Постанова 4870 № 909/869/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/869/25 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Бабій М.М. явка учасників справи: від позивача: Ящук Д.В.; від відповідача: Заяць О.І.; розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни №01/02 від 01.02.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025, суддя Максимів Т. В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 12.01.2026 у справі № 909/869/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" до відповідача фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 4 587 536,00 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "СУ-531"звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 3 646 000,00 грн., інфляційних нарахувань у сумі 753 044,00 грн., 3% річних у сумі 188 492,00грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем існувала співпраця щодо постачання будівельних матеріалів та комплектуючих. 22, 25, та 28 листопада 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю "СУ-531" перерахувало ФОП Скоробогатій Галині Богданівні грошові кошти в сумі 3 646 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №335, 339 та 344 з призначенням платежу "За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ". Однак договір поставки сторони не уклали, товар відповідач не поставив, отримані кошти не повернув, що свідчить про безпідставне їх збереження. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 15, 16, 530, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" 3 646 000,00 грн. безпідставно набутих коштів, 753 044,00 грн інфляційних нарахувань та 188 492,00 грн 3% річних, а також 55 050,43 грн судового збору. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що факт перерахування ТОВ «СУ-531» на користь ФОП Скоробогатої Г.Б. грошових коштів у загальному розмірі 3 646 000,00 грн. підтверджується платіжними дорученнями №335 від 22.11.2022, №339 від 25.11.2022 та №344 від 28.11.2022, тоді як відповідачкою не доведено наявності договірних відносин між сторонами та факту поставки товару. Суд зазначив, що надані відповідачем нотаріально засвідчені копії Договору №01/02-22 від 01.02.2022, Специфікації №1 до нього та видаткової накладної №15 від 21.11.2022 на суму 3 646 000,00 грн, є неналежними та спростовані нотаріально засвідченою заявою свідка ОСОБА_1 від 26.09.2025, який, будучи директором ТОВ «СУ-531», заперечив факт підписання, а оригінали цих доказів стороною не надані. Також суд дійшов висновку, що видаткові накладні №12 від 12.11.2020 та №64 від 03.10.2022, подані відповідачкою на підтвердження придбання нею товару у ФОП Якимчука М.Т., не підтверджують факту поставки такого товару позивачу та не є належними доказами виконання зобов`язань за спірними правовідносинами. За таких обставин отримані нею грошові кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуте майно. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання суд також визнав обґрунтованими вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи 02.02.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни №01/02 від 01.02.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі №909/869/25, в якій остання просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 1212 ЦК України та безпідставно дійшов висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин. Скаржник зазначає, що спірні кошти були сплачені ТОВ «СУ-531» на виконання Договору №01/02-22 від 01.02.2022, що підтверджується платіжними дорученнями №335 від 22.11.2022, №339 від 25.11.2022 та №344 від 28.11.2022 із призначенням платежу «За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ», а також Договором №01/02-22 від 01.02.2022, Специфікацією №1 до нього та видатковою накладною №15 від 21.11.2022. На думку апелянта, наявність чинного договору виключає можливість застосування положень глави 83 ЦК України про безпідставне збагачення. Крім того, скаржник вважає, що суд не врахував презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, не застосував статтю 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для сторін, неналежно оцінив подані відповідачем докази та не надав належної оцінки його доводам, чим порушив норми матеріального та процесуального права. 10.03.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни №01/02 від 01.02.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі №909/869/25 без змін. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026 справу №909/869/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни №01/02 від 01.02.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі №909/869/25 залишено без руху. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни №01/02 від 01.02.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі №909/869/25. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 справу №909/869/25 призначено на 06.05.2026. В судове засідання 06.05.2026 з`явились представники сторін. Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеним в ній, просив її задоволити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, при цьому наводив доводи аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу. У судовому засіданні 06.05.2026 оголошено перерву до 13.05.2026. У зв`язку із відпусткою головуючого судді Бойко С.М. з 13.05.2026 по 14.05.2026 включно, розгляд вищевказаної справи 13.05.2026 не відбувся. Ухвалою від 15.05.2026 справу №909/869/25 призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.05.2026. В судове засідання 20.05.2026 з`явились представники сторін, які підтримали свою позицію викладену в попередньому судовому засіданні. У судовому засіданні 20.05.2026 оголошено перерву до 03.06.2026. В судове засідання 03.06.2026 з`явились представники сторін. Представник відповідача заявив клопотання про огляд судом оригіналів Договору від 01.02.2022, Специфікації № 1 до Договору та Видаткової накладної, нотаріально засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи. З метою забезпечення можливості ознайомлення позивача із зазначеними документами, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, колегія суддів зобов`язала відповідача надіслати їх скановані копії через підсистему «Електронний суд». У зв`язку з цим у судовому засіданні було оголошено перерву до 09.06.2026. У судове засідання 09.06.2026 з`явилися представники сторін. Суд встановив, що відповідач виконав вимогу суду та надіслав через підсистему «Електронний суд» скановані копії документів, а також з`ясував, що позивач з ними ознайомився. З`ясувавши думку учасників справи щодо заявленого відповідачем клопотання про огляд у судовому засіданні оригіналів документів, яке відповідач підтримав, а позивач заперечив проти його задоволення, суд постановив задовольнити зазначене клопотання та оглянув оригінали Договору від 01.02.2022, Специфікації № 1 до Договору та Видаткової накладної в судовому засіданні, оскільки це не нові чи додаткові докази, в матеріалах справи наявні копії цих доказів та нотаріально засвідчені. Щодо апеляційної скарги представники сторін підтримали позиції, викладені ними у попередніх судових засіданнях. Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України). Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 оскаржується відповідачем в повному обсязі. Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмові в задоволенні позовних вимог з наступних підстав Предметом позову є стягнення з ФОП Скоробогатої Г.Б. 3 646 000,00 грн. за правовою кваліфікацією як безпідставно набутих коштів, 753 044,00 грн. інфляційних втрат та 188 492,00 грн. 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Як встановлено судами, у матеріалах справи містяться нотаріально засвідчені копії Договору №01/02-22 від 01.02.2022, Специфікації № 1 до цього договору та видаткової накладної № 15 від 21.11.2022. Натомість у справі копії цих письмових доказів, що засвідчені нотаріально, за відсутності огляду оригіналів цих доказів, оцінені судом першої інстанції як такі, що є недопустимими, проте з цим висновком суду першої інстанції, апеляційний суд не погоджується, оскільки цей висновок не грунтується на вимогах норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2 ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.91 ГПК). Так у відповідності до ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Відповідно до ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (схожий висновок викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №903/34/22, від 09.01.2024 у справі №870/94/20). Недопустимі докази- це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19, від 20.09.2022 у справі №910/3493/21. Як вбачається з долучених до матеріалів справи нотаріально посвідчених копій Договору №01/02-22 від 01.02.2022, Специфікації № 1 до нього та видаткової накладної № 15 від 21.11.2022, а також з наданих для огляду суду апеляційної інстанції оригіналів зазначених документів, останні містять підписи та відбитки печаток сторін. При цьому колегією суддів встановлено, що оригінали документів є пошкодженими (зім`ятими та частково надірваними), що узгоджується з поясненнями відповідача щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції. За таких обставин сам лише факт неподання оригіналів документів до суду першої інстанції не міг бути безумовною підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин, особливо з урахуванням того, що нотаріально посвідчені копії зазначених документів містилися у матеріалах справи, а їх оригінали були подані для огляду суду апеляційної інстанції. Як вбачається з копії Договору №01/02-22 від 01.02.2022, такий укладено між ФОП Скоробогатою Г.Б. (продавцем) та ТОВ «СУ-531» (покупцем), оригінал якого оглянуто в судовому засіданні та є ідентичним копії, що нотаріально засвідчена та подана відповідачем на виконання вимог ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 20.10.2025 (том 1-ий, аркуш справи 117-120). Ці обставини поданих доказів аналогічно оцінені і щодо таких доказів як Специфікація №1 ( як додатку до Договору), видаткової накладної №15 від 21 листопада 2022. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. А тому апеляційний суд вважає, що ці письмові докази є належними та допустимими, на підставі яких встановлюються обставини справи і яким суд апеляційної інстанції надає оцінку разом із іншими доказами по справі та є належними до цього спору. Як встановлено апеляційним господарським судом між сторонами виникли правовідносини, що кваліфікуються апеляційним судом як договір поставки. Як передбачено ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 статті 712 ЦК України). Також, апеляційним судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Договору №01/02-22 від 01.02.2022, продавець зобов`язався передати у власність покупцю визначені у Специфікації товари (ТМЦ), а покупець зобов`язався прийняти такі товари та оплатити їх вартість в порядку та на умовах, визначених цим Договором. У п. 2.3 Договору №01/02-22 сторонами погоджено, що ціна договору дорівнює загальній вартості товарів та визначена у специфікації до Договору. Специфікацією № 1 до Договору №01/02-22 визначено перелік товарів (електрод зварювальний ОК 53.70 4,0х350 mm; бруківка гантель промислова сіра h-8; арматура 18 мм кл. А400/500С, 12 м; арматура 12 мм А500 Міра L=12000 мм; щебінь фр. 5-20; щебінь фр. 5-10) загальною вартістю 3 646 000,00 грн (три мільйони шістсот сорок шість тисяч гривень 00 коп.) без ПДВ. В специфікації №1 наявний підпис від імені позивача- директора ТОВ «СУ-531» М.В. Гояна. Згідно з п. 2.2 Договору №01/02-22 покупець оплачує вартість товарів (ТМЦ) упродовж 10 календарних днів від дати отримання ТМЦ покупцем. Відповідно до п. 3.2 Договору №01/02-22 приймання-передача товарів здійснюється на підставі видаткової накладної. Відповідно до п. 3.3 Договору №01/02-22 після підписання видаткової накладної право власності на товари, а також всі ризики, пов`язані із його використанням, переходять від продавця до покупця. Апеляційним господарським судом встановлено, що видаткова накладна №15 від 21 листопада 2022 також підписана від імені позивача директором ТОВ «СУ-531» М.В. Гояном. Відповідно до видаткової накладної № 15 від 21.11.2022 покупцем ТОВ «СУ-531» отримано від постачальника ФОП Скоробогатої Г.Б. ТМЦ згідно з Договором №01/02-22 від 01.02.2022 на загальну суму 3 646 000,00 грн (три мільйони шістсот сорок шість тисяч гривень 00 коп.). Згідно з платіжними дорученнями №335 від 22 листопада 2022 року, №339 від 25 листопада 2022 року, №344 від 28 листопада 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю "СУ-531" перерахувало ФОП Скоробогатій Г.Б. грошові кошти в сумі 3 646 000,00 грн. з призначенням платежу "За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ". Оскільки за умовами договору сторони передбачили, що покупець оплачує товар (ТМЦ) впродовж 10 календарних днів від дати отримання ТМЦ Покупцем, а тому в платіжній інструкції зазначено дату оплати та підставу- цей договір. Колегія суддів враховує, що у всіх платіжних дорученнях, на підставі яких позивач перерахував відповідачу спірні кошти на загальну суму 3 646 000,00 грн, міститься однакове призначення платежу: «За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ». Вказане призначення платежу було сформульоване самим платником(позивачем) та містить посилання на конкретний договір та підставу здійснення платежу. Апеляційний суд приймає таку поведінку позивача як суперечливу, оскільки при подачі позову позивач заперечив ці факти поставки йому товарів всупереч письмовим доказам і оплаті товару. Верховний Суд у своїй практиці послідовно застосовує доктрину заборони суперечливої поведінки, яка ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основу якої покладено принцип добросовісності, складовою якого є, зокрема, заборона суперечливої поведінки та заборона зловживання процесуальними правами. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду від її недобросовісних дій. Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98). Щодо нотаріально засвідченої заяви свідка ОСОБА_1 - директора ТОВ "СУ-531", відповідно до якої останній заперечив факт наявності договору поставки та Специфікації №1 (як додатку до Договору, видаткової накладної №15 від 21 листопада 2022 року на суму 3 646 000,00 грн то така не може мати наперед встановленої сили та не звільняє суд від обов`язку надати оцінку всім іншим доказам у справі, зокрема змісту платіжних документів, нотаріально посвідченим копіям документів, наданим оригіналам та іншим обставинам, які можуть свідчити про існування договірних відносин між сторонами. Показання свідка не узгоджуються з іншими встановленими обставинами справи на підставі оцінки доказів, що здійснені судом апеляційної інстанції, а тому є суперечливим доказом і не може бути покладений в підтвердження позиції позивача. Крім того, зі змісту вимоги ТОВ «СУ-531» від 17.08.2023 вбачається, що позивач визнавав існування між сторонами домовленостей щодо поставки товарно-матеріальних цінностей та пов`язував перерахування коштів саме з такими домовленостями. Отже, матеріалами справи підтверджується наявність між сторонами правовідносин, пов`язаних із поставкою товару, а спір фактично виник щодо належного виконання таких правовідносин та оцінки поданих сторонами доказів. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). За змістом положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Частиною першої статті 205 ЦК визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК: -правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами; -правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; -правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); -правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Місцевим господарським судом не враховано, що закріплена статтею 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема судовим рішенням про визнання недійсним такого правочину. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. У вказаній статті закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17. Колегія суддів враховує, що Договір №01/02-22 у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, не розривався та не припинявся з інших підстав. Отже на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення до суду діяв принцип презумпції правомірності правочину, закріплений статтею 204 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції також застосовує поняття вірогідності доказів. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/1 Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", зокрема, змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Отже, врахувавши характер спірних правовідносин між сторонами, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши підстави заявленого позову, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов`язання, що виникли мж сторонами за Договором №01/02-22 від 01.02.2022 виконано належним чином, а тому висновки місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є помилковими. За таких обставин позовні вимоги про стягнення 3 646 000,00 грн задоволенню не підлягають. З огляду на відсутність підстав для задоволення основної вимоги, відсутні також правові підстави для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів та окремому задоволенню не підлягають. Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, оскільки узгоджуються з дослідженими матеріалами справи, встановленими судом апеляційної інстанції обставинами та свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Натомість заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують доводів апеляційної скарги, не узгоджуються з фактичними обставинами справи та не підтверджуються належними і допустимими доказами. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі № 909/869/25 ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до вимог статті 277 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі №909/869/25 підлягає скасуванню. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Судові витрати Враховуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, оскільки апеляційним судом встановлено наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, витрати зі сплати судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій покладається на позивача. Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни №01/02 від 01.02.2026 задоволити. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі № 909/869/25 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції залишити за позивачем. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СУ-531" (вул. Січових Стрільців, буд. 23, офіс 604, м. Івано-Франківськ, 76018, ЄДРПОУ 34624266) на користь фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 82 575,65 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Місцевому господарському суду видати відповідні накази. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Повний текст постанови складено та підписано 12.06.2026. Головуючий суддя Бойко С.М. Судді Бонк Т.Б. Якімець Г.Г.