Постанова Велика Палата ВС № 990/46/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Київ справа № 990/46/26 провадження № 11-69заі26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачки Стрелець Т. Г., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2026 року (судді Стародуб О. П., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Чиркін С. М.) у справі № 990/46/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, У С Т А Н О В И Л А: Зміст позовної заяви та судового рішення, ухваленого щодо неї 1. 18 лютого 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Касаційний адміністративний суд) з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), у якій просив: - визнати протиправною бездіяльність ВРП, що полягає у невчиненні передбачених законом дій за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги № Б-1236/24/7-25 від 05 грудня 2025 року у встановлений пунктом 4 частини першої статті 43 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) строк; - зобов`язати ВРП в особі дисциплінарного інспектора Осєтрова В. М. (або іншого уповноваженого інспектора) завершити попередню перевірку дисциплінарної скарги № Б-1236/24/7-25 та ухвалити відповідне процесуальне рішення (висновок про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи) у строк, визначений судом; - стягнути з ВРП на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 500 000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 05 грудня 2025 року він подав до ВРП дисциплінарну скаргу на дії судді Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 , допущені нею під час розгляду справи № 320/45737/25. Скарга зареєстрована ВРП за номером Б-1236/24/7-25, провадження № 125463. Для проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги визначено дисциплінарного інспектора Осєтрова В. М. ОСОБА_1 вважає, що ВРП в особі дисциплінарного інспектора Осєтрова В. М. допустила протиправну бездіяльність, оскільки не вчинила жодної процесуальної дії та не ухвалила жодного рішення у визначений пунктом 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII строк за результатами попередньої перевірки його дисциплінарної скарги. Позивач зазначив, що вказана бездіяльність ВРП має прямий негативний вплив на реалізацію ним своїх прав, а саме: він позбавлений єдиного ефективного засобу реагування на систематичну бездіяльність судді ОСОБА_2. під час розгляду справи № 320/45737/25 (справа перебуває без руху понад 147 днів); він, будучи особою з інвалідністю II групи, змушений перебувати у стані правової невизначеності та безперервного стресу, що негативно впливає на його стан здоров`я. На думку ОСОБА_1 , з огляду на наведені обставини, з урахуванням принципу розумності й справедливості розмір завданої йому моральної шкоди становить 1 500 000 грн.

3. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 23 лютого 2026 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі № 990/46/26 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

4. Касаційний адміністративний суд виходив з того, що відповідно до змісту постанов Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25 умови і порядок оскарження актів ВРП та її Дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема стосовно відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі № 1798-VII. В законі не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає оскарженню до скаржником до ВРП. Відтак якщо не підлягає оскарженню рішення Дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на їхній перегляд. За таких висновків Верховного Суду позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ВРП, що полягає у невчиненні дій за результатом перевірки його дисциплінарної скарги у встановлений законом строк, не підвідомчий адміністративному суду і законних підстав для відкриття провадження у справі за цим позовом немає. Також суд першої інстанції зазначив, що з огляду на предмет цього спору відсутні і підстави роз`яснення позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

5. ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року, подав до Великої Палати апеляційну скаргу про її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у цій справі.

6. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив, що норми Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантують право на справедливий суд, невід`ємною складовою якого є право на доступ до суду, а тому цей позов підлягає розгляду в судовому порядку. На переконання скаржника, зазначені судом першої інстанції правові позиції Великої Палати стосуються питання права скаржника впливати на перебіг та результат дисциплінарного провадження, тобто на рішення Дисциплінарної палати ВРП по суті скарги. Проте предметом цього позову є не оскарження рішення ВРП у дисциплінарному провадженні і не намагання вплинути на його результат, а визнання протиправною повної бездіяльності ВРП під час попередньої перевірки його скарги, спонукання відповідача до завершення такої перевірки та прийняття одного з можливих процесуальних рішень за її наслідком. Скаржник вважає, що позиція суду першої інстанції суперечить самій суті принципу верховенства права, оскільки зводиться до того, що ВРП може безстроково не розглядати дисциплінарні скарги і жоден суб`єкт не матиме змоги ініціювати перевірку дотримання нею законодавчих обов`язків. На думку ОСОБА_1 , застосовані судом першої інстанції правові позиції Верховного Суду необхідно переглянути, оскільки вони створюють системну прогалину в механізмі захисту прав особи. Рух апеляційної скарги

7. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 02 березня 2026 року доповідачем у справі визначено суддю Стрелець Т. Г. Велика Палата ухвалою від 05 березня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року. Ухвалою Великої Палати від 01 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про апеляційний розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін. Призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 07 травня 2026 року. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 та його відповідь на відзив 8. 20 березня 2026 року до Великої Палати надійшов відзив ВРП на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому висловлено заперечення проти її задоволення з підстав необґрунтованості наведених у ній аргументів. Доводи ж відзиву зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції.

9. Цього ж дня ОСОБА_1 направив до Великої Палати відповідь на відзив ВРП. Зазначив, що наведені відповідачем у відзиві аргументи є необґрунтованими, базуються на маніпулятивному тлумаченні практики Великої Палати та спрямовані виключно на уникнення відповідальності за грубе порушення строків, встановлених законом. Вважає, що арґументи відзиву на апеляційну скаргу є юридично неспроможними.

10. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі

11. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

12. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. На підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП визначені статтею 266 КАС. Відповідно до частин першої та другої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2); законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 3); законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат (пункт 4). Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів. Нормами частини п`ятої статті 266 КАС установлено, що судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою цієї статті, є Велика Палата. Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

13. Під час розгляду цієї справи суди встановили, що 05 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до ВРП дисциплінарну скаргу на дії судді Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2., допущені нею під час розгляду справи № 320/45737/25. Скарга зареєстрована ВРП за номером Б-1236/24/7-25, провадження № 125463та передана для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Осєтрову В. М. ОСОБА_1 вважає, що ВРП в особі дисциплінарного інспектора Осєтрова В. М. допустила протиправну бездіяльність на стадії попередньої перевірки його дисциплінарної скарги, оскільки не вчинила жодної процесуальної дії та не ухвалила жодного рішення, у визначений пунктом 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII строк.

14. З огляду на наведені обставини позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність ВРП , допущену на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги; зобов`язати ВРП завершити попередню перевірку його дисциплінарної скарги та ухвалити за її результатом відповідне процесуальне рішення; стягнути з ВРП на його користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн. Вирішуючи питання можливості судового оскарження таких дій відповідача, Велика Палата зазначає про таке.

15. Норма частини десятої статті 131 Конституції України визначає, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

16. Згідно із преамбулою Закону № 1798-VIII він визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП. У частині першій статті 1 Закону № 1798-VIII унормовано, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (частина перша статті 2 Закону № 1798-VIII).

17. Так, Закон № 1402-VIII містить розділ VI «Дисциплінарна відповідальність судді», який визначає порядок дисциплінарного провадження щодо судді. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VII, з урахуванням вимог цього Закону (частина перша статті 108 Закону № 1402-VIII).

18. Аналогічна за змістом норма міститься й у частині другій статті 42 Закону № 1798-VII, де також визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

19. Відповідно до змісту частини третьої статті 42 вказаного Закону дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

20. Норма частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII передбачає, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати (частина друга статті 43 Закону № 1798-VIII).

21. Відповідно до норм Закону № 1798-VIII не підлягають оскарженню ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення: про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46). Зміст норм частини четвертої статті 44 та частини другої статті 45 Закону № 1798-VIII також знайшов своє відображення в абзацах першому та другому пункту 13.13 глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17. Отже, чинним законодавством не передбачено можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП (дисциплінарного органу в системі правосуддя) про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги, про відмову у відкритті дисциплінарної справи та про відкриття дисциплінарної справи, зокрема, до суду.

22. Велика Палата звертає увагу на те, що в розумінні статей 51, 52 Закону № 1798-VIIIоскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті. Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження (частина перша статті 51 Закону № 1798-VIII). Відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом. З обставин цієї справи встановлено, що позивач реалізував своє право на захист шляхом звернення до ВРП, подавши дисциплінарну скаргу на дії судді, проте за наслідками її розгляду не було прийнято рішення по суті.

23. Крім того, за змістом наведених вище норм права законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді. Проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, зокрема повернення дисциплінарної скарги, відмови у відкритті / відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді. Отже, право на подачу дисциплінарної скарги щодо судді не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП, зокрема, на етапі попередньої перевірки скарги. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

24. Отже, аналіз наведених норм дає можливість зрозуміти, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають на обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, і не змінюють обсягу таких прав, обов`язків чи інтересів. Верховний Суд України неодноразово зауважував, що право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього (див. постанови від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16). Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

25. Ураховуючи наведене, Велика Палата констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою, і не може вплинути на такі права та інтереси. ОСОБА_1 оскаржив до суду бездіяльність ВРП, що полягає у невчиненні передбачених законом дій за результатами попередньої перевірки його дисциплінарної скарги на суддю у визначений у Законі № 1798-VIII строк. Однак з огляду на наведене вище Велика Палата вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

26. Також Велика Палата вважає за необхідне наголосити, що питання дисциплінарної відповідальності суддів пов`язане з гарантіями їх незалежності і недоторканності, що, власне, пояснює організацію дисциплінарного провадження таким чином, щоб, з одного боку, запобігти переслідуванню за здійснення правосуддя й посяганню на незалежність судової влади, а з іншого - забезпечити належне виконання суддями професійних обов`язків і дотримання етичних стандартів поведінки. Розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП, що утворюються із числа членів ВРП. Рішення дисциплінарних палат ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до ВРП, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIII для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 цього Закону). Останньою «ланкою» у процедурі оскарження рішення (ВРП у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата, яка відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України, розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати. Також необхідно зазначити, що Велика Палата у своїх постановах, зокрема від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19 та від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, предметом яких були подібні правовідносини, виснувала, що позивач, незважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

27. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема на статус ВРП та її дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, потрібно враховувати, що суд, до якого звернувся позивач, не може здійснювати контроль за органом, до повноважень якого віднесено ухвалення рішень за наслідком попередньої перевірки дисциплінарної скарги. Таким чином, оскільки рішення дисциплінарного органу ВРП за результатами перевірки дисциплінарної скарги (відмова у відкритті, повернення або відкриття дисциплінарної справи) не підлягає оскарженню, то немає і причин поширювати адміністративний судовий контроль на процедуру його прийняття. Таких висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата у постановах від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25. Велика Палата не знаходить підстав для відступу від своїх висновків щодо застосування зазначених норм процесуального закону, викладених у наведених вище постановах. У контексті спірних правовідносин, необхідно зазначити, що у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина шоста вказаної статті КАС України). З огляду на предмет спірних правовідносин Велика Палата вважає за доречне наголосити, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом, зміст позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача вчинити певні дії на стадії попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, Велика Палата вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду про те, що спір у цій частині не підлягає судовому розгляду. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України тане роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом .

29. Стосовно ж позовної вимоги про стягнення з ВРП на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн, Велика Палата вважає за потрібне зазначити про таке. Відповідно до частини першої статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п`ята статті 21 КАС України). Отже, зміст цієї статті пов`язує можливість розгляду адміністративним судом вимоги про стягнення моральної шкоди лише в разі, якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Оскільки між сторонами відсутній публічно-правовий спір, що було встановлено вище, позовна вимога про стягнення компенсації моральної шкоди не підлягає розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства. Доводи позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав для оцінки ухвали Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року як незаконної та/або необґрунтованої. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - без змін. Керуючись статтями 21, 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2026 року у справі № 990/46/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець Судді О. О. Банасько М. В. Мазур О. В. Білоконь Н. М. Мартинюк О. Л. Булейко С. О. Погрібний І. А. Воробйова Н. С. Стефанів О. А. Губська І. В. Ткач А. А. Ємець О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король