Ухвала КАС ВС № 320/1594/24

УХВАЛА 12 червня 2026 року м. Київ справа №320/1594/24 провадження № К/990/24871/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Смоковича М. І., суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, у с т а н о в и в : 29 травня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд». За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Верховний Суд на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу у Генерального прокурора, в якому просив стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2021 у справі № 640/948/20 щодо поновлення його на роботі за період з 24.03.2021 по день винесення судового рішення у даній справі. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 07 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026року адміністративний позов задовольнив частково. Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з 24.03.2021 по 01.02.2024 в сумі 1038011 (один мільйон тридцять вісім тисяч одинадцять) грн 52 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України). Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень автор зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Автор касаційної скарги вказує, що є необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 140/3020/19 щодо застосування статті 236 КЗпП України. З цього приводу варто зазначити, що відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано. Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані автором при покликанні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо). Проте, автором не наведено належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду. Відповідач фактично не погоджується з застосованими висновками Верховного Суду, що не може вважатися належним обґрунтуванням пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідач зазначає, що фундаментальність порушеного питання для Офісу Генерального прокурора полягає у визначенні наявності права вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі, у випадку коли особа, яка поновлена судовим рішенням на посаді, не підтверджує волевиявлення для продовження виконувати роботу визначену трудовою угодою, зокрема, не звертається до органу з відповідною заявою, не припиняє займатися адвокатською діяльністю чим унеможливлює виконання рішення суду. Верховний Суд наголошує, що наведені доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з оцінкою судами попередніх інстанцій установлених обставин справи та застосуванням норм матеріального права. Крім того, Верховним Судом сформований висновок щодо питання, порушеного заявником, як такого, що має фундаментальне значення. Отже, наведені доводи не свідчать про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у розумінні підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 320/1594/24 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач М. І. Смокович Судді О. В. Кашпур В. Е. Мацедонська