Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/15287/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2014/26 Справа № 205/15287/24 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №205/15287/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Нанічкіної Н.М.,- ВСТАНОВИВ: Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» посилається на те, що 13 травня 2024 року ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилась 13 травня 2024 року за посиланням https://sgroshi.com.ua/informaciya-o-kompanii згідно ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 було підписано підтвердження укладання кредитного договору №08.05.2024-100001211 одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е578. ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року кредитні кошти у розмірі 13000 грн.; строк, на який надається кредит 98 днів з дня його надання; дата повернення (виплати) кредиту 18 серпня 2024 року; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом. Згідно інформації LIQPAY, за договором №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року здійснено переказ коштів у розмірі 13000 грн. на картку № НОМЕР_1 . У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 39910 грн., яка складається з: основний борг - 13000 грн., проценти 19110 грн., неустойка 6500 грн., комісія - 1300 грн. У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року у розмірі 39910 грн., понесені у справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2 422,40 грн. Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 травня 2025 року цивільну справу №205/15287/24 за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, передано за підсудністю до Марганецького районного суду Дніпропетровської області. Рішенням Марганецького районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року у розмірі 39910 грн., яка складається з: основний борг - 13000 грн., проценти 19110 грн., неустойка 6500 грн., комісія - 1300 грн., а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення є необґрунтованим, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що вона визнає факт отримання кредиту за договором №08.05.2024-100001121 від 13 травня 2024 року, проте оспорює розмір нарахованих відсотків та інших платежів, заявлених ТОВ Споживчий центр. Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив відповідність нарахованих сум умовам договору та вимогам законодавства України у сфері кредитних правовідносин, а також не врахував істотні для справи обставини. Звертає увагу на ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» №?1023-XII, яка встановлює, що умови договору визнаються несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності вони створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін на шкоду споживачеві. Наголошує, що у спірному договорі встановлено процентну ставку 1,5% на день, що еквівалентно 540% (1,5*360) річних та 147% (1,5*98) за період користування кредитом. Такий розмір значно перевищує середньоринкові ставки, що створює істотний дисбаланс прав і обов`язків сторін, завдаючи шкоди споживачеві. Середній показник облікової ставки за період зазначений у договорі становить 13,25% річних, тобто реальний обґрунтований розмір процентів за кредит у сумі 13000 грн. мав би становити лише 1723 грн, а не 19110 грн., як зазначено позивачем. Вважає, що суд необґрунтовано стягнув неустойку у розмірі 6500 грн та комісію у розмірі 1300 грн., оскільки у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Тобто, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем. Крім того, суд не врахував її статус як внутрішньо переміщеної особи та неправильно застосував норми матеріального права, допустивши стягнення додаткових платежів, які прямо заборонені чинним законодавством. Суд першої інстанції не перевірив достовірність та арифметичну правильність наданого розрахунку, чим порушив вимоги ст. 89 та ст. 263 ЦПК України, які зобов`язують суд досліджувати належність, допустимість, достовірність і взаємний зв`язок доказів. Стверджує, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення сум, що значно перевищують законодавчо встановлені межі, є необґрунтованим, незаконним і таким, що порушує її права як споживача фінансових послуг. У зв`язку з чим, просила рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Споживчий центр» у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, 13 травня 2024 року ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилась 13 травня 2024 року за посиланням https://sgroshi.com.ua/informaciya-o-kompanii згідно ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 було підписано підтвердження укладання кредитного договору №08.05.2024-100001211 одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е578. ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року кредитні кошти у розмірі 13000 грн.; строк, на який надається кредит 98 днів з дня його надання; дата повернення (виплати) кредиту 18 серпня 2024 року; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом. Згідно інформації LIQPAY, за договором №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року здійснено переказ коштів у розмірі 13000 грн. на картку № НОМЕР_1 . У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 39910 грн., яка складається з: основний борг - 13000 грн., проценти 19110 грн., неустойка 6500 грн., комісія - 1300 грн. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено укладання між сторонами кредитного договору в електронній формі, наявність прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 13 травня 2024 року. Колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У ч.ч.1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). При укладанні кредитного договору сторони погодили, що відповідно до цього договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять фіксована процентна ставка за користування кредитом, комісія за надання кредиту та щомісячна плата за кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Щомісячна плата за кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до договору). При цьому у кредитному договорі та додатку до нього (графік платежів) всі складові загальної суми щомісячного платежу визначені у твердій сумі, та апелянтом підписано графік платежів. Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. За ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. 13 травня 2024 року ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилась 13 травня 2024 року за посиланням https://sgroshi.com.ua/informaciya-o-kompanii згідно ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Пунктом 3.1, 3.3 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) визначено, що за цим Договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію. Кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах: - дата надання/видачі кредиту; - сума кредиту; - строк, на який надається кредит; - дата повернення (виплати) кредиту; - проценти за користування кредитом; - графік платежів, встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти. Відповідно до пунктів 4.1, 6.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-5192. ОСОБА_1 було підписано підтвердження укладання кредитного договору №08.05.2024-100001211 одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е578. ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року кредитні кошти у розмірі 13000 грн.; строк, на який надається кредит 98 днів з дня його надання; дата повернення (виплати) кредиту 18 серпня 2024 року; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом. Згідно інформації LIQPAY, за договором №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року здійснено переказ коштів у розмірі 13000 грн. на картку № НОМЕР_1 . Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 39910 грн., яка складається з: основний борг - 13000 грн., проценти 19110 грн., неустойка 6500 грн., комісія - 1300 грн. Жодних контррозрахунків відповідачем суду не надавалось. Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем підтверджений факт укладення кредитного договору з відповідачем, отримання нею грошових коштів та їх не повернення позивачу, тобто неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору, що призвело до виникнення заборгованості. Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, станом на дату повернення кредиту 18 серпня 2024 року виникла заборгованість, а саме: 13000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 19110 грн. заборгованість за відсотками. Разом з тим, щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 6500 грн., колегія суддів зазначає наступне. Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента України № 478/2025 від 14 липня 2025 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування. Кредитний договір укладено 13 травня 2024 року, тобто під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України. Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Таким чином, вимога про стягнення неустойки за цим договором не підлягає задоволенню. Стосовно заборгованості за комісією - 1350 грн. слід зазначити наступне. Пунктом 8 передбачена сплата комісії за надання кредиту 1300 грн. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1300 грн. Враховуючи викладне, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року у розмірі 32110 грн., яка складається з: 13000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 19110 грн. заборгованість за відсотками. Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове скасування рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки та комісії, то слід змінити розподіл витрат, пропорційно задоволеним позовним вимогам, керуючись ч.10 ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду у розмірі 968,96 грн. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року у справі №205/15287/24 - змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції: «Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №08.05.2024-100001211 від 13 травня 2024 року у розмірі 32110 грн., яка складається з: 13000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 19110 грн. заборгованість за відсотками. У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду у розмірі 968,96 грн.». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 10 червня 2026 року. Судді: