Постанова 4873 № 910/4495/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" червня 2026 р. Справа№ 910/4495/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Майданевича А.Г. Коротун О.М. при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А. за участю представників сторін: від позивача: Тараненко С.В.; від відповідача: не прибув, розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 року (дата підписання 05.05.2026 року) у справі №910/4495/25 (судді - А.М. Селівон) за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" про стягнення 114 245,70 грн,- ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 114 245,70 грн, а саме 99 176,41 грн заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, 2590,34 грн процентів річних та 12476,95 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору №22813/5-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 17.06.2020 року в частині своєчасної та повної оплати наданих йому послуг. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 99 176,41 грн основного боргу та 2 102,88 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 року скасувати в частині відмови у стягненні 2 592,34 грн 3% річних, 12 476,95 грн інфляційних втрат та 319,52 грн судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Так, представник скаржника вказав, що незважаючи на те, що строк дії договору, укладеного між позивачем та відповідачем закінчився 15.11.2020 року, позивач виконував покладені на нього чинним законодавством обов`язки, сумлінно та належним чином надаючи відповідачу у спірний період послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі цілодобово, натомість відповідач не виконував покладеного на нього обов`язку щомісячної оплати отриманих ним послуг. Крім того, за твердженням представника скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскільки позивач не обґрунтував визначення періодів заборгованості у відповідності до приписів законодавства, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню. Водночас, представник скаржника зауважив, що суд першої інстанції мав самостійно перевірити правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат та у разі необхідності здійснити їх перерахунок. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 року мапеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 року у справі №910/4495/25. Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Представник скаржника в судовому засіданні 11.06.2026 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати. Представник відповідача в судове засідання 11.06.2026 року Північного апеляційного господарського не прибув. Про місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи). Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання", дія якого поширюється на всіх суб`єктів господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об`єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, надають послуги з водовідведення, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води та/або послуг з водовідведення, станом джерел, систем питного водопостачання та водовідведення, а також споживачів питної води та/або послуг з водовідведення. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод. При цьому, вода питна - вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам. Питна вода не вважається харчовим продуктом в системі питного водопостачання та в пунктах відповідності якості питної води. Як зазначено в даній статті Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» підприємство питного водопостачання - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об`єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та/або виробництво фасованої питної води;підприємство централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об`єктів/систем централізованого водовідведення; споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення питних фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб. Як встановлено судом першої інстанції, зі змісту Статуту Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", затвердженого Загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" протоколом № 1/20 від 28.04.2020 року (у новій редакції), метою діяльності Товариства є найбільш повне задоволення потреб споживачів у централізованому водопостачанні та централізованому водовідведенню, фасованій (бутильованій) питній воді при економічно обґрунтованих витратах, насичення ринку товарами та послугами високої якості, а також одержання прибутку (доходу). Таким чином, в розумінні Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» - споживачем таких послуг. Законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері (стаття 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"). Так, Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила) та визначають порядок користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод. Згідно п. 2.1 Правил (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням (частина 1 статті 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення "). Як встановлено судом першої інстанції, 17.06.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (споживач) у відповідності до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" було укладено договір №22813-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об`єктів водопоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водопоспоживання та водовідведення (яка є невід`ємною частиною цього Договору) та на підставі пред`явлених споживачем вимог до скиду стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва (далі - Вимоги до скиду стічних вод), а споживач зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому виконавцем послуг на умовах цього Договору та дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та Порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 01.12.2017 року № 316 (далі - Привила приймання стічних вод), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 року № 1879 (далі - Місцеві правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюються правовідносини, які виникають за цим Договором. Відповідно до дислокації об`єктів житлового/нежитлового фонду, яка є невід`ємною частиною Договору, послуги з водопостачання та водовідведення надавались позивачем за адресами: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82 (житловий будинок - будмайданчик). Розділами 1-8 договору сторони узгодили предмет договору, умови щодо обліку води, порядку розрахунків та вартості послуг, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, особливі умови, форс-мажорні обставини, строк дії договору тощо. Так, за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього. Згідно ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Договір про надання послуг з питного водопостачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами (ст. 21 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"). Відповідно до п. 7.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 15.11.2020 року. Дію цього договору може бути продовжено за згодою сторін на узгоджений ними строк шляхом укладення додаткової угоди до договору Вказаний договір підписаний представниками позивача і відповідача та скріплений печатками сторін. Доказів укладення сторонами додаткових угод до договору відповідно до п. 7.1 про продовження строку дії правочину матеріали справи не містять. Так, за твердженням позивача, незважаючи на відсутність укладеної сторонами додаткової угоди до договору на надання послуг з водопостачання та водовідведення про продовження строку дії останнього, відповідач продовжував фактично отримувати відповідні послуги з водопостачання та водовідведення для потреб об`єкту по вул. Паньківська 20/82 в м. Києві в період з 01.09.2023 року по 31.05.2024 року на суму 146 815,50 грн, на підтвердження чого позивачем були надані відповідний погоджений відповідачем Акт № 1-40-253 обстеження та зняття показань з вузла обліку за особовим рахунком № 01-040-253 за травень 2024 року, який містить номер приладу обліку, зазначення місця встановлення, дату знаття показань, обсяги попереднього періоду, попередні та поточні показники тощо, витяг з розрахункового листа контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-КУБ» договір 22813/-09-Б від 17.06.2020 року, а також розпорядження від 20.05.2020 року на реєстрацію даних водолічильника за особовим рахунком 040-253 та підписані представниками позивача та відповідача Акт обстеження водопостачання та водовідведення об`єкту № 304878 від 12.10.2023 року за адресою: вул. Паньківська 20/82 в м. Києві (о/р 40-253) та Акт прийняття приладу обліку на абонентський облік № 0024142 від 08.11.2023 року за адресою: вул. Паньківська 20/82 в м. Києві (о/р 40-253). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити надані йому послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Окрім цього слід відзначити, що відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Так, недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв`язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому зобов`язання, що виникли між сторонами, є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства. Як встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами за своїм змістом та правовою природою відповідають вимогам договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Так, основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII від 09.11.2017 року (далі - Закон № 2189), який діяв на час виникнення спірних правовідносин сторін та укладення Договору від 17.06.2020 року. Згідно ст. 1 вказаного Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (в новій редакції №2189-VIII від 09.11.2017 року) визначає учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів (індивідуальних та колективних); 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону). Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (пункт 9 частини 1 статті 1 вказаного Закону). Виконавцем згідно приписів Закону № 2189 є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. В розумінні Закону № 2189 до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Згідно ч. 2 ст. 6 Закону № 2189 виконавцями комунальних послуг є, зокрема: послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2189 надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Істотними умовами договору про надання послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення згідно ст. 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є: режим надання послуг; обсяги питного водопостачання за нормативами питного водопостачання; порядок надання послуг з водовідведення; розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення; права та обов`язки сторін договору; відповідальність сторін договору. У договорі про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання та/або водовідведення. При цьому згідно ч. 2 ст. 7 Закону № 2189 індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Як встановлено судом першої інстанції, позивач як виконавець комунальних послуг надає послуги з водопостачання та водовідведення для об`єкта за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82, споживачем яких є відповідач, на якого покладено обов`язок своєчасного укладення такого договору надання послуг з підприємством питного водопостачання. Так, у відповідності до укладеного між сторонами 17.06.2020 року договору для обліку наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення ПАТ АК «Київводоканал» було відкрито ТОВ «ГЕОС-УКБ» особовий рахунок для об`єктів водоспоживання та водовідведення споживача згідно з Дислокацією об`єктів (споживачів), а саме за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82, будівництво, особовий рахунок 040-253. За приписами ч. 2 ст. 41 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів. Як передбачено пунктами 3.1-3.5 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними. У разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. Розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць. В окремих випадках (сезонне водоспоживання, недоцільність установки засобів обліку тощо) розрахунок витрат води споживачами, що не мають засобів обліку, за розрахунковий період за погодженням з виробником здійснюється за нормативами питного водоспоживання, затвердженими у встановленому порядку. Згідно пункту 20 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 690 від 05.07.2019 року, комерційний облік послуги ведеться вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, у зв`язку з відсутністю доказів зняття ПАТ «АК «Київводоканал» показань з приладу обліку з централізованого водопостачання та водовідведення позивачем проведений розрахунок витрат за надані за період з вересня 2021 року по травень 2024 року послуги відповідно до визначеної у вищезазначених Правилах формули виходячи з середньодобового споживання, та, відповідно, в травні 2024 року нарахування здійснене згідно показів лічильника відповідно до Акту № 1-40-253 обстеження та зняття показань з вузла обліку від 10.05.2024 року. При цьому, судом першої інстанції було враховано, що наданий позивачем акт зняття показань з вузла обліку за травень 2024 року від 10.05.2024 року в графі представника АТ «АК «Київводоканал» та представника абонента містить підписи осіб, які засвідчили зняття показників, та, окрім цього, відповідачем не надано заперечень щодо обсягів наданих послуг, їх вартості та порядку нарахування оплати за надані послуги. Відповідно до ст. 14 Закону № 2189 за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Як встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявний лист Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК АУРУМ» (код ЄДРПОУ 45573209) № 010724-1 (зареєстрований позивачем 04.07.2024 року за вх. № 1879/0/8/18-24), згідно якого ПАТ АК «Київводоканал» повідомлено про створення у багатоквартирному будинку за адресою м. Київ, вул. Паньківська, 20/82 ОСББ «ЖК АУРУМ», яке з 01.04.2024 року здійснює управління будинком та яке звернулось щодо можливості укладення колективного договору на водопостачання та водовідведення. Так, за твердженням позивача, припинення надання послуг ТОВ «ГЕОС-УКБ» відбулось в травні 2024 року, в якому проведено остаточні нарахування за показаннями приладів обліку води, зафіксованими за участі представників позивача та відповідача в акті обстеження та зняття показань з вузла обліку від 10.05.2024 року, у зв`язку з подальшим укладенням договору з ОСББ «ЖК АУРУМ», отже, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що в період з 01.09.2023 року по 31.05.2024 року надав відповідачу послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на загальну суму 146 815,50 грн. Проте, за відсутності в матеріалах справи як копій такого договору надання послуг з водопостачання та водовідведення, укладеного між ПАТ «АК «Київводоканал» та ОСББ «ЖК АУРУМ», так і акту приймання-передачі багатоквартирного будинку в обслуговування ОСББ, суд позбавлений можливості визначення 01.04.2024 року як фактичної дати припинення позивачем надання послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ», у зв`язку з чим та з урахуванням наданих позивачем доказів, а саме Акту № 1-40-253 від 10.05.2024 року і наданих позивачем розрахунків обсягів спожитих послуг за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 20/82, в якості спірного періоду надання відповідачеві послуг з водопостачання та водовідведення судом приймається період з 01.09.2023 по 10.05.2024 року. В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг надано не було, позаяк доказів незгоди з визначеними позивачем обсягами спожитих послуг матеріали справи не містять. Як встановлено судом першої інстанції, доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з водопостачання та водовідведення, доказів опротестування виставлених позивачем дебетових повідомлень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило. З урахуванням наведеного вище суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності в матеріалах справи належних та достатніх доказів споживання відповідачем у спірний період послуг з водопостачання та водовідведення за адресою м. Київ, вул. Паньківська, 20/82 в обсязі, зазначеному позивачем на суму 146 815,50 грн., а саме в вересні 2023 року на суму 11 144,86 грн, в жовтні 2023 року на суму 11 910,91 грн, в листопаді 2023 року на суму 12 338,95 грн, в грудні 2023 року на суму 398,03 грн, в січні 2024 року на суму 12 214,37 грн, в лютому 2024 року на суму 12 214,37 грн, в березні 2024 року на суму 11 424,38 грн, в квітні 2024 року на суму 12 214,37 грн та в травні 2024 року (до 10.05.2024 року) на суму 62 925,26 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Згідно положень ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством. Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об`єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення. Так, на час розгляду справи заперечень щодо встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, зазначених в розрахункових документах, а також порядку нарахування оплати за надані послуги, з боку відповідача до суду не надходило. Відповідно до ч. 3 ст. ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" нормативи питного водопостачання - розрахункова кількість питної води, яка необхідна для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб однієї людини протягом доби у конкретному населеному пункті, на окремому об`єкті або транспортному засобі при нормальному функціонуванні систем питного водопостачання, при їх порушенні та при надзвичайних ситуаціях техногенного або природного характеру (ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"). Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 2189 споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживачі питної води зобов`язані, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання (ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання). Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними зі згоди постачальника послуг. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем сама по собі не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 751/3840/15-ц. За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Відповідно до пп. 2.2.1. логовору (який діяв до 15.11.2020 року) виконавець щомісячно направляє до банківської установи споживача розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів. Умовами пп.2.2.2. договору (який діяв до 15.11.2020 року) передбачено, що оплата вартості послуг здійснюється споживачем щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний строк з дня направлення виконавцем розрахункового документу до банківської установи споживача або отримання ним розрахункового документа іншим способом. Як встановлено судом першої інстанції, згідно довідки АТ "КОМІНБАНК" від 06.11.2024 року №95/7416, а також доданого до неї реєстру дебетових повідомлень, що надсилались на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ", позивачем до банківської установи відповідача було надіслано для оплати відповідні розрахункові документи: 12.09.2023 року на суму 11 144,86 грн, 24.10.2023 року на суму 11 910,91 грн, 20.11.2023 року на суму 12 338,95 грн, 18.12.2023 року на суму 398,03 грн, 24.01.2024 року на суму 12 214,37 грн, 19.02.2024 року на суму 12 214,37 грн, 21.03.2024 року на суму 11 424,38 грн, 18.04.2024 року на суму 12 214,37 грн, 16.05.2024 року на суму 62 925,26 грн. При цьому, як встановлено першої інстанції, доказів направлення Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-КУБ» свого представника з відповідними підтверджуючими документами для проведення звірки або заперечень щодо виставлених до оплати сум останнім суду не надано. Наразі, як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, а саме згідно реєстру надходження грошових коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» за період з 01.09.2023 року по 01.10.2024 року, відповідачем було здійснено оплати за водопостачання та водовідведення на загальну суму 46 606,75 грн, а саме 13.10.2023 року в сумі 10 112,52 грн, 26.12.2023 року в сумі 24 279,86 грн, 05.02.2024 року в сумі 142 214,37 грн, в тому числі з посиланням в призначенні платежів на договір № 22813/05-09-Б від 17.06.2020 року, який припинив свою дію 15.11.2020 року у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, здійснені відповідачем оплати в сумі 46 606,75 грн., а також наявна переплата в сумі 1032,34 грн станом на 01.09.2023 року були зараховані в погашення оплати за вересень - грудень 2023 року та частково за січень 2024 року. Заперечень щодо розміру та порядку здійснених позивачем зарахувань від відповідача матеріали справи не містять. Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві, у зв`язку з частковим виконанням зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 99 176,41 грн. Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Так, у зв`язку з нездійсненням повної оплати наданих позивачем послуг та з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою № 13436/12/8/02-24 від 24.12.2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи, в якій вимагав оплати заборгованості в сумі 99 176,41 грн протягом 7 днів з дати отримання такої вимоги. Факт надсилання вимоги підтверджується наданими позивачем копіями фіскального чеку від 25.12.2024 року та відповідного опису вкладення в цінний лист № 0101510833954 від 25.12.2024 року. Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом першої інстанції, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за фактично надані Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" послуги постачання питної води та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, в повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 99 176,41 грн, яку позивач просить стягнути в позовній суду позовній заяві. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було надано суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги. Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем та спожиті відповідачем послуги відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача боргу з оплати наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, відтак дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 99 176,41 грн підлягали задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в вищевказаній частині спірне рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 року у справі №910/4495/25 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється. Щодо позовних вимог в частині стягнення 2 592,34 грн 3 % річних та 12 476,95 грн інфляційних втрат, колегія суддів відзначає наступне. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 дійшла висновку, що передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3 % річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, спрямованим на компенсацію матеріальних втрат від знецінення грошових коштів та отримання компенсації за користування утримуваними боржником коштами. Так, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Як правильно встановлено судом першої інстанції, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 2592,34 грн за період 18.09.2023 року - 28.02.2025 року та інфляційні втрати в сумі 114 245,70 грн за період 18.09.2023 року - 28.02.2025 року, які позивач просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку. З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Тобто, визначаючи розмір заборгованості за фактично надані послуги, зокрема, в частині процентів річних, інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що відповідачем не було надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку. Відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. При цьому перебіг часу, за який нараховуються інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було здійснено оплату фактично наданих позивачем послуг та прострочено виконання грошового зобов`язання в сумі 99 176,41 грн. Так, за твердженням позивача, період заборгованості визначений у відповідності до підпункту 2.2.2. пункту 2.2. договору, у відповідності до якого оплата вартості послуг здійснюється споживачем щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи споживача або отримання ним розрахункового документа іншим способом. Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується скаржником, спірний Договір №22813/5-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 17.06.2020 року припинив дію 15.11.2020 року. Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що незважаючи на те, що строк дії договору, укладеного між позивачем та відповідачем закінчився 15.11.2020 року, позивач виконував покладені на нього чинним законодавством обов`язки, сумлінно та належним чином надаючи відповідачу у спірний період послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі цілодобово, натомість відповідач не виконував покладеного на нього обов`язку щомісячної оплати отриманих ним послуг, колегія суддів не визнає переконливими доводами, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави Апеляційний суд зазначає, що позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі. Предмет позову - це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов; це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано скаржником, останній визначив періоди заборгованості за вересень 2024 року - травень 2025 року згідно з підпунктом 2.2.2. пункту 2.2. договору №22813/5-09-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 17.06.2020 року, строк дії якого закінчився 15.11.2020 року та не був продовжений. В контексті вищенаведеного суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав для врахування положень договору у даному спорі для визначення періодів заборгованості відповідача з посиланням на п.п. 2.2.2 останнього. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 Господарського процесуального кодексу України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Наразі, в заявах позивача по суті спору були відсутні обґрунтування визначення періодів заборгованості відповідача у відповідності до приписів законодавства. При цьому, колегія суддів зауважує, що суд позбавлений права самостійного визначення періодів заборгованості, оскільки це буде суперечити принципу змагальності сторін та враховуючи те, що саме на сторін покладається обов`язок доказувати обставини справи, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог. При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції мав самостійно перевірити правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат та у разі необхідності здійснити їх перерахунок, оскільки, судом не прийнятий відповідний розрахунок позивача саме через встановлений невірний період заборгованості, а не через його арифметичну помилку. З огляду на викладене та враховуючі, що оскільки формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі та останнім позивачем в позовній заяві не наведене обґрунтування визначення періодів заборгованості відповідача з оплати фактично спожитих послуг у відповідності до приписів законодавства, а не умов Договору, строк дії якого на момент виникнення спірних правовідносин закінчився, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат. Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсах. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 року у справі №910/4495/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 року у справі №910/4495/25 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/4495/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді А.Г. Майданевич О.М. Коротун Дата підписання 11.06.2026 року.