладену в новій інтерпретації, але з аналогічних підстав, що вже раніше розглядалися судом, тому суд вважає, що в його діях наявні усі ознаки зловживання процесуальними правами, за яких можливе застосування заходу процесуального примусу у вигляді накладення штрафу в дохід держави. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. В переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до ч. 1 ст. 353 ЦПК України, немає такої ухвали, як ухвала про залишення без розгляду заяви про відвід судді у справі. Отже, зазначена ухвала суду першої інстанції в частині залишення заяви ОСОБА_1 про відвід судді Салтан Л.Г. від 04 січня 2023 року без розгляду не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення. Таким чином, колегія суддів переглядає вказану ухвалу суду в частині застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.12.2022 року ОСОБА_1 було заявлено відвід судді Салтан Л.Г у зв`язку з упередженістю її дій при розгляді цивільної справи, у заяві про відвід фактично оспорювалася постановлена ухвала суду від 21.11.2022 року та висловлюється певна незгода з процесуальними діями судді. Ухвалою суду від 15.12.2022 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Салтан Л.Г. передано до канцелярії суду для визначення іншого судді в порядку ст. 33 ЦПК України. Натомість, після постановлення суддею Салтан Л.Г. ухвали від 15.12.2022 року, ОСОБА_1 повторно у цей же день подані заяви про відвід, у зв`язку з незгодою з постановленими рішеннями та процесуальними діями. Ухвалою судді Мурашової Н.А. від 19.12.2022 року (справа 2-ві/337/4/2022) в задоволення заяв ОСОБА_1 про відвід судді Салтан Л.Г. відмовлено. Ухвалою суду від 19.12.2022 року заяву ОСОБА_1 , подану 15.12.2022 року, залишено без розгляду, оскільки останнім був повторно заявлений відвід саме у зв`язку з незгодою з процесуальними діями судді та незгодою з постановленими ухвалами. 29.12.2022 року ОСОБА_1 знову подано дві заяви (вх. № 16491,16490), в яких він вважав дії судді Салтан Л.Г. упередженими, незаконними, що виразилися в не розгляді раніше поданих 15.12.2022 року ним заяв про відвід, недотриманні останньою норм закону, а саме ч. 7 ст. 40 , а також ч. 1 п. 2 ст. 353 ЦПК України, зазначивши в ухвалі від 21.11.2022 року, що ухвала оскарженню не підлягає, тим самим позбавивши його права на апеляційне оскарження, що суттєво порушує його процесуальні права, засади змагальності сторін та рівності учасників провадження, та є перешкодою в доступі до правосуддя, тобто порушенням суддею п. 1 ст. 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК України на долучення доказів у вигляді пояснень свідків, вважає, що такі дії судді носять систематичний характер, що викликає у нього сумніви щодо об`єктивності та її упередженості. Ухвалою суду від 29.12.2022 року заяви ОСОБА_1 про відвід судді Салтан Л.Г. передані до канцелярії суду для визначення іншого судді в порядку ст. 33 ЦПК України. Ухвалою судді Мурашової Н.А. від 30.12.2022 року (справа 2-ві/337/6/2022) в задоволення заяви ОСОБА_1 про відвід судді Салтан Л.Г. відмовлено. Ухвалою судді Сидорової М.В. від 30.12.2022 року (справа 2-ві/337/5/2022) в задоволення заяв ОСОБА_1 про відвід судді Салтан Л.Г. відмовлено. ОСОБА_1 04.01.2023 року був повторно заявлений відвід з аналогічних підстав, саме у зв`язку незгодою з процесуальними діями судді та незгодою з постановленими ухвалами. Такими є фактичні обставини справи, які мають таке правове регулювання. Так, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). При їх здійсненні слід враховувати і вимоги частини четвертої статті 12 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Таким чином, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю слід розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування права за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживанням наданими правами. При цьому, за змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України). Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи. Види заходів процесуального примусу визначені частиною першою статті 144 ЦПК України, а саме: попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід, штраф. Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Відповідно до статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу. Вимоги щодо заяви про відвід встановлені статтею 39 ЦПК України. Так, зокрема, частиною третьою статті 39 ЦПК України визначено, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу. Згідно з частиною п`ятою статті 39 ЦПК України, якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України). Колегія суддів погоджується з висновком суду, що у даному випадку процесуальна поведінка ОСОБА_1 , яка виразилася у поданні протягом незначного часу, з 15 грудня 2022 року по 04 січня 2023 року шістьох заяв про відвід судді Салтан Л.Г. з аналогічних підстав, свідчить про наявність ознак зловживання процесуальними правами, за яких можливе застосування заходу процесуального примусу у вигляді накладення штрафу в дохід держави. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував про обов`язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були проведені без затримок та були ефективними (справа «Шульга проти України» пункт 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігали неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі і це є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», пункт 24, рішення від 20 січня 2011 року). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Смірнова проти України» рішення від 08 листопада 2005 року, справа «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. Fгапсе, рішення від 27 квітня 2000 року). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (справа «Красношапка проти України» рішення від 30 листопада 2006 року). Враховуючи наведене та встановивши такі обставини у справі, суд першої інстанції, керуючись частиною другою статті 148 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до позивача заходу процесуального примусу у виді штрафу у розмірі 805,20 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала була постановлена без призначення судового засідання, без виклику скаржника в судове засідання, без присутності скаржника та його представника, не можуть бути підставою для її скасування. Так, порядок вирішення заявленого відводу визначено ст. 40 ЦПК України, відповідно до частин 2, 3, 7, 8 якої, питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм процесуального права. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвалу суду в частині застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 805,20 грн. постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування або зміни не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін. Відповідно до положень ч. 4 ст. 148 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балкового Руслана Леонідовича, залишити без задоволення. Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 січня 2023 року у цій справі в частині застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 805,20 грн залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гочнар Е.А. Онищенко