Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 354/509/23

Справа № 354/509/23 Провадження № 22-ц/4808/871/26 Провадження № 22-ц/4808/872/26 Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В., суддів: Девляшевського В. А., Томин О. О., з участю секретаря Панасюк В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Манченко Олена Віталіївна, на рішення Яремчанського міського суду від 02 березня 2026 року та додаткове рішення від 30 березня 2026 року, у складі судді Ваврійчук Т. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу та поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и в: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначила, що з 15.08.2004 почала спільно проживати однією сім`єю з відповідачем, мали спільний побут, спільний бюджет та проживали як подружжя без реєстрації фактичних шлюбних відносин. Також зі сторонами проживав син позивачки від першого шлюбу ОСОБА_4 07.05.2010 сторони зареєстрували шлюб, а з вересня 2022 сторони фактично припинили шлюбні стосунки, 16.01.2023 позивачка звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей із матір`ю, а також із позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Зазначала, що позивачка з серпня 2004 року до вересня 2022 проживала з відповідачем, спільно винаймати житло та вели спільний побут, мали спільний бюджет, а також розпоряджалися ним в спільних інтересах, проживали як подружжя без реєстрації шлюбу з 15.08.2004. Позивачка приймала безпосередню участь у всіх фінансових проектах сім`ї, за спільні кошти та спільними зусиллями подружжя мало кілька джерел прибутків: готельний бізнес, інтернет-магазин, послуги дизайну, візажу та фото, а також ними набуто рухоме та нерухоме майно. У добровільному порядку дійти згоди щодо поділу спільного майна подружжя сторони не змогли. Позивачка вказувала, що найбільш дороговартісне майно - об`єкт будівництва (житловий будинок), розташований за адресою АДРЕСА_1 оціночною вартістю 6567323,00 грн, є спільним майном подружжя, набутим за спільні кошти та за рахунок спільної праці. У 2008 році сторони спільно почали планувати будівництво вказаного будинку на земельній ділянці, яку відповідачу подарувала його мати. Будівництво розпочалось у 2013 році та було завершене у 2017 році. Незважаючи на те, що усіма документами займався відповідач, як власник земельної ділянки, усі основні будівельні роботи проводились спільними силами та за спільні кошти сторін вже після офіційної реєстрації шлюбу між ними, що підтверджується долученими доказами. Позивачка приймала участь на всіх етапах будівництва, починаючи із земляних робіт, завершуючи декором кімнат та прибудинкової території, особисто приймала участь як фізичною працею, так і фінансами. Кредит у АКБ «Укрсоцбанк» був отриманий у період спільного проживання та погашався за спільні кошти сторін до реєстрації шлюбу. Незважаючи на те, що вказаний будинок на час звернення до суду формально є об`єктом будівництва, з 2017 року він повністю завершений будівництвом та використовувався сторонами для здачі в оренду, а окремі кімнати подружжя використовувало для відпочинку своєї сім`ї на свята та вихідні. Також зазначає, що у зустрічній позовній заяві у справі №344/1008/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей ОСОБА_2 вказував, що почав туристичний бізнес у Карпатах у 2017 році, чим підтвердив, що спірний готель функціонує саме з цього часу. З урахуванням того, що будинок є неподільним, а земельна ділянка, на якій він розташований належить відповідачу і спільне користування є неможливим, позивачка просила визнати право власності на вказаний об`єкт нерухомості за відповідачем, врахувавши його вартість при визначенні розміру компенсації. Щодо поділу решти об`єктів майна позивачка просила врахувати, що на даний час вона разом із дітьми проживає у двокімнатній квартирі у АДРЕСА_2 , яка з 2014 року зареєстрована за нею на праві власності, для обслуговування якої у сусідньому будинку була придбана комора, право власності на яку також зареєстроване у 2017 році за позивачкою, іншого придатного житла для проживання позивачка із дітьми не має. Натомість однокімнатна квартира по АДРЕСА_3 перебуває у стані «сирця» та непридатна для проживання і потребує значних фінансових вкладень. Щодо поділу автомобілів просила врахувати, що транспортний засіб марки LEXUS RX400H, реєстраційний номер НОМЕР_1 перебуває у користуванні позивачки, а автомобілем марки Dodge Challenger, реєстраційний номер НОМЕР_2 користується відповідач, а тому обраний варіант поділу є оптимальним. Просила визнати за позивачкою право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 62,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 вартістю 1851121,00 грн; комору площею 2,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 вартістю 61743,00 грн; однокімнатну квартиру загальною площею 123,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 вартістю 2972801,00 грн; транспортний засіб марки LEXUS RX400H, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , колір сірий, тип кузова-легковий універсал, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 475030,00 грн; визнати за відповідачем право власності на об`єкт будівництва (житловий будинок) вартістю 6567323,00 грн, розташований за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,08 га, кадастровий номер: 2611091501:10:006:0026 для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд; транспортний засіб марки Dodge Challenger, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , колір чорний, тип кузову-легковий купе-В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1750495,00 грн; стягнути з відповідача на користь позивачки різницю у вартості спільного майна у розмірі 1478498,00 грн та понесені судові витрати. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки у період часу з серпня 2004 року до реєстрації шлюбу 07.05.2010. У травні 2023 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, у якому ОСОБА_2 просив у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право приватної власності на автомобіль марки Volkswagen модель Atlas номер кузову(VIN) НОМЕР_5 , 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 ринковою вартістю 797008,00 грн та провести поділ спільного майна подружжя із урахуванням даного об`єкту спільної сумісної власності. Рішенням Яремчанського міського суду від 02 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу та поділ спільного майна подружжя - задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 62,5 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , комору площею 2,8 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_4 , та автомобіль марки LEXUS RX400H, 2007 року випуску, загальною вартістю 2 964 435,11 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру загальною площею 123,9 кв.м., житловою площею 22 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_3 ., та транспортний засіб марки Dodge Challenger, 2018 року випуску 2 966 223,81 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю вартості спільного майна подружжя у розмірі 1788,70 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2908,44 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя - відмовлено. Додатковим рішенням Яремчанського міського суду від 30 березня 2026 року поновлено відповідачу ОСОБА_2 пропущений процесуальний строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення. Ухвалено додаткове рішення у справі яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю у судових витратах на професійну правничу допомогу у розмірі 16195,58 грн. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та додатковим рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Манченко О. В. подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду несправедливим, незаконним й необґрунтованим, судом не з`ясовано у повній мірі обставини, що мають значення для справи. Судом першої інстанції не з`ясовано період будівництва спірного об`єкту по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим також не встановлено обставину спільного проживання позивачки та відповідача під час будівництва. Позивачка зазначає, що з 2007 року сторони спільно проживали та будували у с. Микуличин будинок для сім`ї і «зеленого туризму» на земельній ділянці, подарованій відповідачу його матір`ю. Попри це, відповідач стверджує, що до реєстрації шлюбу 07.05.2010 між сторонами не існувало сімейних відносин, а будинок був завершений ще у 2009 році. Водночас матеріали справи, показання свідків, сімейні фотографії, документи щодо навчання сина позивачки та спільного проживання сторін свідчать про їх фактичні сімейні відносини та спільне проживання ще з 2007 року. Позивачка вказує, що будівництво будинку тривало у 2008-2011 роках, а значна частина внутрішніх робіт, облаштування та усунення недоліків виконувалась уже після реєстрації шлюбу і фактично завершилась у 2015-2016 роках. Дозвільна документація на будівництво оформлювалась після укладення шлюбу. Вважає, що матеріали справи містять достатні та належні докази на підтвердження того, що будинок споруджувався та облаштовувався за спільні кошти сторін, у тому числі за рахунок доходів позивачки, спільного погашення кредиту та особистої участі у будівельних роботах. Суд першої інстанції без належних, допустимих та достатніх доказів визнав встановленою обставину перебування ОСОБА_1 у період з 05.03.2001 по 07.04.2010 у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 . Дану обставину встановлено на підставі державної реєстрації розірвання шлюбу, яку здійснено 07.04.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №

69. Вважає, що дата державної реєстрації розірвання шлюбу та дата розірвання шлюбу є різними за суттю поняттями. Представником позиваки було подано адвокатський запит до Дніпровського (Ленінського) районного суду м. Запоріжжя з метою отримання інформації та доказів, що ОСОБА_1 з 2004 року зверталась з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу/стягнення аліментів в Енергодарський міський суд Запорізької області. Однак, архівні документи суду не було передано Дніпровському (Ленінському) районному суду м. Запоріжжя у зв`язку з окупацією. Стороною позивачки було долучено інші докази, на підставі яких можна було встановити, що розірвання попереднього шлюбу ОСОБА_1 було значно раніше моменту його державної реєстрації. В тому числі 15.04.2010 позивачка вже перебувала на 6 місяці вагітності. У рішенні Яремчанського міського суду від 24.11.2014 у справі № 354/568/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про надання дозволу про виїзд дитини за кордон, судом першої інстанції, а також у цій справі апеляційним та касаційними судами встановлено, що вказані особи перебували у шлюбі з 13.10.2001 по 26.12.2005. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що датою розірвання попереднього шлюбу ОСОБА_1 слід вважати дату державної реєстрації його розірвання, тобто 07.04.2010. Зазначає, що суд першої інстанції не вбачав підстав для урахування при визначенні вартості спірного майна розміру матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження автомобіля Dodge Challenger внаслідок подій, що мали місце 06.03.2025, оскільки вказані витрати підлягають відшкодуванню ОСОБА_2 страховиком або особою, яка їх завдала, однак врахував висновок експерта № СЕ-19/109 25/9292-АВ від 08.07.2025 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12025091010000707 від 23.04.2025 щодо вартості автомобіля Dodge Challenger, 2018 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 , яка станом на 06.03.2025 становила 781954,00 грн. після завданого матеріального збитку. Також судом першої інстанції вірно встановлено, що спірний об`єкт будівництва на момент розгляду справи фактично є завершеним будівництвом, що підтверджується висновком експерта, збудований на підставі відповідних дозвільних документів. Однак, суд безпідставно застосував норму ст. 376 ЦК України щодо самочинного будівництва, яка не підлягає застосуванню до даних правовідносин та врахував висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №511/2303/19, які не мали бути застосовані до даних правовідносин. Суд першої інстанції не застосував ст. 74 Сімейного кодексу України, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних відносин (серпень 2004 року), тобто в редакції від 01.01.2003, відповідно до якої, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (право спільної сумісної власності подружжя). У зустрічному позові ОСОБА_2 зазначив лише одну вимогу, просив у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право приватної власності на автомобіль третьої особи марки Volkswagen модель Atlas номер кузову(VIN) НОМЕР_5 , 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 та провести поділ спільного майна подружжя із урахуванням даного об`єкту спільної сумісної власності. В цьому позові ОСОБА_2 підтвердив, що автомобіль перебуває у нього. Рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 11.06.2024 в цивільній справі № 335/3926/23 в задоволенні позову відмовлено, встановлено, що ОСОБА_3 є єдиною законною власницею автомобіля. Постановою Запорізького апеляційного суду від 01.10.2024 та Постановою Верховного Суду від 17.03.2025 в цивільній справі № 335/3926/23 рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 11.06.2024 залишено без змін. Однак, відповідач жодним чином не змінив зустрічний позов та не просить залишити його без розгляду. Зазначає, що під час судових дебатів представник позивача просив окрім спірного будинку, поділити усе спірне майно в рівних частинах між сторонами. Відповідач таку позицію підтримав. Однак після завершення дебатів представник відповідача просив суд задовольнити вимоги, зазначені у відзиві на первісний позов, позицію самого відповідача суд не заслухав. Суд першої інстанції всупереч позиції позивача визначив вартість спірного майна у гривні за курсом серпня 2024 року. Водночас судова експертиза встановила вартість майна у доларах США, яку позивач просив зазначити у рішенні з огляду на суттєве знецінення гривні. Внаслідок такого перерахунку курсова різниця на день ухвалення рішення перевищує 600 000 грн та може збільшуватись під час подальшого розгляду справи. Вважає, що на час подання позову 10.04.2023 сторона позивачки посилалася на чинну, релевантну практику Верховного Суду щодо поділу об`єкта будівництва. Суд першої інстанції посилаючись на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №511/2303/19 зазначає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, однак така постанова прийнята вже після звернення позивачки до суду. Стосовно додаткового судового рішення зазначає, що відповідно до Акту наданих адвокатом послуг №1 від 06.03.2026 до договору №79/23 від 01.03.2023 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 було надано послуги усного характеру, обсягом 26 годин, послуги пов`язані із складанням письмових документів, обсягом 33 години, послуги з участі у 19 судових засіданнях. Вартість фактично наданих послуг у вигляді професійної правової (правничої) допомоги станом на 06.03.2026 склала 87 000 грн. На підтвердження фактичної суми витрат на правничу допомогу було долучено необхідні, достатні та належні докази витрат на правничу допомогу. Додатковим рішенням Яремчанського міського суду від 30 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю у судових витратах на професійну правничу допомогу у розмірі 16 195 грн 58 коп. Однак, суд першої інстанції при розподілі витрат на правничу допомогу зовсім не врахував, що позивачу відмовлено повністю у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 . Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову повністю, скасувати додаткове рішення в частині зменшення судових витрат та прийняти рішення, яким стягнути витрати на правничу допомогу з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , а саме - витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 87 000 грн та витрати на проведення оцінки майна в розмірі 23 174,80 грн та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати. Представник ОСОБА_2 адвокат Якубовський О. О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що одним із спірних об`єктів є об`єкт незавершеного будівництва у с. Микуличин, який знаходиться на приватній земельній ділянці ОСОБА_2 . Джерелом фінансування його будівництва були кредитні кошти залучені відповідачем ОСОБА_2 у АКБ «Укрсоцбанк», що підтверджується договором іпотеки від 13.05.2008. Згідно із наявними фотографіями екстер`єру спірного об`єкту станом на 15.10.2009, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами, вказаний об`єкт нерухомості вже існував. Матеріали справи не містять жодних письмових доказів надання позивачкою її коштів або залучення її праці у будівництво зазначеного об`єкту. Зазначає, що позивачка з 05.03.2001 по 07.04.2010 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . Шлюб було зареєстровано Іванівською селищною радою Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області та було розірвано 07.04.2010, актовий запис №69. Оскільки станом на 15.10.2009 вказаний об`єкт будівництва вже існував, перебування позивачки у шлюбі з іншим чоловіком у період створення цього об`єкту виключає як можливість застосування до нього правового режиму спільної власності так і необхідність застосування ретроспективної дії в часі ст. 74 СК України. Вартість майна подружжя при поділі визначається на час розгляду справи. Провадження у справі у суді першої інстанції тривало з 17.04.2023 по 02.03.2026. Сторони не були обмежені у можливості подання доказів на підтвердження зміни вартості кожного з об`єктів та у повній мірі скористались цим правом. Зазначає, що відповідачем було заявлено до розподілу лише судові витрати, які стосувалися первісного позову, та витрати на проведення експертиз. Будь-які витрати щодо зустрічного позову для розподілу ним не заявлялись. Вказує, що фінансовий стан відповідача на даний час є незадовільним, а покладання на нього ще додаткового фінансового тягаря у виді розподілу на нього неспівмірних витрат на правову допомогу у цій справі становитиме для нього надмірний тягар. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду із додатковим рішенням у даній справі - без змін. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник Манченко О. В. підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів. ОСОБА_2 та його представник Якубовський О. О. заперечили доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення - без змін. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що не перешкоджає розгляду справи у її відсутності. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам частково не відповідає. Постановляючи рішення по суті заявлених позовних вимог сторін про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив із загальної вартості спільного сумісного майна, набутого сторонами за час перебування у шлюбі та рівності їх часток при поділі майна, врахував порядок користування спірним майном, що склався між сторонами після припинення шлюбних відносин, та дійшов висновку, що у порядку поділу спільного майна подружжя за позивачкою ОСОБА_1 слід визнати право власності на двокімнатну квартиру що розташована за адресою АДРЕСА_2 , комору площею 2,8 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_4 та автомобіль марки LEXUS RX400H, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , загальною вартістю 2964435,11 грн. За відповідачем ОСОБА_2 - право власності на однокімнатну квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_3 та транспортний засіб марки Dodge Challenger, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , загальною вартістю 2966223,81 грн, стягнувши з нього на користь позивачки різницю вартості спільного майна у розмірі 1788,70 грн. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на об`єкт будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суд виходив із того, що спірний об`єкт будівництва на момент розгляду справи фактично є завершеним будівництвом, збудований на належній ОСОБА_2 на праві власності земельній ділянці на підставі відповідних дозвільних документів, проте в установленому порядку не введений в експлуатацію, а відтак відсутні підстави для визнання права власності на нього за відповідачем у судовому порядку, а із вимогами про визнання за сторонами права власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, використані у процесі зведення житлового будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не зверталась. Суд відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки на момент розгляду справи транспортний засіб марки Volkswagen модель Atlas, реєстраційний номер НОМЕР_6 не є власністю сторін у справі та відповідно не підлягає поділу між ними як спільне сумісне майно подружжя. Оскільки рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується, тому предметом перегляду в апеляційній інстанції є рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07.05.2010 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Яремчанського міського управління юстиції Івано-Франківської області 07.05.2010, актовий запис №25. Від шлюбу мають двоє неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16.05.2023 шлюб між сторонами розірвано, неповнолітніх дітей залишено проживати із матір`ю. Між сторонами існує спір щодо поділу майна, набутого ними за час спільного проживання. Позивачка пред`явила позов про поділ майна подружжя, в обсяг якого включила наступне рухоме та нерухоме майно, зокрема: двокімнатну квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; комору №ХХІХ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , об`єкт будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,08 га із кадастровим номером:2611091501:10:006:0026; автомобілі марки LEXUS RX400H, 2007 року випуску та марки DodgeChallenger, 2018 року випуску. Судом встановлено, що за позивачкою ОСОБА_1 25.06.2014 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 62,5 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та 14.11.2017 зареєстровано право власності на комору №ХХІХ загальною площею 2,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яка набута у власність на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 02.11.2017, укладеного із ФОП ОСОБА_10 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Перець Н. В., за реєстром №179, набула у власність квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 123,9 кв.м., житловою площею 22 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 247583986 від 10.03.2021 року; Також відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 за ОСОБА_1 з 15.10.2015 зареєстрований на праві власності автомобіль марки LEXUS RX400H, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , а відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 з 12.11.2020 ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DodgeChallenger, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Судом також встановлено, що позивачка ставить питання про поділ об`єкта будівництва (житлового будинку), що розташований за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0800 га із кадастровим номером 2611091501:10:006:0026, право власності на який не зареєстроване. Разом з тим, оскільки ОСОБА_2 не визнає, що об`єкт будівництва в с. Микуличин є спільним майном набутим за спільні кошти та спільними зусиллями сторін та заперечує факт спільного проживання однією сім`єю до реєстрації шлюбу, позивачка ОСОБА_1 у своїй заяві від 01.06.2023 збільшуючи позовні вимоги, просила встановити факт її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки у період часу з серпня 2004 року до реєстрації шлюбу 07.05.2010. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16). Згідно з ч.2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. За положеннями ч.ч.1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 6 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання. Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Відповідно до ч.1 ст.25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно зі статтею 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України). Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Таким чином норми сімейного законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Вирішуючи вимоги позивачки про встановлення факту її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки у період часу з серпня 2004 року до реєстрації шлюбу 07.05.2010, суд першої інстанції правильно зазначив, що для встановлення такого факту є зокрема неперебування сторін у будь-якому іншому шлюбі. Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу №00039447148 від 27.04.2023 - 03.10.2007 складений актовий запис №58 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 . Встановлено також, що ОСОБА_1 у період з 05.03.2001 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 , державну реєстрацію розірвання якого здійснено 07.04.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №69. Позивачка не заперечила, що шлюб із ОСОБА_5 розірвано у судовому порядку, однак нею не долучено належно завірену копію рішення суду про розірвання шлюбу чи свідоцтво про розірвання шлюбу, а також не надано суду будь-яких яких інших доказів на підтвердження інформації щодо дати постановлення рішення суду про розірвання шлюбу та набрання ним законної сили. До набуття чинності з 27.07.2010 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», якщо шлюб було розірвано через суд, то один з подружжя повинен був зареєструвати факт розірвання шлюбу у РАЦСі і отримати свідоцтво про розірвання шлюбу. За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що датою розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 слід вважати дату державної реєстрації його розірвання - 07.04.2010. А отже перебування ОСОБА_1 у період з 05.03.2001 по 07.04.2010 у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 унеможливлює встановлення факту її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Посилання в апеляційній скарзі на те, що стороною позивачки було долучено інші докази, на підставі яких можна було встановити, що розірвання попереднього шлюбу ОСОБА_1 було значно раніше моменту його державної реєстрації не знайшли свого підтвердження. Що стосується обставин будівництва об`єкта по АДРЕСА_6 , то зібраними у справі доказами встановлено, що станом на час розгляду справи об`єкт будівництва - житловий будинок є завершеним будівництвом, збудований на належній ОСОБА_2 на праві власності земельній ділянці на підставі відповідних дозвільних документів, проте в установленому порядку не введений в експлуатацію. Зазначений будинок використовується в якості готелю для здачі в оренду загальною площею 190,16 кв.м. Разом з тим, судом встановлено та не заперечується сторонами, що будівництво зазначеного житлового будинку розпочато у 2007 році за відсутності дозвільної документації на здійснення такого будівництва. Із рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14.09.2011 у справі №2-110/2011, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Прикарпаттяобленерго» 2001,54 грн вартості електричної енергії необлікованої внаслідок порушення правил користування електричною енергією у житловому будинку по АДРЕСА_6 , вбачається, що 12.10.2007 між ВАТ «Прикарпаттяобленерго» в особі філії Яремчанський РЕМ та ОСОБА_2 укладений договір про користування електричною енергією за адресою АДРЕСА_6 . Обставини щодо спорудження та облаштування для проживання зазначеного будинку підтвердили ряд допитаних у судовому засіданні свідків. Так, свідок ОСОБА_12 пояснив суду, що у грудні 2009 року на замовлення ОСОБА_2 він встановив виготовлені ним вікна та двері у спірному будинку. Свідок ОСОБА_13 у грудні 2009 року допомагав заносити меблі на другий поверх будинку. Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . ОСОБА_16 ствердили, що станом на кінець 2009 року початок 2010 року спірний будинок був готовий для проживання. З грудня 2009 року, згідно пояснень свідка ОСОБА_16 інформація про будинок була розміщена у базі даних для туристів. Допитана зі сторони позивачки свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що спірний будинок був повністю побудований у 2009 - 2010 роках. Вона у 2009 році допомагала приймати туристів та проживала у вказаному будинку на 4 поверсі. Свідок ОСОБА_4 (син позивачки) ствердив суду, що з 2010 року стали проживати в будинку на постійній основі, будинок почали здавати туристам в сезон з 2010 на 2011 роки. Факт проживання у вказаному будинку з 2010 року підтвердила також ОСОБА_1 у засіданні апеляційного суду. Із акту обстеження від 27.03.2023, складеного депутатом Яремчанської міської ради ОСОБА_16 у присутності ОСОБА_2 , та жителів с. Микуличин ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 будувався у 2006-2009 роках. На долучених ОСОБА_2 фото та цифрових носіях інформації зафіксовано спірний об`єкт будівництва, що розташований по АДРЕСА_1 із відомостями про дату створення відповідних цифрових фото - станом на 15 жовтня 2009 року. Постановами Інспекції ДАБК в Івано-Франківській області у справах про адміністративне правопорушення №180 від 05.02.2013 та №179 від 25.02.2013 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень на накладено на нього штрафи по 170 грн за фактом проведеного будівництва індивідуального житлового будинку та фактом проведеного влаштування фундаменту під індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил в частині виконання робіт без дозволу. Згідно заяви ОСОБА_11 (колишньої дружини ОСОБА_2 ) від 14.06.2013 року, адресованої начальнику інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, на кінець 2009 року ОСОБА_2 побудував чотирьохповерховий котедж «Карпатська Вежа» за адресою АДРЕСА_6 та протягом трьох років надає туристичні послуги не маючи відповідної документації та оформленого права власності. ОСОБА_2 має велику заборгованість по сплаті аліментів та по цій причині приховує свої доходи та свідомо уникає оформлення права власності. В ході перевірки встановлено що у 2010 році ОСОБА_2 провів будівництво індивідуального житлового будинку та влаштував фундамент під індивідуальний житловий будинок без реєстрації дозволу про початок виконання будівельних робіт. Постановами Інспекції ДАБК в Івано-Франківській області у справах про адміністративне правопорушення №61 від 02.03.2014 та №62 від 07.03.2014 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.188-42 КУпАП, та накладено на нього штраф в розмірі по 5100 грн за невиконання законних вимог (припису від 22.02.2013) Інспекції ДАБК при проведенні будівництва індивідуального житлового будинку та при влаштуванні фундаменту під індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 . 04.08.2014 Відділом містобудування, архітектури та будівництва Яремчанського міськвиконкому ОСОБА_2 був виданий Будівельний паспорт за реєстровим №135-14/01/1384 на забудову земельної ділянки, у якому зазначено про продовження будівництва житлового будинку, будівництво розпочато без належно оформлених дозвільних документів та Будівельний паспорт за реєстровим №128-01/1384 від 22.07.2014 для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . На Схемі забудови земельної ділянки позначено наявність незавершеного самочинного будівництва. 31.05.2017 Відділом містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства Яремчанського міськвиконкому ОСОБА_2 був виданий Будівельний паспорт за реєстровим №169-127/01/2311 на забудову земельної ділянки та Будівельний паспорт за реєстровим №163-01/2311 від 18.05.2017 для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . На Схемі забудови земельної ділянки та земельно-кадастровому плані позначено як наявність існуючого житлового будинку, так і наявність фундаменту під нове будівництво. 09.08.2017 Управлінням держбудінспекції в Івано-Франківській області зареєстроване подане ОСОБА_2 повідомлення про початок виконання будівельних робіт №ІФ062171601048 з будівництва житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно висновку експертів Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України №КСЕ-19/109-23/14025 від 30.08.2024, за результатами проведення призначеної ухвалою суду від 31.10.2023 комплексної автотоварознавчої, будівельно-технічної, оціночно-будівельної та фототехнічної експертизи встановлено, що на час проведення огляду об`єкта дослідження (фундаменти, стіни, дахове покриття та інше), а також виконане внутрішнє опорядження та об`єкт в цілому функціонують за призначенням, з технічної точки зору об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці із кадастровим номером 2611091501:10:006:0026 вважається завершеним будівництвом, а його ринкова вартість станом на дату проведення експертизи може становити: 190,19 кв.м. х1080 дол. США=205405 дол. США. Таким чином зібраними в справі доказами встановлено, що спірний об`єкт будівництва - житловий будинок по АДРЕСА_6 фактично завершений будівництвом у 2009-2010 роках та використовується для здачі в оренду туристам, однак не введений в експлуатацію та право власності на нього не зареєстровано. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ вказаного об`єкта нерухомості, як майна подружжя, суд першої інстанції посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №511/2303/19, виходив із того, що прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Суд зазначив, що оскільки спірний об`єкт нерухомості в установленому порядку не введений в експлуатацію, а відтак відсутні підстави для визнання права власності на нього за відповідачем у судовому порядку, а із вимогами про визнання за сторонами права власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, використані у процесі зведення житлового будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 до суду не зверталась. Однак, як вбачається із змісту постанови у справі № 511/2303/19 суди відмовили в поділі домоволодіння між колишнім подружжям з посиланням на те, що до його складу входили самочинно збудовані об`єкти. Натомість у справі яка переглядається встановлено, що будівництво об`єкта нерухомості розпочато у 2007 році без дозвільної документації, однак надалі забудівник ОСОБА_2 отримав дозвіл на проведення будівельних робіт, доказів самочинного будівництва на даному об`єкті матеріали справи не містять. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 607/10858/22 у п.п. 141, 142 зроблено висновок, що у разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди. Про те, з урахуванням конкретних обставин справи [зокрема, волі сторін] суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на те, що об`єкт будівництва на момент розгляду справи фактично завершено будівництвом, однак такий не введений в експлуатацію, просила в порядку поділу майна подружжя залишити вказаний об`єкт будівництва в цілому за відповідачем. Отже, стороною позивачки обрано належний спосіб захисту при вирішенні спору про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка посилалась на те, що у період часу з серпня 2004 року до реєстрації шлюбу 07.05.2010, вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та в цей час вони спільно здійснювали будівництво житлового будинку, а тому такий належить їм на праві спільної сумісної власності. Факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у зазначений період позивачка просила встановити у судовому порядку. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеної вимоги, оскільки позивачка у період з 05.03.2001 по 07.04.2010 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 , що унеможливлює встановлення факту проживання однією сім`єю у вказаний період з ОСОБА_2 , а відтак підстави для визнання набутого у вказаний період часу майна спільною сумісною власністю відсутні. Матеріали справи не містять жодних письмових доказів щодо здійснення будівництва (спорудження та облаштування будинку), а також надання позивачкою її коштів або залучення її праці у будівництві зазначеного об`єкту після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Позивачкою також не ставилося питання про стягнення з відповідача вартості робіт проведених нею особисто з облаштування будинку для проживання, які були зроблені за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_6 слід відмовити за недоведеністю позовних вимог. А тому рішення суду першої інстанції, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, в цій частині слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що при поділі майна подружжя слід брати до уваги вартість автомобіля Dodge Challenger, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 06.03.2025, яка згідно висновку експерта №СЕ-19/109-25/9292-АВ від 08.07.2025 за результатами проведення судової-транспортно-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12025091010000707 від 23.04.2025 становила 781954,00 грн, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи. Висновок експертів є належно обґрунтованим, містить докладний опис проведених досліджень та зроблених висновків. Що стосується доводів апеляційної скарги про необґрунтованість висновків суду, викладених у додатковому рішенні щодо часткового задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне. Частиною другою ст.141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з п.п. 1,2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Із матеріалів справи вбачається що позивачка ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача понесені нею витрати у розмірі 87000 грн витрат за надання правничої допомоги та витрати на проведення оцінки майна в розмірі 23174,80 грн. ОСОБА_2 у своїй заяві про ухвалення додаткового рішення просив стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на проведення комплексної судової експертизи, призначеної ухвалою суду у сумі 15657,95грн. Із змісту додаткового рішення встановлено, що розрахунок пропорції витрат позивачки на професійну правничу допомогу у даній справі, суд першої інстанції здійснив виходячи із того, що позивачкою заявлено дві вимоги майнового (поділ майна подружжя) та немайнового характеру (встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу). Вартість спірного майна, яке підлягає поділу між сторонами за рішенням суду від 02.03.2026 визначено судом у розмірі 59450020,92 грн. Виходячи із визначеної позивачкою ціни позову у розмірі 13678513,00 грн та, враховуючи, що позов задоволено частково на 43,46%, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у сумі 18905,10 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Окрім цього, у даній справі за клопотанням сторін ухвалою суду від 31.10.2023 була призначена комплексна судова автотоварознавча, будівельно-технічна, оціночно-будівельна та фототехнічна експертиза, витрати за проведення якої відповідно до ухвали суду від 29.02.2024 у частині питань №1,5,6 покладено на сторони у рівних частках по 1/2 частині, у частині питань №3,4 на позивачку ОСОБА_1 , у частині питань №8-10 на ОСОБА_2 . Відповідно до рахунків-фактур Івано-Франківського НДЕКЦ МВС №24-117, від 04.01.2024, №24-18 від 05.01.2024, №24-704, 24-705, 24-706 від 04.04.2024 сторони мали сплатити за проведення експертизи витрати у сумі 38167,08 грн. Позивачка ОСОБА_1 сплатила за проведення експертизи кошти на загальну суму 18174,80 грн, а відповідач ОСОБА_2 сплатив кошти у сумі 19992,28 грн за проведення експертизи. ОСОБА_1 також понесла витрати на проведення оцінки майна - 5000,00 грн. Суд правильно зазначив, що витрати з оцінки майна у частині визначення вартості автомобіля марки LEXUSRX400H, та комори площею 2,8 кв.м.1600 грн підлягають включенню до розміру витрат, які підлягають поділу між сторонами, оскільки вартість цих об`єктів сторони погодили на підставі наданої оцінки майна. А отже, загальна вартість понесених позивачкою витрат на проведення експертизи та оцінку майна становить 19774,80 грн. Враховуючи що витрати стосувалися заявленої позовної вимоги майнового характеру, то суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на проведення експертизи у сумі 8594,12 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнення з позивачки на користь відповідача судових витрат за проведення експертизи у розмірі 11303,64 грн. Відтак, враховуючи положення ч.10 ст.141 ЦПК України суд стягнув з відповідача на користь позивачки різницю у судових витратах на правничу допомогу у сумі 16195,58 грн (18905,10+8594,12-11303,64=16195,58). Таким чином додаткове рішення щодо розподілу судових витрат у справі постановлено на підставі поданих сторонами письмових доказів з урахуванням часткового задоволення позовних вимог. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє часткове підтвердження, а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про поділ майна подружжя слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду та додаткове рішення слід залишити без зміни. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Манченко Олена Віталіївна, задовольнити частково. Рішення Яремчанського міського суду від 02 березня 2026 року змінити виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Додаткове рішення Яремчанського міського суду від 30 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 червня 2026 року. Головуюча О. В. Пнівчук Судді: В. А. Девляшевський О. О. Томин