Постанова 4873 № 54/239

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" червня 2026 р. Справа№ 54/239 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Сибіги О.М. Гончарова С.А. за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В., за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.06.2026, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі у справі №54/239 (суддя Шкурдова Л.М.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Степ-УА" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Півострів Пілот" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - ОСОБА_1 про стягнення 4 031 961,64 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рух справи ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот" про солідарне стягнення 4 031 961,64 грн за рахунок майна відповідача-2 за договором застави товарів в обороті № K-2006385/S1 від 29.04.2011, з яких: 4 000 000,00 грн заборгованості за кредитом та 31 961,64 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом. Позов обґрунтовано тим, що на порушення умов кредитного договору № К-2006385 від 29.04.2011 ТОВ "Степ-УА" використано кредитні кошти не за цільовим призначенням, визначеним договірними умовами, у зв`язку з чим у Банку виникло право вимагати дострокового повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. З огляду на неможливість дострокового виконання відповідачем-1 зобов`язання за кредитним договором, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 4 031 961,64 грн за рахунок майна відповідача-2 за договором застави товарів в обороті № K-2006385/S1 від 29.04.2011. У подальшому, до прийняття судового рішення у справі судом першої інстанції, сторони на підставі статті 78 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017; далі - ГПК України) подали до суду на затвердження мирову угоду від 21.06.2011, у редакції, погодженій сторонами. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та мотиви її постановлення Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2011: затверджено мирову угоду від 21.06.2011, укладену Банком, ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот", в редакції викладеній в резолютивній частині ухвали; провадження у справі № 54/239 припинено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подана мирова угода відповідає фактичним матеріалам і обставинам справи та не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому суд вважав за можливе затвердити її в наданій редакції. Короткий зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 та узагальнення її доводів Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2011, ОСОБА_1 , яка не була учасником справи, звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва, мотивуючи свої вимоги порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оскільки на момент прийняття оскаржуваної ухвали, ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням площею 2 612 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , переданого ТОВ "Степ-УА" у власність Банку за мировою угодою, а відтак судом порушено право власності ОСОБА_1 на землю. Рух справи Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; зазначену ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 скасовано; у задоволення заяви про затвердження мирової угоди від 21.06.2011 відмовлено; матеріали справи № 54/239 повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду справи по суті. За висновками суду апеляційної інстанції; мирова угода затверджена судом першої інстанції із порушенням прав ОСОБА_1 як дійсного власника землі, а саме: умови мирової угоди виходять за межі позову; майно, що надавалося за мировою угодою Банку в погашення кредиту, не перебувало у заставі; майно та земельна ділянка, як встановлено апеляційним судом, не було власністю боржника, а третіх осіб, що підтверджується доказами, наданими суду (нежитлове приміщення перебувало у власності ТОВ "ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕННИЙ", єдиним засновником якого була апелянт ОСОБА_1 , земельна ділянка була власністю ОСОБА_1 ). Постановою Верховного Суду від 23.04.2026 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 54/239 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що: - суд першої інстанції не перевірив, кому саме належить земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомості, який передався у власність Банку на підставі мирової угоди сторін, апеляційний суд, з урахуванням з`ясованих судом першої інстанції обставин набуття ТОВ "Степ-УА" права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 21.03.2011, а також з урахуванням доводів ОСОБА_1 , цих обставин також не з`ясував; - окрім того, з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування норм статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, якими і врегульовано питання переходу прав на землю, у разі набуття особою права власності на нерухоме майно, розміщене на ній, апеляційний суд не обґрунтував свій висновок про порушення у зв`язку із затвердженням мирової угоди судом першої інстанції у цій справі прав ОСОБА_1 на землю, зокрема, яким чином набуття Банком права власності на нерухоме майно порушує такі права ОСОБА_1 . Не з`ясував обставини переходу прав на землю, на якій знаходиться нерухоме майно, за наслідками укладення договору купівлі-продажу від 21.03.2011, за яким, як виснувано судом першої інстанції, ТОВ "Степ-УА" набуло право власності на нього; - з урахуванням тверджень ОСОБА_1 про відчуження на момент апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції у цій справі, як земельної ділянки, так і нерухомого майна за договорами купівлі-продажу ОСОБА_2 , апеляційний суд також не з`ясував яким чином таке судове рішення наразі порушує її права; - Верховний Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на доводах ОСОБА_1 , без надання оцінки наведеним вище обставинам, якими і обґрунтовувалися заперечення Банку проти задоволення апеляційної скарги; - приймаючи будь-які доводи сторін суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи взято до уваги судом; - проте оскаржувана постанова апеляційного суду наведеним вимогам не відповідає, оскільки суд не в повній мірі з`ясував обставини, які мають істотне значення для вирішення питання чи містить ухвала суду першої інстанції у цій справі висновки про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , відтак, не перевірив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані із цим обставини, які підлягали першочерговому з`ясуванню, у зв`язку з чим постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою внаслідок порушення норм процесуального права; - усупереч положень процесуального законодавства, якими врегульовано алгоритм дії суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, апеляційний господарський суд не з`ясував того, яким чином оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо впливає на його права, інтереси та обов`язки, та, відповідно, не дослідив їх конкретного обсягу, наявності правового зв`язку між ними та оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, а отже, передчасно здійснив апеляційний перегляд справи по суті за апеляційною скаргою такої особи. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті після скерування справи на новий розгляд Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 справу № 54/239 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2026 справу №54/239 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М. Розгляд справи №54/239 призначено на 27.05.2026 о 14 год. 15 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 літера А. Зал судових засідань №16 (2 поверх). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2026 заяву ОСОБА_1 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено. 27.05.2026 розгляд справи №54/239 не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 розгляд справи №54/239 призначено на 03.06.2026 о 15 год. 00 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 літера А. Зал судових засідань №16 (2 поверх). Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. Короткий зміст пояснень учасників, поданих суду після скерування справи на новий розгляд 01.06.2026 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких вона наголошувала, що: - на момент прийняття Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження мирової угоди від 12.07.2011, саме ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням площею 2612 к.в.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; - Державний Акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , на момент прийняття господарським судом оскаржуваної ухвали, був чинним, а право власності належало ОСОБА_1 ; - ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України зазначає, що відчуження нежитлового приміщення, яке знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 безпосередньо зачіпались та порушувались її права та інтереси, як власника земельної ділянки, що має наслідком скасування ухвали про затвердження мирової угоди та відмову у задоволенні заяви сторін про її затвердження; при цьому, доля самої земельної ділянки судом першої інстанції не вирішувалась; - позивачем помилково застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про оренду землі» та позивач помилково постійно зазначає про перехід права користування земельною ділянкою, оскільки ОСОБА_1 на момент прийняття ухвали про затвердження мирової угоди була не користувачем земельної ділянки, а власником земельної ділянки, на якій розташована будівля, що була передана у власність ПАТ «Дельта Банк»; - приймаючи ухвалу про затвердження мирової угоди, на підставі якої до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , судом першої інстанції було порушено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій було розташоване вказане нежитлове приміщення, оскільки ОСОБА_1 , в силу приписів ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України була позбавлена свого права власності на землю; - права ОСОБА_1 зачіпались та порушувались оскаржуваною ухвалою, оскільки нежитлове приміщення знаходилось саме на її земельній ділянці; - факт порушення прав ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням підтверджується вимогою ОСОБА_3 про повернення коштів від 20.05.2026, яку ОСОБА_1 отримала засобами поштового зв`язку 25.05.2026, згідно якої ОСОБА_3 вимагає від ОСОБА_1 повернути йому грошові кошти в сумі 2 949 200,00 грн., які він сплатив ОСОБА_1 по вищевказаним договорам купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки. 03.06.2026 через систему «Електронний суд» від ПАТ «Дельта Банк» надійшли письмові пояснення щодо розгляду по суті заяви ПАТ «Дельта Банк» від 10.09.2025 про закриття апеляційного провадження у справі № 54/239, в якій банк наголошував на тому, що: - під час попереднього розгляду зазначеної апеляційної скарги, 10.09.2025 року через підсистему Електронний суд ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Північного апеляційного господарського суду із заявою про закриття апеляційного провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1ст. 264 ГПК України, у якій посилаючись на умови Мирової угоди, затвердженої оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва, практику застосування Верховним Судом положень статей 120 Земельного кодексу України, 377 Цивільного кодексу України та фактичні обставини справи, стверджував, що ухвала у даній господарській справі та затверджена нею Мирова угода, жодним чином та безпосередньо не впливає та не порушує права, інтереси та обов`язки скаржника ОСОБА_1 ; - виходячи зі змісту оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва про затвердження мирової угоди між сторонами у даній господарській справі, як і самої мирової угоди (враховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст.120 ЗК України та ст. 377 ЦК України та приймаючи до уваги характер (зміст) спірних правовідносин та предмет позову у справі), останні не стосується прав, обов`язків та інтересів скаржника; - зі змісту оскаржуваної ухвали та мирової угоди слідує, що останні жодним чином не вирішували перехід права власності на земельну ділянку, на якій було побудоване нежитлове приміщення, як помилково вважала ОСОБА_1 ; - у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не наведено жодних висновків про права, інтереси та/або обов`язки скаржника у спірних правовідносинах, в тому числі така ухвала не містить жодних посилань / вказівок, які б давали підстави для висновку про обмеження скаржника у праві власності на земельну ділянку; - на переконання ПАТ «Дельта Банк», наведене є підставою для висновку про відсутність безпосереднього правового зв`язку між скаржником та оскаржуваним судовим рішенням та, виходячи із доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, та змісту правовідносин, щодо яких виник спір у цій справі, оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 12 липня 2011 року не стосується прав, обов`язків та інтересів Скаржника, а тому він не має права на його апеляційне оскарження, а тому застосуванню підлягають положення ст. ст. 17, 254, п.3 ч. 1ст. 264 ГПК України; - позивач просить розглянути по суті подану ПАТ «Дельта Банк» 10.09.2025 заяву про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1ст. 264 ГПК України, з урахуванням висновків Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 23 квітня 2026 року. Додатково суд враховує, що відповідачами-1,2 не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання В судове засідання 03.06.2026 з`явились представник скаржника ОСОБА_1 (який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), представник позивача - ПАТ «Дельта Банк» та представник відповідача-1 - ТОВ ТОВ «Степ-УА» (який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції). Відповідач-2 - ТОВ «Півострів Пілот» в судове засідання своїх представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема поштовим відправленням. А також було здійснено оголошення на сайті суду про розгляд справи. У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Ухвали суду направлені учасникам справи та їх представникам в їх електронні кабінети в системі «Електронний суд», про що сформовані відповідні довідки. Крім того, за умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зважаючи на відсутність у відповідача-2 електронного кабінету та на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копії ухвал суду, були направлені судом апеляційної інстанції рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-2, зазначену в позовній заяві. Проте, вищевказані відправлення підприємством поштового зв`язку відповідачу-2 не вручені. Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і, зокрема, повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Отже, суд апеляційної інстанції належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача-2 про розгляд справи. Також, 03.06.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що представнику позивача необхідно ознайомитись з поясненнями ОСОБА_1 та доданими до них доказами. Представник позивача в судовому засіданні 03.06.2026 підтримав подане клопотання, просив його задовольнити, відкласти розгляд справи та продовжити строк апеляційного розгляду справи. Представник скаржника ОСОБА_1 (який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), та представник відповідача-1 - ТОВ ТОВ «Степ-УА» (який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції) в судовому засіданні проти заявленого клопотання - заперечували, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість. Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників учасників справи, дійшов висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а пояснення скаржника, подані додатково, стосуються обставин, які наводились скаржницею в апеляційній скарзі. Представник скаржника ОСОБА_1 в судовому засіданні 03.06.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду. Представник відповідача-1 - ТОВ ТОВ «Степ-УА» в судовому засіданні 03.06.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду. Представник позивача - ПАТ «Дельта Банк» в судовому засіданні 03.06.2026 заперечував проти вимог викладених у апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Крім того, зазначав про те, що наявні ухвала Господарського суду міста Києва від 12 липня 2011 року не стосується прав, обов`язків та інтересів Скаржника, а тому він не має права на його апеляційне оскарження, а тому застосуванню підлягають положення ст. ст. 17, 254, п.3 ч. 1ст. 264 ГПК України, як підстава для закриття апеляційного провадження. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот" про солідарне стягнення 4 031 961,64 грн за рахунок майна відповідача-2 за договором застави товарів в обороті № K-2006385/S1 від 29.04.2011, з яких: 4 000 000,00 грн заборгованості за кредитом та 31 961,64 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом. Позов обґрунтовано тим, що на порушення умов кредитного договору № К-2006385 від 29.04.2011 ТОВ "Степ-УА" використано кредитні кошти не за цільовим призначенням, визначеним договірними умовами, у зв`язку з чим у Банку виникло право вимагати дострокового повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. З огляду на неможливість дострокового виконання відповідачем-1 зобов`язання за кредитним договором, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 4 031 961,64 грн за рахунок майна відповідача-2 за договором застави товарів в обороті № K-2006385/S1 від 29.04.2011. У подальшому, до прийняття судового рішення у справі судом першої інстанції, сторони на підставі статті 78 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) подали до суду на затвердження мирову угоду від 21.06.2011, в такій редакції: "Мирова угода м. Київ 21 червня 2011 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", в особі Голови Ради Директорів Олени Юріївни Попової, яка діє на підставі Статуту (надалі - Позивач), з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕП-УА", в особі директора Мустафаєва Заура Алексер Огли, який діє на підставі Статуту (надалі - Відповідач-1), з другої сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Півострів Пілот", в особі директора Копилова Івана Миколайовича, який діє на підставі Статуту (надалі - Відповідач-2), з третьої сторони, уклали цю мирову угоду про наступне:

1. Відповідач-1 передає у власність Позивачу нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2 612 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект академіка Глушка, будинок 19, та належить Відповідачу-1 на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., від 23.03.2011 р. за номером в реєстрі 657 та витягу про державну реєстрацію прав № 29396154 від 23.03.2011р виданого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості", з метою задоволення вимог Позивача (надалі - вимоги): (а) сплатити 4 089 156,17 гривень боргу за кредитним договором № К-2006385 (кредитний договір), що укладений між Позивачем (кредитор) та Відповідачем-1 (позичальник) від 29.04.2011 р, в тому числі суму кредиту 4 000 000,00 гривень та 89 156,17 гривень відсотків; (б) сплатити відшкодування Позивачу 25 500,00 гривень державного мита, 236 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду господарської справи.

2. З моменту затвердження господарським судом даної мирової угоди вимоги Позивача за кредитним договором № К-2006385 від 29.04.2011 р., що укладений між Позивачем (кредитор) та Відповідачем-1 (позичальник), та за договором товарів застави в обороті № К-2006385/81, що укладений між Позивачем (заставодержатель) та Відповідачем-2 (заставодавець) від 29.04.2011 р., є погашеними, а зазначені договори визнаються сторонами повністю виконаними та припиняють свою дію.

3. Дана мирова угода вступає в силу з моменту її затвердження Господарським судом міста Києва та діє до виконання її сторонами взятих на себе зобов`язань за цією мирової угодою.

4. З моменту набрання законної сили ухвали Господарського суду міста Києва про затвердження цієї мирової угоди Позивач набуває права власності на нежитлове приміщення, зазначене в п. 1 цієї мирової угоди, а саме на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект академіка Глушка, будинок 19.

5. На підтвердження зазначеного вище дана мирова угода підписана та скріплена печатками в чотирьох екземплярах українською мовою, по одному для кожної сторони та один для Господарського суду міста Києва". Судом першої інстанції встановлено, що станом на час укладення мирової угоди нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2 612 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект академіка Глушка, будинок 19, належить ТОВ "Степ-УА" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., та зареєстрованого в реєстрі за № 657, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу № 29396154 про державну реєстрацію прав, виданого комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості", та не обтяжене забороною на відчуження, що підтверджується витягом № 31919065 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Зважаючи на викладене та враховуючи, що подана мирова угода, за висновком суду першої інстанції, відповідає фактичним матеріалам і обставинам справи та не суперечить вимогам чинного законодавства України, суд вважав за можливе затвердити її в наданій редакції. У судовому засіданні 12.07.2011, роз`яснивши сторонам наслідки затвердження мирової угоди, Господарський суд міста Києва ухвалив затвердити мирову угоду від 21.06.2011, укладену Банком, ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот", в редакції викладеній в резолютивній частині ухвали (в наданій учасниками справи редакції); провадження у справі № 54/239 припинити. Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувала ухвала підлягає скасуванню з огляду на наступне. Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв`язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що у розгляді питання про те чи містить оскаржувана ОСОБА_1 в апеляційному порядку ухвала Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 про затвердження мирової угоди та припинення провадження у цій справі висновки про її права, інтереси та (або) обов`язки, як особи, яка не брала участь у цій справі, апеляційному суду необхідно було з належною повнотою, на підставі належних та допустимих доказів з`ясувати обставини: - чи стосуються оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків та яких конкретно; - чи містить таке судове рішення присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо). Апеляційний суд, дослідивши повно фактичні обставини справи на підставі належних та допустимих доказів, прийшов до висновку, що оскаржувана ОСОБА_1 , ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди порушує її права, інтереси та обов`язки, як особи, яка не брала участь у цій справі, з огляду на наступне. Пункт 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України визначає, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Пункт 13 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України визначає, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною 1 ст.91 ГПК України в редакції, чинній на момент прийняття судом оскаржуваної ухвали було передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу. Згідно до п.9 ч.1 ст.106 ГПК України в редакції, чинній на момент прийняття судом оскаржуваної ухвали, окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди. Відповідно до ч.2 ст.254 ГПК України в чинній редакції, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Згідно до п.10 ч.1 ст.255 ГПК України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскарженні в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про затвердження мирової угоди. Як встановлено судом апеляційної інстанції, оскаржуваною ухвалою про затвердження мирової угоди порушуються права та законні інтереси ОСОБА_1 , оскільки судом першої інстанції було вирішено питання щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка розташована під нежитловим приміщенням, що згідно умов мирової угоди було передано у власність ПАТ «Дельта Банк», що надає скаржнику право на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 12.07.2011, з огляду на наступне. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент затвердження судом оскаржуваної мирової угоди, ОСОБА_1 була власником земельної ділянки площею 0,1400 га з цільовим призначенням «для експлуатації та обслуговування магазину», кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ОД №044249, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 25 травня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 4 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О. за реєстровим №925, та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2003 року. Факт належності земельної ділянки саме ОСОБА_1 на праві власності підтверджений належними та допустимими доказами і не був спростований та визнавався всіма учасниками справи. Саме на вказаній земельній ділянці розташоване нежитлове приміщення, яке було передано у власність ПАТ «Дельта Банк» на підставі оскаржуваної мирової угоди, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним 03.03.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченим Мозолєвою О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за №880. В п.1 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що вказане нежитлове приміщення площею 2612 кв.м. розташоване на земельній ділянці площею 0,1400 га, кадастровий №5110136900:31:002:0049, що відчужується одночасно із земельною ділянкою. Факт розташування земельної ділянки саме під нежитловим приміщенням, яке передавалось у власність банку за умовами мирової угоди, підтверджений належними та допустимими доказами і не був спростований та визнавався всіма учасниками справи. Одночасно із договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, 03.03.2017 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений і договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу земельної ділянки також був посвідчений Мозолєвою О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №882. Як вбачається з п.2 договору купівлі-продажу земельної ділянки, вона належить продавцю - ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ОД №044249, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 25 травня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 4 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О. за реєстровим №925, та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2003 року Таким чином, ОСОБА_1 була власником вказаної земельної ділянки з 04.02.2003 року і до 03.03.2017. Після цього, право власності перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу. У зв`язку з викладеним, колегія суддів приходить до висновку про те, що на момент прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваної ухвали від 12.07.2011, саме ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням площею 2612 к.в.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Частиною 1 ст.316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст..317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно до ч.1 та ч.2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Державний Акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , на момент прийняття господарським судом оскаржуваної ухвали, був чинним, а право власності належало ОСОБА_1 . У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Частиною 1 ст.377 ЦК України в редакції від 05.07.2011 року (чинній на момент прийняття оскаржуваної ухвали) було встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.120 ЗК України в редакції від 07.05.2011 року (чинній на момент прийняття оскаржуваної ухвали), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Вищенаведені приписи встановлюють принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, відповідно до якого особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц). Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі №910/18560/16). Таким чином, приймаючи ухвалу про затвердження мирової угоди, на підставі якої до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , судом було вирішено питання про права, інтереси та обов`язки апелянта, а також було порушено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій було розташоване вказане нежитлове приміщення, оскільки ОСОБА_1 , в силу приписів ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України була позбавлена свого права власності на землю. Факт порушення оскаржуваною ухвалою прав та інтересів ОСОБА_1 підтверджується і тим, що ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 офіційну вимогу про повернення грошових коштів за куплені ним земельну ділянку та нежитлове приміщення, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не мала права розпоряджатись цими об`єктами нерухомості через те, що право власності на нежитлове приміщення та земельну ділянка, на якій воно розташоване, перейшло до ПАТ «Дельта Банк» ще в 2011 році. Вказаною вимогою ОСОБА_2 також підтверджується той факт, що про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 дізналась лише в травні 2025 року. Вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції мав залучити ОСОБА_1 до участі у справі та з`ясувати її думку щодо можливості відчуження нерухомого майна, яке розташоване на її земельній ділянці, на користь банку. Натомість суд першої інстанції наведені вище обставини залишив поза увагою та взагалі не перевірив кому саме належить земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомості, що передався у власність позивачу на підставі мирової угоди сторін, зазначивши в оскаржуваній ухвалі, що дослідивши текст мирової угоди, суд першої інстанції встановив що її умови стосуються лише прав та обов`язків сторін щодо предмету позову, мирова угода укладена в інтересах сторін, не зачіпає інтересів третіх осіб і не суперечить вимогам чинного законодавства. Такий висновок суду є необґрунтованим, що суперечить нормам ст.78 ГПК України в редакції до 15.12.2017 року та ст.192, 236 ГПК України в реакції, яка діє з 15.12.2017. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц зроблено правовий висновок про те, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. З урахуванням вищенаведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умови мирової угоди сторін по справі та, відповідно, ухвала про її затвердження у даній справі, з урахуванням змісту позовних вимог та змісту затвердженої мирової угоди, безпосередньо стосувалось права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки визнавши за позивачем право власності на нежитлову будівлю, суд першої інстанції не дослідив питання щодо належності ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об?єкт нерухомості. Затвердивши мирову угоду без урахування наведеного, суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а тому ОСОБА_1 обгрунтовано подано апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу як особою, чиї права зачіпаються такою ухвалою. У зв?язку з наведеним, клопотання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12 липня 2011 року у справі № 54/239 - є необгрунтованим і задоволенню не підлягає. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що ОСОБА_1 була засновником ТОВ "ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕННИЙ", у власності якого перебувало нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке в подальшому, а саме 24.02.2017 було оформлено за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі ліквідаційного балансу, акту приймання-передачі та протоколу загальних зборів ТОВ "ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕННИЙ" від 22.02.2017. На підтвердження вказаних обставин, надано витяги з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕННИЙ" станом на 12.07.2011, 22.10.2016 та 25.10.2017. Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Відповідно до частин 1-4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно з положеннями частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14. Отже, долучення доказів судом на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду пов`язується виключно з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так, скаржник зазначав, що з вищевказаних витягів з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що на момент ухвалення судом оскаржуваної ухвали від 12.07.2011 та до оформлення за ОСОБА_1 права приватної власності на нежитлове приміщення, тобто до 24.02.2017, остання була основним засновником ТОВ "ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕННИЙ" та його керівником і головою комісії з припинення підприємства, що підтверджують обставини щодо яких виникли питання у апеляційного суду. Відтак, з огляду на доведення ОСОБА_1 винятковості випадку та належне обґрунтування об`єктивних причини неможливості подання доказів, що не залежали від неї, а також з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для прийняття, поданих останньою витягів з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕННИЙ" станом на 12.07.2011, 22.10.2016 та 25.10.2017 з метою повного та всебічного розгляду справи. Отже, за мировою угодою до банку переходило право на нежитлове приміщення, яке на момент укладення мирової угоди, було власністю ТОВ "ТОРГОВИЙ ЦЕНТР "ПІВДЕННИЙ", засновником якого була ОСОБА_1 . В матеріалах справи відсутні докази, що спірне майно перебувало у заставі за договором кредиту. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування норм статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, якими і врегульовано питання переходу прав на землю, у разі набуття особою права власності на нерухоме майно, розміщене на ній, апеляційний суд не обґрунтував свій висновок про порушення у зв`язку із затвердженням мирової угоди судом першої інстанції у цій справі прав ОСОБА_1 на землю, зокрема, яким чином набуття Банком права власності на нерухоме майно порушує такі права ОСОБА_1 . Не з`ясував обставини переходу прав на землю, на якій знаходиться нерухоме майно, за наслідками укладення договору купівлі-продажу від 21.03.2011, за яким, як виснувано судом першої інстанції, ТОВ "Степ-УА" набуло право власності на нього. Як зазначалось вище, апеляційним судом встановлено, що на момент затвердження мирової угоди судом першої інстанції право власності на земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яке передавалось у власність банку за умовами мирової угоди, належало ОСОБА_1 в результаті чого, з урахуванням статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, якими і врегульовано питання переходу прав на землю, у разі набуття особою права власності на нерухоме майно, розміщене на ній, права та інтереси ОСОБА_1 зачіпались оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції. При повторному апеляційному розгляді апеляційним судом досліджено та встановлено, що право власності на земельну ділянку належало ОСОБА_1 з травня 2004 року, коли їй був виданий відповідний державний акт на право власності на землю. До відповідача ТОВ «Степ-УА» право власності на земельну ділянку не переходило. За договором від 21.03.2011 ТОВ «Степ-УА» набуло право власності лише на нежитлові приміщення. Вказані обставини були визнані та підтверджені у судовому засіданні представником ТОВ «Степ-УА», а також не було спростовані представником ПАТ «Дельта Банк». Верховний Суд, направляючи справу на новий апеляційний розгляд зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків на спростування позиції суду першої інстанції про те, що станом на час укладення мирової угоди, нерухоме майно, яке передавалося за нею ТОВ "Степ-УА" Банку належало відповідачу-1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. та зареєстрованого 23.03.2011 в реєстрі за №

657. З цього питання колегія суддів апеляційного суду вважає необхідним зазначити, що наявність чинного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, на підставі якого майно, що передавалось у власність Банку за умовами мирової угоди, на момент затвердження мирової угоди судом належало на праві власності ТОВ «Степ-УА», жодним чином не спростовує факт того, що земельна ділянка під цим нежитловим приміщенням належала саме апелянту і що умови мирової угоди стосувались прав та обов`язків ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки. Верховний Суд у постанові від 23.04.2026 зазначив, що апеляційний суд також не з`ясував яким чином таке судове рішення наразі порушує права ОСОБА_1 . При новому апеляційному перегляді справи, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 . 20.05.2026 направив ОСОБА_1 вимогу про повернення грошових коштів за куплені ним земельну ділянку та нежитлове приміщення, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не мала права розпоряджатись цими об`єктами нерухомості через те, що право власності на нежитлове приміщення та земельну ділянка, на якій воно розташоване, перейшло до ПАТ «Дельта Банк» ще в 2011 році. У вказаній вимозі, ОСОБА_2 вимагав від ОСОБА_1 повернути йому грошові кошти в сумі 2 949 200,00 гривень (вартість нежитлового приміщення та земельної ділянки) саме через те, що ОСОБА_1 продала йому об`єкти нерухомості за наявності ухвали суду Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 про затвердження мирової угоди. Оскільки покупець земельної ділянки та нежитлового приміщення станом на теперішній час вимагає від ОСОБА_1 повернення грошових коштів, відповідно, оскаржуваною ухвалою порушуються права ОСОБА_1 . З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів приходить до висновку, що скаржником доведено належними та допустимими доказами факт порушення її прав та інтересів оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 269, ст. ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, п. 4 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню також з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 1 ст.78 ГПК України (в редакції, яка була чинною на момент прийняття судом оскаржуваної ухвали), передбачено, що відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Відповідно до частини 3 ст.78 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної ухвали), мирова угода може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмету позову. Умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору. Умови мирової угоди не можуть поширюватися на осіб, які не є сторонами спору. Умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялись в позовній заяві. Якщо умови угоди містять зобов`язання щодо розпорядження майном, господарський суд повинен перевірити повноваження сторони щодо розпорядження цим майном. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 у справі № 916/661/20 зазначила, що одним зі способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов`язків сторін щодо предмета позову. Право сторін на укладення мирової угоди встановлено Господарським процесуальним кодексом України. Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 914/3014/20, від 12.05.2021 у справі № 910/11213/20. Відповідно до частин 1 та 5 статті 192 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє. Таким чином, одним із способів вирішення господарського спору, є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмета позову. Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов`язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов`язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін. Мирова угода це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, задля яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Таким чином, сторонам у справі надано можливість комплексно врегулювати відносини між собою, в тому числі не обмежуючись обсягом вимог, що були заявлені у позові. До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити. У зв`язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке, згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов, якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів. Отже, за результатами розгляду питання про затвердження мирової угоди господарський суд: затверджує мирову угоду або відмовляє у затвердженні мирової угоди. Господарський суд відмовляє у затвердженні мирової угоди, якщо вона суперечить закону, порушує права й законні інтереси інших осіб. Досліджуючи умови мирової угоди, суд повинен виходити з норм статті 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. Суд також відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо мирова угода не відповідає загальним вимогам норм матеріального права щодо змісту угод; мирову угоду підписано представником, який не має на це повноважень; мирова угода містить умови, які виходять за межі предмета спору; мирова угода не містить відомостей про умови, розмір і строки виконання зобов`язання сторін; мирова угода стосується осіб, які не є сторонами спору. Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, предметом спору у даній справі є вимога ПАТ «Дельта Банк» про солідарне стягнення з ТОВ «СТЕП-УА», ТОВ «Півострів Пілот» 4031961,64 грн. за рахунок майна ТОВ «Півострів Пілот» за договором застави товарів в обороті № К- 2006385/S1 від 29.04.2011, з яких 4000000,00 грн. заборгованості за кредитом та 31961,64 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом. За умовами наданої на затвердження суду мирової угоди від 21.06.2011, ТОВ "СТЕП-УА" зобов`язується передати позивачу у власність нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект академіка Глушка, будинок 19, що належить ТОВ «Степ-УА» на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 23.03.2011, зареєстрованого в реєстрі за №657 та витягу про державну реєстрацію прав №29396154 від 23.03.2011 та передбачено, що передачею у власність ПАТ "Дельта Банк" зазначеного нерухомого майна погашається заборгованість за Кредитним договором № К-2006385 від 29.04.2011 року, виконання зобов`язань за яким забезпечено Договором застави товарів в обороті № К-2006385/81, що укладений між Позивачем (заставодержатель) та ТОВ «Півострів Пілот» (заставодавець) від 29.04.2011. Проте, з огляду на предмет позову ПАТ «Дельта Банк», нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект академіка Глушка, будинок 19 - не виступало предметом спору. Крім того, предметом спору було солідарне стягнення з відповідачів спірної заборгованості, яка виникла за кредитним договором № К-2006385 від 29.04.2011 та договором застави товарів в обороті № К- 2006385/S1 від 29.04.2011, тобто вимоги позивача заявлені до обох відповідачів і підставою їх пред?явлення є кредитний договір № К-2006385 від 29.04.2011 та договір застави товарів в обороті № К- 2006385/S1 від 29.04.2011. При цьому, в мировій угоді сторони також встановлено і про припинення дії вказаних договорів, що також не входило до предмету спору, а судом першої інстанції в мировій угоді безпідставно затверджено також відповідну умову, без встановлення обставин дійсного розміру боргу, підстав його нарахування та дослідження визначених Законом України «Про заставу» підстав для припинення дії відповідного договору застави, як і обумовлених ст.598 ЦК України підстав для припинення дії кредитного договору. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Частиною 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З огляду на встановлене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а тому оскаржувана підлягає скасуванню на підставі ст. 277, п.1-4 ч. 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України. Також, оскільки судом апеляційної інстанції скасована ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, керуючись правами, наданими ч. 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, справа підлягає передачі на розгляд суду першої інстанції. Розподіл судових витрат У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12 липня 2011 року у справі № 54/239 - відмовити.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 у справі №54/239 задовольнити.

3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 у справі №54/239 скасувати.

4. У задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 21.06.2011 відмовити.

5. Матеріали справи №54/239 повернути до Господарського суду міста Києва для розгляду справи по суті. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано: 11.06.2026. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді О.М. Сибіга С.А. Гончаров