Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 333/3852/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 травня 2026 року м. Дніпросправа № 333/3852/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року (головуючий суддя Прудивус О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 , 18.02.2025 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів: Пенсійного фонду України (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач-2), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (від 28.02.2025), просив: визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к за підписом Голови Комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області Сударикова Ігоря Юрійовича, яким вирішено звільнити позивача 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України; поновити з 19.04.2023 позивача у правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рівнозначній посаді виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області; стягнути з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 867,67 грн його середньоденної заробітної плати. В обґрунтування позову зазначено, що з 05.04.2021 позивач обіймав посаду виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області. Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві з 18.04.2023. Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к позивача було звільнено з посади начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначений наказ є неправомірним, оскільки йому не було запропоновано переведення на іншу вакантну посаду, наявну у роботодавця. Оскільки новоутворені посади у відповідача 2 є посадами державної служби, порядок призначення працівників на такі посади не передбачав спеціального конкурсу, тому, на думку позивача, роботодавець повинен був запропонувати йому зайняти вакантну посаду державної служби. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. в задоволені адміністративного позову відмовлено. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях. За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII. Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на яку поширюється дія спеціальних норм права. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що з моменту попередження позивача про наступне вивільнення до дати звільнення у ГУ ПФУ у Запорізькій області вакантними були ряд посад державної служби та 17 посади недержавної служби, однак позивача не було ознайомлено з переліком усіх вакантних посад. При реорганізації УВД ФССУ у Запорізькій області шляхом приєднання такого до системи пенсійного фонду, що супроводжувалося повним скороченням чисельності штату управління дотриманню підлягали законодавчі гарантії, визначені ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КзпПУ. Вказує, що сам факт відсутності в Законі України «Про державну службу» норми, яка б надавала право на переведення працівника, який не є державним службовцем на посаду державної служби у випадку реорганізації юридичної особи не вказує на те, що такого права в працівника немає. Позивач наголошує про відсутність законодавчих заборон на його переведення як працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації при тому, що установа-правонаступник поряд зі своїми функціями, здійснює функції реорганізованої особи. 26.03.2026 відповідачем-1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим. Згідно статті 309 КАС апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Враховуючи, що у період з 10.03.2026 до 19.03.2026 суддя Божко Л.А., яка входить до складу суду, перебувала на лікарняному, а у період з 06.04.2026 до 10.04.2026 головуючий суддя Дурасова Ю.В. брала участь у онлайн-підготовці суддів апеляційних адміністративних судів згідно Календарного плану підготовки суддів для підтримання кваліфікації на 2026 рік, також у період з 14.04.2026 до 15.04.2026 головуючий суддя Дурасова Ю.В. перебувала у відрядженні, що унеможливило розгляд справи у визначений ч. 1 ст. 309 КАС України строк. При цьому, в період з 04.05.2026 року по 19.05.2026 року колегія суддів у складі Дурасової Ю.В, Божко Л.А., Лукманової О.М. перебувала у черговій щорічній відпустці, тому постанова у цій справі приймається в перший день після виходу колегії суддів з чергової відпустки. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги що, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача-1 зареєстровано як юридичну особу орган державної влади 01.06.1994 (т.4, а.с.32). Згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача 2 зареєстровано як юридичну особу орган державної влади 27.06.2002 (т.4, а.с.6). З 05.04.2021 позивач обіймав посаду виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 (т.1, а.с.21-29). Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві з 18.04.2023 (т.1, а.с.51-52). Відповідно до резолюції виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до документа від 16.01.2023 № 9-ОД головам комісії з реорганізації Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві зобов`язано забезпечити вжиття заходів, передбачених законодавством у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, зокрема, персонально попередити працівників виконавчої дирекції про скорочення чисельності та штату працівників та про наступне їх звільнення. Резолюція для інформації була надана, зокрема, Управлінню виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області (т.1, а.с.52). Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к позивача було звільнено з посади начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) (т.1, а.с.36). Позивач вважає протиправними наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к про звільнення позивача 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Суд першої інстанції в задоволенні адміністративного позову відмовив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі Закон України від 21.09.2022 №2620-ІХ), яким Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»(далі Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV) викладено в новій редакції. Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV (в редакції Закону України від 21.09.2022 № 2620-ІХ, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до відповідача 1 з 01.01.2023. Відповідач-1 та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, Управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 826/9815/18 зазначив, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Верховний Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 94802999). Крім того, у постанові від 09.12.2024 по справі № 712/4776/23 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав правовий висновок, за змістом якого внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом України від 21.09.2022 № 620-ІХФонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування) (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 124203282). Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, Управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта приватного права до іншого суб`єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права i обов`язки. При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника усіх прав i обов`язків (у тому числі майнових) того суб`єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується. Оскільки, законодавцем було прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України. Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві з 18.04.2023. Згідно з позиціями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.06.2019 у справі № 297/868/18 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 82526319), від 28.04.2021 у справі № 373/2133/17 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 96669088), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. Правові засади i гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної i творчої праці визначає КЗпП України. Нормою абз. 2 ч. 2ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений уст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до ч. 6 ст. 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Слід також взяти до уваги, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05.10.2020 у справі № 451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 92065862). Обов`язок щодо застосування норм спеціального законодавства неодноразово був предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суд у постанові від 29.03.2023 у справі № 380/6745/21 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 109943538). Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII). Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII). За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 21 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. В силу положень п.п. 1 i 2 ч. 1 ст. 41 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Поняття «рівнозначна посада» закріплено на законодавчому рівні та визначено у п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII згідно з якого це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Отже, саме Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII визначає поняття «рівнозначної посади» як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як «рівнозначна посада» не містить. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з 05.04.2021 позивач обіймав посаду виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 (т.1, а.с.21-29). Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві з 18.04.2023 (т.1, а.с.51-52). Відповідно до резолюції виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до документа від 16.01.2023 № 9-ОД головам комісії з реорганізації Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві зобов`язано забезпечити вжиття заходів, передбачених законодавством у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, зокрема, персонально попередити працівників виконавчої дирекції про скорочення чисельності та штату працівників та про наступне їх звільнення. Резолюція для інформації була надана, зокрема, Управлінню виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області (т.1, а.с.52). Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к позивача було звільнено з посади начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т.1, а.с.36). У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що наріжними питаннями, які необхідно дослідити при розв`язанні даного публічно-правового спору, є законність рішення у формі наказу від 18.04.2023 № 183-к про звільнення позивача, наявність можливості для переведення позивача на рівнозначну посаду у зв`язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України, а також наявність правових підстав для поновлення позивача на рівнозначній посаді виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області. Оскільки законодавцем було прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України, що, у свою чергу, стало підставою для звільнення позивача. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскільки було скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами ВД ФСС України та УВД ФССУ в областях та м. Києві, то враховуючи зазначене, можливість переведення позивача на будь-яку іншу роботу в УВД ФССУ була відсутня. Щодо посилання позивача на те, що відповідачами не запропоновано йому вакантні посади не державної служби, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пропозиції роботи повинні здійснюватися у спосіб, що гарантує доведення інформації до працівника, однак жодним нормативно-правовим актом України не визначено конкретної процедури та форми такої пропозиції. Відповідно до резолюції виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до документа від 16.01.2023 № 9-ОД головам комісії з реорганізації Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві зобов`язано забезпечити вжиття заходів, передбачених законодавством у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, зокрема, персонально попередити працівників виконавчої дирекції про скорочення чисельності та штату працівників та про наступне їх звільнення. Резолюція для інформації була надана, зокрема, Управлінню виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області (т.1, а.с.52). Оскільки позивач займав посаду начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, зазначена резолюція була донесена до його відома. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, спростовуються посилання позивача на відсутність законодавчих заборон на його переведення як працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, при тому що установа-правонаступник поряд зі своїми функціями, здійснює функції реорганізованої особи, оскільки порядок призначення особи на державну службу законодавчо визначений і будь-яких виключень не містить. Беручи до уваги вищенаведене, аналізуючи норми чинного трудового законодавства, зокрема ст.ст. 36 та 40 КЗпП України, враховуючи скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників Управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на підставі наказу від 16.01.2023 № 9-ОД, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к за підписом Голови Комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, яким було звільнено позивача з посади виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у зв`язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України є правомірним. Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к, яким звільнено позивача 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є необґрунтованими, а відтак колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції що, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Оцінюючи наявність правових підстав для поновлення з 19.04.2023 позивача на рівнозначній посаді виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та стягнення з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 867,67 грн його середньоденної заробітної плати, суд виходить із такого. Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях. За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII. Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на яку поширюється дія спеціальних норм права. Колегією суддів апеляційної інстанції досліджено надані відповідачами штатні розписи, відповідно до яких штатна чисельність працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, відповідно до штатних розписів апарату відповідача-1 на 2022 рік та на 2023 рік складала 6 одиниць: провідний інспектор загального відділу управління адміністративного забезпечення - 5 посад, провідний інженер відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення управління адміністративного забезпечення 1 посада (т.4, а.с.220-221,223-225). Відповідно до інформації щодо штатних та вакантних посад працівників, що виконують функції з обслуговування (не державної служби) у відповідача-2 станом на 01.01.2023 були такі вакантні посади: провідний інспектор відділу з ретроконверсії №2 - 1 посада, провідний інспектор загального відділу - 3 посади (т.4, а.с.155 з/с). При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем до відповідачів заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення його на вакантні посади. Слід зазначити, що судом першої інстанції у підготовчому засіданні вживались заходи щодо сприяння працевлаштуванню позивача на вакантні посади відповідача 1 та 2, однак сторонами не було вирішено питання працевлаштування позивача. Аналізуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність законних підстав для поновлення з 19.04.2023 позивача у правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рівнозначній посаді виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області. Доказів зворотного матеріали справи не містять надано. Вимога позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді є похідною від попередніх позовних вимог, як наслідок, відсутні підстави для задоволення похідної вимоги в разі відмови у задоволенні основної вимоги, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що позовні вимоги щодо поновлення з 19.04.2023 позивача на рівнозначній посаді виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та стягнення з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 867,67 грн його середньоденної заробітної плати, є також необґрунтованими, а відтак, у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити. Матеріали справи містять докази на спростування доводів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. В ході розгляду справи знайшло своє підтвердження правомірність прийняття наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к, яким було звільнено позивача 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також доведено відсутність правових підстав для поновлення позивача на відповідній посаді. В ході розгляду справи не знайшли своє підтвердження доводи позивача, що з моменту попередження позивача про наступне вивільнення до дати звільнення у ГУ ПФУ у Запорізькій області вакантними були ряд посад державної служби та 17 посади недержавної служби, однак позивача не було ознайомлено з переліком усіх вакантних посад. Сам факт відсутності в Законі України «Про державну службу» норми, яка б надавала право на переведення працівника, який не є державним службовцем на посаду державної служби у випадку реорганізації юридичної особи не вказує на те, що такого права в працівника немає, однак реалізація такого права здійснюється на підставі відповідної заяви, яку позивачем не подано. Позивач наголошує про відсутність законодавчих заборон на його переведення як працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації при тому, що установа-правонаступник поряд зі своїми функціями, здійснює функції реорганізованої особи, однак, враховуючи, що позивачем не була подана відповідна заява, то у суб`єкта владних повноважень були відсутні підстави для вирішення питання про призначення/переведення позивача на відповідну посаду. Як наслідок, позивачем, не доведено протиправності наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 18.04.2023 № 183-к, яким було звільнено позивача 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та необхідності його скасування, не доведено наявності підстав для поновлення з 19.04.2023 позивача на рівнозначній посаді виконуючого обов`язки начальника Вільнянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, а також не доведено наявності підстав для стягнення з правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Суд апеляційної інстанції переглянув оскаржуване рішення суду першої інстанції і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Доводи апелянта не спростовують правильності правових висновків рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Керуючись ст.241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова