Постанова 4824 № 761/31800/24

Унікальний номер справи 761/31800/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10803/2026 Головуючий у суді першої інстанції Ю. Н. Савчук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 10 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Дочірнє підприємство зі 100% іноземною інвестицією «Д`ЕСТАТЕ» розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року, постановлену у складі судді Ю. Н. Савчук, в примішенні Шевченківського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ДП зі 100% іноземною інвестицією «Д`ЕСТАТЕ», у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь не нараховану та не виплачену заробітну плату, компенсацію за 123 дні невикористаної основної відпустки, компенсацію за 60 днів додаткової відпустки, що у загальному розмірі складає 147 391,66 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. У квітні 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд накласти арешт на грошові кошти, що знаходться на всіх банківських рахунках, рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ДП зі 100% іноземною інвестицією «Д`ЕСТАТЕ» в межах заявленої суми позовних вимог в розмірі 147 391,66 грн. В обгрунтування заяви зазначала, що відповідач не тільки ухилився від виплат позивачу усіх належних сум при звільненні, а й заперечуючи проти позову створює перешкоди у наданні доказів, що вказує на свідому недобросовісну поведінку відповідача, направлену проти позивача. Позивач стверджує, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки відповідач, який тривалий час порушує її права, буде і надалі намагатись їх порушувати шляхом вчинення дій, що утруднять виконання рішення суду, наприклад, щодо майна Підприємства, яке на момент винесення рішення у справі може зменшитися. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постановленої судом ухвали, порушення норм процесуального права, не встановлення судом обставин, що мають значення для вирішення питання про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом не було враховано, що відповідач тривалий час не виконує ухвалу суду про витребування доказів, не надає оригіналів наказів (розпоряджень) про надання відпустки та графіку відпусток за 2020 - 2024 роки, що вказує на свідому недобросовісну поведінку відповідача, направлену проти позивача. Відповідач не спростував доводів заяви щодо можливості у будь - який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунах, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності. Вказує, що судом не було звернуто увагу на те, що забезпечення позову у даній справі є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у разі задоволення позову, в тому числі для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції також залишив поза увагою те, що предметом позову є стягнення грошових коштів і що сума арештованого майна обмежується розміром позовних вимог. Суд проігнорував той факт, що відповідач не спростував доводів заяви щодо можливості в будь - який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності. Крім того судом невірно було визначено суму позовних вимог, яка складає 147 391,66 грн, з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог. Зокрема питання зустрічного забезпечення позову не було предметом судового розгляду, що підтверджується матеріалами справи. Також позивач вказує на те, що судом було порушено вимоги ч. 5 ст. 268 ЦПК України, оскільки у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали, а в оскаржуваній ухвалі вказано дату її постановлення 07.04.2026. У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ДП зі 100% іноземною інвестицією «Д`ЕСТАТЕ» - Сич М. В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу суду вважає законною та обгрунтованою, просила залишити її без змін, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. У судове засідання апеляційного суду позивач не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення. Будь - яких заяв / клопотань від позивача до суду станом на час розгляду справи не надходило. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства. З урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд вважав за можливе розгляд справи здійснювати за відсутності позивача, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову та не перешкоджає його розгляду. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, враховуючи предмет позовних вимог, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і заявленими позовними вимогами, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх застосування. Зокрема суд зазначив, що необґрунтоване накладення арешту на рахунки Дочірнього підприємства зі 100% іноземною інвестицією «Д`ЕСТАТЕ», як юридичної особи, може призвести до неможливості виплати заробітної плати, а також блокування і повного зупинення господарської діяльності відповідача, що, в свою чергу, не сприятиме виконанню судового рішення в разі задоволення позову. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке. Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України). Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно. При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 641/6173/21 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. З огляду на вказане вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з`ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем заявлено недостатньо обґрунтоване припущення того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову. Зокрема заявником не надано доказів, які б підтверджували існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або того, що захист її прав та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль. При цьому суд вірно врахував відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження вчинення відповідачем вчиняються дії щодо відчуження належного йому майна після звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду. Та обставина, що відповідачем тривалий час не виконується ухвала суду про витребування доказів не може свідчити про те, що Підприємством вчиняються дії щодо відчуження належного йому майна з метою невиконання у подальшому рішення суду у разі задоволення позову ОСОБА_1 . Суд дійшов вірного висновку, що необґрунтоване накладення арешту на рахунки відповідача Дочірнього підприємства зі 100% іноземною інвестицією «Д`ЕСТАТЕ»,як юридичної особи,може призвести до неможливості виплати заробітної плати, а також блокування і зупинення діяльності відповідача, що, в свою чергу порушить права відповідача. Твердження позивача про необхідність накладення арешту на належне відповідачу майно через недобросовісну поведінку відповідача не може слугувати підставою для необхідності застосування заходу забезпечення позову у даній справі, оскільки повністю суперечить наведеним вище нормам закону та правовій позиції Верховного Суду, застосування якої є обов`язковим. із заходами забезпечення позову, про застосування яких просить позивач. Відмовляючи позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстнції вірно врахував, що позивач посилається виключно на те, що відповідач не виконує своїх зобов`язань, не вчиняє дій щодо виплат заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки та ігнорує вимоги заявника, а тому позивач вважає, що відповідач буде намагатись у будь-який спосіб уникати виконання зобов`язання, а також за можливості вчинить дії щодо відчуження належного йому майна, що може зробити неможливим виконання рішення суду. Однак посилання позивача на наявність потенційного ризику невиконання відповідачем судового рішення у разі задоволення позову є лише припущенням, яке не обгрунтовано належно позивачем, а тому не підтверджує ризику ймовірності утруднення виконання судового рішення, у разі його ухвалення на користь позивача, ураховуючи наведені вище обставини. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що підставою для застосування заходів забезпечення позову може бути встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду. У цивільному судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач вважала, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у випадку ухвалення на її користь, проте не довела належними чи допустимими доказами, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Зокрема не навела достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача. Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції, з точки зору застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що судом постановлено оскаржувану ухвалу відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер при вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову у кожній справі окремо. Відтак доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що стосуєються вирішення питання про забезпечення позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому залишає її без змін, а апеляційну скаргу заявника без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 12 червня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна