Постанова 4855 № 580/14473/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/14473/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури до Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство культури України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 31 грудня 2025 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави подав адміністративний позов до Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, що полягає у невжиті заходів зі складання облікової документації на пам`ятки археології місцевого значення - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), які взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави", та не подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Міністерству культури України про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; - зобов`язати Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної вчинити дії, спрямовані на забезпечення складання облікової документації на пам`ятки археології місцевого значення - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), які взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави"; - зобов`язати Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації вчинити дії, спрямовані на забезпечення подання пропозицій до Міністерства культури України про занесення пам`яток археології місцевого значення - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), які взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави" до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що пам`ятки археології - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави". Разом з тим, як пам`ятки культурної спадщини місцевого значення ці пам`ятки археології до теперішнього часу до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не внесено (більше 29 років), що унеможливлює вжиття заходів щодо запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпеченню захисту, збереженню, утриманню, відповідному використанню. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації щодо невжиті заходів зі складання облікової документації на пам`ятки археології місцевого значення - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), які взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави" та неподання до Міністерства культури України пропозицій про занесення вказаних об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Зобов`язано Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації вчинити дії, спрямовані на забезпечення складання облікової документації на пам`ятки археології місцевого значення - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), які взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави". Зобов`язано Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації вчинити дії, спрямовані на забезпечення подання пропозицій до Міністерства культури України про занесення пам`яток археології місцевого значення - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), які взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави" до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації з таким рішенням суду першої інстанції не погодилось та подало апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року у справі № 580/14473/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Черкаської окружної прокуратури відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що рішення суду протирічить чинним положенням матеріального та процесуального законодавства. Так, апелянт зазначає про те, що ключовим аргументом прокурора та підставою для задоволення позову стало твердження, що відсутність облікової документації автоматично свідчить про протиправну бездіяльність Управління. Такий висновок є помилковим, оскільки ґрунтується на формальному та ізольованому тлумаченні Порядку № 158 без урахування його системної логіки. Жодна норма Порядку № 158 не містить заборони іншим суб`єктам замовляти або виготовляти облікову документацію; не встановлює монополії Управління на технічне виготовлення такої документації. Навпаки, зміст Порядку свідчить, що законодавець стимулює участь широкого кола суб`єктів у процесі обліку об`єктів культурної спадщини, зокрема: власників об`єктів; користувачів; громадські організації; наукові установи; будь-яких зацікавлених юридичних або фізичних осіб. Таким чином, заходи щодо виготовлення облікової документації можуть виходити не лише від Управління, а й від інших суб`єктів, які мають об`єктивний інтерес у збереженні об`єкта культурної спадщини. Роль Управління полягає не у виключному самостійному виготовленні всієї облікової документації, а у забезпеченні виготовлення такої документації; організації або ініціюванні відповідного процесу; розгляді поданих матеріалів; формуванні та поданні пропозицій до Міністерства культури України за наявності належного комплекту документів. Іншими словами, обов`язок Управління має організаційно-координаційний характер, а не характер безумовного технічного виконання. Ототожнення судом першої інстанції поняття «забезпечити складання» з обов`язком особисто виготовити документацію незалежно від наявності ініціативи з боку інших суб`єктів призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Також апелянт наголошує на тому, що Порядок № 158 не покладає на Управління виключного обов`язку самостійно виготовляти облікову документацію; виготовлення документації є процесом, що передбачає участь інших суб`єктів; відсутність ініціативи або матеріалів від власника чи зацікавлених осіб не може кваліфікуватися як бездіяльність Управління. Саме хибне тлумачення Порядку № 158 стало підґрунтям для твердження прокурора про наявність бездіяльності та, як наслідок, - про необхідність його втручання «в інтересах держави». Однак за відсутності: чіткого порушення обов`язку; вакууму захисту; неспроможності уповноваженого органу, прокурор не мав правових підстав для звернення до суду, а суд - для задоволення його позову. Фактично прокуратура підмінила собою: ініціатора процесу обліку; власника об`єкта; механізми адміністративної взаємодії, що прямо суперечить конституційним межам її повноважень. Таким чином, у справі № 580/14473/25 Порядок № 158 неправильно застосований судом першої інстанції; відсутність облікової документації не є безумовним доказом бездіяльності Управління; обов`язки Управління мають організаційний, а не виключно виконавчий характер; прокурор безпідставно втрутився у сферу адміністративного розсуду органу виконавчої влади. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року та від 22 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. 13 травня 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, яким просить апеляційну скаргу Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації на рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/14473/25 залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, у адміністративних межах Мошнівської сільської ради знаходяться пам`ятки археології - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), які взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави". На вказаний об`єкт органами охорони культурної спадщини не забезпечено виготовлення облікової документації згідно з вимогами Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженому наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, (з змінами від 01.03.2024). Вказаний об`єкт культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не внесено. Також на вказаний об`єкт не виготовлено облікову документацію, яка відповідає чинній редакції Порядку обліку об`єктів культурної спадщини та не ініційовано, на підставі розроблених облікових документів, питання про внесення даного об`єкту культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, що підтверджується листами управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА від 11.11.2025 № 16664-25 та Міністерства культури України від 20.11.2025 № 17206-25. Прокурор вважає протиправною таку бездіяльність Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації щодо складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, а тому звернувся до суду з цим позовом за захистом інтересів держави. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що відповідачем не вжито заходів, спрямованих на складання облікової документації на вказані пам`ятки археології місцевого значення та подання до Міністерства культури України пропозицій про занесення вказаних об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, відтак матеріалами справи підтверджено неналежне врядування відповідача в сфері охорони культурної спадщини. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом преамбули Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Положеннями статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону. Облікова документація - документація, що формується в порядку обліку об`єктів культурної спадщини та містить дані щодо цінності об`єкта культурної спадщини, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність (предмет охорони об`єкта культурної спадщини), етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за видами об`єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні; історичні; об`єкти монументального мистецтва; об`єкти архітектури; об`єкти містобудування; об`єкти садово-паркового мистецтва; об`єкти науки і техніки. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: Пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання; Пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки, вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини (далі - Перелік) і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. У межах спірних правовідносин пам`ятки археології - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212), взяті на облік розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12.03.1996 № 129 "Про доповнення списку пам`яток історії та культури області, що перебувають під охороною держави". За змістом пунктів 8-16, 18, 20 Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання і реставрації нерухомих пам`ятників історії та культури всі пам`ятники історії та культури підлягали державному обліку. Державний облік пам`яток історії та культури включає виявлення, обстеження пам`яток, виявлення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію і вивчення, складання облікових документів, ведення державних переліків нерухомих пам`яток. Документи державного обліку пам`яток історії та культури, у тому числі виключених з державних переліків пам`яток, підлягають обов`язковому постійному зберіганню у відповідних центрах наукової документації державних органів охорони пам`яток. При отриманні відомостей про виявлення об`єктів, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, державні органи охорони пам`яток організують проведення експертизи. У разі встановлення їх культурної цінності вказані об`єкти реєструються в Переліках щойно виявлених об`єктів, які мають історичну, наукову або іншу культурну цінність (додаток № 2). Для проведення експертизи державні органи охорони пам`яток залучають спеціалістів науково-дослідних і проєктних організацій, товариств охорони пам`ятників історії і культури, інших спеціалізованих організацій. Перелік щойно виявлених об`єктів містить коротку характеристику кожного об`єкта, що реєструється, а також висновок експертизи про можливість визнання цього об`єкта пам`яткою історії і культури. Перелік щойно виявлених об`єктів складається за видами пам`яток по мірі виявлення об`єктів окремо для кожного району (міста), що входить до складу області (краю), автономної республіки, союзної республіки, що не має обласного поділу. Об`єкти, зареєстровані в Переліку щойно виявлених об`єктів, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, до вирішення питання про прийняття їх на державний облік як пам`яток історії і культури, підлягають охороні в порядку, передбаченому діючим законодавством про охорону пам`яток історії і культури. Щойно виявлений об`єкт, що має історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, визнається пам`ятником історії і культури шляхом включення її у відповідний державний список нерухомих пам`яток історії і культури в залежності від виду і категорії охорони пам`ятки. Вирішуючи справи, пов`язані із захистом культурної спадщини України, Верховний Суд неодноразово наголошував, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць. За усталеною судовою практикою Верховного Суду збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Верховний Суд не оминає увагою і те, що Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України (постанова Верховного Суду в складі Судової палати від 31.01.2023 у справі №640/8728/21). Станом на 23 листопада 2010 року для того, щоб об`єкт набув статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини мав провести науково-дослідні та пошукові роботи, щоб визначити наявність і культурну цінність цього об`єкта, та внести його до Переліку таких об`єктів своїм рішенням. До 23 квітня 2013 року порядок внесення щойно виявлених об`єктів до Переліку об`єктів культурної спадщини регулювався Інструкцією № 203 із змінами згідно з наказом Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13 травня 2004 року № 295/104 «Про затвердження форм облікової картки та паспорта об`єкта культурної спадщини» (далі - Наказ № 295/104). Пунктом 12 Інструкції № 203 визначалося, що при отриманні відомостей про виявлення об`єктів, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, державні органи охорони пам`яток організують проведення експертизи. У разі встановлення їх культурної цінності вказані об`єкти реєструються в Переліках щойно виявлених об`єктів, які мають історичну, наукову або іншу культурну цінність. Частиною першою статті 13 Закону № 1805-III у редакції, чинній до 03 серпня 2017 року, було визначено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки. Частиною першою статті 14 Закону № 1805-III у редакції, чинній до 05 лютого 2011 року, занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання. Частиною другою статті 14 Закону № 1805-III у редакції, чинній до 05 лютого 2011 року, передбачалося, що об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Отже, до 23 квітня 2013 року щойно виявлений об`єкт культурної спадщини набував охоронний правовий статус пам`ятки після включення об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідно органу охорони культурної спадщини. Пунктом 1 Порядку № 1760 у редакції, чинній до 14 вересня 2016 року, передбачалося, що об`єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об`єктів місцевого значення. Як зазначено вище, після взяття на облік пам`ятки археології - "Поселення епохи бронзи" (реєстраційний номер пам`ятки 4211), "Поселення багатошарове" (реєстраційний номер пам`ятки 4212) відомості до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не внесено, що унеможливлює вжиття заходів щодо запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпеченню захисту, збереженню, утриманню, відповідному використанню. Відповідно до пункту 2 Порядку № 1760 на кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається. Аналогічні положення містилися у пункті 14 Інструкції № 203, який передбачав, що органи охорони пам`яток організовують обстеження та вивчення включених в Список нововиявлених об`єктів, складання на них облікових документів. Таким чином, до 23 квітня 2013 року облікова документація на кожний щойно виявлений об`єкт культурної спадщини розроблялась за формою, передбаченою Наказом № 295/104, після внесення об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини. Як наголосив позивач, протягом 29-ти років органами охорони культурної спадщини не забезпечено виготовлення облікової документації, та відповідно вказаний об`єкт культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не внесено. Порядок направлення подання про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру роз`яснений у Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженому наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, до якого внесені зміни наказом Міністерства культури України від 01.03.2024 № 158, які набрали чинності 12.04.2024 (далі - Порядок). Так, у п. 5.1 Розділу V Порядку у чинній редакції зазначено, що подання щодо занесення до Реєстру щойно виявлених об`єктів культурної спадщини подаються Ініціатором до Міністерства. У п. 4.7 розділу IV Порядку зазначено, що ініціатор подає до Міністерства разом із супровідним листом: подання, за формою, наведеною у додатку 6 до цього Порядку; облікову документацію згідно з розділом ІІІ цього Порядку; акт візуального обстеження об`єкта культурної спадщини за формою, наведеною в додатку 7 до цього Порядку; рекомендації Українського інституту національної пам`яті (далі - Інститут) щодо нерухомого об`єкта культурної спадщини; протокол Консультативної ради та належним чином завірену копію рішення про надання нерухомому об`єкту культурної спадщини статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини або копію зареєстрованої уповноваженим органом Картки. Відповідно до п. 1.4. Порядку ініціаторами розгляду питань занесення нерухомого об`єкту культурної спадщини за категорією пам`ятки місцевого значення до Реєстру є уповноважений орган, Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини. Аналогічні положення щодо визначення уповноваженого органу, як ініціатора звернення до Міністерства, були визначені вимогами п. 2.4 розділу І Порядку, у редакції наказу Міністерства культури України від 27.06.2019 №

501. Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до органів охорони культурної спадщини належить, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції серед іншого належить подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього. Таким чином, аналіз положень ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а також положень Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженому наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, свідчить про те, що занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України здійснюється за поданням (пропозицією) органу охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій. Враховуючи вищенаведене, направлення подання (пропозицій) до Міністерства культури України з метою занесення щойно виявленого об`єкта культурної спадщини до Реєстру законом покладається на орган охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, яким є Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації. Згідно з листом Міністерства культури України від 20.11.2025 № 17206-25 відповідне подання (пропозиції) про занесення щойно виявленого об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України Управлінням до Мінкульту не скеровувались. Для занесення щойно виявленого об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України необхідним є складання на нього облікової документації відповідно до вимог Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158, з урахуванням останніх змін, внесених наказом Міністерства культури України № 158 від 01.03.2024 (далі - Порядок № 158). Так, відповідно до п. 1.2 розділу І Порядку в редакції від 01.03.2024 уповноважений орган - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні (військові) адміністрації. Пунктом 4.8 розділу IV Порядку № 158 в редакції від 01.03.2024 визначено, що уповноважений орган зобов`язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, внесений до Переліку до набрання чинності цим Порядком, у строк, що не перевищує 3 років з дати занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку. Згідно п. 1.2. Порядку № 158 в редакції від 01.03.2024 облікова документація - документація, що формується в порядку обліку об`єктів культурної спадщини та містить дані щодо цінності об`єкта культурної спадщини, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність (предмет охорони об`єкта культурної спадщини), етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень. Вимоги до складання облікової картки на нерухомі об`єкти культурної спадщини наведені у розділі III Порядку №158 в редакції від 01.03.2024. Зокрема, пунктом 3.1 передбачено, що на об`єкт, який виявлено в процесі досліджень і щодо якого подано Картку до органу охорони культурної спадщини, складається облікова документація у складі облікової картки за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку, до якої додаються коротка історична довідка та фотофіксація. Облікова документація складається у двох примірниках. Облікова документація складається державною мовою. Облікова документація у паперовій формі має бути скріплена, пронумерована згідно зі змістом та містити титульний аркуш. Облікову документацію підписує керівник органу охорони культурної спадщини. Посилання апелянта на те, що норми Порядку № 158 не містять заборони іншим суб`єктам замовляти або виготовляти облікову документацію, не встановлює монополії Управління на технічне виготовлення такої документації, колегія суддів оцінює критично, оскільки наведене не звільняє відповідача від законодавчо визначеного обов`язку забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини. Крім того, фактичні обставини справи свідчать про те, що жоден із перелічених апелянтом суб`єктів (власники об`єкту; користувачі; громадські організації; наукові установи; зацікавлені юридичні або фізичні особи) протягом 29-ти років не ініціювали та не забезпечували складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини. Таким чином, припущення апелянта щодо наявності інших суб`єктів, які мають об`єктивний інтерес у збереженні об`єкта культурної спадщини, колегія суддів відхиляє за безпідставністю. Доводи апелянта щодо порівняльного аналізу понять самостійного виготовлення облікової документації та забезпечення виготовлення такої документації, апеляційний суд трактує як очевидно безпідставні. За встановлених обставин, враховуючи положення ст. ст. 3, 6, 14, 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та вимоги Порядку № 158, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції про те, що Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації зобов`язане забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини та подати пропозиції до Міністерства культури України про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Бездіяльність Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації щодо складання облікової документації на вказані пам`ятки археології місцевого значення та подання до Міністерства культури України пропозицій про занесення вказаних об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України свідчить про неналежне врядування відповідача в сфері охорони культурної спадщини. Щодо посилань апелянта на відсутність ініціативи або матеріалів від власника чи зацікавлених осіб, колегія суддів зауважує, що такі є абстрактними, позаяк у матеріалах справи відсутні відомості щодо власників вказаних об`єктів культурної спадщини. Щодо наявності у позивача права на звернення до суду з цим позовом, колегія суддів враховує наступне. У скарзі апелянт посилається на те, що за відсутності чіткого порушення обов`язку; вакууму захисту; неспроможності уповноваженого органу, прокурор не мав правових підстав для звернення до суду, а суд - для задоволення його позову. Також апелянт вказує на те, що фактично прокуратура підмінила собою ініціатора процесу обліку; власника об`єкта; механізми адміністративної взаємодії, що прямо суперечить конституційним межам її повноважень. Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані положеннями статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, серед іншого, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Частиною третьою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Проте суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України). Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їхнього захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Приписами частин першої, третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) передбачено, що прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII. Дослідження наведених норм права свідчить про те, що прокурор з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а лише тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і мають бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Такі правові висновки та їхнє обґрунтування висловлені у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18. За приписами Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, яка ратифікована Україною Законом України від 19.09.2013 № 581-VII, Україна взяла на себе зобов`язання, зокрема, визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства. Отже, інтереси держави полягають у забезпеченні охорони об`єктів культурної спадщини та дотриманні обмежень щодо використання земельних ділянок у межах територій пам`яток культурної спадщини та охоронних зон, а подання прокуратурою позову обумовлене необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які насамперед полягають у дотриманні режиму охорони об`єктів культурної спадщини. Вказані висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 28 січня 2026 року у справі №580/539/24. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов О.М. Кузьмишина