Постанова Львівський апеляційний суд № 461/10420/25

Справа № 461/10420/25 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/534/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю: секретаря Якимчук Л.С.; Жовтонецького В.М. представника АТ «Ідея Банк», розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 січня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (в подальшому «Банк», «позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зі згаданого відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 126 668 грн. 97 коп., а також 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 31.05.2024 року згідно з умовами Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі ДКБО) між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено Угоду №C-001-312323-24-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки (надалі Кредитний договір). Згідно Кредитного договору Позивач надає Відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді відновлювальної Кредитної лінії по відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_2 ), та здійснює платежі відповідача з рахунку (у т. ч. - ініційовані відповідачем за допомогою БПК) за рахунок кредиту на суму, що перевищує залишок власних коштів відповідача на рахунку, на умовах повернення, строковості та платності. Зазначалося, що позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору, однак відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, передбачені Кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 126 668 грн. 97 коп. з яких: 90 898 грн. 77 коп. прострочений борг, а 35 770 грн. 20 коп. - прострочені проценти. Вказана заборгованість відповідача підтверджується випискою по рахунку (Поточному рахунку) № НОМЕР_1 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 08.12.2025 року. Оскаржуваним рішенням позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 126 668 грн. 97 коп. Вирішено питання судових витрат (а.с. 138143). Дане рішення оскаржив відповідач. Апелянт просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю, або «скасувати рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з обов`язковим витребуванням первинних доказів», покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Вважає, що: - суд безпідставно визнав доведеним розмір заборгованості та поклав в основу рішення односторонній розрахунок позивача, а надані позивачем розрахунки та довідки є відображенням односторонніх арифметичних підрахунків позивача і не є належною правовою підставою для стягнення відповідних сум без підтвердження первинними документами; - суд неправильно застосував норми щодо електронного договору та одноразового ідентифікатора (ОТР), не встановивши належним чином волевиявлення саме апелянта. Також не перевірив та не встановив, що саме апелянт ОСОБА_1 отримував та вводив одноразовий ідентифікатор (ОТР), використовував відповідний номер телефону чи електронну пошту, а також користувався банківською карткою, на яку здійснювалося зарахування коштів. Вважає, що надані позивачем «протоколи» та загальні технічні описи не підтверджують волевиявлення конкретної особи та не є належним доказом ідентифікації сторони договору; - суд не перевірив законність нарахування процентів після закінчення строку кредитування та не дослідив питання пролонгації; - суд не надав оцінки співмірності заявлених сум та не застосував принципи справедливості і розумності. Зазначає, що «суд фактично прийняв позицію Позивача без належної перевірки доказів, не витребовував первинні документи, хоча ключові докази перебувають у володінні банку, та зробив висновки на підставі припущень і формальних формулювань» (а.с. 149-153). 20.02.2026 року через систему Електронний суд представник позивача подав до Львівського апеляційного суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с.172-184). 23.02.2026 року через систему Електронний суд відповідач подав до Львівського апеляційного суду Заперечення (як відповідь на Відзив на апеляційну скаргу) у якому вважає, що є усі підстави для скасування оскаржуваного рішення (а.с. 194196). 09.03.2026 року через систему Електронний суд представник позивача подав до Львівського апеляційного суду Додаткові пояснення у справі, у яких також просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 203213). 29.05.2026 року через систему Електронний суд відповідач подав до Львівського апеляційного суду Додаткові пояснення у справі (а.с. 224-232), а також Заяву про розгляд справи без участі апелянта (а.с. 233-234). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Як стверджується матеріалами справи, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги (зокрема) укладеним у відповідності до Закону України «Про електрону комерцію» з відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі (копію якого долучено до позовної заяви) Угодою № C-001-312323-24-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки («Кредитний договір») від 31.05.2024 року (а.с. 61-67). Відповідач зустрічного позову про визнання згаданого вище електронного договору недійсним до суду не подавав, цей електронний договір в судовому порядку недійсним не визнавався (доводи і докази про протилежне у матеріалах справи відсутні), а відтак такий (відповідно до статті 204 ЦК України) є правомірним, а тому підлягає до виконання. За наведених обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що«суд … не встановив, що саме (…) ОСОБА_1 » уклав з Банком Кредитний договір, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги до згаданого відповідача, оскільки копія такого є наявною у матеріалах справи і такий судом недійсним не визнавався. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі № 753/7883/15 (рішення у ЄДРСР № 75498350), доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Відтак, доводи апеляційної скарги стосовно того, що «суд безпідставно визнав доведеним розмір заборгованості та поклав в основу рішення односторонній розрахунок Позивача», також до уваги прийматися не можуть. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі чи частково) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають. Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року 3 328 грн. 00 коп. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 126 668 грн. 97 коп. заборгованості за Кредитним договором. Відтак, ціна позову у цій справі складає 126 668 грн. 97 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 126 668 грн. 97 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 січня 2026 року- без змін. Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Повну постанову складено 12 червня 2026 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.