Постанова Київський апеляційний суд № 376/1062/24-ц

Унікальний номер справи 376/1062/24-ц Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7726/2026 Головуючий у суді першої інстанції С. В. Вовк Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 11 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» розглянув в приміщенні Київського апеляційного суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року,ухвалене у складі судді С. В. Вовк, в примішенні Печерськогорайонного суду м. Києва, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Інвеструм», в якому позивач просив суд визнати недійсними в цілому п. 1.3, п. 2.4., п. 4.3. Договору про надання фінансового кредиту № 01890-09/2022 від 03.09.2022 та Договору про надання фінансового кредиту № 01771-09/2022 від 03.09.2022, укладених між позивачем та відповідачем. В обґрунтування позову зазначає, що 03.09.2022 між ним та ТОВ «ФК «Інвеструм» укладено Договір про надання фінансового кредиту № 01890-09/2022. У відповідності до умов Договору відповідачем надається кредит у розмірі 12 300 грн., строком кредитування - 30 календарних днів (до 02.10.2022). Також між позивачем та ТОВ «ФК «Інвеструм» 03.09.2022 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 01771-09/2022. У відповідності до умов Договору відповідачем надається кредит в розмірі 11 000 грн., строком кредитування 125 календарних днів (до 16.09.2022), з процентною ставкою - 3% у день. Отже, позивач вважає, що умови п. 1.3 Договору № 01771-09/2022 та Договору № 01890-09/2022 є таким, що суперечать змісту ст. 1048 ЦК України, пункту 6-1 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», а нараховані на підставі вказаних умов проценти є незаконними. Включення п. 2.3., п. 4.3. в договори призвело до покладення на позивача як позичальника обов`язків, які не відповідають жодному праву відповідача. Вказане, у свою чергу, призвело до порушення принципу рівності сторін договору (п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»). Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Інвеструм», за участі третьої особи: ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» про захист прав споживачів шляхом визнання положень договорів недійсними, залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно п. 2.4. Договорів № 01890-09/2022 та № 01771-09/2022 вказано, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цими Договорами здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту, до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Зауважує, що згідно п. 4.3. Договорів № 01890-09/2022 та № 01771-09/2022 зазначено, що якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений п.1.2. Договору, - проценти, що передбачені п. 2.3. Договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами. Отже фактично, на думку позивача, відсотки, на які ТОВ «ФК «Інвеструм» фактично посилається у п. 2.4. та п.4.3. Договорів № 01890-09/2022 та № 01771-09/2022 не є за своєю юридичною природою відсотками за користування кредитними коштами оскільки, мова йде про кошти які залишаються у володінні позичальника поза межами строку кредитування. Таким чином такі відсотки можуть виступати виключно в якості міри відповідальності за прострочення виконання взятих на себе позичальником фінансових зобов`язань. Тобто, мова йде про нарахування таких відсотків на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України Суд першої інстанції не врахував, та не звернув уваги на те, що визначення безстрокового стягнення відсотків поза межами строку кредитування не відповідає законодавству та є несправедливим, а також не відповідає принципу розумності, адже через невеликий проміжок часу сума може збільшитися в 10 -15 разів більш ніж та сума що видавалася позичальнику. На думку апелянта, за порушення умов Договору про надання фінансового кредиту № 01890­09/2022, за яким позичальник отримав 12 300 грн., не може бути нараховано процентів поза межами строку кредитування більш ніж на суму 6 150 грн. В свою чергу за порушення умов Договору про надання фінансового кредиту № 01771-09/2022, за яким позичальник отримав 11 000 грн не може бути нараховано процентів поза межами строку кредитування більш ніж на суму 5 500 грн. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що умови п. 2.4. та п. 4.3. Договорів № 01890-09/2022 та № 01771-09/2022 порушують законодавче обмеження щодо межі відповідальності позичальників за мікро кредитами. Таким чином, не можна визнати, що вище зазначені умови договору є розумними та справедливими, а висновки суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позову, є помилковими. Відповідач ТОВ «ФК «Інвеструм» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. 27 травня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином. З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню розгляд справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 27.05.2026. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 03.09.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвеструм» укладено Договір про надання фінансового кредиту № 01890-09/2022 (далі - Договір № 01890-09/2022). У відповідності до умов Договору відповідачем надається кредит у розмірі 12 300 грн., строком кредитування - 30 календарних днів (до 02.10.2022), з процентною ставкою - 2,5% у день. Загальна вартість кредиту на день закінчення строку кредитування (02.10.2022) становить 21 525 грн. (12 300 грн. - тіло кредиту, 9 225 грн. - проценти за користування кредитом). Крім того, відповідно до п. 2.3. у разі якщо Клієнт не сплатив кредит у строк передбачений в п. 1.2. цього Договору, нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою (2,5% на добу) з першого дня користування кредитними коштами, при цьому Клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору. Крім того, 03.09.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвеструм» укладено Договір про надання фінансового кредиту № 01771-09/2022 (далі - Договір № 01771-09/2022). У відповідності до умов Договору відповідачем надається кредит в розмірі 11 000 грн., строком кредитування - 15 календарних днів (до 16.09.2022), процентною ставкою - 3 % в день. Загальна вартість кредиту на день закінчення строку кредитування (17.04.2023) становить 15 125 грн. (11 000 грн. - тіло кредиту, 4 125 грн. - проценти за користування кредитом). Крім того, відповідно до п. 2.3. у разі якщо Клієнт не сплатив кредит у строк передбачений в п. 1.2. цього Договору, нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою (2,5% на добу) з першого дня користування кредитними коштами, при цьому Клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору. Позивач зазначає про факт укладення Договору № 01771-09/2022 та Договору № 01890-09/2022 та про факт отримання ним грошових коштів за цими договорами. При цьому позивач вважає пункти п. 2.3., п. 4.3. Договору № 01771-09/2022 та Договору № 01890-09/2022 несправедливими та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Вирішуючи спір у даній справі, суд не вбачав підстав для визнання недійсними в цілому п. 1.3, п. 2.4., п. 4.3. Договору про надання фінансового кредиту № 01890-09/2022 від 03.09.2023 та Договору про надання фінансового кредиту № 01771-09/2022 від 03.09.2023, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвеструм», оскільки сторонами дотриманням основних засад вчинення правочинів, суд дійшов висновку про те, що договори укладено у відповідності до вимог діючого законодавства України. Суд дійшов висновку, що обставини обґрунтування наявного між сторонами спору щодо укладення, умов та наслідків виконання договорів кредиту, що складають зміст позову, не знайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами, позивачем не доведено факт застосування відповідачем нечесної підприємницької практики під час укладення оспорюваних правочинів, та позивачем не доведено факту неправильного сприйняття ним фактичних обставин щодо умов укладення оспорюваних ним правочинів, тому визнання пунктів договорів недійсними, умови якого виконано відповідачем відповідно до змісту умов договорів, є безпідставним. Крім того, встановивши, що відповідач у письмовій формі надав позичальнику в повному обсязі всю необхідну інформацію, спірні Договори містять усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії Договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, тощо, позивач шляхом підписання оспорюваних кредитних договорів засвідчив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . З таким висновком суду погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно із частинами першою, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 судам роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Відповідно до положень частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону). Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірних кредитних договорів) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення договорів) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегією суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у суду були підстави для визнання недійсними в цілому п. 1.3, п. 2.4., п. 4.3. Договору про надання фінансового кредиту № 01890-09/2022 від 03.09.2023 та Договору про надання фінансового кредиту № 01771-09/2022 від 03.09.2023, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм», оскільки такі підстави відсутні, а Товариство надало позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору. Суд дійшов вірного висновку, що договори укладено з дотриманням основних засад правочинів та у відповідності до вимог діючого законодавства України. Обставини обґрунтування наявного між сторонами спору щодо укладення, умов та наслідків виконання договорів кредиту, що складають зміст позову, не знайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами; позивачем не доведено факт застосування відповідачем нечесної підприємницької практики під час укладення оспорюваних правочинів, та позивачем не доведено факту неправильного сприйняття ним фактичних обставин щодо умов укладення оспорюваних правочинів, тому визнання пунктів договорів недійсними, умови якого виконано відповідачем відповідно до змісту умов договорів, є безпідставним. Отже, суд встановивши, що відповідач у письмовій формі надав позичальнику в повному обсязі всю необхідну інформацію, спірні Договори містять усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії Договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, тощо, позивач шляхом підписання оспорюваних кредитних договорів засвідчив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, тому суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Така підстава для визнання певних пунктів договорів недійсними, як несправедливість включення до нього умов, із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу. Тобто, ОСОБА_1 1 необхідно було довести судам несправедливість умов договору, і як саме оспорювані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, проте, позивачем такі підстави не були доведені. Самі по собі посилання на ту обставину, що умови договору не є розумними та справедливими, не свідчать про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача щодо ціни договору, не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позову та відхиленні доводів апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи і аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову. Наведені у апеляційній скарзі апелянтом доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна