Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3259/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/3259/25 пров. № А/857/36124/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року (суддя Матуляк Я.П., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №300/3259/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Монтаж», про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій, встановив: У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-1 від 28.04.2025 за №120 в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ; 2) визнати протиправним і скасувати наказ відповідача-2 від 29.04.2025 за №119 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; 3) зобов`язати відповідача-2 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу даної військової частини. Відповідачі подали відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за їх безпідставністю. Товариство подало відзив на позовну заяву, в якому просило задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає оскаржене рішення суду необґрунтованим, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не надано жодним чином належних та допустимих доказів скасування бронювання ОСОБА_1 .. Вважає апелянт, що суд першої інстанції прийняв рішення не на основі нормативно-правового акту та акту індивідуальної дії, а на підставі не існуючих документів за даними так званої «СИСТЕМИ», без будь-якого рішення уповноважено органу чи її посадової особи. Зазначає, що згідно наказу Івано-Франківської обласної державної адміністрації Івано-Франківської обласної військової адміністрації №278 від 13.08.2024 року «Про визначення підприємств, установ і організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період», ТОВ «М-МОНТАЖ» (код ЄДРПОУ 41515274) визначено критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, для цілей бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, як таке, що відповідає вимогам та критеріям та порядку. Відповідачами не надано жодних доказів так званого скасування бронювання у зв`язку із закінченням бронювання. Будь-якого іншого рішення про втрату чинності статусу «критичного» в ТОВ «М-МОНТАЖ» у період з 01.04.2025 року і до 28.04.2025 року дати мобілізації ОСОБА_1 не було. Скорочення, зміна терміну бронювання чи скасування бронювання, що надані ІНФОРМАЦІЯ_2 у формі знеособлених реєстрів, що надані до відзиву від 09.06.25 не є підставою для зміни строків бронювання щодо ОСОБА_1 починаючи 28.02.2025 року і до 01.04.2025 року включно, так як суперечить Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час затвердженого Постановою №76 від 27 січня 2023 року. Відповідачами жодним чином не надано інформації про переведення у період з 22 січня 2025 р. до 1 квітня 2025 р. військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік згідно з пунктом 29 Порядку, затвердженого цією Постановою, здійснюється без урахування строку, визначеного в абзаці першому пункту 29 зазначеного Порядку, згідно з Постановою КМ № 36 від 14.01.2025, з урахуванням змін, внесених Постановою КМ № 208 від 25.02.2025. А тому за умови наявності та підтвердження статусу критичного, було наявне бронювання у позивача станом на дату винесення відповідачем-1 оскаржуваного наказу, так як на 28.04.2025 року, як вказано судом, так як у період з 22 січня 2025 р. до 1 квітня 2025 р. військовозобов`язаного необхідно було поставити на спеціальний військовий облік, а не виключати з числа заброньованих осіб чи скасування бронювання у зв`язку із закінченням бронювання. За результатами апеляційного розгляду просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по основній діяльності) від 28.04.2025 №120 в частині призову на військову службу ОСОБА_1 . Визнати протиправним і скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №119 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 . Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини. Військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 працював на посаді головного інженера у товаристві з обмеженою відповідальністю «М-Монтаж». Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 28.08.2025, ОСОБА_1 заброньовано до 16.08.2025. 03.04.2025 групою оповіщення у складі працівників Національної поліції, Служби безпеки України та військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку з ненаданням для перевірки документів, що посвідчують особу та військово-облікових документів, ОСОБА_1 направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою уточнення облікових даних та складання протоколу про порушення правил військового обліку. Під час уточнення облікових даних, відповідачем-1 встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, придатним до військової служби у частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах, мед підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони, не має чинного бронювання. У зв`язку з наведеним, наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.04.2025 за №120 ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 (а.с. 88). Наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2025 за №119 зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с. 99). Вважаючи такі накази протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з врахуванням наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч.1, 2 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. За приписами ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Колегія суддів також враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб. На момент розгляду даної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено: - мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; - особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій. Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби встановлює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ). Згідно із частинами першою-третьою статті 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 1 Закону №2232-XII, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина дев`ята статті 1 Закону №2232-XII). Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII). Частиною першою статті 4 Закону №2232-XII передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Згідно з частиною одинадцятою статті 38 Закону №2232-XII, призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Абзац 2 частини першої статті 39 Закону № 2232-XII передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Відтак, правове регулювання військового обов`язку здійснюється відповідно до Закону №2232-XII, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону №3543-XIII. Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку. Відповідно до ст.24, 25 Закону №3543-ХІІ бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період. Бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу, зокрема, на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень). Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання. Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. Механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов`язаних за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють: в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі, коли це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів; на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, коли це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень); на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань; на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період визначається Порядком бронювання військовозобов`язаних за сприсками військовозобов`язаних під час дії воєнного стану затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 за №76 (далі - Порядок №76). Так, постановою КМУ від 27.01.2023 року № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час" установлено, що строки дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, наданих військовозобов`язаним відповідними рішеннями Міністерства економіки згідно з цією Постановою, або засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, які не закінчилися станом на 19.12.2024 року, продовжуються автоматично на один місяць, але не довше ніж до 28.02.2025 року згідно з Постановою КМУ № 1489 від 24.12.2024 року. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» від 22.11.2024 року №1332 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов`язаним рішеннями Міністерства економіки до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який вони надані, але не довше ніж до 28.02.2025 року. Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 22.11.2024 року № 1332 і від 14.01.2025 р. №36" від 25.02.2025 року № 208 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов`язаним рішеннями Міністерства економіки і строк дії яких не закінчився на день набрання чинності цією постановою, є чинними до 31.03.2025 року. Відповідно до абзаців 1, 2 п. 2 Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (далі Порядок) бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список). Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно до п.7 вказаного Порядку, з метою оформлення військовозобов`язаним відстрочки Мінекономіки надсилає рішення про бронювання військовозобов`язаних СБУ, розвідувальному органу України. СБУ, розвідувальний орган України у триденний строк з дня отримання рішення, зазначеного в абзаці першому цього пункту, надсилає державним органам, критично важливим підприємствам, критично важливим установам, спеціалізованим установам, операторам протимінної діяльності витяг із рішення Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаних за формою згідно з додатком 2 на кожного заброньованого військовозобов`язаного, а також доводить отримані рішення Мінекономіки до відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу України. Державні органи, критично важливі підприємства, критично важливі установи, спеціалізовані установи, військовозобов`язаному видають витяг із зазначеного рішення Мінекономіки під розпис у відомості видачі бланків спеціального військового обліку, складеній за формою згідно з додатком

3. Витяг, засвідчений підписом особи, уповноваженої керівником СБУ, розвідувального органу України, та скріплений печаткою СБУ, розвідувального органу України, є документом, що підтверджує надання військовозобов`язаному відстрочки. Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони. Відповідно до пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом. За приписами п.15 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний, серед іншого, організовувати проведення перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини, перевірок стану бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов`язку. Таким чином, право на відстрочку від призову під час мобілізації та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом, підставами виникнення та правовими наслідками правовими категоріями. Право на відстрочку виникає до моменту набуття особою статусу військовослужбовця та стосується стадії призову на військову службу під час мобілізації. Таке право врегульоване статтею 23 Закону №3543-XII та полягає у звільненні окремих категорій осіб від призову під час мобілізації за наявності визначених законом умов. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 280/6033/22. Так, пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. При цьому відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Подібні положення відображено у пункті 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 921, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого призовники і військовозобов`язані повинні особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади. Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку призовників, військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади. Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про місце роботи і посади. При цьому, колегія суддів зауважує, що правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку у визначеному законом порядку, та особи, яка такого права не реалізувала, не є тотожним. Особа, яка до моменту призову звернулась із заявою та документами, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, набуває правового становища особи, щодо якої територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний перевірити наявність відповідних підстав та прийняти рішення з урахуванням установлених законом гарантій звільнення від призову під час мобілізації. Натомість у випадку, коли особа, маючи передбачене законом право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову, а після призову була зарахована до списків особового складу військової частини, спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби та регулюються спеціальним законодавством про військову службу. Водночас такий висновок не означає, що будь-яке порушення права на відстрочку не може мати правових наслідків для оцінки правомірності рішень чи дій суб`єкта владних повноважень. Оцінка наслідків призову особи, яка мала право на відстрочку, має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, у тому числі поведінки особи щодо реалізації такого права, характеру допущених порушень та стадії спірних правовідносин. Право ж на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону №2232-XII. Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону. Отже, наявність у особи права на відстрочку від призову не є тотожною наявності права на звільнення з військової служби після фактичного призову та зарахування до списків особового складу військової частини. Аналогічна правова позиці наведена у постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі №620/183/23, яка є релевантною до вказаної справи із формуванням висновку щодо застосування пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ у подібних правовідносинах. Згідно даних, які містяться у витягу з реєстру АІТС «Оберіг» щодо ОСОБА_1 судом встановлено: від 16.08.2024 - автоматичне створення бронювання, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 16.08.2025; 18.02.2025 скорочення терміну бронювання згідно постанови КМУ №1332 від 22.11.2024, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 28.02.2025; 26.02.2025 зміна терміну бронювання згідно постанови КМУ від 25.02.2025 №208, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025; 26.02.2025 зміна терміну бронювання згідно постанови КМУ від 25.02.2025 №208, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025; 18.02.2025 скорочення терміну бронювання згідно постанови КМУ №1332 від 22.11.2024, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025; 01.04.2025 скасування бронювання у зв`язку із закінченням бронювання, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025, дата відміни 01.04.2025 (а.с.87). Згідно графи "ким прийнято рішення про бронювання" зазначеного витягу, вказано "автоматично системою". У розглядуваній справі колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутній витяг, що підтверджує надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на момент його призову та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . Також, відсутні докази надсилання його роботодавцем товариством, до територіальному центру комплектування та соціальної підтримки повідомлення про його бронювання за формою згідно з додатком 5 його на спеціальний військовий облік. для зарахування. Таким чином, станом на 03.04.2025 та 28.04.2025 були наявні правові підстави для призову позивача на військову службу, відповідно до оскаржуваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.04.2025 за №120 в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , оскільки на той час, не існувало документа щодо оформлення та надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації. Відтак, твердження позивача про його бронювання та надання йому відстрочки не відповідають фактичним обставинам справи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при винесенні оскаржуваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.04.2025 за №120, яким ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 та наказу тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2025 за №119, яким зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідачі діяли в порядку та у спосіб, визначені нормами чинного законодавства. Відносно позовних вимог про зобов`язання військову частину звільнити позивача з військової служби та виключити зі списків особового складу даної військової частини, то колегія суддів вважає, що у задоволенні цих вимог підставно відмовлено, із врахуванням наведених вище норм законодавства та правових позицій Верховного Суду відображених, зокрема, у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, відповідно до якої процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до частини першої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року в адміністративній справі №300/3259/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин З. М. Матковська