Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 308/18631/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 308/18631/25 пров. № А/857/26479/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Димарчук Т.М., суддів Москаля Р.М., Сала П.І., розглянувши письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 квітня 2026 року (суддя Наумова Н.В., м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у грудні 2025 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6293870 від 06 грудня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 340 гривень та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06.12.2025 о 21 год. 58 хв. він дійсно керував транспортним засобом Mercedes-Benz S 350L, в м. Ужгород, пл. Б. Хмельницького. Під час руху йому стало погано, у зв`язку з чим був вимушений екстрено запинити автомобіль. Він здійснив вимушену зупинку та відповідно до пункту 9.9а ПДР увімкнув на автомобілі аварійну світлову сигналізацію. В цей же час до позивача підійшов інспектор патрульної поліції. Позивач пояснював інспектору, що діяв у стані крайньої необхідності, оскільки в нього раптово підвищився тиск та почалося запаморочення, а тому з метою усунення небезпеки, яка могла загрожувати йому та іншим учасникам руху при подальшому керуванні ним транспортним засобом, було прийнято рішення про раптову зупинку. Однак поліцейський не відреагував на пояснення відповідача, належним чином не зважив на обставини, що склалися, натомість виніс оскаржувану постанову. Вважає, що його дії не спричинили шкоди жодним правам чи інтересам інших осіб, проте, вказані доводи безпідставно не були враховані інспектором під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.04.2026 позов задоволено. Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність стану крайньої необхідності є передчасним та не ґрунтується на належних та допустимих доказах. З аналізу відеозапису вбачається, що під час спілкування з поліцейським позивач не повідомляв про жодне погіршення стану здоров`я або обставини, які могли б свідчити про наявність небезпеки для його життя чи здоров`я. Вказує, що позивач послався виключно на технічну несправність автомобіля, а не на стан здоров`я. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому апеляційний суд на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) ухвалив провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6293870 від 06.12.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. Згідно даної постанови, водій ОСОБА_1 , 06.12.2025 о 21 год. 58 хв., керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz S 350L в м. Ужгород, пл. Богдана Хмельницького, заїхав на дорожню розмітку 1.16, що розділяє транспортні потоки, чим порушив п.8.5.1 ПДР, порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки. Вважаючи постанову протиправною, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у стані крайньої необхідності. Такі висновки зроблені судом у зв`язку із тим, що позивач 06.12.2025 о 22 год 45 хв самостійно звернувся до закладу охорони здоров`я, що стверджується копією консультативного висновку приймального відділення КНП «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (діагноз чергового лікаря «гіпертонічний криз обумовлений психоемоційним навантаженням»).Суд першої інстанції вказав, що відповідачем для прийнятті рішення не було встановлено усіх обставин, які мають значення для його прийняття, що свідчить про відсутність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції безпідставними з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Виходячи із змісту пункту 1статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього. Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим. Відповідно до статті 14 Закону України Про дорожній рух (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух, встановлюється ПДР. Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків (п. 1.5 ПДР). Відповідно до пункту 8.5. ПДР дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Згідно з п. 8.5.1 ПДР горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бардюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою або іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил. Згідно з частиною 1 статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вирішуючи даний спір суд першої інстанції враховував положення статті 17 КУпАП, згідно яких особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (ч. 1 ст. 18 КУпАП). Зокрема зазначив, що перевірив доводи позивача стосовно перебування його у стані крайньої необхідності з огляду на стан здоров`я та визнав такі обґрунтованими. Однак, апеляційний суд звертає увагу, що факт вчинення правопорушення підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, який був долучений до відзиву на позовну заяву в суді першої інстанції, та є належним і допустимими доказом у справі. З аналізу відеозапису вбачається, що під час спілкування з поліцейським позивач не повідомляв про погане самопочуття, погіршення стану здоров`я або обставини, які могли б свідчити про наявність небезпеки для його життя чи здоров`я. Навпаки, на пряме запитання поліцейського щодо причин зупинки транспортного засобу позивач послався виключно на технічну несправність автомобіля, а не на стан свого здоров`я: о 21 год 57 хв 50 сек поліцейський підходить до транспортного засобу Mercedes Benz S 350L з номерним знаком НОМЕР_1 на площі Богдана Хмельницького в м. Ужгород (напроти готелю Ужгород), який зупинений на дорожній розмітці 1.16 та представляється відповідно до ст. 18 Закону № 580-VIII; о 21 год 59 хв 10 сек поліцейський повідомляє причину підходу до транспортного засобу, а саме зупинка на дорожній розмітці 1.16, чим порушується пункт 8.5.1 ПДР; о 21 год 59 хв 30 сек поліцейський ознайомлює водія з правами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України; о 22 год 03 хв 30 сек поліцейський виносить постанову та передає позивачу під підпис про отримання. На запитання поліцейського «Що у вас сталося?», водій відповідає «та щось троїть двигун» (відеозапис о 21:57:30). Водночас, на переконання апеляційного суду, копія консультативного висновку приймального відділення медичного закладу від 06.12.2025 року не є належним доказом наявності у позивача стану крайньої необхідності саме на момент вчинення адміністративного правопорушення. Із зазначеного документа вбачається, що звернення до закладу охорони здоров`я відбулося о 22 год. 45 хв., тобто після винесення постанови поліцейським (близько 22 год. 03 хв.). Таким чином, цей документ лише підтверджує факт звернення за медичною допомогою після події, але не доводить, що на момент зупинки транспортного засобу позивач перебував у стані, який відповідає критеріям крайньої необхідності у розумінні ст. 18 КУпАП. Колегія суддів висновує, що посилання позивача на стан крайньої необхідності є необґрунтованим, а наданий медичний документ не підтверджує наявність такого стану у момент вчинення правопорушення. Відтак, підстави для звільнення позивача від адміністративної відповідальності за ст. 17, 18 КУпАП були відсутні. Більше того, водієм не було дотримано вимог ПДР у випадку вимушеної зупинки, зокрема про аварійну світлову сигналізацію, яка повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки (п.п. "а" п. 9.9 ПДР). У разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил (п. 15.14 ПДР). Під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація (п. 19.4 ПДР). Отже, під час вимушеної зупинки водієм на керованому ним автомобілі мала б бути увімкнена аварійна світлова сигналізація. З переглянутого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не було увімкнено аварійну світлову сигналізацію. З відеозапису вбачається, що позивач заїхав на дорожню розмітку 1.16, що розділяє транспортні потоки, чим порушив вимоги п.8.5.1 ПДР, порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки. Судом не здобуто доказів того, що позивачем було здійснено вимушену зупинку, а відтак у його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Водночас, під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Доводи позивача про відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення є безпідставними та спрямовані лише на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, винуватість в якому повністю доведена. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, а тому оскаржуване рішення слід скасувати. Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 квітня 2026 року у справі №308/18631/25 скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Т. М. Димарчук судді Р. М. Москаль П. І. Сало Повне судове рішення складено 11.06.26