Постанова Велика Палата ВС № 990/56/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 червня 2026 року м. Київ справа № 990/56/26 провадження № 11-168заі26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачки Мартинюк Н. М., суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А.А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,Уркевича В.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 8 квітня 2026 року(судді Хохуляк В.В., Бившева Л.І., Васильєва І.А., Ханова Р.Ф., Юрченко В.П.) у справі № 990/56/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У лютому 2026 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Касаційний адміністративний суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, скаржник, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), у якій позивач просив: - визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає у нерозгляді дисциплінарної скарги ОСОБА_1 щодо судді Грицка Романа Романовича понад розумний строк; - зобов`язати ВРП розглянути дисциплінарну скаргу ОСОБА_1 та прийняти одне з процесуальних рішень, передбачених законом (відкриття дисциплінарного провадження або вмотивовану відмову).

2. На обґрунтування позову скаржник зазначає, що він подав до ВРП скаргу щодо судді Личаківського районного суду міста Львова Грицка Р.Р.

3. Скаргу подано у зв`язку з порушенням суддею Грицком Р.Р. присяги, норм Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Кодексу суддівської етики.

4. Вказана скарга зареєстрована ВРП 23 лютого 2024 року.

5. Повторну скаргу направлено на адресу ВПР 5 лютого 2026 року.

6. Позивач звертає увагу на те, що з моменту подання його першої скарги минуло більше двох років, проте рішення за результатами попередньої перевірки не прийнято, дисциплінарне провадження не відкрито і не відмовлено у його відкритті, жодного мотивованого процесуального рішення йому не надано.

7. За таких підстав вважає, що ВРП фактично не здійснює розгляду його скарги, що свідчить про протиправну бездіяльність. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 8 квітня 2026 року клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі № 990/56/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив. Провадження у справі № 990/56/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії закрив.

9. Касаційний адміністративний суд виходив з того, що відповідно до змісту постанов Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 9 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 4 грудня 2025 року у справі № 990/248/25 умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема стосовно відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

10. Закон № 1798-VIIIне передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає оскарженню скаржником до ВРП. Відтак якщо не підлягає оскарженню рішення Дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на їхній перегляд.

11. Окрім того, Касаційний адміністративний суд зазначив, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

12. За таких обставин Касаційний адміністративний суд констатував, що заявник за загальним правилом не наділений правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП під час здійснення дисциплінарного провадження, а тому заявлені ним позовні вимоги не підлягають судовому розгляду. Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

13. ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 8 квітня 2026 року, подав до Великої Палати апеляційну скаргу про її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно поширив правові висновки Великої Палати у справах № 990/144/25 та 990/11/25 на його ситуацію, адже у згаданих справах ішлось про неможливість оскарження рішень ВРП щодо відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.

15. Звертає увагу, що у цій справі предметом позову є визнання протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яка полягає у грубому і системному невиконанні імперативних приписів закону щодо строків розгляду дисциплінарної скарги. Рух апеляційної скарги

16. Велика Палата ухвалою від 5 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 8 квітня 2026 року в адміністративній справі № 990/56/26. 17. 20 травня 2026 року справа № 990/56/26 надійшла до Великої Палати.

18. Велика Палата ухвалою від 27 травня 2026 року призначила справу № 990/56/26 до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на 9 червня 2026 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика,

8. Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги 19. 22 травня 2026 року до Великої Палати надійшов відзив ВРП на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому висловлено заперечення проти її задоволення з підстав необґрунтованості наведених у ній аргументів. Доводи ж відзиву зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції. 20. 25 травня 2026 року ОСОБА_1 направив до Великої Палати відповідь на відзив, у якому зазначив, що наведені ВРП правові висновки Великої Палати у справах № 990/11/25 та № 990/144/25 не можуть застосовуватися до цієї справи, оскільки у зазначених справах досліджувалися саме процесуальні рішення дисциплінарних органів, тоді як у цій справі рішення відсутні.

21. Звертає увагу, що предметом його позову є виключно протиправна бездіяльність ВРП, яка полягає зокрема у нерозгляді дисциплінарної скарги; невиконанні обов`язку діяти у встановлені законом строки; неприйнятті жодного процесуального рішення протягом понад двох років.

22. До того ж зазначає, що у цій справі немає рішення про відкриття дисциплінарної справи, про відмову у відкритті дисциплінарної справи, про повернення дисциплінарної скарги, немає жодного процесуального акта, який міг би бути віднесений до категорії рішень, що не підлягають оскарженню. Позиція Великої Палати Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

23. Велика Палата, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

24. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

25. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19- рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

26. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

27. Отже, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

28. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

29. Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

31. На підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

32. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

33. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП визначені статтею 266 КАС України.

34. Відповідно до частин першої та другої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2); законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 3); законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат (пункт 4).

35. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

36. Нормами частини п`ятої статті 266 КАС України установлено, що судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою цієї статті, є Велика Палата. Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

37. Суд першої інстанції встановив, що 23 лютого 2024 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_1 на дії судді Личаківського районного суду міста Львова Грицка Р. Р. (вх. № Б-1243/0/7-23 від 26 лютого 2024 року).

38. За даними автоматизованої системи діловодства дисциплінарна скарга розподілена у провадження члена ВРП Бондаренко Т. З. 39. 23 грудня 2024 року визначено днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів ВРП відповідно до рішення ВРП від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-

24. Оголошення розміщено в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194.

40. За даними автоматизованої системи діловодства 27 грудня 2024 року дисциплінарна скарга розподілена у провадження дисциплінарного інспектора Остапенко Т.А .

41. Наразі проводиться попередня перевірка обставин, наведених ОСОБА_1 у дисциплінарній справі № Б-1243/0/7-24.

42. ОСОБА_1 вважає, що ВРП допустила протиправну бездіяльність, оскільки не вчинила жодної процесуальної дії щодо розгляду його дисциплінарної скарги, зокрема рішення за результатами попередньої перевірки не прийнято, дисциплінарне провадження не відкрито і не відмовлено у його відкритті, жодного мотивованого процесуального рішення йому не надано.

43. З огляду на наведені обставини ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає у нерозгляді його дисциплінарної скарги щодо судді Грицка Р.Р. понад розумний строк, та зобов`язати ВРП розглянути його дисциплінарну скаргу та прийняти одне з процесуальних рішень, передбачених законом (про відкриття дисциплінарного провадження або вмотивовану відмову).

44. Вирішуючи питання можливості судового оскарження таких дій відповідача, Велика Палата зазначає таке.

45. Норма частини десятої статті 131 Конституції України визначає, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

46. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

47. Згідно із преамбулою Закону № 1798-VIII він визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

48. У частині першій статті 1 Закону № 1798-VIII унормовано, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

49. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (частина перша статті 2 Закону № 1798-VIII).

50. Так, Закон № 1402-VIII містить розділ VI «Дисциплінарна відповідальність судді», який визначає порядок дисциплінарного провадження щодо судді.

51. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIIІ, з урахуванням вимог цього Закону (частина перша статті 108 Закону № 1402-VIII).

52. Аналогічна за змістом норма міститься й у частині другій статті 42 Закону № 1798- VIIІ, де також визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

53. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

54. Відповідно до змісту частини третьої статті 42 Закону № 1798- VIIІ дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

55. Норма частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII передбачає, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

56. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати (частина друга статті 43 Закону № 1798-VIII).

57. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

58. Водночас відповідно до частини четвертої вказаної статті рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.

59. Указана норма Закону № 1798-VIII також знайшла своє відображення в абзаці першому пункту 13.13 глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, відповідно до змісту якого за наявності підстав, передбачених пунктами 2, 3, 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, Дисциплінарна палата постановляє ухвалу про залишення скарги без розгляду та її повернення, яка не підлягає оскарженню.

60. Зміст наведених правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП (дисциплінарного органу в системі правосуддя) про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги, зокрема, до суду.

61. Також Закон № 1798-VIII визначає, що не підлягають оскарженню ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46).

62. Велика Палата звертає увагу на те, що в розумінні статей 51, 52 Закону № 1798-VIII оскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

63. Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження (частина перша статті 51 Закону № 1798-VIII).

64. Відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

65. З обставин цієї справи встановлено, що позивач реалізував своє право на захист шляхом звернення до ВРП, подавши дисциплінарну скаргу на дії судді, проте за наслідками її розгляду не було прийнято рішення по суті.

66. Крім того, зі змісту наведених вище норм права вбачається, що законодавством закріплено гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді. Водночас законодавець наголосив, що право на таке звернення не може ототожнюватися з правом чи охоронюваним інтересом скаржника вимагати від дисциплінарного органу вчинення певних дій, зокрема повернення дисциплінарної скарги, відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, а також притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

67. Відтак право на подання дисциплінарної скарги щодо судді саме по собі не зумовлює наявності у скаржника права впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень Ради, зокрема на стадії попередньої перевірки скарги.

68. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права брати участь у відповідній процедурі в порядку, визначеному законом, однак така участь не є обов`язковою. Крім того, рішення, ухвалені ВРП або її дисциплінарним органом, не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, постановлених суддею, стосовно якого розглядалася дисциплінарна скарга, чи для їх перегляду за нововиявленими обставинами у зв`язку з притягненням судді до дисциплінарної відповідальності.

69. Отже, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обставини здійснення дисциплінарного провадження, зокрема його тривалість, підстави залишення дисциплінарної скарги без розгляду чи її повернення, відкриття дисциплінарної справи або відмова у її відкритті, не впливають на обсяг прав, обов`язків чи законних інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, та не змінюють обсягу таких прав, обов`язків чи інтересів.

70. Верховний Суд України неодноразово зауважував, що право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього (див. постанови від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16).

71. Отже, Велика Палата констатує, що відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

72. Ураховуючи наведене, Велика Палата констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою, і не може вплинути на такі права та інтереси.

73. Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом є бездіяльність ВРП, що полягає у невчиненні передбачених законом дій щодо розгляду його дисциплінарної скарги на суддю у визначений законом строк.

74. Однак з огляду на наведене вище Велика Палата вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

75. Також необхідно зазначити, що Велика Палата у своїх постановах, зокрема від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19 та від 6 березня 2025 року у справі № 990/11/25, предметом яких були подібні правовідносини, виснувала, що позивач, хоч і має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

76. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема на статус ВРП та її дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, потрібно враховувати, що суд, до якого звернувся позивач, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення за наслідком попередньої перевірки дисциплінарної скарги.

77. Оскільки рішення дисциплінарного органу ВРП за результатами перевірки дисциплінарної скарги (відмова у відкритті, повернення або відкриття дисциплінарної справи) не підлягає оскарженню, то немає і причин поширювати адміністративний судовий контроль на процедуру його прийняття.

78. Таких висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата у постановах від 9 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 4 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25 та від 7 травня 2026 року у справі № 990/46/26.

79. Велика Палата не знаходить підстав для відступу від своїх висновків щодо застосування зазначених норм процесуального закону, викладених у наведених вище постановах.

80. Також уконтексті спірних правовідносин необхідно зазначити, що в пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

81. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 239 КАС України).

82. Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та що правильно застосовано норму пункту 1 частини першої статті 238 КАС України із закриттям провадження у справі.

83. Суд не порушив норму частини першої статті 239 КАС України, роз`яснивши позивачу в ухвалі про закриття провадження у справі, що його позовні вимоги не підлягають судовому розгляду. 84.Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

85. У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

86. Доводи позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав для оцінки ухвали Касаційного адміністративного суду від 8 квітня 2026 року як незаконної та необґрунтованої. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

87. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

88. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

89. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 8 квітня 2026 року - без змін. Керуючись статтями 21, 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 квітня 2026 року в справі № 990/56/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідачка Н. М. Мартинюк СуддіО. В. БілоконьМ. В. Мазур О. Л. БулейкоС. О. Погрібний М. М. ГімонН. С. Стефанів О. А. ГубськаТ. Г. Стрелець А. А. ЄмецьО. В. Ступак Л. Ю. КишакевичМ. Ю. Тітов В. В. КорольІ. В. Ткач О. В. КривендаВ. Ю. Уркевич