Ухвала КЦС ВС № 335/10811/23

УХВАЛА 12 червня 2026 року м. Київ справа № 335/10811/23 провадження № 61-7724ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Олександрівський районний суд міста Запоріжжя від 23 січня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом співвласників багатоквартирного будинку, від імені яких діє ОСОБА_1, до Концерну «Міські теплові мережі» про зобов`язання вчинити дії щодо обліку спожитої теплової енергії та здійснення перерахунку нарахувань за надані послуги, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , який діє від імені співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся до суду з позовом до Концерну «МТМ» про зобов`язання вчинити дії щодо обліку спожитої теплової енергії та здійснення перерахунку нарахувань за надані послуги. Позовні вимоги мотивовані тим, що Концерн «МТМ» є надавачем послуг з теплопостачання багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення співвласників вказаного багатоквартирного будинку від 08 серпня 2021 року № 01/21, наприкінці 2021 року вказаний будинок облаштовано приладами-розподілювачами теплової енергії. Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 обрано уповноваженою особою співвласників будинку щодо реалізації рішення з цього приводу в органах державної влади та місцевого самоврядування. Проте, на неодноразові звернення до Концерну «МТМ» щодо облаштування будинку приладами-розподілювачами теплової енергії та необхідності у зв`язку з цим здійснювати облік поставленої теплової енергії саме за цими приладами, концерн відповідав відмовою або ж взагалі не відповідав. У багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 не утворено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, а тому правове регулювання діяльності співвласників у такому будинку має регулюватися Законом України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку». Так, під час неодноразових звернень ОСОБА_1 в інтересах співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 до Концерну «МТМ», підприємству надавані всі необхідні документи, передбачені Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Порядком № 205, проте Концерн протиправно продовжує неправильно здійснювати облік теплової енергії за вказаним будинком, ігноруючи встановлені у будинку прилади-розподілювачі теплової енергії. Оскільки співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 є споживачами послуг з постачання теплової енергії, то відповідно, вони наділені всіма права споживачів послуг, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів». Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , який діє від імені співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , просив суд зобов`язати Концерн «МТМ» здійснювати облік спожитої теплової енергії у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , на підставі приладів розподілювачів теплової енергії, встановлених у цьому будинку, та провести у зв`язку з цим перерахунок нарахувань за витрачене тепло на усі квартири будинку АДРЕСА_1 за опалювальні сезони 2021-2022 роки та 2022-2023 роки. Рішенням Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 23 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, в задоволені позову відмовлено. У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 23 січня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом спору у справі є немайнові вимоги про захист прав споживачів, зобов`язання вчинити дії. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Оскільки ця справа є малозначною, ухвалені у ній судові рішення можуть бути оскаржені виключно за наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі, підлягають касаційному оскарженню. Заявник вважає, що справа має виняткове значення для учасника справи. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі. Проте, касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про те, що справа мала виняткове значення для заявника. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Інших доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Олександрівський районний суд міста Запоріжжя від 23 січня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом співвласників багатоквартирного будинку, від імені яких діє ОСОБА_1, до Концерну «Міські теплові мережі» про зобов`язання вчинити дії щодо обліку спожитої теплової енергії та здійснення перерахунку нарахувань за надані послуги, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник