Постанова Сумський апеляційний суд № 587/1531/25

Справа №587/1531/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Черних О. М. Номер провадження 33/816/293/26 Суддя-доповідач Філонова Ю. О. Категорія 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Філонова Ю. О. ,за участі захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Шевченка Д. С., розглянувши у залі суду в місті Суми справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою з доповненнями особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Сумського районного суду Сумської області від 01 травня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, мешканця: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 рік. Постановлено стягнути зі ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн 60 коп. В С Т А Н О В И В: Постановою судді Сумського районного суду Сумської області від 01 травня 2025 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 рік, за те, що 11 березня 2025 року близько 15-10 години в с. Любачеве, Сумського району Сумської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, почервоніння шкіри обличчя. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку за допомогою газоаналізатора Драгер та в медичному закладі відмовився, чим ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 01 травня 2025 року, справу закрити за відсутністю події. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи. Як вказує апелянт, суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини справи, розглянувши її поверхнево через те, що викладені в постанові висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не ґрунтуються на доказах, що містяться в матеріалах справи та не відповідають фактичним обставинам справи. Окрім цього, апелянт звертає увагу на те, що не знайомий з матеріалами справи, а тому позбавлений можливості подати апеляційну скаргу та викласти в скарзі мотиви незгоди з таким рішенням суду. Тому вказана апеляційна скарга подається для дотримання строків, передбачених ст. 294 КУпАП щодо реалізації права на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції в 10-денний строк, а тому її буде доповнено в максимально короткі строки із викладенням мотивів та доказів незаконності. У свою чергу, захисник Шевченко Д. С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав клопотання, в якому вказував на те, що у разі визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не призначати покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на один рік, оскільки має спеціальний статус військовослужбовця та виконує бойові завдання, а позбавлення права фактично паралізує службу. Також, захисник Шевченко Д.С. подав клопотання, в якому вказував: працівниками поліції було порушено порядок проведення огляду ОСОБА_2 , який є діючим військовослужбовцем, а отже такий огляд повинен проводитись співробітниками Військової служби правопорядку; враховуючи те, що ОСОБА_2 на даний час перебуває на військовій службі, тобто виконує обов`язки військової служби та є спеціальним суб`єктом, його повинні були кваліфікувати за спеціальною нормою ч.3 ст. 172-20 КУпАП, а не за загальною; відеозапис вівся небезперервно, є неповним, а отже слід визнати його недопустимим доказом, окрім цього на відеозапису не зафіксовано руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , жодних доказів того, що ОСОБА_1 є водієм та керує транспортним засобом суду не надано; працівниками поліції не доведено факту наявності у ОСОБА_1 ознак сп`яніння, що вказує на відсутність підстав для пропозиції огляду; працівниками поліції недотримано законного порядку та процедури огляду особи на встановлення стану алкогольного сп`яніння жодної чіткої та конкретної відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп`яніння у медичному закладі не вбачається; поліцейськими не складено акт огляду та направлення на огляд, до матеріалів справі такі документи не долучено. Також захисник Д.С. подав клопотання, в якому просить у разі визнання ОСОБА_1 винним в інкримінованому йому діянні застосувати за аналогією закону ст. 69 КК України і не призначати йому покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на один рік. Окрім цього захисник Шевченко Д.С. подав клопотання, в яких просить: витребувати оригінал відеозапису; визнати процедуру огляду на встановлення стану сп`яніння такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, а її результатів недійсними; відеозаписи додані до справи визнати недопустимими доказами. Заслухавши доповідь головуючого-судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, позицію захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Шевченка Д. С., який вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності. Згідно зі ст. 251 КУпАП на основі доказів встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та ін. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, як він почав рухатись. Дослідивши матеріали справи апеляційний суд вважає, що висновок судді першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи, оскільки підтверджується: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 268598 від 11 березня 2025 року зміст якого відповідає встановленим фактичним обставинам справи, та з якого вбачається, що протокол ОСОБА_1 підписаний, зауважень до його змісту останній не мав та пояснень, в тому числі і на спростування викладених у ньому обставин, ОСОБА_1 в протоколі не вказав; - рапортом помічника чергового ВП №4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області Холоденко М. Г. від 11 березня 2025 року відповідно до якого останній доповідає про встановлення у водія ОСОБА_1 стану алкогольного сп`яніння; - долученим до протоколу відеозаписом. Даючи оцінку вищевказаним доказам як окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням вимог ст.252 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст. 130 КУпАП. Вищезазначені докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку. Щодо тверджень апелянта про те, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи, то апеляційний суд відхиляє дані доводи, оскільки зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Істотних порушень вимог КУпАП, які б могли стати безумовними підставами для скасування оскаржуваної постанови суду, під час розгляду даних матеріалів судом першої інстанції, апеляційний суд не вбачає. Таким чином, з врахуванням наявних в матеріалах справи доказів, яким була надана належна правова оцінка, суддя вірно встановив в діях ОСОБА_1 ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а доказів на спростування таких висновків під час апеляційного розгляду здобуто не було. Вказана справа про адміністративне правопорушення була розглянута суддею суду першої інстанції повно, всебічно, об`єктивно і будь-яких порушень, при цьому, апеляційним судом не встановлено. Щодо доводів захисника Шевченка Д. С., що у разі визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не призначати покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на один рік, оскільки має спеціальний статус військовослужбовця та виконує бойові завдання, а позбавлення права фактично паралізує службу, апеляційний суд вважає необґрунтованим, зважаючи на наступне. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом, зокрема, аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто санкція цієї статті є безальтернативною. Вимогами ч. 4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Крім того, відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу. Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов`язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП. За таких обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також не позбавляти його посвідчення водія, що надає право на керування транспортними засобами. Щодо клопотання захисника Шевченка Д. С. про те, що працівниками поліції було порушено порядок проведення огляду ОСОБА_2 , який є діючим військовослужбовцем, а отже такий огляд повинен проводитись співробітниками ВПС у Збройних Силах України відповідно до порядку, встановленого ч.2-7 ст.266-1 КУпАП, а не поліцейські, апеляційний суд зазначає наступне. За змістом ст. 266-1 КУпАП огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин. Відповідно до ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Як було встановлено, у даному випадку військовослужбовець ОСОБА_1 був зупинений 11 березня 2025 року о 15 год. 10 хв. в АДРЕСА_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, тобто поза межами території будь-якої військової частини. У ч. 2 ст. 266 КУпАП зазначено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Даний порядок визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст. 266-1 КУпАП передбачають порядок огляду військовослужбовців. При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому, при проведенні огляду військовослужбовця водія, таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку. Таким чином, під час процедури огляду на стан сп`яніння водія представника військової служби правопорядку не повинні запрошувати. Також є безпідставними посилання захисника про те, що дії ОСОБА_1 неправильно кваліфіковано за ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він являється військовослужбовцем, а тому їх слід було кваліфікувати за ст.172-20 КУпАП, з огляду на таке. Так, ч. 3 ст. 172-20 КУпАП передбачає відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду. Тобто, відповідно до диспозиції ст. 172-20 КУпАП, об`єктом правопорушення є порядок проходження військової служби, а об`єктивна сторона складу діяння, - складається із вищезазначених самостійних альтернативних діянь. Суб`єктом цього проступку є військовослужбовець. Разом з тим, ч.1 ст.130 КУпАП передбачає зокрема відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Отже, об`єктом такого правопорушення, окрім іншого, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Об`єктивна сторона, відповідно до диспозиції цієї норми закону, полягає окрім іншого в діях особи (водія), яка керує транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, спрямованих на ухилення від проходження у встановленому законом порядку огляду на виявлення стану алкогольного сп`яніння. Суб`єктом проступку є водій транспортного засобу. Аналіз вищенаведених норм закону та встановлених обставин справи приводить до висновку, що ОСОБА_1 під час зупинки поліцейськими перебував в статусі водія транспортного засобу, тобто є суб`єктом правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому його дії працівниками поліції правильно було кваліфіковано за цією нормою закону. Щодо доводів захисника про те, що відеозапис вівся небезперервно, є неповним, а отже слід визнати його недопустимим доказом, окрім цього на відеозапису не зафіксовано руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , жодних доказів того, що ОСОБА_1 є водієм та керує транспортним засобом суду не надано. Апеляційний суд не має сумнівів щодо достовірності наявного у матеріалах справи відеозапису. Відеозапис як доказ отриманий у порядку, визначеному законом, зокрема ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 251 КУпАП, відповідно до яких доказами є показання технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а їх зміст з точки зору належності та допустимості оцінюється судом, виходячи із сукупності усіх наданих доказів. Долучений до матеріалів справи відеозапис надає можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та оцінити поведінку водія і працівників поліції, які брали участь у складанні матеріалів про адміністративне правопорушення. Він підтверджує спілкування поліцейських із ОСОБА_1 , повідомлення йому причини зупинки, виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, пропозицію пройти огляд на місці зупинки або у медичному закладі, відмову від проходження огляду на місці зупинки та у медичному закладі. Відсутність на відеозаписі безпосереднього моменту руху автомобіля або самого моменту його зупинки не є підставою для визнання відеозапису недопустимим доказом і не спростовує факту керування транспортним засобом, оскільки цей факт підтверджується іншими доказами у справі в їх сукупності. Закон не вимагає, щоб факт керування транспортним засобом у кожному випадку підтверджувався виключно відеозаписом моменту руху транспортного засобу. Щодо тверджень захисника про те, що працівниками поліції не доведено факту наявності у ОСОБА_1 ознак сп`яніння, що вказує на відсутність підстав для пропозиції огляду. Апеляційний суд зазначає наступне, право поліцейського виявляти водіїв з ознаками алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння передбачене Законами України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух», постановою Кабінету Міністрів України №1103 від 17.12.2008 року та Інструкцією МВС/МОЗ №1452/735 від 09.11.2015 року. Саме наявність таких ознак є підставою для пропонування водієві пройти огляд на стан сп`яніння. У цьому випадку працівники поліції виявили у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, почервоніння шкіри обличчя, після чого запропонували пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, від чого останній відмовився. Апеляційний суд наголошує, що у даному випадку для визнання винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП ключовим є те, що згідно п. 2.5 Правил дорожнього руху він, як водій, був зобов`язаний, а не мав право, на пропозицію поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння, однак, відмовився від цього, що свідчить про наявність в його діях ознак вказаного адміністративного правопорушення, що було вірно встановлено суддею суду першої інстанції. Невизнання своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як лінія захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності. Щодо доводів захисника про те, що працівниками поліції недотримано законного порядку та процедури огляду особи на встановлення стану алкогольного сп`яніння жодної чіткої та конкретної відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп`яніння у медичному закладі не вбачається. Апеляційний суд відхиляє вказане, оскільки зазначене спростовується відеозаписом на якому зафіксовано, що під час спілкування поліцейського з ОСОБА_1 , було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на місці зупинки або проїхати у медичний заклад, на що останній відмовився. Тому ними, відповідно до вимог закону, було складено протокол про адміністративне правопорушення за керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Порушень порядку проходження огляду водія на перебування у стані сп`яніння, встановленого Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, працівниками поліції допущено не було. Обставини, які б доводили упередженість або будь-яку зацікавленість працівників поліції у результатах розгляду справи або притягненні особи до адміністративної відповідальності судом не встановлено та стороною захисту надано не було. Щодо посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи акту огляду та направлення водія до закладу охорони здоров`я для проходження медичного огляду, апеляційний суд зазначає, що дане порушення поліцейським не є істотним, оскільки дане твердження не спростовує скоєне правопорушення. Відповідно до відеозапису ОСОБА_1 пропонувалося пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора, в той час як направлення на огляд з метою виявлення стану сп`яніння передбачає відвідування медичної установи, але від цієї процедури ОСОБА_1 відмовився. Направлення на огляд має правове значення для лікаря медичної установи, який у випадку наявності такого направлення повинен провести огляд. Що стосується клопотання захисника про застосування у даному випадку аналогії права з призначенням ОСОБА_1 адміністративного стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами, то апеляційний суд зауважує, що такі доводи, у даному випадку, є безпідставними, з врахуванням наступного. Так, відповідно ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. У свою чергу, ЄСПЛ, дійсно, неодноразово звертав увагу на недосконалість законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності (п. 53 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); п. 19 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06), а КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11 жовтня 2011 року (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним, поширивши тим самим певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. ЄСПЛ також за певних умов поширює стандарти Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03). При цьому, виходячи із системного аналізу законів України, в тому числі і КУпАП, а також усталеної судової практики ЄСПЛ, на вирішення питання накладення на особу адміністративного стягнення, гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не поширюються, оскільки прогалини у законодавстві України про адміністративні правопорушення у цій сфері немає, і про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання мова не йде, що у свою чергу не надає можливості застосувати аналогію закону, як просить захисник. Крім того, апеляційний суд зауважує, що санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП чітко визначено, що на осіб, які дане правопорушення вчинили, накладається штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. За встановлених обставин винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення на останнього було вірно накладено суддею з врахуванням діючого законодавства, в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік, яке є безальтернативним. Що стосується клопотань захисника про витребування оригіналу відеозапису; визнати процедуру огляду на встановлення стану сп`яніння такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, а її результатів недійсними; відеозаписи додані до справи визнати недопустимими доказами, то апеляційний суд зазначає, саме з врахуванням того, що у даній справи достатньо належних та допустимих доказів, яким суддею суду першої інстанції була надана вірна правова оцінка та якими підтверджено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Окрім того, у даному випадку, відеозапис, що міститься у матеріалах справи, та який був досліджений судом першої інстанції та апеляційним судом, підтверджені обставини, які підлягають доказуванню, він не може бути визнаний неналежним доказом. Відеозапис не є недопустимим доказом, як вважає захисник, адже запис здійснений на підставі п. 1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення, а тому, у задоволенні клопотання захисника про витребування оригіналу відеозапису, слід відмовити. Відповідно, у ході апеляційного перегляду встановлено, що суд першої інстанції прийняв правильне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено. Постанова суду за змістом є належно вмотивованою, обґрунтованою та законною. Враховуючи вищезазначене, всупереч доводам апеляційної скарги особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим, не вбачає підстав для його скасування, а тому, оскаржувану постанову судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, П О С Т А Н О В И В: Постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 01 травня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доповненнями на цю постанову - без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Сумського апеляційного судуФілонова Ю. О.